Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3 - 5

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ (БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ) СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ  ЯК ВИДУ ДЕЛІКТНОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

1. Поняття та правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів………………………………………………………………………..6 - 11
2. Підстави та умови відповідальності за шкоду, заподіяну  незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів……………………12 - 16

РОЗДІЛ 2. ВИДИ, ОБСЯГИ ТА ПОРЯДОК ВІДШКОДУВАННЯ  ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ (БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ) СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

2.1. Поняття та  особливості відшкодування матеріальної  шкоди……………..17 - 19

2.2. Поняття та  особливості відшкодування моральної  шкоди………………...20 - 23

2.3. Порядок відшкодування  шкоди, завданої незаконними діями  

       (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів……………………...24 - 26 

ВИСНОВОК………………………………………………………………………27 - 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Захист прав людини і громадянина, визнання її прав і свобод найвищою соціальною цінністю на конституційному рівні – обов’язок  всіх без винятку органів державної влади та їх посадових і службових осіб, в тому числі судових та правоохоронних органів. Кожний такий орган та особа згідно зі своїм юридичним статусом зобов’язані не тільки забезпечувати, але й здійснювати захист прав і свобод особистості згідно з Конституцією України, спираючись на норми міжнародно-правових актів і чинне законодавство.

Нажаль, досить об’єктивні причини тривалої соціально-економічної  кризи залишають відкритим питання  „кризи влади” і, зокрема, тих державних  органів і посадових осіб, які, виходячи із своєї головної функціональної направленості іменуються „судовими” і „правоохоронними”. Подібне становище однак не є „вибачальним” для існуючих судово-слідчих помилок, а інколи і посадових злочинів органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Про масштаби і значущість цього явища в наші дні свідчать тисячі виправдувальних вироків судів і рішень (постанов і ухвал) різних компетентних органів (в тому числі вищестоящих судів) про закриття провадження у кримінальних справах у зв’язку з так званими реабілітуючими обставинами.   

Потерпілим  від зловживань і помилок судів  та інших правоохоронних органів, їх посадових осіб факт виправдування  чи закриття кримінальної справи у  зв’язку з обставинами такого характеру сам по собі є дуже важливим: їх репутація повністю поновлюється, вони знову набувають статусу чесних і законослухняних громадян. Але це далеко не все, на що мають право розраховувати потерпілі. Для повного поновлення їх прав і законних інтересів потрібна не тільки відміна незаконних рішень, що зганьбили добре ім’я, потрібно також усунути, по можливості, будь-які негативні наслідки рішень такого характеру. Це потрібно тому, кого реабілітовують, правосуддю, а також іншим правоохоронним органам, оскільки це є не тільки виразом справедливості, а й повинно послужити підтриманню престижу судових та правоохоронних органів на необхідному рівні.

Все це ще раз  підтверджує актуальність теми відшкодування  шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів.

Актуальність  цієї теми обумовлена ще й тим, що нечисленні наукові праці з даної тематики були створені ще в радянський час  і в правовому сенсі вже  значно застаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а  висвітлення цього питання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістиці недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктних правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів, немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, не визначено в Законі від 1 грудня 1994 року граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового стану потерпілого.

Як для теорії, так і судової практики є також  актуальним визначення предмета доказування  в справах про відшкодування  шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів, та окреслення орієнтовного переліку доказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Хоча збільшується кількість прийнятих (опублікованих) актів законодавства, відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів, її особливостей створює значні труднощі при правозастосуванні.

Нажаль, нашими законотворцями явно недостатньо уваги приділяється цьому питанню. Також не існує окремої дисципліни в навчальних закладах, яка б готувала юристів-професіоналів. Це б сприяло розвитку та вдосконаленню не тільки теорії відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів, а й практики. А тому, ми вважаємо, що саме дослідження поняття, сутності предмета відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів, її особливостей, а також порядку відшкодування шкоди, стане основою для вирішення багатьох хиб у правозастосуванні, дасть змогу зрозуміти його недоліки, сприятиме правильному практичному використанні цих знань.

Об’єкт  дослідження - інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів.

Предмет дослідження складає система правових норм, що регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів.

Ціллю і метою написання роботи є повне та всебічне дослідження поняття, порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів, як матеріальної, так і моральної; з’ясування підстав та умов відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів. Метою визначення цих понять є розкриття проблем, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів, недоліків, а також  внесення своїх пропозицій щодо подальшого їх вдосконалення та застосування у практиці.

Методологічну основу складають загальнонауковий метод пізнання правової дійсності, а також наступні методи: порівняльно-правовий, структурно-функціональний; методи аналізу документів, синтезу та ін. В роботі використовується та аналізується чинне законодавство України, наукові праці, монографії відомих юристів, а також останні дослідження вітчизняної і зарубіжної юридичної науки.      

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ (БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ) СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ  ЯК ВИДУ ДЕЛІКТНОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

1. Поняття та правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів

          Відшкодування шкоди як засіб  цивільно-правового захисту суб’єктивних  прав є дієвим механізмом реабілітації  прав потерпілого, запобігання  цивільно-правових порушень, стабілізації  майнових відносин і підтримання  економічного балансу у суспільстві. Відшкодування шкоди носить компенсаційний характер. Виходячи із конституційної норми про відшкодування шкоди, яка міститься в ст. 56 Конституції України „кожен  має  право  на  відшкодування  за  рахунок держави  чи  органів  місцевого самоврядування  матеріальної та моральної шкоди, завданої  незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів  державної   влади,    органів    місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні  ними своїх повноважень”.[1, с. 17] Конституційний принцип права на відшкодування шкоди передбачає безперечне зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду. Враховуючи особливості предмета регулювання, цивільне право деколи допускає відповідальність незалежно від вини, а також покладає обов’язки не на самого порушника.[2, с. 4]  Так, ст. 1176 Цивільного кодексу України визначає підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів. Делікт такого типу виділений, оскільки суб’єктом відшкодування шкоди є держава, а відповідальність наступає незалежно від вини посадових чи службових осіб.  На перший погляд здається, що заподіювач шкоди звільняється від відповідальності за вчинене. Насправді, держава за допомогою своїх органів забезпечує дотримання й виконання законів, які приймає, крім того вона має право звертатися з регресною вимогою до службових чи посадових осіб за відшкодованою нею шкодою. Органи попереднього (досудового) слідства, прокуратури й суду є державними, і  створюються нею для того, щоб успішно

