Нацыональний товаровиробник

     По-друге, визначається розрив у фінансовому  рості (між чим і чим?). Ця процедура передбачає вирішення таких питань: визначення поточних доходів компанії; складання прогнозу доходів на три роки вперед у разі відсутності інвестицій; визначення цілей по доходах на наступні три роки; визначення трирічного розриву в зростанні. Для ліквідації фінансового розриву можна використати підвищення цін, вихід на нові ринки, захоплення інших компаній, створення нових товарів. Проте можна запропонувати й інше рішення – більш ефективне використання торговельної марки.

     По-третє, починається пошук додаткової інформації та початок визначення бачення марки. Інформація про зовнішнє середовище, аналіз результатів досліджень ринку  за останні три роки допомагатимуть формулюванню адекватного бачення  торговельної марки. Також потрібно проаналізувати плани основного та двох потенційних конкурентів.

     По-четверте, проводиться нарада з керівництвом щодо визначення марки. Бажаним результатом  є консенсус щодо бачення торговельної марки, її ролі та мети. Іншим підсумком  може бути чітке уявлення про те, що необхідно для визначення портрету марки [32, c. 433].

     Теоретико-методологічне  дослідження та прикладний аналіз формування конкурентоспроможності бренду вітчизняних  підприємств дозволяє обґрунтовано говорити про необхідність застосування комплексного підходу до розробки адаптивної маркетингової політики, яка має формуватися на стратегічних засадах із урахуванням вартості бренду.

     Під час вибору особливостей та найбільш оптимальної позиції бренду, торгової марки на ринку товарів і послуг варто враховувати особливості національного менталітету, зміни в розвитку ринку, процеси розбудови соціально-орієнтованої економіки країни, державного регулювання як в окремій галузі економіки, так і в цілому в економіці країни.

3. Шляхи виживання національних виробників за умов економічної кризи

     16 лютого 2009 відбулося засідання Ради  національних асоціацій товаровиробників  при Кабінеті Міністрів України  (РНАТ) на тему «Шляхи виживання  національних виробників товарів  та послуг за умов економічної  кризи»

     1. Звільнити від оподаткування ПДВ на природний газ та електроенергію, що поставляються для виробничих потреб промислових підприємств.

     У зв’язку з не підйомною ціною  на природний газ, яка неодмінно  вплине на ціну електроенергії та зробить  остаточно неконкурентоспроможною продукцію українського виробництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках та призведе до зупинки всіх промислових виробництв, пропонуємо тимчасово на період фінансової кризи наступні заходи:

     -  Звільнити від оподаткування  ПДВ на природний газ та електроенергію, що поставляються для виробничих потреб промислових підприємств та виключити інвестиційну складову зі складу тарифів на електроенергію.

     -      Відносити витрати на природний  газ та електроенергію на валові  витрати і виробничу собівартість, виключивши їх з бази оподаткування ПДВ при реалізації продукції [51, c.78].

     Тобто, в умовах економічної кризи головним пріоритетом повинно бути зменшення  цін на продукцію вітчизняних  підприємств, що дасть можливість зберегти головний чинник відтворення виробництва та наповнення бюджету-споживання.

     2. Скасування ПДВ або обчислення  ПДВ за касовим методом

     1). Загальновідомим є той факт, що  існуючий на сьогодні порядок  нарахування і сплати ПДВ не  тільки не має нічого спільного  і не відповідає економічній природі оподаткування добавленої вартості товарів, робіт, послуг, але є головним інструментом для збагачення чиновників та окремих підприємців.

     Так само абсурдними і дикими є аргументи  захисників існування цього податку  щодо того, що ПДВ є головним наповнювачем бюджету. Адже, в структурі надходження  ПДВ до бюджету переважну частину  займає імпортний ПДВ, що є нонсенсом, так як за правилами Закону він підлягає автоматичному відшкодуванню і для бюджету повинен складати «0» надходжень [6].

     Тому  необхідно скасувати ПДВ як вид  податку взагалі, замінивши його податком з обороту або продажу (чому є багато прикладів у світі).

     2). Фінансова криза та скорочення імпорту товарів дає надію на збільшення реалізації власної продукції на ринку України. Але відвантаження продукції не передбачає одночасної її реалізації. Діюча методика сплати ПДВ за першою подією, приводить до повного вимивання обігових коштів і виключає можливість своєчасної та в повному обсязі виплати заробітної плати [6].

