Видатні економісти України

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Февраля 2013 в 21:59, реферат

Описание

В реферате рассказывается о выдающихся экономистах Украины

Содержание

Ландик Валентин Іванович
Опря Анатолій Трофимович
Павленко Анатолій Федорович
Ф. Т. Матвієнко – Гонгага
Слуцький Євген Євгенович
Тимошенко Володимер Прокопович
Кендюхов Олександр Володимирович

Работа состоит из  1 файл

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ крикливої.doc

— 123.00 Кб (Скачать документ)

 

На початку 1902 р. був  виключений з університету за участь у демонстрації проти реакційного міністра освіти. Царські сатрапи позбавили юнака права вчитися у вищих навчальних закладах Російської імперії.

Бабуся по материнській лінії мріяла бачити онука інженером  і допомогла йому виїхати на навчання до Німеччини. Там Є. Є. Слуцький вступив на машинобудівний

факультет Мюнхенського політехнічного інституту. Провчившись  з осені 1902 по 1905 р. і не закінчивши інституту, він повернувся до Києва  і знову став студентом університету, але не фізико-математичного, а юридичного факультету. Це пояснюється різними обставинами. По-перше, Є. Є. Слуцький не бажав займатися інженерною справою, по-друге, не мав доброго зору, що необхідно при кресленні та інженерних розрахунках. Політика, казав він, вимагає швидкої реакції на події і доброї пам´яті на людей. Є. Є. Слуцький вважав, що він не мав ні того, ні другого. Зате мав великий хист до математики, добре себе в ній почував і тому шукав шляхів конкретного її застосування.

Найпривабливішою сферою такого застосування для нього стала  економіка. "Інтерес до економіки виник у мене, — пише Є. Є. Слуцький в автобіографії, — ще в перші студентські роки в Києві". Щоб зрозуміти сказане, слід згадати, що вже тоді зміцнювала свій авторитет Київська політекономічна школа, під впливом якої були навіть професори-неекономісти. Яскравим тому підтвердженням може бути доведення в 1902 р. професором-математиком Київського університету М. Столяровим правильності теорії М І. Тугана-Барановського, яка грунтувалася на синтезі трудової теорії та теорії граничної корисності

Підтвердженням сказаного є студентське дослідження Є. Є. Слуцького "Теорія граничної корисності", яке вражає глибиною, багатоаспектністю, оригінальністю власних узагальнень та суджень. Ця праця, що має близько 374 сторінок машинопису, на жаль, досі повністю не опублікована, хоч вона є окрасою української економічної думки початку XX ст. Праця студента юридичного факультету Є. Є. Слуцького 17 грудня 1910 р. була відзначена медаллю.

Він поставив перед собою складне  завдання — з окремих поглядів, ідей, концепцій відтворити цілісну теорію граничної корисності. У першій частині свого дослідження він розглядає її психологічні основи. Друга частина присвячена розгляду елементів теорії діяльності, в третій Слуцький розглядається теорія цінності та корисності, дано наукову оцінку цим поняттям. У четвертій частині йдеться про теорію складної системи інтересів. П´ята частина присвячена основам теорії ринку.

Студентське дослідження "Теорія граничної корисності" Є. Є Слуцького вражає своєю різнобічністю. В ньому відбитий тогочасний стан відомої теорії, виявлено її сильні й слабкі місця на основі глибокого аналізу першоджерел. Є. Є. Слуцький

 

широко використав математичний апарат, без якого, як він сам говорив, не зміг би "...показати справжню взаємодію  теорії попиту і пропозиції (в її сучасній конструкції) і

теорії витрат виробництва. В теорії цінності благ вищих порядків і благ комплементарних математичний метод  також вносить значні спрощення  і принципову, я б сказав, ясність  і прозорість".

Однак не тільки застосування математичних методів до аналізу  й обгрунтування теорії граничної  корисності є заслугою Є. Є. Слуцького, а й спроба звести погляди и  окремих представників у єдину  систему. «Теорія граничної корисності»  заслуговує на окрему розмову. В контексті формування економічних поглядів Є. Є. Слуцького вона примітна ще й тим, що в ній визначено проблеми і напрями тих майбутніх наукових пошуків, результати яких принесли українському вченому світове визнання.

  Власну позицію  в науці Є. Є. Слуцький зайняв уже в дослідженні «Теорія граничної корисності», а потім у ряді праць з теорії кореляції, які досі залишаються в числі кращих щодо розуміння основ логічних побудов англійської статистико-економічної школи. Статистико-економічні праці вченого публікувалися в Києві, Лондоні та Петербурзі. Крім того, він займався науково організаційною роботою. Так, у 1909 р. став членом-кореспондентом Товариства економістів при Київському комерційному інституті, у 1911 р — обраний дійсним членом, а в 1911 — 1913 pp.— секретарем цього Товариства, у 1913—1915 pp. входив до складу Ради Товариства. У 1912 р. Є. Є Слуцького обрали дійсним членом математичного товариства, трохи пізніше він став членом соціологічного товариства при інституті соціологічних досліджень у Києві, дійсним членом Товариства економістів

Наприкінці 10-х — на початку 20-х років Є Є. Слуцький продовжував свої статистико математичні  розробки, які збагатили методичний апарат теорії макро-і мікроекономіки. В 1922—1925 pp. учений опублікував чимало цінних праць у «Записках» Української академії наук та у «Вестнике статистики», а саме: «До питання про логічні основи вирахування ймовірності», «Про деякі схеми кореляційного зв´язку і про систематичні помилки емпіричного значення кореляції», «До питання про вирахування доходу держави від емісії», «Про один досвід побудови теорії середніх без допомоги теорії ймовірності», «До питання про закон великих чисел» та інші.

