Законодавче регулювання державної служби

Президент України, Голова Верховної  Ради України, члени Уряду України, глави місцевих державних адміністрацій  мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба).

Порядок перебування на державній  службі таких осіб установлюється відповідними органами.

Державний службовець не має права  вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ). ( Частина  перша статті 16 в редакції Закону N 358/95-ВР від 05.10.95 )

Державні службовці не можуть брати  участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному  функціонуванню державного органу.

Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями  державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Громадяни України, які вперше зараховуються  на державну службу, приймають Присягу  такого змісту:

"Повністю усвідомлюючи свою  високу відповідальність, урочисто  присягаю, що буду вірно служити  народові України, суворо дотримувати  Конституції та законів України,  сприяти втіленню їх у життя,  зміцнювати їх авторитет, охороняти  права, свободи і законні інтереси  громадян, з гідністю нести високе  звання державного службовця,  сумлінно виконувати свої обов'язки". [12, c. 40]

Державний службовець підписує текст  Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги  робиться запис у трудовій книжці.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

З метою набуття практичного  досвіду, перевірки професійного рівня  і ділових якостей особи, яка  претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Тривалість робочого часу державних  службовців визначається відповідно до законодавства про працю України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані  за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується  відповідно до чинного трудового  законодавства.

Граничний вік перебування на державній  службі становить 60 років для чоловіків  і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням  з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів  України може продовжити термін перебування  на державній службі, але не більш  як на п'ять років.

У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці  можуть бути залишені на державній  службі лише на посадах радників або  консультантів за рішенням керівника  відповідного державного органу.

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а  також згідно з рангами, які їм присвоюються.

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:

1. порушення умов реалізації права на державну службу;
2. недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог;
3. досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;
4. відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії;
5. виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі;
6. відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону;
7. неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ.

 

2.1. Особливості правового регулювання статусу державних службовців

 

Державні службовці виконують  покладені на них обов'язки на постійній  чи на тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно  від категорії посади. Посада, яку  обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності і правовий стан. Від посади залежить обсяг, форми, методи участі державного службовця  у практичному здійсненні компетенції  того державного органу, в якому  він працює. Згідно зі ст. 2 Закону посада — це визначена структурою та штатним  розписом первинна структурна одиниця  державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. На наш погляд, визначення посади є  дуже вдалим, може бути використане  для будь-якого державного органу, структурного підрозділу, їх апарату. На жаль, цього не можна сказати  стосовно даного в законі поняття  посадових осіб, під якими вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено  здійснення організаційно-розпорядчих  та консуль-тативно-дорадчих функцій. [13, c .114]

Питання щодо визначення посадової  особи має дуже важливе значення. Тому наведене вище визначення не може задовольнити з принципових позицій. По-перше, це не чіткість поняття, оскільки в ньому говориться про державних  службовців, на яких законом та іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і коисультативно-до-радчих функцій, а в преамбулі закону записано, що він визначає статус державних  службовців, які працюють в державних  органах та їх апараті. По-друге, у  понятті говориться, що консультативно-дорадчими  функціями можуть бути наділені не тільки посадові, а й інші особи, як практично цс і буває. Включення осіб у Законі про державну службу, що наділені консультативно-дорадчими функціями у поняття посадових осіб, на наш погляд, мабуть, пов'язане з фактом назви цілого роду посад в центральних державних органах виконавчої влади та інших органах держави — «консультант», «радник». Але якщо такий консультант і радник не наділені організаційно-розпорядчими, тобто владно-розпорядчими функціями, то зони не можуть бути віднесені до посадових осіб. Практичне значення поняття посадова особа тісно пов'язане з кримінальним законодавством та інститутом адміністративної відповідальності.

Закон про державну службу встановлює її основні принципи, розвиває конституційні положення на рівне  право громадян на доступ до державної  служби (ст. 38 Конституції України). В ст. 4 Закону «Право на державну службу»  сказано, що громадяни України мають  право на державну службу незалежно  від походження, соціального та майнового  стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які  одержали відповідну освіту та професійну підготовку, пройшли у встановленому  порядку конкурсний відбір, або відбір за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. На жаль, у Законі нічого не говориться про можливість та порядок перебування  на державній службі в Україні  іноземних громадян. Тому врегулювання порядку зайняття посад такими особами, проходження служби та звільнення потрібно бодай у загальному плані закріпити  у діючому законодавстві. [12, c. 43]

Вперше в законодавстві  України про державну службу закріплено етику поведінки державного службовця, відповідно до якої державний службовець мусить сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співпрацівників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і  вчинків, які можуть зашкодити інтересам  державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Це має велике як теоретичне, так  і практичне значення.

