Основні положення міжнародного економічного права

Міжнародні організації, що діють у сфері економічних  відносин, умовно можна розділити  на дві групи:

1. організації, які своєю дією охоплюють усю сферу економічних відносин (ООН і т.д.);
2. організації, що функціонують в рамках окремих підгалузей міжнародного економічного права (наприклад, торгові, фінансові, інвестиційні, транспортні та інші). Деякі організації з другої групи будуть розглянуті нижче у відповідних параграфах.

В літературі, особливо західній, обговорюється питання про міжнародну правосуб'єктність транснаціональних корпорацій (ТНК), які поряд з державами і міжнародними організаціями часто розглядаються як суб'єкти міжнародного економічного права. Пояснюється такий стан тим, що ТНК стають все більш важливими суб'єктами міжнародних економічних зв'язків, що надають зростаючий вплив як на національну, так і на світову економіку.

Особливість ТНК проявляється в тому. що вони володіють економічним  єдністю при юридичній множинності. Це - група компаній, створених за законами різних держав, що є самостійними юридичними особами і здійснюють діяльність на території різних держав, але перебувають у відносинах взаємозалежності, при якій одна з них (головна, або понадтранснаціональна, корпорація) займає домінуюче положення і здійснює контроль над усіма іншими. Отже, ТНК - це не юридичне, а економічне або навіть політичної поняття. Суб'єктами права є ті компанії, які об'єднуються в єдину систему. Суб'єктом права може бути і об'єднання компаній. У будь-якому випадку як окремі компанії, так і їх об'єднання є суб'єктами національного права, а не міжнародного. При цьому використовуються два підходи: вони є суб'єктами права або держави, в якій вони зареєстровані, або держави, на території якого вони мають осілість (місце знаходження адміністративного центру чи місце основної господарської діяльності). Звідси випливає, що діяльність ТНК регулюється національним правом.

Враховуючи, що діяльність ТНК  носить транскордонний характер, що вони здатні завдати шкоди національній економіці приймаючої держави навіть без порушення його законів, бажано і міжнародно-правове регулювання  їхньої діяльності. Однак можна констатувати, що таке регулювання поки відсутнє, хоча спроби регулювання робилися. У міжнародних документах є лише деякі загальні положення, що носять в основному декларативний характер. Так, в рамках ЕКОСОР були створені Центр по ТНК і Комісія з ТНК, на яку було покладено завдання розробки Кодексу поведінки ТНК. Проект Кодексу був підготовлений, але в остаточному варіанті він не прийнятий державами. Держави, громадяни яких контролюють більшість ТНК, вважають, що Кодекс повинен носити рекомендаційний, а не юридично обов'язковий характер.

Разом з тим роль ТНК  як в здійсненні міжнародних економічних  зв'язків, так і в розвитку міжнародного економічного права продовжує рости. Використовуючи свій вплив, вони домагаються підвищення свого статусу в міжнародних відносинах. Так, в доповіді Генерального секретаря ЮНКТАД IX конференції (1996 р.) говориться про необхідність надати корпораціям можливість участі в роботі цієї організації. Однак це не означає надання їм міжнародно-правового статусу. Вони можуть брати участь в роботі ЮНКТАД як приватних осіб, тобто суб'єктів національного права.

Міжнародні економічні відносини — відносини, які виникають та існують між людьми з різних країн із приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідей на основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності людських потреб і обмеженості ресурсів.

Суб'єктами міжнародних економічних  відносин є учасники відносин, які  можуть активно та відносно незалежно  діяти для здійснення власних  економічних інтересів. До них належать фізичні, юридичні особи, держава, міжнародні організації та деякі специфічні суб'єкти.

Під фізичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, розуміють окремих правоспроможних та дієспроможних індивідів, котрі виступають від свого імені (тобто не є представниками ніяких фірм чи організацій), ціллю яких є задоволення індивідуальних інтересів (наймані працівники, туристи, комерсанти-індивідуали).

Під юридичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, слід розуміти організації, фірми, корпорації, які існують постійно, мають власне майно, мають право купувати, володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами власності, право бути позивачем та відповідачем у суді, є носіями самостійної майнової відповідальності і займаються зовнішньоекономічною діяльністю (акціонерні, командитні товариства, товариства з обмеженою та необмеженою відповідальністю, одноосібні підприємства).

Держава є головним суб'єктом системи світового господарства, саме тому має безпосередній вплив на функціонування цієї системи. Головна роль держави – створення поля для діяльності інших суб'єктів різних рівнів через укладання угод та договорів про двостороннє чи багатостороннє співробітництво. До специфічних суб'єктів міжнародних економічних відносин належать багатонаціональні корпорації, міжнародні спільні підприємства та ін.

На сучасному етапі  головними суб'єктами міжнародних  економічних відносин є національні  господарства, регіональні інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації.

