Контрольна робота по “Трудовому праву”

     Рішення трудового арбітражу приймається  більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується всіма його членами. Воно є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися.

     Колективні спори, на відміну від індивідуальних, — це спори між найманими працівниками,  трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору; виконання колективного договору або його окремих положень тощо.

     Колективні  спори вирішуються веденням переговорів із використанням спеціальних процедур і засобів. Якщо сторони спору не дійшли згоди в переговорах, вони формують спеціальну комісію для вироблення практичних рекомендацій щодо сутності спору і проводять консультації. Така комісія має назву примирювальної та являє собою орган, що його призначено для напрацювання рішення, яке може задовольнити сторони спору. Залежно від рівня спору (виробничий, територіальний, національний) комісія розглядає спір протягом, відповідно, п'яти, десяти або п'ятнадцяти днів. За погодженням сторін ці строки можуть збільшуватися.

     У разі несхвалення комісією рішення  зі спору, яке задовольнило б сторони  конфлікту, створюється трудовий арбітраж — орган, що складається із залучених сторонами спеціалістів, експертів, інших осіб. Трудовий арбітраж ухвалює рішення протягом 10 днів од дня його утворення (за рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до 20 днів).

     Під час вирішення колективних трудових спорів жодна зі сторін не може ухилитися від участі в процедурі примирення.

     Дотримання  вимог, передбачених законодавством, щодо процедури проведення страйків є обов'язковим, інакше його може бути визнано незаконним. Рішення про незаконність страйку виноситься в судовому порядку. Це рішення є підставою для припинення страйку і початку роботи, що була припинена. Організація та участь у незаконному страйку є порушенням трудової дисципліни з настанням усіх можливих у такому випадку негативних наслідків (вжиття заходів дисциплінарного покарання, позбавлення премій та оплати терміну страйку). 

     3.  Святкові і неробочі дні 

      Кожний  працюючий має право на відпочинок, але існують такі дні, як святкові і неробочі, які не можуть ігноруватися державою, в силу національних, культурних чи релігійних традицій. Тому в своїй контрольній роботі я хочу висвітлити тему святкових і неробочих днів в українському законодавстві.

     Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права  традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якою працівник є, вільним від виконання трудовнх обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд.

      Правове поняття часу відпочинку не відновідає фізіологічному поняттю відпочинку, коли людина, наприклад, спить. У зв'язку з цим науковці пропонували увесь час поза робочим часом називати "вільним від роботи часом" або "неробочим часом". Проте у законодавстві застосовується саме термін "час відпочинку", і його правовий аспект полягає у зв'язку із трудовими обов'язками працівника, а точніше, коли працівник вільний від такого зв'язку.

      Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

• перерви протягом робочою дня (зміни);
• щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);
• вихідні дні (щотижневий відпочинок);
• святкові і неробочі дні;
• відпустки.

      Розглянемо докладніше, що ж мається на увазі під святковими і неробочими днями.

      Законом України про працю передбачені  наступні святкові дні, робота в які  не проводиться:

• 1 січня - Новий рік;
• 7 січня - Різдво Христове;
• 8 березня - Міжнародний жіночий день;
• 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
• 9 травня - день Перемоги;
• 28 червня - День Конституції України;
• 24 серпня - День незалежності України.

      Законом України “Про внесення змін до КЗпП України” від 24 грудня 1999р. з переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада - річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.

      Робота  також не провадяться і в дні  релігійних свят, такі дні згідно із ст.73 КЗпП називаються “неробочими”, чим підкреслюється їх недержавний  характер. Проте держава, шануючи  релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі:

• 7 січня - Різдво Христове;
• один день (неділя) - Пасха (Великдень);
• один день (неділя) — Трійця.

      За  поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

      У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через  виробничо-технічні умови. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:

• для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
• для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
• для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
• для виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

      У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

      Згідно  із ст.67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

      Робота у святковий та неробочий день згідно зі ст.107 КЗпП України оплачується у подвійному розмірі:

• відрядникам за подвійними відрядними розцінками;
• працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;
• працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

      Оплата  у зазначеному розмірі провадиться  за години, фактично відпрацьовані  у святковий і неробочий день.

      На  бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

      На  працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він  відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку.

     Багато  фахівців вважають, що багато неробочих  днів є поганою тенденцією, особливо в країнах, які стають на шлях ринкової економіки.

     У сучасний період відносини в сфері праці регулюються великою кількістю нормативно-правових актів. Не всі вони адекватно відображають ринкові процеси, які народжуються і переживають період свого становлення. Україна вступила на шлях ринкових перетворень, тому нові суспільні відносини потребують нових моделей правового регулювання. Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, необхідність забезпечення захисту трудових прав працівників вимагають прийняття нового Трудового кодексу України. 

     4. Відпустки, їх види та порядок надання

     Поняття та види відпусток. Відпустки надаються з різною метою. Наприклад, для відновлення працездатності та відпочинку працівникам надаються щорічні відпустки, які у свою чергу поділяються на основні та додаткові. Працівникам можуть надаватися соціальні відпустки, у зв'язку з навчанням у вищих закладах освіти чи аспірантурі, можуть надаватися творчі відпустки та відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин.

      Відпустка — це вільний від роботи час визначеної тривалості в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством.

      Відносини, пов'язані з різними видами відпусток, регулюються Конституцією України, Законом України "Про відпустки" (надалі — Закон), КЗпП, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

      Закон встановлює державні гарантії права  на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам  для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для  виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

      На  практиці виникає чимало питань щодо застосування правових норм, які регулюють  різні види відпусток.

      Право на відпустки мають  громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями

      (надалі—роботодавцем) незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також; працюють за трудовим договором у фізичної особи.

      Це  означає, що не впливають на реалізацію права на відпочинок організаційно-правова форма організації, вид (строк) трудового договору працівника, розмір та форма оплати праці, місце виконання трудових обов'язків (вдома чи в організації), режим робочого часу.

      Отже, право на відпустку  мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники, працівники, які працюють на умовах сумісництва та неповного робочого часу.

      Право на відпустки нарівні з громадянами України мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні.

      Не  користуються правом на відпустку, наприклад, особи, які працюють за цивільно-правовими  угодами, засуджені до виправних  робіт без позбавлення волі. Право на відпустку забезпечується:

      • гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки";

      • забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених Законом.

      За  бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення  трудової дисципліни) йому має бути надана невикористана відпустка  з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є  останній день відпустки.

      У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового  договору невикористана відпустка  може за його бажанням надаватися й  тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк  трудового договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

      Не  допускається звільнення працівника з  ініціативи роботодавця у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок  повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 40 КЗпП).