Публічна влада та публічне адміністрування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

На  тему : «Публічна влада та публічне адміністрування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………..…………………………….…….……3

1. Публічне адміністрування……………………………………………..…4
2. Публічна влада. Система та форми діяльності органів публічної влади….....................................................................................................5
3. Методи діяльності органів публічної влади………..…………………….8

ВИСНОВКИ …………………………………………………….……………….14

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА………………………..……………………..15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Публічна  влада одна з найважливіших ознак держави. Марксистсько-ленінська теорія держави розглядає публічна влада як специфічний різновид суспільної примусової влади, що виникла з розколом суспільства на антагоністичні класи. Змінила властиву первісній родо-племінному строю суспільну владу, слугувала інтересам всього суспільства (роду, племені, союзу племен).        

У соціалістичній державі публічна влада служить інтересам народу, виражає його волю і пов'язана з ним різноманітними демократичними формами, які удосконалюються в міру розвитку соціалізму. Однак в процесі реалізації соціальних програм, ініційованих вищої адміністрацією країни, виявилося, що процес реалізації національних проектів може бути утруднений сформованою структурою зв'язків і відносин, заснованих на хабарництві, корупції, особистих зв'язках і протекція практично на всіх рівнях влади. Дійсно, розрив між викликами, ініційованими глобалізацією і сформованою структурою управління суспільством, сьогодні величезний.

Адміністративний  потенціал нового креативного та інноваційного управління тільки починає  формуватися, причому програми підготовки такого персоналу є об'єктом жорсткої адміністративно-наукової полеміки, лобіювання та "продавлювання". Тим часом існують об'єктивні процеси (в тому числі і в підготовці нових фахівців в області публічного адміністрування), які рано чи пізно, з більшим чи меншим трудом "прорубують" собі дорогу. Тому "ділової консенсус" в рамках переговорного процесу між "освітніми корпоративними суб'єктами", що здійснюють підготовку кадрів в області публічного адміністрування на різних рівнях, у різних формах і різними способами сьогодні об'єктивно необхідний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Публічне адміністрування

 

Публічне  адміністрування - наука і мистецтво. Протягом тисячоліть людство виробило різні засоби, методи управління поведінкою людей. Серед них є способи, вживані  в основному індивідуально (покарання  та ін), і засоби, що використовуються для управління групами людей, суспільством в цілому (наприклад, встановлення расових  привілеїв у фашистській Німеччині). Хоча на практиці повністю розмежувати  способи індивідуального і колективного застосування неможливо (колективні засоби теж у кінцевому рахунку діють  через сприйняття їх окремою людиною, через людину), але другі завжди відрізняються від перших тим, що вони здійснюються із застосуванням  публічної влади. Саме різні способи, методи, засоби застосування публічної  влади для керування поведінкою людей, їх колективів в певних цілях, класифікація і оцінка цих способів (плюси, мінуси, ефективність) і складають  суть науки публічного адміністрування.

Адміністративна організація в західних парламентських демократіях була така, що публічне адміністрування звичайно підкорялося  політичної влади. Питання відносин між адміністрацією і політикою  завжди був досить складний, але  поступово в цій суперечці  вигравало щось більш значуще: інформаційно-комунікативні  технології. Отримавши в свої руки особливу технологічну компетенцію, адміністративний апарат став претендувати на все більш  активне входження в область  політики, але виявився нездатним  до домінування в силу зростаючої складності і комплексності публічного управління. Трансформації в структурі  держави, покликані замістити форми  класичного інтервенціонізму регулятивними  функціями, а також диверсифікація традиційних форм публічних дій  і в кінцевому рахунку, децентралізація  влади, наклали відбиток на все раніше відомі способи дії адміністрації  і закликали її до демонтажу багатьох організаційних інструментів і схем, що складають основу традиційного адміністрування, а також до актуальної дискусії з  приводу функцій держави і  засобів їх реалізації.

