Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Января 2013 в 12:54, контрольная работа
Про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.
Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Про стягнення заборгованості за комунальні послуги
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області 02 жовтня 2009 року позив був задовільн. Суд повно, всебічно та об’єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що відповідач дійсно не проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Вищезазначене місце проживання залишив добровільно і з квітня 2002 року фактично проживає в іншому місці. При цьому забрав всі свої особисті кошти, з того ж часу в квартирі він не проживав, квартирою не цікавився. Позивачі несуть всі витрати по сплаті комунальних послуг та інших платежів.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Так як на підставі статті 346. право власності припиняється у разі:
2) відмови власника від права власності.
Внаслідок відмови власника від житла право власності на житло припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру (ст. 347 ЦК України).
Зазначена норма носить імперативний характер і не може бути змінена за бажанням власника. Право відмови від права власності є однією з складових самого права власності, але відповідно до ст.ст. 13 та 14 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, тому здійснення відмови від права власності не повинно створювати загрозу правам та інтересам осіб, інших учасників цивільних відносин, держави, а також створювати небезпеку для екологічної ситуації у суспільстві. Слід зазначити, що встановлений ст. 347 ЦК порядок відмови від права власності на майно стосується лише фізичних та юридичних осіб, оскільки держава, територіальні громади як суб'єкти права власності не можуть відмовлятися від належного їм майна. Коментована стаття не передбачає наслідків відмови від права власності на річ у власника цієї речі. Існує лише можливість, що власник відмовиться від речі, але через певний час змінить свої наміри, реалізувати які можна лише у разі, якщо за цей час у іншої особи не виникло право власності на цю річ.