Соя

Звісно, “Пропозиція” не може в повному обсязі відтворити того обговорення, яке відбулося  в полях під Кіровоградом, але  деякі моменти ми все ж повторимо. Насамперед звернемо увагу на напрями  селекції сої, що нині виходять на перший план, і деякі особливості технології вирощування цієї культури.

v v v 

     Номером  один серед напрямів селекції  залишається врожайність. Але  разом з нею обговорювали й  низку інших критеріїв. Ще кілька  років тому, коли посіви сої  в Україні були незначними, ця  культура майже не потребувала  захисту від хвороб. Однак розширення  її площ спричиняє дедалі більше  насичення грунту шкідливими  для сої патогенами, а отже, й  потребу створювати стійкі проти  хвороб сорти.

     Селекціонери  працюють також над збільшенням  вмісту в зерні протеїну. Якщо  нині стандартом є показник 36%, то в нових сортах його величину  прагнуть довести до 39 й більше. При цьому вміст жиру зазвичай  до уваги не беруть, адже соя  позиціонується передусім як  цінна білкова культра.

Збільшення валових  зборів сої в Україні обов’язково  потягне за собою збільшення її експорту. Вже сьогодні імпортери готові купляти  в Україні соєве зерно продовольчого  типу, але наші сільгоспвиробники  ще не готові його запропонувати. Йдеться  про зерно, в якого, разом із високим  вмістом протеїну, колір рубчика  зерна той самий, що й колір  оболонки, або трохи світліший. Як приклад такої сої можна навести  сорт Аннушка. Вартість продовольчого  соєвого зерна на світовому ринку  істотно перевищує вартість фуражного: сьогодні можна говорити про 320–350 дол./т  проти 200–250 дол./т.

     Дуже  важливим напрямом селекції є  скоростиглість. Вона дає змогу  поширити сою на Північ Лісостепу  й навіть у зону Полісся.  Як приклад впливу фактору  скоростиглості на просування  сої на північ можна навести  реєстрацію українських сортів  у Білорусі: спочатку сорту Устя (Інститут землеробства УААН), а  тепер очікується завершення  процедури реєстрації й сорту  Аннушка (НСНФ “Соєвий вік”). До речі, сорт Аннушка є нині  найбільш скоростиглим серед  сортів сої української селекції: термін його вегетації в зоні  Кіровоградщини становить 75–80 днів.

     Особливого  значення чинник скоростиглості  набуває на Півдні України,  де сільгоспвиробники розглядають  посіви сої як один з варіантів  зайнятого пару перед сівбою  озимої пшениці: такий пар дає  змогу не лише збагатити грунт  азотом і поборотися з бур’янами,  а й одержати додатковий прибуток.    

     Додатковий  заробіток дадуть аграріям і  посіви сої після звільнення  полів від ранніх овочів або  навіть ранніх зернових. Щоправда, на Півдні України сою можна  вирощувати тільки на зрошенні. Нині виробничники вивчають можливість  сівби сої й на богарі —  за технологією no-till, адже ця  технологія характеризується кращим  збереженням вологи в грунті. Водночас селекціонери працюють  над створенням посухостійких  сортів, які б гарантовано давали  врожай на Півдні України.

     Однією  з головних причин, що відлякують  сільгоспвиробників від вирощування  сої, є схильність її бобів  до розтріскування під час  достигання. Це призводить до  висипання зерна, і втрати врожаю  можуть сягати майже 100%. Тому  завданням селекціонерів є створення  сортів, стійких до розтріскування. Учасники Дня поля на ділянках  НСНФ “Соєвий вік” змогли  переконатися, що такі сорти в  Україні є.

     В умовах  України важливим для агрогосподарств  є висота прикріплення нижніх  бобів. У розвинених країнах  селекціонери на цей показник  не звертають уваги, адже там  збирають сою за допомогою  пневможаток, які здатні підібрати  біб навіть із землі. Наші  ж сільгоспвиробники таких жаток  не мають, тому занизьке прикріплення  нижніх бобів може бути причиною  недобору майже 20% урожаю. Отже, українські  селекціонери ведуть роботу над  створенням сортів із якнайвищим  розміщенням нижнього вузла плодоношення.