 
3.2. Фізичні особи як суб"єкти ("оператори") МЕВ.

Питання міжнародної правосуб'єктності фізичної особи є одним із найбільш дискусійних у сучасній науці  міжнародного права. До середини XX ст. більшість вчених вважали, що правосуб'єктність індивіда повністю поглинається правосуб'єктністю держави, громадянином якої він є. Починаючи  із прийняття 10 грудня 1948 р. Загальної  декларації прав людини науковий напрям за визнання міжнародної правосуб'єктності людини набирає все більшого поширення. У радянській доктрині визнання людини суб'єктом міжнародного права розглядалося як спроба втручання у внутрішні справи держави. Такі погляди подекуди збереглися і у вітчизняній науці міжнародного права.

Міжнародна практика все  частіше доводить, що індивід має  міжнародні права та обов'язки. На підставі багатьох міжнародно-правових актів  з прав людини фізична особа має  право звертатися в позасудові (Комітет  з прав людини, Комісія з прав людини та ін.) та судові (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини) міжнародні органи за захистом своїх прав. Фізична  особа може нести міжнародну кримінальну  відповідальність за вчинення міжнародних  злочинів.

Досить чітко міжнародна правосуб'єктність фізичної особи наголошується  в рішеннях Суду Європейського Союзу. Зокрема, Суд зазначив: «Співтовариство  констатує новий правовий порядок  у міжнародному праві, за яким переваги держав щодо їх суверенних прав обмежуються, і суб'єктами визнаються не лише держави, а й громадяни». Суд, зокрема, встановив, що численні договору про Європейський Союз прямо формулюють права та обов'язки як держав, так і фізичних осіб.

Звичайно, визначені в  численних міжнародно-правових актах  з прав людини права і свободи  фізичних осіб є передусім проявом  суверенної волі держав. Але для  міжнародної правосуб'єктності суттєвим є не те, ким розроблені права  та обов'язки, а їхня суть.

Приклад. Обов'язки фізичних осіб не вдаватися до піратства, не використовувати незаконно прапор випливали з міжнародних звичаїв, які лише в 1982 р. були кодифіковані в конвенціях. За злочини проти миру, проти людяності відповідальність у статуті Міжнародного воєнного трибуналу (Нюрнберг) було передбачено вже після їх вчинення. Відповідальність за повітряне піратство та викрадення літаків передбачена цілою системою міжнародних конвенцій.

 
3.3. Юридичні особи в МЕВ ("оператори"  МЕВ)

2 Юридичні особи— це об’єднання, які наділенні відокремленим майном, діють від свого імені і в межах свого майна, мають права та обов’язки і від свого імені виступають як сторона громадських відносин (все це закріплено в установчих документах юридичної особи, підсилено власною печаткою та відображено на банківському рахунку).

Юридичними  особами, які беруть участь у МЕВ, є підприємства, держава та її установи, міжнародні організації.

Діяльність  підприємств в міжнародній сфері  виявляється в: а) купівлі іноземних  факторів виробництва; б) продажу виробленої продукції на міжнародному ринку; в) операціях на міжнародних фінансових ринках.

Специфічними  суб’єктами МЕВ є міжнародні підприємства:

· Багатонаціональні  корпорації (міжнародні за капіталом, управлінням та сферами діяльності);

· Міжнародні спільні  підприємства (підприємства, які об’єднують різнонаціональних партнерів в  інвестуванні, управлінні підприємством, розподілі прибутків та ризиків).

Держава— як суб’єкт міжнародних економічних  відносин це суверене утворення, яке  володіє верховною владою на своїй  території та незалежністю відносно до інших держав.

Державні установи, підприємства купують на світовому  ринку продукцію та послуги; постачають економічним суб’єктам із інших  країн товари. Крім того національні  держави покликані створювати для  вітчизняних підприємців сприятливі умови виходу на міжнародні ринки. Таким  чином держава реалізує як пряму  участь у МЕВ (через міждержавні  стосунки, державні підприємства, державні органи), так і побічну (формування умов для здійснення МЕВ всіма  іншими учасниками).

Кожна держава  має інститути, які прямо, чи побічно  впливають на стан МЕВ. Серед таких  інститутів:

- Міністерство  іноземних справ — сприяє визначенню  зовнішньоекономічних орієнтирів  країни, забезпеченню зовнішньоекономічних  інтересів національних експортерів  та імпортерів;

- Міністерство  зовнішньої торгівлі — здійснює  функції регулювання та контролю  у галузі зовнішньої торгівлі; розробляє проекти торгових угод  і конвенцій з питань зовнішньої  торгівлі; проводить переговори  з іноземними державами; займається  питаннями митної політики; видає  експортні та імпортні ліцензії;

