Основні положення міжнародного економічного права

Правовий зміст  принципу свободи транзиту може бути виражений у таких основних тезах:

—свобода транзиту має бути забезпечена шляхами, які  найбільше підходять для міжнародного транзиту;

—не повинно  робитись жодних відмінностей залежно  від прапора суден, місця проходження, відправлення, заходу, виходу або призначення, чи яких-небудь обставин, що стосуються власності на товари, судна або  інші транспортні засоби;

—транзитні  перевезення не повинні підлягати  яким-небудь непотрібним затримкам  або обмеженням, мають бути звільнені  від мит і від усіх транзитних та інших зборів, встановлених відносно транзиту, за винятком зборів за перевезення  товарів або зборів, за розміром аналогічних адміністративним витратам, викликаним транзитом, або вартості наданих послуг;

—РНС надається  стосовно всіх зборів, правил та формальностей, пов´язаних із транзитом;

—сторона, територією якої здійснюються транзитні перевезення, має право вимагати їх здійснення через відповідну вхідну митницю.

Значення принципу свободи транзиту полягає у забезпеченні завдяки йому стабільного доступу  товарів до ринків будь-якої країни незалежно від її географічного  розташування, як в абсолютному сенсі, так і відносно країн-контрагентів. Цей принцип виражає принцип  рівноправності у питаннях транспортного  доступу товарів, забезпечуючи рівність усіх суб´єктів міжнародного торгового  обігу.

Принцип свободи  транзиту включає в себе принцип  найбільшого сприяння, як інструмент реалізації рівного та дискримінаційного  доступу всіх суб´єктів до транспортних інфраструктур на рівних найбільш вигідних умовах, які тільки можуть бути надані третій країні.

Принцип транспарентності або принцип гласності зовнішньоторговельного законодавства регламентований і розроблений в рамках ГАТТ (ст. V). Виконання цієї норми дозволяє планувати зовнішньоторговельні операції з урахуванням усіляких перешкод, які можуть з´явитись у майбутньому у зв´язку зі зміною зовнішньоторговельного законодавства.

Принцип транспарентності — забезпечення прозорості системи регулювання зовнішньої торгівлі. У широкому сенсі це означає доступність інформації про заходи з регулювання, їх ясність та однозначність і стосується як самих заходів, так і правил їх застосування.

Основні елементи транспарентності:

—доступність  інформації про заходи державного регулювання;

—застосування заходів регулювання лише після  публікації;

—одноманітне  застосування заходів регулювання;

—можливість оскарження дій влад.

Принцип транспарентності традиційно має на увазі застереження про нерозголошення конфіденційних відомостей, яке б утруднило застосування акта зовнішньоторговельного законодавства, суперечило б суспільним інтересам або завдало б шкоди законним діловим інтересам окремих підприємств.

Принцип нотифікації — інформування про систему регулювання зацікавленими сторонами у рамках багатосторонніх угод, яке здійснюється, як правило, шляхом офіційного повідомлення органів, що здійснюють контроль за застосуванням багатосторонніх угод.

Нотифікація передбачає інформування про:

—систему та правила використання тих чи інших  заходів;

—випадки застосування заходів регулювання певної категорії;

—випадки застосування заходів регулювання, які суперечать або повністю не відповідають принципам  використання заходів даної категорії  та застосовуються у вигляді винятку  або у рамках особливих узгоджень;

—зміни у  системі регулювання.

Практика нотифікації  дозволяє заздалегідь виявити заходи регулювання, які можуть стати потенційними джерелами завдання шкоди іншій  стороні або виникнення торгових конфліктів, а також отримати інформацію про заходи, які у силу своєї  природи мають дефіцит транспарентності (тобто застосовуються у неявному вигляді), наприклад деякі види субсидій.

 

4. Кодифікація та уніфікація в МЕП.

Кодифікація розглядалась як черговий етап у розвитку революційної правосвідомості, як засіб "кращого  в даних умовах досягнення мети" (П. Стучка).

