Особливості овочівництва

ОСОБЛИВОСТІ ОВОЧІВНИЦТВА

Овочівництво є важливою і разом  з тим складною галуззю сільського господарства, яка забезпечує населення  продуктами харчування, багатими на мінеральні речовини і вітаміни. Овочі найбільш цінні при споживанні у свіжому  вигляді, проте їх не можна довго зберігати. Значну частину їх використовують для переробки – консервування, маринування, квашення.

Перед агропромисловим комплексом нашої країни стоїть завдання забезпечити населення країни овочами за рахунок збільшення їх виробництва, розширення асортименту, поліпшення якості та зберігання, скорочення втрат. Необхідно поліпшувати технологію вирощування та переробки овочів.

Галузями овочівництва є: овочівництво відкритого ґрунту; овочівництво закритого ґрунту; зберігання продукції, переробка. У відкритому ґрунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому — овочі і розсаду. Зберігають овочі у приміщеннях, обладнаних холодильними установками з активною вентиляцією. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи.

Галузь овочівництва має ряд специфічних особливостей:

• низька  транспортабельність   продукції,   внаслідок  чого овочі необхідно вирощувати поблизу від місць споживання; утруднена механізація окремих виробничих процесів, особливо зберігання, що вимагає значних затрат ручної праці;
• великий набір вирощуваних культур, для кожної з яких властива особлива агротехніка;
• потреба в працівниках певної спеціальності і відповідній техніці;
• організація  товарної  обробки,  зберігання  та реалізації овочів;
• висока трудомісткість робіт, що зумовлює високі сумарні витрати.

10.2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОВОЧІВНИЦТВА ВІДКРИТОГО ГРУНТУ

В умовах реформування аграрного сектору  економіки виробництвом овочів займаються різні типи господарств усіх форм власності і в тому числі особисті господарства населення. І все таки найбільша кількість товарної овочевої продукції виробляється у спеціалізованих овочівницьких господарствах. Овочівництву властива зональна спеціалізація.

Розрізняють такі зони спеціалізації вирощування овочів, де створюють відповідні виробничі типи господарств:

• приміська зона, де овочі вирощують як у відкритому ґрунті, так і в закритому ґрунті. Підприємства цієї зони вирощують головним чином ранні, зелені, пряні та інші овочі. Завданням приміських господарств є цілорічне забезпечення овочевою продукцією населення міст. Більшість її реалізують відразу після збирання врожаю, а решту закладають на зимове зберігання і використовують в міру потреби;
• сировинні   зони   переробної   промисловості   зі   сприятливішими кліматичними умовами для вирощування окремих культур, що найбільше підлягають переробці і консервуванню. Вироблену продукцію переробляють на власних консервних заводах, або реалізують іншим підприємствам для переробки;
• глибинні зони дешевого виробництва овочів. В подальшому їх транспортують для переробки у великі промислові центри, а частину продукції закладають на тривале зберігання;
• зони, що спеціалізуються на виробництві окремих культур і навіть певних сортів в міру сприятливого мікроклімату;
• насінницькі господарства, що спеціалізуються на виробництві насіння овочевих і баштанних культур.

Підвищення економічної ефективності овочівництва можна досягти за рахунок:

• впровадження прогресивних технологій, які забезпечують механізацію виробничих процесів;
• проведення комплексу засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, знищення бур’янів;
• використання високоврожайних і придатних для механізованого збирання сортів;
• здійснення комплексу заходів щодо формування заданого врожаю.

В овочівництві відкритого ґрунту спостерігається збіг трудомістких процесів, особливо при вирощуванні багатьох культур. Тому в одному господарстві доцільно вирощувати невелику кількість овочевих культур, тобто поглибити спеціалізацію, що можливо зробити шляхом вирощування таких культур:

• розсадні культури (капуста, помідори, цибуля на зелень);
• посівні культури (цибуля ріпчаста, огірки, морква, столові буряки, редиска);
• зелені культури (петрушка, щавель, кріп, пастернак, ревінь, зелений горошок, редька, патисони);
• інші овочеві культури (баклажани, перець солодкий і гіркий, салат, хрін та ін.).

10.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ В ОВОЧІВНИЦТВІ ВІДКРИТОГО ГРУНТУ

Основними виробничими процесами  в овочівництві відкритого ґрунту є: основний обробіток ґрунту, удобрення, підготовка ґрунту і сівба (садіння), догляд за посівами, збирання врожаю.

Технологія і організація робіт з основного обробітку ґрунту, внесення добрив під овочеві культури здебільшого така сама, як і при вирощуванні польових культур.

