Характеристика основних етапів розвитку - Давньоруської держави - Київської Русі

     Централістську  політику продовжував також його син Мстислав (1125-1132). Але йому випало бути останнім з київських князів, при яких Київська держава зберігала свою єдність. Мстислав користувався великою повагою інших князів, що ґрунтувалося на його особистих якостях. За його князювання на Русі не було ні великих усобиць, ні ворожих вторгнень сусідів. Сам Мстислав продовжив боротьбу свого батька проти половців. Як і його батько, він отримав ряд значних перемог і загнав половців за Дон і Волгу, на певний час звільнивши руські землі від загрози половецького нашестя. Ходив Мстислав з дружиною і на північ – у Литву, посилав також військо у Чудську землю. Але зі смертю Мстислава Володимировича Русь остаточно втрачає свою єдність. Країна занурюється в безкінечні князівські уособиці, які по смерті Мстислава практично не перериваються, досягаючи особливої сили в 1132 – 1139, 1146 – 1157, 1169 – 1174 роках [2.129].

     До  середини ХІІ ст. на території колишньої  Київської Русі сформувалося близько 15 князівств, кожне з яких жило самостійним  політичним життям, лише номінально визнаючи старійшинство великого київського князя. На початку ХІІІ ст. поняття старійшинства взагалі зникає. Київська держава розпалася на кілька удільних князівств, якими управляли незалежні володарі. В основі цього явища лежать характерні для феодального суспільства соціально – економічні процеси, пов’язані з розвитком натурального господарства, та відносини власності. Формувалося і велике боярське землеволодіння , яке ставало основою сепаратизму окремих земель. Економічний розвиток привів до піднесення великої кількості багатьох міських центрів у всіх землях Київської держави. Ці загально – економічні причини посилювалися специфічними обставинами, що прискорювало процес роздроблення. Ослаблення Києва підривало єдність держави. По – перше це примушувало окремі землі самим піклуватися про свої інтереси, які не міг захистити Київ, а це перетворило їх на самостійні держави. По – друге, київські князі вже не мали сили тримати в покорі інші землі, і останні отримували реальну можливість відособлюватися, повертатися в той стан, передував приєднанню до Києва. Причинами, що викликали занепад Києва впродовж ХІІ ст. були: нашестя половців, занепад торгівлі по Дніпру та Чорному морю, відсутність у Києва статусу князівської отчини. До основних причин роздроблення Київської Русі слід внести й невпорядкованість процедури наслідування влади князями, що породжувало усобиці. Спроби внести династичний принцип наслідування (від батька – до сина) в умовах наявності і множення багатьох княжих родів створювали політичне підґрунтя роздроблення земель. З роздробленням Київської Русі досить чітко виділилися групи князівств, що започаткували основи різних етносів східних слов’ян. Київське, Чернігівсько – Сіверське, Переяславське, Галицьке і Волинське князівства стали територіальною основою України [2.133-134].

      Кожне мало незалежний політичний, економічний i навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними и часто ворогували між собою.

     Продовжувалися  невщухаючі чвари між князями  за Київ. Український історик Стефан Томашівський підрахував, що між 1146 i 1246 pp. 24 князів 47 разів правили в Києві. 3 них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, a вісім - по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне. 

     Лише  Володимиру Мономаху (1113-1125), сину третього зі старших Ярославичів Всеволода  вдалося утримати єдність земель Русі. Українські князівства об'єднувалися на короткий час під владою галицько-волинських князів Романа Мстиславича та його сина Данила Романовича Галицького.

     Поряд iз політичними проблемами існували й господарські. Розташування Києва  на великому торговому шляху "із варягів у греки" відігравало важливу роль у його піднесенні. 3 кінця XI ст. значення цього шляху почало зменшуватися. Це мало згубні наслідки для економіки Києва. Заповзятливі італійські купці, обминаючи Київ, установили прямі зв'язки між Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом, з одного боку, та Західною Європою - з іншого. Крім того, руським князям, що воювали між собою, важко було захистити шлях по Дніпру від наскоків кочовиків. У 1204 р. торговельні зв'язки Києва зазнали нового удару, коли під час хрестового походу було пограбовано Константинополь. Водночас вступив у період стрімкого занепаду квітучий колись Аббасидський халіфат зі столицею в Багдаді. Внаслідок цього Київ утратив двох найзначніших партнерів у торгівлі. Ці економічні лиха загострили й без того напружені стосунки між багатим i бідним населенням міста, часто призводячи до соціальних вибухів. 3 усією очевидністю велична колись столиця Pyci політично, економічно та соціально занепадала. Монголо - татарського навала у  1240 р. довершила процес розпаду Київської Русі [3. http://www.dvoek.net.ua/iu/597.html].  

Висновок 
 

     Київська  Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала велику роль як в історії східнослов’янських народів так і в світовій історії. Утворення великої і сильної  Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, значно посилювало їх у боротьбі з зовнішніми ворогами.

     Економічна  та військова могутність, активні  виступи на міжнародній арені  висунули її в число провідних  країн середньовічного світу. Успішно відбиваючи напади степових кочівників, Русь відіграла роль щита, який прикрив західноєвропейську цивілізацію зі сходу. Стародавня Русь мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені і її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.

     Київська  Русь мала високий рівень економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла  і промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в  усьому тогочасному світі. Руські люди створили багато духовну і матеріальну культуру.

     Традиції  Київської Русі виявилися настільки  живучими й міцними, що дійшли до наших  днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів [3. http://www.dvoek.net.ua/iu/597.html].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Перелік літератури. 
 
 

1. “Історія  України”. В.А.Смолій, Г.Я. Сергієнко - К., 1993

2. “Історія України та Дніпропетровщини”. Романенко М.І., Братаніч Б.В. – К., 2004

3. http://www.dvoek.net.ua/iu/597.html