________________________________

[1]  Конституція України.  К.: Школа, 2005. –  с. 17

[2] Елена Демьянова.  Аспекты ответственности по ГК. Некоторые проблемы деликтной  ответственности в новом Гражданском  кодексе Украины. /Юридическая практика  №6 (319) от 10.02.04 /Еженед. проф. газета.-  с. 4 

реалізовувати своє суверенне право на кримінальне  переслідування винних і встановлення правосуддя. При цьому слід відзначити, що ці органи є носіями державних  повноважень, реалізація яких відбувається в інтересах усього суспільства. За належне виконання посадовцями своїх обов’язків, за охорону прав і законних інтересів особи держава відповідає перед своїми громадянами.

          Покладення обов’язку на державу  пояснюється і тим, що вона  має могутні економічні можливості для ліквідації завданої шкоди. Крім того, це зумовлено і принциповими міркуваннями державно-правової політики: інтересами відправлення правосуддя, поновленням поваги до держави та її органів, гарантуванням захисту прав поновлення правового статусу потерпілого громадянина. Українська держава відшкодовує заподіяну шкоду за рахунок державного бюджету. Трапляються судові помилки щодо визначення суб’єкта відповідальності за шкоду, заподіяну незаконною діяльністю судових та правоохоронних органів. Так, громадянин К. був незаконно засуджений. Згодом обвинувальний вирок було скасовано. Громадянин К. звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, пов’язаної зі сплатою послуг юридичній консультації. Суд виніс рішення про стягнення відповідної суми за рахунок консультації. Це рішення незаконне, бо зазначені суми відшкодовуються за рахунок державного бюджету, а не коштів певної організації, зокрема юридичної консультації.

Для встановлення відповідальності за заподіяну шкоду  слід визначити причинний зв’язок  між незаконними діями службових осіб відповідних органів і шкодою. Такими є об’єктивні підстави відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок незаконних дій (бездіяльності) судових та правоохоронних органів.  Щодо суб’єктивної підстави відповідальності, як зазначалося вище, відповідальність наступає незалежно від вини. Вважаємо таку позицію цілком виправданою. Обґрунтування відповідальності незалежно від вини вбачається: 1) в подальшому зміцненні законності в діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду; 2) в підсиленні захисту прав і законних інтересів громадян.[3, с.840] Суб’єктами права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями

___________________________________________________

[3] Зобов‘язальне право:  теорія і практика: Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів /О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – с. 840  

 

(бездіяльністю)  судових та правоохоронних органів  є громадяни, щодо яких були

вчинені відповідні незаконні дії.[4, с. 877]

         Для визначення поняття зобов’язання  із відшкодування шкоди, завданої  незаконними діями (бездіяльністю)  судових та правоохоронних органів  насамперед слід з’ясувати характерні  риси даного зобов’язання. На  думку М.Д. Єгорова, для них характерними є такі положення: а) їх дія поширюється як на майнові, так і на особисті немайнові відносини, незважаючи на те, що відшкодування шкоди має майновий характер; б) виникають внаслідок порушення абсолютних прав; в) мають недоговірний характер; в) обов‘язок  відшкодувати шкоду покладений не на заподіювача шкоди, а на орган державної влади, в інтересах якого діяв заподіювач. [5, с. 495]  Г.К. Матвеєв зазначав, що особливостями даних зобов‘язань є те, що сторони пов‘язані між собою правами та обов‘язками тільки з моменту завдання шкоди. [6, с. 38, 39] З таким міркуванням можна повністю погодитися, оскільки між потерпілим і заподіювачем шкоди до цього не існувало правовідносин.

О.О. Красавчиков  до характерних ознак зобов‘язань  із відшкодування шкоди,  завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів відносить те, що: а) за своєю економічною суттю вони є правовою формою відносин для перерозподілу матеріальних благ (головним чином, грошових сум). Заподіювач

шкоди безеквівалентно відшкодовує завдану його діями (бездіяльністю) шкоду; б) за

юридичною природою зобов‘язання, що розглядаються, є  юридичною формою реалізації цивільно-правової відповідальності, до якої притягується заподіювач шкоди, згідно з нормами  закону; в) основна функція даних зобов‘язань полягає в тому, що вони мають на меті відновлення майнового стану потерпілого, який був до факту завдання шкоди. Слід мати на увазі, що функція відновлення, яка є основною, поєднана з виховним впливом на правопорушника; г) особливістю заходів цивільно-правової відповідальності, що реалізуються за допомогою зобов‘язань внаслідок

завдання шкоди, є те, що вони не здійснюють безпосереднього  впливу на особу 

правопорушника. У випадку завдання шкоди заподіювач зазнає обмежень своїх майнових прав, які проявляються в тому, що заподіювач змушений відшкодувати за

___________________________________

[4]  Науково-практичний  коментар Цивільного Кодексу  України. /За ред. В.М. Коссака.-К:  Істина, 2004. – с. 877 

[5]  Гражданское право: Учебник. Ч. 2 /Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1998. – с. 495