В даний  час адміністративні реформи  зачіпають самі різні сфери і  рівні держави і суспільства. Національні програми в галузі освіти, охорони здоров'я, науки здійснюються на тлі вибудовування владної  вертикалі, зміцнення основ федералізму, перетворень на муніципальних рівнях влади. Не всі процеси, що відбуваються в належній мірі усвідомлюються і  теоретично концептуалізуються. Але  очевидно, що для реалізації численних  соціальних та державних програм  суспільству необхідні висококласні фахівці, які і будуть їх реалізовувати, співвідносячи об'єктивні вимоги життя з об'єктивно досягнутим рівнем науки управління.

Адміністративне управління має широку сферу застосування. Воно здійснюється в загальнодержавному масштабі, на місцевому рівні, в тому чи іншому колективі, органами управління і посадовими особами усередині  і зовні. Менеджмент теж може здійснюватися  в різних масштабах, але він має  інший характер. Це дії керівника  всередині певного колективу, а  також зовні від імені цього колективу і в його інтересах. Менеджмент може включати прийоми адміністрування, але не вони становлять головне в цьому процесі.

 

2. Публічна влада. Система та форми діяльності органів публічної влади.

 

Публічна влада може здійснюватись  двома шляхами – безпосередньо  населенням (народом у цілому чи територіальними громадами) або  через відповідні інституції, які  називаються органами публічної  влади. В залежності від форм публічної  влади розрізняють органи державної  влади і органи місцевого самоврядування. Органи публічної влади являють  собою досить жорстку, внутрішньо узгоджену  і взаємопов’язану у своїх  елементах систему.

Система органів публічної влади  в Україні – це сукупність установлених Конституцією України органів державної  влади і місцевого самоврядування, що забезпечують захист прав, свобод і  законних інтересів громадян, безпеку  держави й суспільства, вирішують  питання соціально-економічного та культурного будівництва. Відповідно до положень Конституції України, ця система поділяється на наступні ланки:

І. Система органів державної  влади:

1. Глава держави – Президент  України.

2. Єдиний орган законодавчої  влади (парламент) – Верховна  Рада України.

3. Система державних органів  виконавчої влади: а) Кабінет  Міністрів України – вищий  орган у системі органів державної  виконавчої влади; б) міністерства, державні комітети, центральні органи  зі спеціальним статусом –  центральні органи виконавчої  влади; в) місцеві державні  адміністрації – місцеві органи  державної виконавчої влади;

4. Система державних органів  судової влади.

II. Система органів влади Автономної  Республіки Крим:

1. Єдиний представницький орган  автономії – Верховна Рада  Автономної Республіки Крим.

2. Система органів виконавчої  влади автономії:

а) Рада міністрів Автономної Республіки Крим – вищий виконавчий орган  автономії;

б) міністерства і республіканські  комітети – центральні виконавчі  органи автономії.

IІІ. Система органів місцевого  самоврядування:

1. Представницькі органи місцевого  самоврядування: а) сільські, селищні,  міські ради – органи місцевого  самоврядування, що представляють  відповідні територіальні громади  і здійснюють від їх імені  та в їх інтересах функції  і повноваження місцевого самоврядування; очолюють їх відповідно сільські, селищні, міські голови, що обираються  територіальними громадами; б)  районні й обласні ради –  органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси  територіальних громад сіл, селищ,  міст; очолюють їх голови цих  рад, які обираються самими  радами з числа депутатів; в)  районні в містах ради –  представницькі органи місцевого  самоврядування, які можуть створюватися за рішенням територіальної громади міста або міської ради.

2. Виконавчі органи місцевого  самоврядування – виконавчі комітети, відділи, управління сільських,  селищних, міських, районних у  містах рад та інші створювані  радами виконавчі органи.

3. Органи самоорганізації населення  – будинкові, вуличні, квартальні  ради і комітети, а також ради  мікрорайонів – можуть створюватися  за ініціативою жителів і з  дозволу сільських, селищних, міських  рад.

Таким чином Конституція України  чітко розмежує дві системи органів  публічної влади – органи державної  влади та органи місцевого самоврядування. Згідно з положенням ч.1 ст.5 Основного  Закону, народ здійснює свою владу  як безпосередньо, так і через  органи державної влади і місцевого  самоврядування. Це означає, що й органи державної влади, і органи місцевого  самоврядування – суть органи влади  народу, але водночас – це різні  форми здійснення цієї влади.