Орієнтація  на "революційну правосвідомість" як на найважливіше джерело права  містилась у концепціях прибічників  психологічної школи права (М. Рейснер), які ототожнювали право з революційною правосвідомістю. На протилежних позиціях стояли послідовники соціологічної  інтерпретації права, які ставились  до законодавства як до планової політики (І. Ільїнський).

У1922—1927 роках  у радянській Росії, а згодом і  в Україні була проведена повна  кодифікація всіх галузей права.

Такої широкої  кодифікації, та ще Й проведеної в  такі короткі терміни, людство не знало. Були прийняті важливі законодавчі  акти, які регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини тощо.

Кодифікація права  в Україні здійснювалась двома  шляхами:

а) рецепцією  законодавства РСФРР;

б) розробкою  власних законодавчих актів.

Перший шлях був переважаючим, законодавство  УСРР у більшості випадків було точною копією законодавства РСФРР. Радянська  історико-правова наука пояснювала це однотипністю соціалістичних держав, відсутністю юридичних кадрів в  Україні, єдністю загальних цілей  двох братніх народів тощо. Але  головна причина такої "рецепції" корінилася в прагненні більшовицької  партії до уніфікації як державної, так  і правової системи, що значно полегшувало  б зусилля центральної влади  по впровадженню в життя ідей соціалістичного  будівництва.

Наступним етапом кодифікаційної роботи в цьому напрямі  стало створення основ союзного законодавства. В жовтні 1924 року приймаються  Основи судоустрою і судочинства  Союзу PCP і союзних республік. Основні  начала кримінального законодавства  Союзу PCP і союзних республік, у  грудні 1928 року — Загальні начала землекористування  і землеустрою СРСР. Загальносоюзні кодифікаційні акти відбили ще в  більшій степені процеси централізації  влади, управління і правового регулювання, які відбувалися в країні. Закінчувався неп. Розпочинався новий період державно-правової історії, в якому на зміну економічному лібералізму йшло жорстке планування. В правовій сфері створювалася закрита  система права. Відходить у минуле такий критерій революційного романтизму, як "революційна правосвідомість". Командно-адміністративна система управління бере на озброєння доцільність і нормативізм

Резолюції та рішення міжнародних  організацій, хоча і носять формально  рекомендаційний характер, але мають  важливе значення для регулювання  міжнародних економічних відносин. Перш за все, це стосується резолюцій  Генеральної Асамблеї ООН, ЕКОСОР, Всесвітньої  організації інтелектуальної власності (ВОІВ), Організації Об’єднаних Націй  з промислового розвитку (ЮНІДО), Конференції  ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКДАТ) та ін.       

 Основоположними актами  для міжнародного економічного  права є затверджені резолюціями  ГА ООН у 1974 р. Хартія економічних  прав і обов’язків держав, Декларація  про новий міжнародний економічний  порядок, а також Програма дій  щодо встановлення нового міжнародного  економічного порядку. Під новим  економічним порядком у цих  документах розуміється система  справедливих недискримінаційних  економічних відносин, солідарна  відповідальність розвинених держав  за наслідки колоніалізму, перерозподіл  світового суспільного продукту  на користь країн, що розвиваються, шляхом прямих фінансових відрахувань.        

 Значну роль у становленні  сучасного міжнародного економічного  права відіграли Лімська декларацію  про промисловий розвиток і  співробітництво 1975 р., прийнята  ЮНІДО; та Принципи міжнародних  торгових відносин і торгової  політики, прийняті ЮНКДАТ у 1964 р.       

 Особливою формою  нормотворчості в межах ООН  є прийняття органами ООН т.зв. кодексів та правил поведінки.  Зокрема, це ухвалені резолюціями  ЮНКДАТ Кодекс поведінки у  галузі технології та Кодекс  поведінки для ТНК.