     3). Крім того, існуючий порядок відшкодування  ПДВ дає змогу процвітати фіктивним  фірмам з податковими накладними, що призвело до майже 70 % тіньового  бізнесу.

     Як  компроміс (до його скасування) обчислення ПДВ проводити за касовим методом, тобто при отриманні оплати покупцем грошових коштів за придбаний товар.

     3. Мораторій на проведення перевірок  та податкові канікули

     В умовах фінансової кризи, коли підприємства намагаються вижити, зберегти свій кадровий персонал, без якого неможливий подальший розвиток, своєчасна і в повному обсязі виплата заробітної плати стає на перше місце [15, c.342].

     Але державні контролюючі органи любими способами намагаються призначити перевірки з метою накладання штрафів та пені за несвоєчасну сплату податкових платежів та внесків до фондів соціального страхування.

     Не  відстають від них інші державні структури (пожежники, стандарти, охорона  праці тощо), які один за одним  організовують перевірки підприємств, вимагаючи від підприємств за цю роботу сплати певних коштів.

     Пропоную  встановити мораторій на:

     нарахування пені та штрафів на поточні податкові зобов’язання;

     проведення  перевірок підприємств державними органами влади;

     судові  та інші провадження щодо стягнень штрафів, пені за податковими зобов’язаннями.

     4. Пролонгація термінів кредитних  договорів та видача нових  кредитів

     З настанням фінансової кризи, різким підвищенням курсу долара підприємства опинились у скрутній ситуації з  погашенням кредитів, так як вони удвічі подорожчали. З метою забезпечення роботи підприємств, своєчасної виплати  заробітної плати і взагалі, не допущення зупинки підприємств пропонуємо вирішити питання:

     1. Пролонгації кредитних договорів  на новий термін;

     2. Видачі нових кредитів для  закупівлі сировини та обладнання.

     5. Відновити дію постанови Кабінету  Міністрів України від 20.12.2008 №  1118

     Даною Постановою Кабінет Міністрів України не тільки ліквідував дискримінацію між загальною та спрощеною системами оподаткування та пов’язані з цим зловживання, а також привів принципи оподаткування суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб у відповідність до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3.07.1998 № 727.

     Крім  того, на практиці, статус платника ПДВ  суб’єктами малого підприємництва –  фізичними особами здебільшого  використовується у схемі зменшення податкових зобов’язань у юридичних осіб, які працюють на загальній системі оподаткування, цьому також сприяє відсутність податкового та бухгалтерського обліку у даних фізичних осіб [5].

     Також вважаємо це першим кроком на шляху досягнення одного із базових принципів побудови та призначення системи оподаткування в Україні, запроваджених у ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» - рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) [].

     Разом з тим, кампанія на протидію даної  Постанови, яка розгортається окремими суб’єктами малого підприємництва та підтримується (на жаль) персонально Головою Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва п. Кужель О.В. є зухвалим і неприкритим лобіюванням приватних інтересів та існуючих схем отримання прибутків за рахунок використання різних систем оподаткування, а не за рахунок створення своїм трудом добавленої вартості [37].