Особливості обробітку ґрунту під овочеві культури у сівозміні. При цьому слід брати до уваги те, що овочеві культури утворюють велику вегетативну масу і порівняно невелику кореневу систему. Це зумовлює значно більшу вимогливість їх до родючості і вологості ґрунту. Деякі овочеві культури мають дрібне насіння, яке висівають на глибину 0,5-2 см. Тому для них треба

старанно обробляти верхній  шар ґрунту. Насіння окремих культур містить ефірну олію, внаслідок чого, погано вбирає вологу і повільно проростає (сходи з’являються на 10-20-й день після сівби). За цей період з’являється багато бур’янів, які швидко переростають культури та пригнічують їх. Все це свідчить про те, що основним завданням системи обробітку ґрунту в овочевих сівозмінах є створення глибокого орного шару, посилення аерації, нагромадження достатньої кількості поживних речовин і вологи, зменшення забур’яненості полів, знищення шкідників і збудників хворіб, а також розробка орного шару і вирівнювання поверхні ґрунту. Лише такий обробіток ґрунту сприяє дружному проростанню насіння, росту і розвитку рослин та забезпечує високу врожайність овочевих культур.

Деякі овочеві культури (коренеплоди, цибуля, часник, хрін, катран) формують продуктивні органи в ґрунті, тому для інтенсивного росту й утворення якісної товарної продукції необхідні глибока оранка і розпушування ґрунту. Під час обробітку ґрунту загортаються рослинні рештки попередників і органічні добрива, знищуються бур’яни, шкідники і збудники хворіб, створюються сприятливі умови для мікробіологічних процесів у ґрунті. Розвиток кореневої системи овочевих культур значною мірою залежить від стану ґрунту. Чим краще розроблений грунт, тим сприятливіші умови для їх розвитку. Залежно від грунтово-кліматичних умов зони, агробіологічних особливостей культур, попередника, механічного складу і стану ґрунту, а також забур’яненості полів і строку сівби система обробітку може бути різною.

Ґрунт під овочеві культури починають  обробляти восени, відразу після  збирання попередника. На полях, засмічених одно- і дворічними бур’янами, проводять дискування на глибину 7-8 см дисковими лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 та іншими, а на засмічених коренепаростковими (осотом, березкою польовою та ін.)— лущення проводять два рази: перший раз – дисковими лущильниками на глибину 7-8 см, а другий (через 10-15 днів) – лемішними на глибину 10-16 см. Своєчасне лущення створює сприятливі умови для проростання бур’янів, які знищують зяблевою оранкою.

Рослинні рештки після велико стеблових  культур (помідори, перець, баклажани) перед лущенням доцільно подрібнити машиною КИР-1,5 або УБД-ЗА, а капусти, огірків, гарбузів тощо – дисковими знаряддями.

Для вирівнювання поверхні ґрунту в  умовах зрошування 1-2 рази за ротацію  сівозміни проводять експлуатаційне планування планувальниками П-2,8, ПА-3, П-4. Глибина зняття шару ґрунту в окремих місцях не повинна перевищувати 5-7 см.

Поля, засмічені пирієм повзучим, лущать також два рази: перший – лемішними  лущильниками на глибину залягання  кореневищ, другий – через 10-15 днів (як тільки на поверхні ґрунту з’являться шильця пирію) дисковими лущильниками у двох напрямах, щоб добре порізати кореневища. Після з’явлення проростків проводять глибоку оранку плугами з передплужниками. Передплужники встановлюють на 2-3 см глибше, ніж при лущенні. Під час такого обробітку ґрунту кореневища загортаються на глибину 30-40 см і гинуть.

Зяблеву оранку під овочеві культури проводять плугами з передплужниками (ПН-4-35, ПН-5-35, ПЛН-5-25 та ін.). Глибина її залежить від типу ґрунту і товщини гумусного горизонту. За даними науково-дослідних установ, збільшення глибини зяблевої оранки до 35-45 см позитивно впливає на знищення бур’янів, а в окремих випадках — і на врожайність овочевих культур. Післядія глибокої оранки проявляється протягом кількох років.

На ґрунтах з глибоким гумусним горизонтом ефективна пошарова оранка з одночасним внесенням органічних добрив 1-2 рази за ротацію оранку проводять на глибину 35-50 см. Це зменшує забур’яненість верхнього шару ґрунту, сприяє нагромадженню у ньому вологи, стимулює мікробіологічні процеси та створює сприятливі умови для розвитку кореневої системи рослин. Якщо грунт пересушений, перед оранкою поле поливають (400-600 м³/га води). Ґрунти з неглибоким орним шаром (підзолисті) орють на всю глибину з одночасним поглибленням на 3-5 см. Під оранку вносять підвищені дози мінеральних і органічних добрив, що поліпшує фізичні властивості ґрунту.

Для вирівнювання і очищення верхнього  шару ґрунту від бур’янів, нагромадження в ньому вологи та поживних речовин велике значення має осінній напівпаровий обробіток. Суть його полягає у проведенні ранньої зяблевої оранки з боронуванням і коткуванням у строки, коли температурні умови сприятливі для проростання насіння бур’янів. Через 10-15 днів після зяблевої оранки, як тільки з’являться сходи бур’янів, проводять культивацію на глибину 6-8 см з одночасним боронуванням і коткуванням. За теплий осінній період потрібно провести 2-3 культивації. Щоб зменшити запливання ґрунту, останню культивацію проводять без боронування і коткування. Такий осінній обробіток ґрунту найбільш доцільно застосовувати під дрібнонасінні овочеві культури (моркву, петрушку, цибулю, буряки, редиску тощо). Під розсадні культури при осінньому напівпаровому обробітку ґрунту культивації слід проводити на глибину 10-12 см (на глибину висаджування рослин). Узимку в районах недостатнього зволоження застосовують снігозатримання.

