Розгляд спорів у залі господарського суду

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...3

         РОЗДІЛ І.

ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ СУДОВИХПРОЦЕДУР  ПРИ ВИРІШЕННІ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

1.1. Порушення провадження по справі  в господарському процесі……..35

1.2. Підготовка справи до розгляду  в засіданні господарського суду…...41

1.3. Вирішення спорів в господарському  суді……………………………..49

        РОЗДІЛ ІІ.

ПРОБЛЕМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ТА ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

2.1 Проблеми врегулювання та вирішення  господарських спорів у судовому  процесі та шляхи їх вирішення.

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..75

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….……………………………79

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність курсової роботи. Аналізуючи проблеми правового регулювання вирішення господарських спорів в Україні, слід відмітити, що на сучасному етапі розвитку ринкових відносин діяльність органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та й самих суб’єктів господарювання не завжди належним чином сприяє становленню цих відносин, що призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання.

Зрозуміло, що прийняті закони ніколи не бувають  цілковито узгоджені з практикою  їх застосування. Саме практика коригує  правові відносини та об’єктивно спонукає вносити зміни і доповнення до чинного законодавства.

Як свідчить практика, положення чинного законодавства  не завжди сприяють відновленню у  громадян порушених прав та охоронюваних інтересів.

Чимало  проблем судової практики у господарських  спорах зумовлені недоліками законодавства, яке регулює такі відносини. Суспільні  відносини на сьогодні вже вимагають  перегляду нормативно-правової бази їх регулювання. Адже недосконалість законодавства  породжує і недосконалу судову практику. Тому забезпечення захисту господарських  прав та вирішення пов’язаних із ними проблем має стати спільним завданням  органів законодавчої виконавчої та судової влади.

Об’єктом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють судові процедури в господарських спорах, проблеми, пов’язані з вирішенням господарських спорів та шляхи їх вдосконалення.

Предметом дослідження є суспільні відносини стосовно здійснення судових процедур у вирішенні господарських спорів.

Метою даної роботи є розгляд правових основ здійснення судових процедур в господарських спорах, висвітлення накопиченого досвіду, роз’яснення нормативно-правової бази і практичного досвіду здійснення господарського судочинства в Україні та шляхи його вдосконалення з оглядом на реалії української економіки.

Конкретними завданнями курсової роботи, що були зумовлені поставленою метою є:

1. опрацювавши відповідні джерела, дати визначення господарського спору та дослідити, які існують види господарських спорів, визначити їх правову характеристику;
2. проаналізувати теоретичні та практичні аспекти здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів;
3. дослідити недоліки та протиріччя  господарського процесуального законодавства, запропонувати шляхи його вдосконалення.

Методологічну основу роботи складають у сукупності загальнонаукові (діалектичний, комплексного та системного аналізу) та господарсько-правові (формально-логічний, порівняльно-правовий та ін.) методи дослідження.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що  робота має теоретичну та практичну користь в професійній діяльності юрисконсультів підприємств, установ, організацій. Ряд положень роботи можуть знайти застосування при поглибленій підготовці до семінарських занять, а також можуть бути корисні під час готування доповідей за відповідною тематикою для студентів вищих навчальних закладів правового фаху.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу вух розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи становить 43  сторінки. Список використаних джерел становить 11  найменувань та займає  1 сторінку.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ІІРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДОВИХ ПРОЦЕДУР У ВИРІШЕННІ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

1.1. Порушення провадження по справі в господарському процесі

Відповідно  до законодавства України правосуддя в господарських відносинах здійснюється судами.

Господарський суд є незалежним органом у  вирішенні всіх господарських спорів, які виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також при розгляді прав про  банкрутство.

Оскільки  господарські суди складають єдину трьохланкову систему спеціалізованих судів (місцеві суди; апеляційні господарські суди; Вищий господарський суд України), початковою стадією відповідного провадження по справі в господарському процесі є порушення справи в суді першої інстанції, тобто в місцевому господарському суді, яка має свої специфічні цілі та завдання. Суспільною метою даної судової процедури слід вважати реалізацію права на звернення за судовим захистом, оскільки на це спрямовані норми зазначеного інституту, дії суб’єктів процесу та відношення між ними [5].

Мета  реалізації права на звернення за судовим захистом досягається виконанням завдання за своєчасним і правильним порушенням справи.

Особа, що вважає себе володарем осопорюваного чи порушеного права звертається в суд з позовною заявою, де просить суд розглянути виниклий спір.

Позовне провадження має певні специфічні ознаки. Для нього характерно:

1. наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з порушеного чи оспорюваного права;
2. розгляд чи вирішення даної вимоги у встановленому законом процесуальному порядку;
3. наявності спору про право;
4. наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін з протилежними матеріально-правовими інтересами.

До  позовної форми захисту відноситься  не лише форма звернення до суду, але й порядок розгляду спору. В цьому полягають процесуальні гарантії права на судовий захист.

Для позитивного вирішення питання  про порушення конкретної справи в господарському суді необхідна  наявність у зацікавленої особи  права на подання позову та реалізація цього права в належному порядку. В даному випадку мова йде про  передумови права на подання позову – обставини, з наявністю або  відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на надання позову за конкретною справою. Якщо яка-небудь з передумов відсутня, відсутнє й право звернення до суду.