     Організатори  Дня поля розповіли й про  своє спостереження щодо того, що круглозерні сорти більше  схильні до травмування зерна  під час збирання комбайном:  вихід битого зерна може сягати 50%. Овальне ж насіння міцніше  й травмується менше. Тому під  час роботи над новими сортами  в НСНФ “Соєвий вік” звертають  увагу і на цей фактор.

v v v 

     А тепер  зупинімося на деяких технологічних  моментах, притаманних культурі  сої.

     Така  важлива складова урожайності  культури, як висота прикріплення  нижніх бобів, залежить від  густоти стояння рослин: що густіший  посів, то вище нижні боби. Тому  для ранньостиглих сортів при  міжряддя 45 см густота має становити  800–900 тис./га схожих насінин. Якщо  звузити міжряддя до 15 см, то норму  висіву треба збільшити до 1 млн.  Середньостиглі сорти менше реагують  на густоту стояння: для них  можна рекомендувати норму висіву 700 тис./га за міжряддям 45 см. Слід  також пам’ятати, що у посушливі  роки міжвузля в сої формуються  коротшими, а отже, й висота  прикріплення нижніх бобів менша.

     Відомо, що соя забезпечує себе азотом  на 70% завдяки симбіозу із азотфіксуючими  бульбочковими бактеріями. Заражати  насіння сої штамами таких  бактерій треба безпосередньо  перед сівбою, адже бактеріальні  препарати з часом істотно  втрачають активність. Попередні  дослідження показали, що для  різних за строками достигання  сортів треба застосовувати різні  штами бактпрепаратів.

     Раніше  рекомендували обробляти насіння  однією гектаропорцією бактпрепаратів, але досліди показали, що для  зони Степу економічно доцільною  є обробка двома гектаропорціями.  У цьому разі прибавка врожаю  збільшується в середньому з  220–240 до 320–340 кг/га.

Іноді на полях, де сою  вирощують уперше, навіть після обробки  насіння бактпрепаратами на корінні  немає бульбочок. Це пояснюється  наявністю в грунті патогенів, що пригнічують розвиток бульбочкових бактерій. Слід також мати на увазі, що вирощування сої у повторних  посівах не забезпечує достатньої присутності  азотфіксуючих бактерій на корінні  рослин без обробки насіння. “Старі”  бактерії, що заселяють нові посіви, поводяться пасивно і не забезпечують належної азотфіксації.

     Бактеріальні  препарати краще застосовувати  в сумішах з іншими засобами  — мікродобривами, біопротекторами,  фосфат-мобілізаторами, бактеріями-антагоністами  (що захищають від кореневих  гнилей), фунгіцидами. З мікродобрив  особливо важливими є бор і  молібден, які сприяють кращому  росту бульбочкових бактерій. Але  траба пам’ятати, що більшість  хімічних протруйників значно  зменшує кількість бульбочкових  бактерій, тому перевагу слід  віддавати біопротекторам і мікробам-антагоністам. Великі дози мінерального азоту  теж пригнічують бульбочкові  бактерії.

     Порівняно  з іншими протруйниками, Фундазол  веде до певного зменшення  польової схожості насіння.

     Як  грунтовий гербіцид під сою  зазвичай застосовують Харнес. Але  цей препарат дуже пригнічує  розвиток культури, до того ж,  гербіциди з групи ацетахлору  дуже шкідливі для утворення  бульбочок.     

     Якщо  вже їх застосовувати, то без  дальшого пригортання.

     Обробку  посівів посходовими гербіцидами  проводять до фази третього-четвертого  листка. Разом з ними бажано  вносити регулятори росту, біопротектори,  мікродобрива: завдяки цьому можна  зменшити дозу гербіциду (на 10–20%), а також дещо нівелювати стресову  затримку росту рослини.  

     Застосовуючи  гербіцид Півот, треба пам’ятати,  що того самого року після  нього не можна сіяти зернові,  тому в посівах сої як попередника  перед озиминою цей гербіцид  неприйнятний.

     Десикацію  посівів сої в НСНФ “Соєвий  вік” вважають небажаною, адже  препарат висушує оболонку боба, а не зерно: це може спровокувати  розтріскування боба й висипання  зерна.

v v v 

Цей короткий перелік  технологічних рекомендацій, звісно, не є вичерпним, але ми й не ставили  перед собою завдання охопити  абсолютно все нове, що з’являється  в соєвій галузі України. Однак сільгоспвиробники  мають знати, що вітчизняні наукові  й технологічні центри спроможні  підтримати динамічний розвиток нашого соївництва.

