Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної власності

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Декабря 2011 в 00:56, доклад

Описание

Закон визначає авторське право як особисті (немайнові) та майнові права авторів та їх правонаступників, що пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва, а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права. Статті 14 та 15 Закону конкретизують зміст особистих (немайнових) та майнових прав.

Работа состоит из  1 файл

Интеллектуалка зачет.docx

— 40.75 Кб (Скачать документ)

    1. Виникнення, становлення  і розвиток інтелектуальної  власності

     Виникнення

     Закон визначає авторське право як особисті (немайнові) та майнові права авторів  та їх правонаступників, що пов'язані  зі створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва, а також  права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права. Статті 14 та 15 Закону конкретизують зміст особистих (немайнових) та майнових прав.

     Стаття 8. «Об’єкти авторського  права» дає перелік об’єктів, які підпадають під вищезгаданий закон. В нашому випадку винахід нового складу типографської фарби працівника К. не відноситься до авторського права. Працівнику К. необхідно було б запатентувати свій винахід, тільки тоді він мав би право на свій винахід і на отримання на умовах договору з керівництвом типографії винагороди у законному порядку.

    Становлення

    В історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки тощо щодо їх охорони  простежуються чотири етапи, які  істотно відрізняються один від  одного і послідовно змінюють один одного. Перший етап — найдавніший — фактично нам невідомий. Його правові засади в історичній літературі не простежуються. Ми можемо лише припускати, — якщо були результати творчості, то були і засоби їх охорони. Цей етап існував приблизно до XII ст.

      Другий етап становлення правової охорони результатів творчої діяльності характеризується привілеями. Цей період охоплює приблизно XII—XVIII ст. Привілей надавався певній особі, як правило, наближеній до першої особи, надавав їй певне виключне право, певну перевагу перед іншими. Разом з тим привілей був монопольним правом. Він засвідчувався певною грамотою, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен, король, цар, імператор, князь та ін.).

    Наступний етап у розвитку системи правової охорони промислової власності  характеризується її інтернаціоналізацією. Початок етапу був покладений названою Паризькою конвенцією. Принциповими засадами Конвенції є національний режим, право пріоритету, загальні правила.

      Відповідно до положень про  національний режим прирівнення Конвенція передбачає, що для охорони промислової власності кожна із країн, що вступила до цього Союзу, зобов'язана надавати громадянам інших країн, які приєдналися чи є членами цього Союзу, таку ж саму охорону, яку ця країна надає власним громадянам. Зазначене правило поширюється також і на тих осіб, які не є громадянами країни-члена Союзу, але мають постійне місце проживання або дійсне і неефективне промислове чи торговельне підприємство у країні-члені Союзу.

    розвиток 

    Розвитком та захистом ІВ в усьому світі займається Всесвітня організація інтелектуальної  власності (ВОІВ), заснована ООН в 1967 році. 

    ВОІВ  сприяє підписанню нових міжнародних  угод та модернізації національних законодавств, заохочує адміністративне співробітництво  між країнами, надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, і утримує  служби, які полегшують міжнародний  захист винаходів, знаків та промислових  зразків. 

    При ВОІВ діє центр по арбітражу та посередництву. З 1999 року ВОІВ надає  послуги по врегулюванню суперечок, які виникають при реєстрації та використанні найбільш поширених  типових назв доменів в Інтернеті (.com, .net, .org). 

    ВОІВ  здійснює управління 21 угодою, які охоплюють  основні аспекти інтелектуальної  власності. Двома ключовими угодами  є Паризька конвенція про охорону  промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886). 

    2. Поняття права  ІВ 

    Інтелектуальна  власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) - результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини ( автора, виконавця, винахідника та інш. ) або кількох осіб.

    Право інтелектуальної власності —  у найширшому розумінні означає  закріплені законом права на результат  інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших  галузях.

    Термін  і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте  у спеціальній літературі поняття  «власність» і «інтелектуальна  власність» використовуються як однозначні.

    Поняття «інтелектуальна власність» має  принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

    Право інтелектуальної власності у  зазначенні цивільно-правового інституту  — це сукупність правових норм, що регулюють  суспільні відносини у сфері  створення, оформлення, використання й  охорони результатів інтелектуальної  діяльності людей.

      Суб'єктивне право інтелектуальної  власності — це право його  суб'єкта на володіння, користування  і розпорядження належним йому  відповідно до закону результатом  інтелектуальної діяльності.

      Отже, зміст права інтелектуальної  власності ми визначаємо так,  як він визначається для звичайного  права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об'єкта власності. Так, право власності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної власності. 

    3. Зміст права ІВ 

    Зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об'єкта власності. Так, право власності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на шкарпетки.