У праці «До питання  про пересічну густоту населення» вчений зробив спробу статистичними  методами обгрунтувати принципово новий підхід до визначення густоти населення. Дослідник вважав, що потрібно розрізняти поняття фізичної і соціальної густоти населення. Виходячи з позицій теоретичної статистики, він вважав

 

 

за потрібне визначати  соціальну густоту населення, тобто виділити ті території, на яких це населення проживає. Найціннішою публікацією Є Є. Слуцького є його праця в «Записках» Української академії наук «Етюд до проблеми будування формально-прак-сеолоичних засад економіки». «Цією статтею,— писав Є. Є. Слуцький,— автор намагається зорієнтувати на ідею формальної економіки. Під цією назвою ми

розуміємо галузь, що до економіки стосується так само, як логістика — формальна, певна  річ,— до логіки, або як формальна  геометрія — до геометрії у  власному розумінні». Автор виходив з того, що людську діяльність не можна розкласти на кількісні взаємозв´язки точних елементів якоїсь квазімеханічної системи. У своїх міркуваннях Є. Є. Слуцький спирався на пращ Едмунда Гуссерля та Бертрана Рассела.

  Невелике за обсягом дослідження вчений поділив на кілька частин, розглянувши у першій основні формально-праксеологічні поняття (системи, ситуації тощо). Так, структурно впорядковане різноманіття він називав перспективою, стан системи разом із перспективою, якій ця система відкрита, вважав ситуацією. «Система перебуває у своїй ситуації або у процесі зміни, — говорив він, — доки її ситуація залишається оптимальною».  На думку Є. Є. Слуцького, природа всіх наших понять є формально онтологічна. Залежно від системи можна прийти або до положень механіки, або до положень економіки. Розділ формальної фізики, зорієнтованої на дії свідомих тварин, учений називав формальною праксеолопєю, обмеження якої, у свою чергу, можна назвати формальною економікою. Основні праксеологічні компоненти системи Є. Є. Слуцький розподілив на минулі, сучасні та майбутні.

    У процесі логічного розгляду окремих понять учений розбудовував каркас їх взаємозалежностей, відвівши кожному з них відповідне місце у задуманій системі. Є. Є. Слуцький вважав, що не можна грунтовно пізнати господарське утворення, не проаналізувавши "формально-праксеологічні основи економіки", де відбивається вся структура майна, а саме: первісні предмети господарства, можливості розпорядження, прості сподівання. Якщо всі члени диз´юнкції практично еквівалентні, то можна вважати відповідні предмети влади гранично визначеними. Суб´єкт тоді має справу з широкою сферою оптимуму цілеспрямованого виходу. На закінчення Є. Є. Слуцький розглянув зорове поле і видимий простір. До першого він включив сукупність компонентів, що відбиваються, а всю кількість зорових образів назвав образом "видимого" простору, зорову систему — зоровим апаратом. Явище виконання (невиконання) і виправлення цієї системи він вважав важливим розділом праксеології. "Хто знає сьогочасну математичну економіку,— писав Є. Є. Слуцький,— у того не може бути сумніву щодо можливості дедуктивної теорії, широко розвиненої на основі нашої системи... Формальна економіка це — не самостійна наука, а окрема дисципліна в межах формальної праксеології". Термін "праксеологія" був вжитий у 1898 p., але

 

 

вперше окреслив понятійний апарат цієї науки Є. Є. Слуцький. Зарубіжні  вчені-економісти і філософи, зокрема  О. Ланге та Т. Котарбінський, які  репрезентують польську економічну і праксеологічну думку, високо оцінили новаторство Є. Є. Слуцького, віддавши йому пріоритет у застосуванні праксеології як галузі науки. У дослідженні українського вченого, на думку Т. Котарбінського, градація ступенів спільності та однобічної залежності галузей знайшла відповідне вираження, найзагальнішою є теорія подій, середнє місце займає праксеологія, а економічні дослідження стоять в кінці. За вдалим висловом Т. Котарбінського, Є. Є. Слуцький "кинув промені" на освітлення теорії праксеології. Це справді відповідає дійсності й тому ім´я Є. Є. Слуцького назавжди залишиться біля витоків науки праксеології, предмет і завдання якої потребують окремої розмови. Є. Є. Слуцький був яскравою індивідуальністю в історії української економічної думки, його дослідження вийшли за національні межі, сягнувши вершин світової слави.