Щоб запобігти змиванню орного шару ґрунту, на схилах крутизною понад 2-3°  проводять зяблеву оранку і культивації  впоперек схилу. Зяблеву оранку доцільно поєднувати з валкуванням, щілюванням або борознуванням. Заплавні ґрунти, які часто затоплюються паводковими водами, орють навесні в міру їх підсихання.

Торфові та торфоболотні ґрунти орють  на глибину 30-35 см, а ті, що мають неглибокий орний шар,— на повну глибину з грунтопоглибленням на 5-7 см раз у 2-3 роки. Оранку з грунтопоглибленням краще проводити у літній період, щоб до замерзання звільнити верхній шар його від шкідливих для рослин закисних сполук. Розпушують торфовища дисковими знаряддями та звичайними боронами. Для поліпшення водно-фізичних властивостей на торфовищах застосовують кротовий дренаж. Це посилює аерацію і мікробіологічні процеси, сприяє нагромадженню у ґрунті доступних для рослин поживних речовин і підвищенню врожайності на 30-40 ц/га і більше.

На перезволожених ґрунтах під  овочеві культури застосовують профілювання площі – створюють грядки, гребені. Висота їх за рахунок нарізування борозен досягає 20-25 см. При профілюванні відстань між центрами гребенів становить 50-90, ширина грядок – 80-120 см. Профілювання сприяє також просиханню і прогріванню ґрунту навесні.

Для повторних і літніх посівів  оранку проводять відразу після  збирання попередників з одночасним боронуванням і коткуванням. Запізнення з оранкою призводить до пересихання ґрунту.

Завданням весняного обробітку  ґрунту є зберігання вологи, боротьба з бур’янами, створення сприятливих  умов для сівби і висаджування розсади, проростання насіння та інтенсивного росту і підвищення продуктивності рослин. На ґрунтах, які швидко пересихають, його починають з боронування зябу (закриття вологи) середніми (БЗСС-1,0) або легкими посівними (ЗБП-0,6) боронами. На важких ґрунтах доцільніше використовувати важкі борони (БЗТС-1,0).

На добре підготовлених восени ґрунтах такі культури, як горох, цибулю, редиску, петрушку, кріп, салат, висівають відразу після боронування. Для кращого розпушування ґрунту агрегат комплектують з двох рядів борін.

При надмірному зволоженні, особливо на важких ґрунтах, весняний обробіток  починають з культивації зябу з боронуванням. Це сприяє кращому прогріванню і підсиханню верхнього його шару. В разі потреби поверхню ґрунту вирівнюють шлейф-боронами чи спеціальними вирівнювачами-волокушами. Гребенисту поверхню ґрунту доцільно вирівнювати агрегатом, у якому в першому ряді розміщують шлейф-борони, а в другому – зубові. Якщо грунт швидко підсихає, агрегат для обробітку ґрунту комплектують із середніх або важких борін, шлейф-борін і райборінок. За 2-3 дні до сівби проводять передпосівну (4-6 см) культивацію з одночасним боронуванням і коткуванням. Для передпосівного обробітку ґрунту доцільно застосовувати культиватор-рослинопідживлювач УСМК-5,4А.

Вирівнюванням і розпушуванням  верхнього шару ґрунту створюються  сприятливі умови для дружного проростання  насіння та приживання розсади.

Слід зазначити, що весняні культивації, оранку і переорювання зябу проводять тільки одночасно з боронуванням, а при потребі і з коткуванням. Проведення цих операцій без боронування і коткування призводить до утворення брил, що значно утруднює сівбу і догляд за рослинами, а також сприяє пересиханню верхнього шару ґрунту. На таких площах сходи з’являються нерівно мірні та зріджені. При зрошуванні нарізують борозни для волого-зарядкового або передпосадкового поливу.

Під пізні овочеві культури (огірки, розсадні помідори, пізню капусту та ін.) після закриття вологи проводять ще 3-4 культивації з одночасним боронуванням і коткуванням. Кожну наступну культивацію проводять через 10-12 днів (у період масового з’явлення сходів бур’янів) після попередньої. Передпосівну культивацію під дрібнонасінні культури проводять на глибину 4-6 см, а під крупнонасінні — на глибину загортання насіння або висаджування розсади. Слідом за передпосівною культивацією проводять сівбу чи висаджують розсаду. Запізнення з сівбою (навіть на 1-2 дні) призводить до значної втрати ґрунтом вологи, що, в свою чергу, подовжує період з’явлення сходів і є причиною поганого приживання розсади.