Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики

  Особливе  місце у вченні про юридичну особу  посідає радянська правова наука. Правову природу юридичної особи обґрунтовували різні теорії, серед яких теорія колективу², теорія держави³, теорія директора⁴, теорія організації⁵, теорія соціальної реальності⁶, теорія соціальних зв'язків⁷, деякі інші. Спільна їх

риса  в тому, що основна увага присвячувалася правовій природі державного підприємства (організації) як юридичної особи, а не юридичної особи як такої. Висновки, отримані при дослідженні державного підприємства (організації) згодом поширювали на всі види юридичних осіб. Цю тенденцію відзначали і справедливо критикували у вітчизняній літературі. Суть радянських теорій юридичної особи достатньо викладена у вітчизняній літературі, тому більш докладний їх аналіз в межах цієї книги недоцільний.

  Сучасні погляди на суть юридичної  особи. Із зміною суспільно-політичного та, насамперед, економічного ладу в державах, що утворилися на території колишнього СРСР, категорія юридичної особи знову опинилася у центрі уваги. Були здійснені спроби пояснити її суть в нових умовах, не обтяжених ідеологічними обмеженнями. В роботах "нового часу" можна знайти подібність до багатьох класичних теорій юридичної особи.

  Однією  з перших була робота Є.А. Суханова "Система  юри-дических лиц"¹, який став на позиції теорії персоніфікованого майна. У питанні тлумачення суті юридичної особи автор пропонує перенести акценти з організаційних на майнові ознаки. На його думку, юридична особа — це не стільки людський субстрат, скільки персоніфіковане майно, виділене засновниками підприємства для його самостійної комерційної діяльності. Таке майно є матеріальною основою самостійної діяльності підприємства і самостійної відповідальності підприємства за своїми боргами. Основною ознакою юридичної особи Є.А. Суханов вважає ступінь майнової відокремленості. Залежно від цієї ознаки пропонується здійснювати класифікацію юридичних осіб.

  До  позиції Є.А. Суханова подібна позиція  В.Ф. Попондопула. Він ішажас, що юридична особа є необхідною правовою формою підприємства, завдяки якій відбувається "персоніфікація майна" підприємства та обмеження підприємницького ризику власника (власників) лише розмірами майна, персоніфікованого (відокремленого, вкладеного) в створюваній ним (ними) юридичній особі. В цьому полягає основне службове призначення юридичної особи². На думку В.Ф. Попондопула, юридична особа типу корпорації — своєрідний спосіб управління майном, що належить учасникам корпорації. Це наближує його погляди до теорії

колективної власності Планіоля. Подібної точки  зору дотримується і В.А. Тархов, який вважає, що юридична особа — це одна з форм діяльності власника¹. В.Ф. Попондопуло є прихильником збереження різних теорій юридичної особи для обгрунтування існування різних видів юридичних осіб: теорії фікції — для установ та теорії соціальної реальності — для юридичних осіб типу корпорацій. З цим важко погодитися, оскільки не може існувати двох правильних концепцій одного правового явища.

  Найбільш  оригінальні роботи останнього часу, присвячені правовій суті юридичних осіб, належать Ю.Б. Фогельсону. У своїх статтях "О реальносте юридических лиц"² та "О консти-туционной защите прав юридических лиц"³ він обстоює думку, що діяльність юридичних осіб — це форма економічної діяльності громадян, що виділяється з-поміж інших форм діяльності громадян трьома властивостями: соціально-цільовою зв'язаністю, незалежністю від персонального складу громадян, що її здійснюють, відсутністю майнової відповідальності громадян, які здійснюють таку діяльність, за її результати. На його думку, юридична особа — це правовий інструмент для включення в господарський обіг майна, призначеного для досягнення певної мети, незалежно від тих людей, які діють для досягнення цієї мети. Якщо для досягнення мети немає необхідності в майні, немає і юридичної особи.

  В поглядах Ю.Б. Фогельсона мені імпонує  взаємозв'язок юридичних осіб з певним людським субстратом, а також застосування нестандартних методів пояснення юридичних явищ. Разом з тим не можу повністю погодитися з деякими його висновками. На мій погляд, функції юридичної особи в сучасному суспільстві різноманітні, а тому обмежувати її призначення лише введенням в господарський обіг певного майна для досягнення визначеної мети неправильно.