Так, до загальних передумов права  на подання позову відносяться наступні обставини:

1) підвідомчість справи суду;

2) процесуальна правоздатність  сторін;

3) відсутність судового рішення,  раніше винесеного за даною  справою;

4) відсутність між сторонами  договору про передачу даного  спору на розгляд третейського  суду

Виходячи  із змісту нині діючого господарського законодавства,  порядок звернення  до господарського суду зберігає в  собі вичерпний перелік вимог. На відміну від випадків недодержання передумов права на подання позову, недодержання порядку реалізації права  на подання позову хоча і тягне  неможливість порушення провадження  по справі в суді, однак не є неусуваним. Позивач може виправити допущені помилки та повторно звернутися до суду з тотожнім позовом [3].

До  порядку реалізації права на подання  позову відносяться:

1. Підсудність справи даному суду.
2. Наявність належно оформлених повноважень на підписання або подання позовної заяви.
3. Сплата державного мита.
4. Додержання реквізитів позовної заяви.

Відповідно  до ст. 54 ГПК України позовна заява  подається в господарський суд  в письмовій формі і підписується уповноваженою посадовою особою позивача або його представником, прокурором або його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

Поза  закріплення правил про додержання встановленої форми позовної заяви, в ст. 54 ГПК України закріплені вимоги відносно її змісту. Зміст позовної заяви складають свідчення, необхідні  для розгляду та вирішення позову в господарському суді [3].

Позовна заява може зберігати:

1. найменування господарського суду, в який подається заява;
2. найменування сторін; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін в банківських установах;
3. документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;
4. вказівка ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (за спорами, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);
5. зберігання позовних вимог; якщо позов подається до декількох відповідачів – зміст позовних вимог по відношенню до кожного з них;
6. переказування обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обумовлений розрахунок сум, що стягуються та оскаржуються; законодавство, на підставі якого надається позов;
7. свідчення про прийняття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених ГПК України;
8. перелік пропонуємих до заяви документів та інших доказів.

В позовній заяві можуть бути зазначені  і інші свідчення, якщо вони необхідні  для належного вирішення спору [3].

Позивач, прокурор або його заступник зобов’язані  при наданні позову направити сторонам копії позовної заяви та додатків до неї.

Таке  зобов’язання покладається на позивача у випадку притягнення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміна господарським судом неналежного відповідача ( ст. 56 ГПК України).

До  позовної заяви, підписаної представником  позивача, додається доручення або  інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (ст. 57 ГПК України).

В одній  позовній заяві можуть бути поєднані кілька позовних вимог. З’єднання кількох позовних вимог може мати місце, коли вони пов’язані між собою на підставах виникнення або наданим доказам.

Суддя має право об’єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, в яких приймають участь одні й ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні (ст. 58 ГПК).

Господарське  процесуальне законодавство передбачає право особи, що приймає участь у  справі, направити до господарського суду відзив на позовну заяву.

Згідно  ст. 59 ГПК України відповідач має  право після отримання ухвали про порушення справи направити:

1. до господарського суду – відзив на позовну заяву та усі документи, що підтверджують заперечення проти позову;
2. позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, що приймає участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Відзив  підписується уповноваженою особою відповідача або його представником. Відзив повинен зберігати: найменування та номер справи; мотиви повного  або часткового відхилення вимог  позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обумовлюють  відхилення позовної вимоги; перелік  наданих до відзиву документів та інших доказів. До відзиву, підписаному  представником відповідача, додається  доручення або інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача [3].

Про прийняття позовної заяви згідно ст. 61 ГПК України суддя одноособово  вирішує питання про прийняття  позовної заяви.

Закон зберігає вичерпний перелік і  не підлягає розширеному тлумаченню перелік підстав до відмови в  прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК).

Суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви, якщо:

1) заява  не підлягає розгляду в господарських  судах України; 

2) у  провадженні господарського суду  або іншого органу, що вирішує  господарський спір у межах  своєї компетенції, знаходиться  справа по спору між тими  самими сторонами, про той самий   предмет і на тих самих підставах  або мається рішення цих органів  за даним спором;

3) позов  направлений до ліквідованого  підприємства, організації.

Наявність вказаних підстав свідчить про відсутність  у позивача права на подання позову [5].

Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка направляється  сторонам, прокурору або його заступнику, якщо вони є свідками, не пізніше  п’яти днів від дня отримання заяви.

Ухвала  про відмову в прийнятті позовної заяви може бути оскаржена. У випадку  відміни цієї ухвали позовна заява  вважається поданою в день першочергового звернення до господарського суду [3].

В господарському законодавстві закріплена ще одна група  правил, при недодержанні якої суддя  теж повертає позов без розгляду. А саме, згідно ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву без розгляду, якщо:

1. позовну заяву підписано особою, що не має права її підписувати;
2. в позовній заяві не вказане повне найменування сторін, їх поштові адреси;
3. в позовній заяві не вказані обставини, на які не покладаються позовні вимоги, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, обумовлений розрахунок стягуємої або оскаржуємої суми;
4. не надані докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі;
5. порушені правила поєднання вимог або поєднані в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів, і спільний розгляд цих вимог буде перешкоджати вирішенню спору;
6. не надані докази направлення відповідачу копії позовної заяви та наданих до неї документів;
7. не надані докази прийняття заходів досудового врегулювання спору в умовах, передбачених законодавством;
8. до винесення ухвали про порушення провадження по справі від позивача поступила заява про врегулювання спору;
9. не надані докази сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.