           Ми хочемо зупинитися на проблемах, які постають у кожній державі, а на Україні набули особливої гостроти. Отже, захист чи підтримка національного виробника? Підкреслюю, національного. Чому для України це питання є таким болючим? Україна існує 18 років, але ці проблеми існували ще за часів СРСР. Оскільки Україна складала якусь частку економіки СРСР, то вона була пристосована до його функціонування. Потім, та наша частка мала таку специфіку, що була пристосована для функціонування у складі економіки СРСР, але як самостійна економіка вона мала дуже специфічну структуру промисловості. Я можу навести такі офіційні дані. У 2002 році наша енергетика складала 3,2% структури, а в 2007 році - 12,7%, паливна промисловість - відповідно 5,7% і 12,1, чорна металургія - 11 і 21,9, а в 2008 році - ще більше. Машинобудування - 30,7 і 14,7, легка промисловість - 10,8 - 2,1. Тобто, як видно, змінилася структура промисловості. Це пов'язано з падінням промислового виробництва взагалі. За ці роки наша держава вдвічі скоротила виробництво. До того ж треба до скорочення виробництва і до його зміни структури додати ще й специфіку нашої роботи. Директорат, який керує ще багатьма підприємствами незалежно від форми власності, має підготовку доісторичної давності. Йому важко пристосуватися до нових ринкових умов. Чому? Тому що, як багато хто знає, працювати на склад було дуже добре. Хтось планував, хтось давав план, а їхнє діло було, щоб воно крутилося і щоб склад заповнювався. А чи хто там купить і як купить, це підприємство не стосувалося... Хто працював на виробництві, той знає, що були ВТК, були рекламації і все таке інше. Але зараз нашим підприємствам надано згідно із господарським кодексом досить широкі права і можливості. Якщо ми всю вину покладемо на виробника, то від цього проблема не вирішиться. Держава мусить чітко усвідомити свою роль у цьому питанні і бути третейським суддею між ринком споживання і ринком виробництва, тобто створювати умови для його нормального функціонування. Але не захищати від іноземного виробника шляхом встановлення митних тарифів, введення заборон і т. ін. Я вважаю, що взагалі надходження іноземних товарів демонструє рівень зарубіжних розробок, рівень ставлення до безпеки, рівень комфортабельності тощо [56]. Отже, ціна наших товарів має бути значно нижчою, бо вони не мають тих функціональних можливостей, і того дизайну, і тої якості.

           Тому нашим виробникам треба до себе підходити з відповідними вимогами і думати про те, як знизити витрати на виробництво і зменшити собівартість своєї продукції. Я розумію, що на виробництві існує багато питань, які і зараз не вирішено. Тягарем для підприємств є соціальна сфера, яку не так просто передати в комунальну, хоча є цілий ряд постанов і Президента України, і уряду щодо такої передачі. Але як бути, якщо є такі міста, де є один завод, одна соціальна сфера? Хто ж там тримає комунальну власність? Той самий завод [56]. Так що ж він, себе передасть? Тобто питання про зниження собівартості і валових витрат на виробництво продукції - не таке просте, як здається.

     Слід  зважати й на те, що сам по собі в чистому вигляді протекціонізм  має багато негативних сторін. По-перше, ми обмежуємо доступ на внутрішній ринок ефективного виробника і стимулюємо тим чи іншим чином неефективного. Внаслідок цього завжди зростає ціна на товар, за що в кінцевому підсумку розплачується споживач. Ми викривляємо тим чи іншим чином ефективність галузей, тобто створюємо штучні умови для переливу капіталу у фактично нерентабельні галузі [53, c. 324]. На цьому фоні інші галузі недоотримують кошти на реінвестування, а отже, не підвищують якість своєї продукції, втрачають іноземні ринки [56]. Проте, з іншого боку, національні кошти йдуть до національного товаровиробника, що є основним. Вирівнюється конкуренція, оскільки інші країни використовують повний комплекс заходів для підтримки і просування своїх товарів на наш ринок, а ми за допомогою протекціонізму повинні стримувати цей процес. Ми якимось чином запобігаємо демпінгу. Врешті-решт, залишається відкритим і питання, чи можна таким чином захистити нову галузь. Отже, підтримка вітчизняного виробника має і позитивні, і негативні сторони, а використання засобів для цього - це вже прерогатива наших органів виконавчої влади. Потрібна максимальна лібералізація торгівлі [54, c. 325]. Проте всі присутні розуміють, що в умовах повної лібералізації торгівлі однозначно виграє сильна стабільна економіка, яка має простір для маневру. Ми ж можливостей для маневру не маємо. Наша економіка не є сильною і стабільною, ми в прориві по всіх параметрах. Отже, у нас повна лібералізація торгівлі призведе до того - а фактично, вже призвела до того, що ми перетворилися на сировинний придаток. І всі закордонні радники нам здебільшого радять саме це: розвивайте своє сільське господарство, розвивайте свою харчову промисловість, не лізьте у високі технології, вам там немає чого робити. Продавайте сировину на зовнішній ринок і в такій іпостасі ви нас цілком влаштовуєте. З іншого боку, ринок має бути більш-менш регульованим. Держава має використовувати максимум можливого для підтримки виробника, але не доводячи це до абсурду.