  У 1997 р. опубліковано роботу Є.В. Богданова "Сущность и ответственность юридического лица"⁴. її автор доходить висновку, що головна та визначальна ознака юридичної особи — самос-

тійна майнова відповідальність. Сучасна  юридична особа — це персоніфікована  відповідальність суб'єкта, спеціально створеного для цієї мети правовим шляхом. Є.В. Богданов пропонує відмовитися від визначення юридичної особи через категорію організації. Юридична особа, на його думку, це створений у встановленому порядку суб'єкт, що відповідає юридично закріпленим за ним майном та виступає в цивільному обігу від власного імені. Такі ознаки, як майнова відокремленість, організаційна єдність, мета, та й сама юридична особа для нього — фікція. Основне завдання юридичної особи — перенесення тягаря відповідальності з фізичних осіб на юридичних. Погляди Є.В. Богданова близькі до теорії фікції.

  У 1997 р. захистив дисертацію, присвячену поняттю юридичної особи, казахський вчений І.П. Грешніков. На його думку, юридична особа — це абстрактна правова конструкція, що дозволяє включити різні організованості до кола суб'єктів цивільного права та одержати їм статус суб'єкта права¹. В основі такого визначення — теорія фікції.

  На  думку білоруського вченого І.А. Маньковського, суть юридичної особи  полягає у наданій фізичним особам законодавством можливості задовольнити свої матеріальні потреби правомірним шляхом, тобто шляхом створення юридичних осіб і виробництва продукції (робіт, послуг), а також їх реалізації з метою систематичного одержання прибутку. Іншими словами, суть юридичної особи дістає вияв у здатності його засновників задоіюльняти власні економічні інтереси². Названий автор обмежує застосування інституту юридичної особи економічними інтересами, що, на мій погляд, неправильно.

  Серед представників вітчизняної правової науки новизною поглядів вирізняється Я.М. Шевченко. На її думку, головним у  визначенні природи та причини виникнення такого феномена, як юридична особа, є те, що вона існує і повинна існувати, маючи ознаки суб'єкта права. Я.М. Шевченко виступає проти будь-яких персоніфікацій і пропонує виходити передусім з тих суспільних потреб, для задоволення яких виникає юридична особа, насамперед потреби обслуговування цивільного обороту. Юридична особа — це самостійний правовий вид оформлення спеціальних зв'язків людей у ринковому суспільстві. Вона являє

собою спосіб вияву певних інтересів людей  у процесі економічного обороту, є специфічним відбиттям їх стосунків, хоча сама ці стосунки не створює, а лише певним чином регулює¹. На мій погляд, Я.М. Шевченко вірно пояснює суть юридичної особи в сучасних умовах. Разом з тим, видається спірним її висновок, що юридична особа виникає тоді, коли фізична особа (інша юридична особа) має головною своєю метою підвищення прибутку², адже юридичні особи можуть мати різні цілі і не лише сферою підприємницької діяльності вичерпується використання цієї категорії.

  Таким чином, існують різні теорії юридичної  особи, але жодна з них повною мірою не відповідає умовам сучасного цивільного обігу.

  Юридична  особа в системі  суб'єктів права. Суб'єкти — наріжний камінь будь-якої правової системи. Без них не можуть існувати жодні правовідносини. Юридична особа — один з видів суб'єктів права. Тому належне правове регулювання створення, діяльності і припинення юридичних осіб, особливостей їх участі в суспільних відносинах має, насамперед, важливе практичне значення. Важливість цього питання в сучасному суспільстві невпинно зростає, оскільки основними учасниками економічного життя є саме юридичні особи. Базовим для правильного розуміння цієї категорії є визначення місця юридичної особи в системі суб'єктів права.