    Вище  підкреслювалось, що власник результату творчості може ним володіти і  володіє так само, як і звичайний  власник. Але особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає  в тому, що він має здатність  до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом  інтелектуальної власності від  імені власника цього результату. Як відомо, володіння може бути також  двох видів — володіння фактичного володільця чи власника і похідне  володіння, що здійснюється від імені  власника третіми особами. 

    4. Джерела правового  регулювання права ІВ  

    Основні нормативні акти, які  регулюють відносини  у сфері інтелектуальної  власності

    • Конституція України;
    • Кодекси України: цивільний та господарський;
    • Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
    • Закон України «Про видавничу справу»;
    • Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;
    • Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;
    • Закон України «Про електронний цифровий підпис»;
    • Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
    • Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;
    • Закон України «Про інформаційні агентства»;
    • Закон України «Про інформацію»;
    • Закон України «Про кінематографію»;
    • Закон України «Про науково-технічну інформацію»;
    • Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
    • Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
    • Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
    • Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
    • Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;
    • Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;
    • Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
    • Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;
    • Закон України «Про рекламу»;
    • Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;
    • Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України»;
    • Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

    [ред.]

    Міжнародні  договори до яких приєдналась  Україна:

    • Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.);
    • Римська конвенція 1961 р.;
    • Женевська конвенція 1974 р.;
    • Договір ВОІВ про авторське право;
    • Паризька конвенція, Стокгольмський акт;
    • Договір про патентну кооперацію 1970 р.;
    • Договір про патентне право 2000 р.;
    • Мадридська угода 1891 р.;
    • Мадридський протокол 1989 р.;
    • Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.;
    • Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин;
    • Будапештський договір 1977 р.
 

    5. Міжнародні конвенції  у сфері права  ІВ 

    Міжнародні  договори до яких приєдналась  Україна:

    • Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.);
    • Римська конвенція 1961 р.;
    • Женевська конвенція 1974 р.;
    • Договір ВОІВ про авторське право;
    • Паризька конвенція, Стокгольмський акт;
    • Договір про патентну кооперацію 1970 р.;
    • Договір про патентне право 2000 р.;
    • Мадридська угода 1891 р.;
    • Мадридський протокол 1989 р.;
    • Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.;
    • Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин;
    • Будапештський договір 1977 р.
 

АБО 

Міжнародні  угоди у сфері  інтелектуальної  власності  

 

  • Конвенція ВОІВ. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970 р. ВОІВ відповідає за сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами, а також шляхом здійснення адміністративних функцій різних багатобічних договорів, пов’язаних з юридичними й адміністративними аспектами інтелектуальної власності.

 Станом  на 1 січня 2003 р. загальне число  держав-членів ВОІВ становило  179. 
 

Міжнародні  угоди у сфері  промислової власності

  • Паризька конвенція. Паризька конвенція по охороні промислової власності була укладена в 1883 р. і є одним зі стовпів існуючої нині міжнародної системи інтелектуальної власності. Вона застосовується до промислової власності у найширшому сенсі, включаючи винаходи, промислові зразки і товарні знаки, корисні моделі (вид «малих патентів», передбачених у законодавстві деяких країн), фірмові найменування (позначення, під якими здійснюється промислова чи комерційна діяльність), географічні вказівки (вказівки джерела і найменування джерела походження) і припинення недобросовісної конкуренції.

 Паризька  конвенція про охорону промислової  власності набрала чинності для  України 25 грудня 1991 року. Станом  на 1 січня 2003 р. загальне число  договірних держав Конвенції  становило 164.

  • Договір про патентну кооперацію (РСТ). Договір про патентну кооперацію (РСТ) був укладений у 1970 р. РСТ надає можливість просити патентну охорону на винахід одночасно в кожній з великої кількості країн шляхом подачі однієї «міжнародної» патентної заявки. Така заявка може бути подана будь-якою особою, яка є громадянином чи проживає на території договірної держави. Цей договір регулює формальні вимоги, яким повинна відповідати міжнародна заявка.

 Станом  на 1 січня 2003 р. загальне число  договірних держав РСТ становило  118.

 Мадридська  угода і Мадридський протокол. Мадридська система міжнародної  реєстрації знаків (Мадридська система)  регулюється двома договорами: Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода) і Протоколом до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридський протокол).

 Мадридська  угода була укладена в 1891 р., а Мадридський протокол — у  1989 р. з метою введення в  Мадридську систему деяких нових  елементів. Ці елементи усувають  деякі труднощі, що перешкоджають  ряду країн приєднатися до  Мадридської угоди, шляхом перетворення  цієї системи в більш гнучку  і порівнянну з національним  законодавством цих країн.

 Станом  на 1 січня 2003 р. загальне число  договірних держав Мадридського  протоколу становило 56.

  • Договір про закони щодо товарних знаків (TLT). Договір про закони щодо товарних знаків був укладений у 1994 р. TLT має на меті зробити національні і регіональні системи реєстрації товарних знаків зручнішими для користувачів шляхом спрощення і гармонізації процедур.

Информация о работе Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної власності