Додаток 2

       Доповідь заступника начальника управління

агропромислового  розвитку облдержадміністрації

                                      Анатолія Колеснікова 

Шановні колеги ! 

З метою  подальшого  розвитку виробництва  та формування ринку сої в  цьому  році, ми зібрали Вас сьогодні на цей семінар “Перспективні сорти  сої та особливості її вирощування”.

     Вам відомо, що культура соя – важливе  відкриття людини – вже багато століть належить до стратегічних культур, задовольняє найбільш насущні потреби  людини, вона належить до чотирьох головних сільськогосподарських культур (кукурудза, пшениця, рис) світового землеробства.

Це  унікальна  кормова, продовольча і лікарська  культура.

Феномен її пояснюється рідкісним хімічним складом: високою концентрацією  в бобах білка – 38-42 %, жиру – 18-22 %, вуглеводів – 25-30 %, а також вітамінів  мінеральних речовин, ферментів.

Виробництво сої забезпечує вирішення наступних  проблем:

• підвищення і збереження родючості грунтів;
• підвищення продуктивності тваринництва, птахівництва, рибництва на основі використання сої в  кормовиробництві;
• вирішення проблеми дефіциту харчового білка;
• виробництво ліків, лаків, фарб, біопалива;
• збільшення валютних  надходжень за рахунок експорту сої і продуктів її переробки.

     В ХХ столітті соя стала однією з  головних культур світового землеробства, її виробництво постійно зростає.

     Якщо  в 1960 році в світі вироблялося 31 млн.тонн, то в 2001 році цей показник досяг 184,9 млн.тонн, або 5,9 разів в 2004 році –223 млн., в т.ч. в таких країнах  як:

     США  – 77,2 млн.тонн при врожайності 22,8 ц/га

     Бразилія   – 60,0 млн.тонн при врожайності 21,6 ц/га

     Аргентина  – 39,0 “-“                  “-“                  26,9 ц/га

     Китай  – 17,5 “-“                  “-“                  16,6 ц/га

     Канада   – 2,9 “-“                     “-“                  23,4 ц/га

     Тільки  з 2001 по 2004 роки в цих країнах виробництво  сої збільшилось майже на 30 млн.тонн. Бачимо, що в США, наприклад, за рахунок  введення сої в сівозміну щорічно  отримується 40 % приросту економічної  ефективності сільського господарства.

     Актуальність  збільшення виробництва рослинного білка гостро поставлена  часом  і перед Україною.

     Про організаційну роботу по забезпеченню збільшення посіву площ сої в Україні  дбає і Уряд України.

     Так, згідно спільному наказу Міністерства аграрної політики України та Української  академії аграрних наук від 2 вересня 2004 року № 318/75 затверджена і вже  діє в області Галузева програма “Соя України 2005-2010 роки”, якою передбачено  поступове збільшення площ посіву сої  в Україні з          272 тис. га в 2004 році до 1-1,2 млн.га. При  досягненні в 2010 році виробництва сої  1,5-2,0 млн.тонн Україна зможе щорічно  експортувати до 450 тис.тонн сої на суму близько 100 млн. доларів.

     Вам мабуть буде цікаво знати, що в Україні  починає розвиватись  експорт  сої: якщо в 2002-2003 рр. експорт становив 7,2 тис.тонн, то в 2003-2004 рр. – 60,6 тис.тонн. Основними імпортерами являються: Туреччина – 21,3 тис.тонн; Угорщина – 13,2 тис.тонн; Нідерланди – 7,8 тис.тонн, Великобританія –             4,4 тис.тонн. Експортні ціни на сою  становлять 230-250 дол. США на 1 тонну.

     Взагалі Європа використовує в межах 30 млн.тонн сої при виробництві до 1,5 млн.тонн.

     Таким чином , країни ЄС можуть бути і ринком для сої з України.

     Так, наприклад, Італія запропонувала розглянути проект поставки з України генетично  не модифікованого шроту до 2-3 млн.тн на рік з виділенням інвестицій на виробництво необхідної для цього  кількості сої. Від нас чекають  відповіді.