  Юридична  особа — один з видів суб'єктів  права, особа, визнана носієм прав та обов'язків. Суб'єкт права — соціальна категорія, природні властивості не є для цього необхідною передумовою. З точки зору С.С. Алєксєєва, яка є домінуючою, для суб'єкта права характерні дві основних ознаки. По-перше, це особа, учасник суспільних відносин, яка за своїми властивостями фактично може бути носієм суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. Для цього вона повинна володіти: а) зовнішньою відокремленістю; б) персоніфікованістю; в) здатністю виробляти, виражати та здійснювати персоніфіковану волю. По-друге, це особа, реально здатна брати участь у правовідносинах, яка набула властивості суб'єкта права в силу юридичних норм³. Внутрішні властивості, притаманні особі (фактична здатність

бути  носієм прав та обов'язків), та зовнішнє визнання (в силу юридичних норм) — ось необхідні риси будь-якого потенційного суб'єкта права.

  Суб'єктами права визнаються індивіди (люди) та групи індивідів (колективи). Люди є основою суспільства. Саме завдяки ним і заради них виникають та існують будь-які соціальні явища, до яких належить і право, і держава. Людей найлегше визнати суб'єктами. Вони фактично здатні бути ними — мають власну волю, автономне фізичне існування.

  Складніше визнати наявність необхідних ознак  суб'єкта у групах індивідів. Які з них є суб'єктами права, як розмежувати тих, які є суб'єктами права, і тих, які такими бути не можуть, — ці питання вирішують неоднаково.

  Одні  науковці серед груп індивідів (колективних  суб'єктів) виділяють державно-територіальні  утворення, їх населення, організації¹; другі — державні, громадські, приватні організації та державу в цілому², треті — державні організації (підприємства, установи, суд, інші органи держави), громадські організації, державу в цілому³, четверті — державу, державні органи, юридичних осіб, громадські об'єднання⁴, п'яті взагалі не застосовують поділу суб'єктів на індивідуальних та колективних, класифікуючи їх за наявністю праводієздатності на фізичних осіб, юридичних осіб та державу в цілому⁵.

  Незважаючи  на значні відмінності у вищенаведених  позиціях, всі вони колективними суб'єктами вважають не просто групи індивідів, а певні соціальні утворення, соціальні спільності. Одним з таких утворень є юридична особа. Але не кожна соціальна спільність є юридичною особою. Отож чим же відрізняються юридичні особи від інших соціальних утворень?

  Людські об'єднання утворюються з різних об'єктивних і суб'єктивних причин. Об'єктивні причини покладені в основу таких об'єднань, як нація, народ, громада, трудовий колектив, родина тощо. Ці групи виникають самі по собі як результат історичних, соціальних, економічних, природних та інших об'єк-

тивних  процесів. Вони можуть мати права, а  відтак — бути учасниками окремих  правовідносин. Так, народ має право  на самовизначення, територіальна громада  — право комунальної власності на майно, трудовий колектив — право на участь в моральному і матеріальному стимулюванні продуктивної праці. Другий тип об'єднань виникає як результат свідомої діяльності людей. В їх основі — суб'єктивні причини. Об'єднання цього виду називаються організаціями. їх соціальна природа досліджується в соціології. Однак серед представників цієї науки немає єдиної думки щодо суті організації. Так, за М. Вебером, організацією є сукупність соціальних відносин — закритих або з обмеженим доступом ззовні, в якій регулювання здійснюється особливою групою людей: керівником і, можливо, адміністративним апаратом, що володіє, як правило, представницькою владою. А. Стінчкомб визначає організацію як систему стійких соціальних відносин, що свідомо формуються з чітко вираженим та безперервним прагненням на досягнення певних специфічних цілей та завдань¹. За Г. Сайменом, організація — це система взаємозалежної поведінки певного кола осіб². В. Радаєв вважає, що організацією є система соціальних відносин, орієнтована на досягнення спільної мети, володіє власними ресурсами, внутрішньою нормативною та статусною структурами, в межах яких члени організації за відповідну винагороду виконують відведені їм функціональні ролі³. З точки зору соціологічних досліджень, будь-яка організація володіє наступним комплексом обов'язкових ознак:

• виражає спільну мету, що не зводиться до індивідуальних цілей членів організації;
• має набір ресурсів та певних способів їх захисту (починаючи від огорожі та службової охорони і закінчуючи можливістю виправдання правомірності свого існування);
• являє собою систему офіційно затверджених норм поведінки та форм контролю за їх дотриманням; ;/
• має структуру стійко відтворюваних статусів (відносно постійне керівництво);
• специфічний розподіл праці між своїми членами;