Орган державної влади – складова частина державного апарату, що бере участь у здійсненні функцій держави, діє від його імені і за дорученням, має державно-владні повноваження, відповідну компетенцію і структуру, застосовує властиві їй організаційно-правові  форми діяльності.

Державна влада є єдиною у  тому сенсі, що вона здійснюється державним  апаратом у цілому і не існує кількох  конкуруючих «державних влад». Це є  однією із складових державного суверенітету. Однак, по-перше, єдину державну владу  здійснюють законодавчі, виконавчі  і судові органи. По-друге, з історичним розвитком державності формується певний принцип взаємовідносин, диференціації  та кооперації цих органів, який називається  поділом влади.

Проблема  форм діяльності органів публічної  влади є однією з найбільш дискусійних  у сучасному державознавстві, про  що свідчить розмаїтість думок щодо питання про їх класифікацію. На нашу думку, найбільш обґрунтованою і конструктивною є позиція тих учених, що, розглядаючи форми діяльності як особливий структурний елемент правового статусу органів публічної влади, розмежовують правові (юридичні) та організаційні (неправові) форми їх діяльності в залежності від характеру породжуваних наслідків.

Під формами  діяльності органів публічної влади  розуміють зовнішню сторону їх функціонування, тобто сукупність його однорідних дій, які здійснюються у певних організаційних рамках, визначених законодавством. Іншими словами, форми діяльності – це однорідна  діяльність органів публічної влади, через які реалізуються їх функції.

Правові форми являють собою діяльність, пов’язану із здійсненням юридично значущих дій у жорстко визначеному законом порядку. Правові форми являють собою однорідну діяльність, яка пов’язана з прийняттям правових актів і тягне за собою юридично значимі наслідки.

У новітній юридичній літературі відзначається, що характер форм діяльності конкретного  органу визначається «природою суб’єкта державної влади і його компетенцією в галузі здійснення державно-владних повноважень».

На наш  погляд, доцільно виділити п’ять основних форм юридичної (правової) діяльності органів державної влади: установчу, правотворчу, правозастосовчу, інтерпретаційну  і контрольно-наглядову.

– Правотворча  – діяльність суб’єктів щодо створення  правових норм, їх зміни і скасування.

– Правозастосовча  – це діяльність, за допомогою якої «забезпечується безперервність процесу реалізації нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правовідносин суб’єктивними правами і покладення на інших відповідних юридичних обов’язків або шляхом розгляду (вирішення) питань про наслідки правових суперечок і правопорушень, а також і притягнення винних до юридичної відповідальності». Різновидами правозастосовчої діяльності є правонаділяюча та правоохоронна.

– Контрольна – «система спостереження і перевірки  процесу функціонування відповідного об’єкта з метою виправити  його відхилення від заданих параметрів» .

– Установча  – спрямована на структурні перетворення у державному апараті і суспільному  організмі.

– Інтерпретаційна  – «складна, багатогранна, пронизуюча всі основні форми створення і реалізації права робота щодо з’ясування і роз’яснення змісту і цілей норм права».

Усі ці форми  характеризуються низкою спільних ознак: 1) врегульовані матеріальними і  процесуальними нормами права; 2) призводять до юридично значущих наслідків, тобто  до виникнення, зміни або припинення правовідносин; 3) завжди пов’язані  з розглядом юридичних справ, тобто таких життєвих обставин, які  прямо передбачені законом (чи іншим  нормативно-правовим актом) і потребують відповідного підтвердження та юридичного забезпечення; 4) здійснюються виключно вповноваженими на те органами держави та посадовими особами; конкретний склад, обсяг повноважень учасників правової форми діяльності чітко фіксуються відповідним нормативним актом; 5) виражаються у здійсненні безпосередніх операцій з нормами права (матеріальними і процесуальними); 6) їх результати завжди закріплюються у відповідних процесуальних документах, що мають офіційний характер і встановлену законом форму; 7) пов’язані з необхідністю використання різноманітних методів і засобів юридичної техніки. Конкретний перелік правових форм діяльності тих чи інших державних органів залежить від змісту їх компетенції та характеру покладених на них функцій.