- Центральний  банк країни — впливає на  зовнішньоекономічну діяльність  економічних суб’єктів валютно-фінансовими  інструментами і насамперед, регулюванням  курсу національної валюти. Останній  безпосередньо впливає на експортно-імпортні  потоки[5, c. 30-31]. Держава – це особливий  суб’єкт міжнародних економічних  відносин. Відносини і зв’язки  між державами знаходяться в  основі створення цілісної світогосподарської  системи. Більшість міжнародних  організацій є міждержавними.  Саме держави створюють поле  діяльності для суб’єктів мезо- і макрорівня, укладаючи між собою  договори про двостороннє та  багатостороннє співробітництво.  
Міжнародні організації— формування та об’єднання, які приймають участь в МЕВ залежно від цілей, завдань та напрямків їх діяльності. Міжнародні організації систематизують за наступними ознаками: юридична природа (міжурядові, позаурядові) склад учасників (універсальні, регіональні) масштаби діяльності (загального характеру, спеціальної компетенції) характер діяльності (координуючі, оперативної дії, консультативні) термін діяльності (постійної дії, періодичної дії, тимчасові)

 
3.4. Транснаціональні компанії як  суб"єкти МЕВ.

Аналіз діяльності ТНК  показує, що їхні прямі капіталовкладення є важливим чинником у розвитку економіки багатьох держав. Так, промислово розвинені країни, зокрема США, ФРН, Швейцарія, Великобританія, Нідерланди, Швеція, є інвесторами. Проте Іспанія, Португалія, частково Італія, Греція вважаються країнами, які приймають інвестиції. Використання ТНК як форми діяльності дозволяє отримувати високий прибуток у державах з порівняно низькими податковими ставками, а в тих країнах, де податки високі, зосереджувати менший за обсягом прибуток.

За даними ООН, уже на початок 80-х років ХХ ст. ТНК мали в країнах, що розвиваються, 27 відокремлених підрозділів (філій, дочірніх і спільних підприємств тощо). Із них 44,2% − американські, 22,8% – британські, 6,6% – японські, 5,3% – французькі, 4,9% – німецькі. Загальний обсяг прямих приватних капіталовкладень корпорацій індустріально розвинених країн оцінювався на початок 1982 р. у 130 млрд. дол. (на початок 1972 р. – 45 млрд. дол.). На зарубіжних підприємствах ТНК працювало близько 14 млн. осіб. Каналами ТНК уже в середині 70-х років ХХ ст. здійснювалося 90% експорту приватного капіталу. Переважно він спрямовувався в країни Азії, Африки, Латинської Америки. На початок третього тисячоліття виробництво товарів і послуг на підприємствах ТНК становило 7% світового обсягу ВВП.

Слід зазначити, що вкладання  коштів через ТНК дуже вигідне. Підраховано, наприклад, що за період 1975-1984 рр. американські корпорації вклали в економіку країн, що розвиваються, 22,5 млрд. дол., а отримали прибутків за цей самий період 84,4 млрд. дол., з яких 31,6 млрд. дол. реінвестовано в економіку молодих держав, а 52,8 млрд. дол. (чистий прибуток) переведено в США. Проте, діяльність ТНК, особливо в молодих державах, веде до величезних фінансових збитків, поглиблює диспропорції в розвитку їх економіки, руйнує її, погіршує становище населення і є причиною інших негативних явищ.

Так, приміром, у Пуерто-Рико шкода, заподіяна американськими ТНК  цукровій промисловості та рибальству у зв’язку з викидами відходів нафтохімічного виробництва, набагато перевищує доходи від розвитку в  цій країні нафтохімії. Загалом у  цій маленькій країні з площею 8,9 тис. кв. км і населенням 3,3 млн. американському капіталу належить виробництво 80% промислової і 50% сільськогосподарської продукції, 85% − роздрібної торгівлі, 80% земель, 100% − засоби зв’язку, повітряного і морського транспорту.

Сучасний глобалізований світ характеризується тим, що здійснення господарської діяльності обумовлюється переважним виходом суб’єктів господарської діяльності за межі території і юрисдикції правової системи однієї держави; одночасною поступовою втратою державою свого статусу головного суб’єкта міжнародних правовідносин і підвищенням ризику втратити навіть монопольного статусу суб’єкта міжнародного публічного права, властивого лише суверену − державі. На міжнародній арені все голосніше заявляють про себе „нові геополітичні, геоекономічні та геостратегічні гравці”. Зрівнявшись за своїм економічним потенціалом, а в деяких випадках навіть перевищуючи сукупний потенціал певних коаліцій держав, саме наддержавні, неурядові та недержавні структури і організації все настирливіше заявляють про свої претензії на аналогічний з державами політико-правовий статус. Саме ця риса притаманна нинішнім транснаціональним корпораціям (надалі – ТНК) − найвпливовішим учасникам міжнародної економічної конкуренції, визнаним безпекознавцями суб’єктам підприємницької розвідувальної діяльності, як наслідок − найактивнішим суб’єктам інформаційно-психологічних відносин.