Державна політика у сфері  державної служби визначається Верховною  Радою України. Її основними напрямками є визначення цілей, завдань і  принципів функціонування інституту  державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення державної  політики та функціонального управління державною службою існують Головне  управління державної служби України, та координаційну рада з питань державної  служби.

На Головне управління державної служби покладається прогнозування  та планування потреб державних органів, їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики в сфері державної служби в  державних органах та їх апараті, розробка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів проектів нормативних  актів з питань державної служби, розробка, координація та контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби та вирішення  інших питань організації і правового  регулювання державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби у державних  органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішується цими органами, то важливим є створення та функціонування координаційної ради з питань державної  служби для визначення шляхів, засобів  і форм реалізації основних напрямків  у сфері державної служби, об'єднання  зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної  служби. Положення про координаційну  раду з питань державної служби затверджується Кабінетом Міністрів.

Важливе значення має врегулювання правового статусу державних  службовців державних органів та їх апарагу. В частині першій ст. 9 говориться, що правовий статус Президента, Голови Верховної Ради та його заступників, голів постійних комісій Верховної  Ради та їх заступників, народних депутатів  України, Прем'єр-міністра, членів уряду, голови та членів Конституційного Суду, голови та суддів Верховного Суду, голови та арбітрів арбітражного суду України, Генерального прокурора та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України. [14, c. 216]

Правове становище державних  службовців, що працюють в апараті  органів прокуратури, судів дипломатичної  служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

        Слід підкреслити, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1996 р. посади працівників центрів підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств віднесені до четвертої категорії посад державних службовців.

 

2.2. Обов’язки та права державних службовців

 

У Законі про державну службу закріплені основні обов'язки та права  державних службовців. Державні службовці  зобов'язані додержуватися Конституції  та інших актів законодавства  України, забезпечувати ефективну  роботу відповідних органів, не допускаючи при цьому порушення прав і  свобод людини та громадянина, безпосередньо  виконувати покладені на них службові обов'язки, зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала  їм відома під час виконання обов'язків  державної служби, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати  професійну кваліфікацію.

Зазначимо, що державний  службовець не тільки вправі, а зобов'язаний у разі одержання доручення, яке  суперечить чинному законодавству, невідкладно, у письмовій формі  доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання  на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу. Правда, не зрозуміло, чому тільки у письмовій формі  може бути зроблене таке повідомлення. Форма може мати значення лише у  випадку, якщо посадова особа, що дала неправомірне доручення наполягає  на його виконанні.

Серед широкого спектру основних прав державних службовців слід назвати  також право на повагу особистої  гідності, на соціальний та правовий захист, просування по службі з урахуванням  кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов'язків, приймати рішення в межах своїх  повноважень та інші. Законодавець підкреслює, що конкретні обов'язки та права державних службовців мають  визначатись на основі типових кваліфікаційних  характеристик і відображатися  у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних  державних органів у межах  закону та їх компетенції. [15, c .6]

Надаючи всім громадянам України  рівне право доступу до державної  служби, законодавець в той же час  встановлює коло обмежень, що пов'язані  з прийняттям на державну службу та проходженням державної служби.

Обмеження, пов'язані з  прийняттям на державну службу є традиційними — визнання особи у встановленому  порядку недієздатною, судимість, що є несумісною із зайняттям посади, безпосередня підпорядкованість або  підлеглість особам, які є близькими  родичами чи свояками. Законами України  для деяких категорій державних  службовців можуть встановлюватися  й інші обмеження, пов'язані з  прийняттям на державну службу.

Відповідно до ст. 16 державний  службовець не має права здійснювати  дії, передбачені ст.ст. 1 та 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією». До таких дій належать корупційні діяння: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій  держави, матеріальних благ, послуг, пільг  чи других переваг, в тому числі прийняття  чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка  є суттєво нижчою їх фактичної (дійсної); одержання особою, уповноваженою  на виконання функцій держави, кредитів чи займів, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна  з використанням при цьому  пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.