 

5. Загальні принципи міжнародного права та МЕП.

Принципи міжнародного економічного права за своєю юридичною природою засновуються і випливають із змісту основних принципів сучасного міжнародного права. Найбільш наочно це виявляється при аналізі таких принципів, як принцип суверенної рівності держав, принцип співробітництва держав, принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, принцип невтручання у внутрішні справи держав та ін. 
Поряд із цими загальними принципами, з огляду на специфіку галузі, в міжнародному економічному праві сформульовані і спеціальні принципи, що сприяють розвитку світового економічного співробітництва. До них належать: 
- принцип невід'ємного суверенітету держав над їхніми природними ресурсами й економічною діяльністю; 
- принцип свободи вибору форм і способів організації зовнішньоекономічних зв'язків; 
- принцип неприпустимості будь-яких форм економічної дискримінації; 
- принцип рівності і взаємної вигоди держав; 
- принцип розвитку взаємовигідного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки; 
- принцип найбільшого сприяння; 
- принцип національного режиму; 
- принцип взаємності.

 

 
3. 1. Поняття суб"єктів МЕП та  МЕВ.

Суб’єктом міжнародного права  необхідно вважати такого учасника міжнародних відносин, поведінка  якого безпосередньо регулюється  нормами міжнародного права. Іншими словами, суб’єкт міжнародного права  — це учасник міжнародних відносин, який має міжнародні права та несе міжнародні обов’язки або є носієм міжнародної правосуб’єктності.

Класифікація суб’єктів  міжнародного права можлива за багатьма критеріями. Найбільш важливими є  такі:

1. за учасниками міжнародних відносин:

• індивіди,

• громадські організації,
• адміністративно-територіальні одиниці,
• автономії,
• суб’єкти федерацій,
• держави,
• державоподібні утворення,
• народи (нації),
• міжнародні організації та ін.;

2. за масштабом діяльності:

• універсальні,
• регіональні,
• партикулярні;

3. за порядком утворення:

• первинні,
• похідні;

4. за міжнародно-правовим статусом:

• загальносистемні,
• галузеві,
• спеціальні;

5. за галузевою приналежністю:

• суб’єкти права міжнародних договорів,
• суб’єкти права міжнародних організацій,
• суб’єкти права міжнародної безпеки,
• суб’єкти міжнародного гуманітарного права,
• суб’єкти міжнародного екологічного права та ін.

Досі залишається дискусійним  питання про коло суб’єктів міжнародного права. До середини ХХ ст. переважала думка  про держави як про виключних суб’єктів міжнародного права. Після Другої світової війни офіційно визнається міжнародна правосуб’єктність міжнародних міжурядових організацій, а згодом — народів, що виборюють свою незалежність. Невизначеним залишається питання про визнання суб’єктом міжнародного права фізичних осіб, неурядових міжнародних організацій, інших юридичних осіб. Перспективною є постановка питання про міжнародну правосуб’єктність людства загалом.

У системі регулювання  міжнародних економічних відносин центральне місце займає держава. Вона є основним суб'єктом міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому. Суверенітет держави  поширюється і на економічну сферу.

Зростання значення і ускладнення  міжнародних економічних відносин роблять необхідним посилення управління ними спільними зусиллями держав через міжнародні організації, що веде до збільшення числа міжнародних  організацій та їх ролі в розвитку економічного міждержавного співробітництва. У результаті міжнародні організації є важливими суб'єктами міжнародного економічного права. Принципова основа у міжнародних економічних організацій та ж, що й у інших міжнародних організацій. Але є й деяка специфіка. У цій сфері держави схильні наділяти організації більш широкими регулюючими функціями. Резолюції економічних організацій відіграють важливу роль, доповнюючи правові норми, пристосовуючи їх до мінливих умов, а там, де вони відсутні, і замінюючи їх. У деяких організаціях існують досить жорсткі механізми по здійсненню прийнятих рішень.