    Дальший розвиток теорії Є. Є. Слуцького міг би бути поштовхом у напрямі потенціальної наукової революції. Однак спроби українського вченого запропонувати нові парадигми економічної науки спиралися на теорію ймовірностей, яка не терпіла ідеологічних і політичних обмежень. За цих умов, на жаль, Є. Є. Слуцький не міг розвинути свою нову парадигму, зберігши свободу наукової творчості на інших ділянках, що було оптимальним, хоч і вимушеним вибором.

    Відчуваючи настання періоду репресій, Є. Є. Слуцький у 1926 р. переїхав до Москви. Прибувши туди, Є. Є. Слуцький почав працювати в Інституті кон´юнктури, де відразу включився у творчу роботу. В березні 1926 р. він захоплено повідомляв дружині, що йому поталанило зробити досить велике відкриття, знайти секрет походження хвилеподібних коливань з джерела, яке досі, здається, навіть не підозрювалося. Є. Є. Слуцький одержав хвилі внаслідок складання випадкових коливань, що не залежать одне від одного і в яких немає нічого періодичного. Займаючись математикою, Є. Є. Слуцький ніколи не забував про її застосування в економіці. Щоб у цьому переконатися, досить переглянути його праці, опубліковані на рубежі 20—30-х років, з яких видно, що Є. Є. Слуцький досліджує зростання врожаїв у Російській імперії за 115 років, ціни на пшеницю за 369 років, річний приріст американської секвої Аризони за 200 років. Такий напрям досліджень відповідав проблематиці Інституту кон´юнктури, в тематичних збірниках якого він публікував свої праці. У них, до речі, Є. Є. Слуцький нерідко посилався на свої попередні дослідження та використовувані джерела, що свідчить про дальше вдосконалення та розширення спектра до певної міри традиційної проблематики. Із звітів про наукову роботу Інституту кон´юнктури видно, що Є. Є. Слуцький здійснював математичне забезпечення розроблюваної там теорії довгих економічних хвиль, яку розвивав М. Д. Кондратьев — учень Михайла Тугана-Барановського. У 1930 р. Інститут кон´юнктури, дослідження якого не були потрібні

 

 

командно-плановій системі, припинив своє існування. Це, звичайно, негативно сприйняв Є. Є. Слуцький, який сподівався знайти застосування своєму відкриттю в галузі псевдоперіодичних  хвиль. Із своїм доробком він подався  в інші наукові установи, але й  там не знаходив належного розуміння і підтримки. Склалися такі умови, за яких Є. Є. Слуцький у своїй науковій роботі змушений був обмежитися сферою чистої математики. В 1934 р. він перейшов на роботу в Математичний інститут Московського університету, в якому за сукупністю праць йому було присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук (honoris causa) і де він завідував кафедрою фізико-математичної статистики. Є. Є. Слуцький розумів, що йому вже пізно створювати власну школу в теорії ймовірностей і математичній статистиці. Вже наближалося шістдесятиріччя, а незабаром почалася друга світова війна, під час якої вчений працював в академічному Математичному інституті імені В. А. Стек лова. Разом з інститутом Є. Є. Слуцький евакуювався до Ташкента. Повернувшись до Москви, він почав хворіти (рак легень). Помер Є. Є. Слуцький 10 березня 1948 р.

6.  Тимошенко Володимир Прокопович (1895—1965) — відомий український економіст, один з основоположників української наукової школи економічної кон´юнктури. Народився 25 квітня 1885 р. в селі Шпотівці Конотопського повіту на Чернігівщині. У 1911 р. закінчив економічний факультет Петербурзького політехнічного інституту. Працював у міністерствах шляхів сполучень та хліборобства у Петербурзі. Після переїзду до України в 1917 р. працював в Інституті кон´юнктури УАН, був радником міністерства торгівлі та промисловості в часи Центральної Ради і Гетьманату. У січні 1919 р. й– Тимошенко, як економічний радник української дипломатичної місії, виїхав на мирну конференцію у Париж (разом з М. І. Туган-Барановським, Для якого ця поїздка стала останньою). Тут молодий вчений опублікував французькою мовою свої наукові дослідження "Україна і Росія в їх економічних взаємовідносинах" (згодом була перекладена англійською і німецькою мовами) та "Економічні зв´язки України і Франції".  В. П. Тимошенко не повернувся до України, а разом з багатьма українськими емігрантами переїхав у Чехословаччину. З 1922 р. вчений викладав економічні дсципліни в Українському Вільному Університеті (УВУ) та в Українській Господарській Академії (УГА) в Подєбрадах (містечко неподалік від Праги). В 20-ті роки Тимошенко видав ряд праць. Найбільш значна серед них — "Картелі і трести: модерні форми організації промисловості" (1923).

  У 1926—1927 pp. вчений  навчався в США, де у Корнельському університеті (Ітака, штат Нью-Йорк) здобув ступінь доктора економіки. Після повернення до Чехословаччини у 1928 р. його було обрано на посаду ректора УВУ. Але до виконання цих обов´язків В. Тимошенко не приступив, оскільки виїхав до США на наукову роботу. В 1928—1934рр. викладав економічні дисципліни в Мічиганському університеті і в  
1934—1936 pp. працював у департаменті сільського господарства США. З 1936 р. і до

Информация о работе Видатні економісти України