Особливості вжитку емоційно оцінних прикметників у англійських наукових текстах

  Відзначимо також точку зору В.К. Харченко, яка вважає, що в основі експресії лежить невідповідність будь-яких мовних засобів мовним стандартам. В.К. Харченко, пише, що "сутність мовної експресії полягає в подоланні всіляких шаблонів, стандартів, що експресія в мові виступає як нерегулярне, нетипове і тому незвичайне, свіже, виразне" [33, с.126].

  Таким чином, підходи до визначення категорії експресивності не відрізняються одноманітністю.

  Гострі дискусії виникають і при визначенні співвідношення понять експресивності та емоційності.

  Експресію слід відрізняти від емоційного забарвлення. Мова емоційна - це також і експресивна, але в ній ставлення мовця до предмета, що позначається, його оцінки виливаються в емоції любові, ласки, жалю, обурення, іронії, пафосу і так далі.

  Взагалі, слово "емоція" походить від латинського "emovere", що означає хвилювати, збуджувати. З часом значення цього слова змінилося і зараз можна сказати, що емоції - це узагальнені чуттєві реакції, що виникають у відповідь на різноманітні за характером сигнали та обов'язково тягнуть за собою певні зміни у фізіологічному стані організму.

  Співвідношення експресивного і емоційного - це співвідношення приватного та загального. У значній частині мовного матеріалу обидва явища збігаються, тому що будь-яке емоційне є експресивним, тому в науці вживається термін "емоційно-експресивний". Це експресія в широкому значенні цього терміна.

  Термін "емоційність" поки ще не увійшов до загального вжитку, в цьому значенні вживається частіше термін "експресія". У значенні ж емоційності вживаються вирази: загальний настрій, емоційно - почуттєвий тон, емфатичне забарвлення, емоційний тон, чуттєва атмосфера, емоційна атмосфера, емоційне оточення.

  Як і інші додаткові відтінки у значеннях мовних одиниць, емоційність може бути в кожному висловлюванні індивідуальною, висловлювати суб'єктивні емоції окремої особистості.

  Слід зауважити, що експресивне відрізняється не тільки від емоційного, але і від оцінного.

  Експресія створюється смисловими "домішками" в слові і появою оціночно-характеристичних елементів. Ці нашарування виражаються за допомогою словотворчих елементів, в першу чергу суфіксів.

  У логіко-понятійному значенні слова безпосередньо не укладена оцінка або ставлення до предмета, але вони як би супроводжують йому завдяки тому, що мовна одиниця вживається в контекстах, сферах вживання оцінної значимості.

  З поняттям експресії пов'язані різноманітні виразні оцінно-характеристичні відтінки мови, смислові відтінки основних значень слів і виразів.

  Вважається, що найбільш повне визначення експресивності подано І.В. Арнольд: "Під експресивністю ми розуміємо таку властивість тексту або частини тексту, яка передає зміст зі збільшеною інтенсивністю, висловлюючи внутрішній стан мовця, і має своїм розвитком емоційне або логічне посилення, яке може бути, а може і не бути подібним" [3, с.125].

  На жаль, від дослідників поки що приховані деякі механізми взаємодії стандарту мови та експресії, що і призводить до небажаних суперечностей в теоретичних роботах і практичних рекомендаціях.

Таким чином, нами були розглянуті різні точки  зору вчених з питання експресивності, всі вони схожі, але водночас мають і суттєві відмінності, що дає можливість найбільш широко розглядати таку категорію, як експресивність. 

     1.2. Проникнення емоційного  в наукову літературу 

     Наукове висловлювання за основну мету має вплив на розум, а не на почуття читача, воно розраховане не на емоційно-чуттєве, а насамперед на логічне сприйняття. Стиль наукової прози прагне до максимальної об'єктивності викладу. Наукова робота, як правило, не дає можливості  представити настрій автора, його ставлення до читача, оцінку висловлювання.

  У зв'язку з цим широкого поширення набуває думка про те, що в стилі наукової прози відсутні мовні елементи, які містять емоційність. Однак,  точніше було б говорити не про відсутність емоційних елементів, а про те, що стиль наукової прози тяжіє до мовних засобів, позбавлених емоційного навантаження.

  Оскільки науковий виклад використовує в першу чергу логічні засоби впливу і переконання, формулюється думка про те, що наукова проза завжди нудна і неоригінальна, що автор теоретичної роботи (перш, ніж він почне писати книгу) повинен прийняти як неминучий той факт, що його робота схожа на всі інші, написані на ту ж або подібну тему.

  Прихильники цієї точки зору (Скибо В.Н., Огурцов А.П., Севорі Т., та ін..) кажуть, що найменший натяк на емоційність, гіперболічність у висловленні, навіть мінімальна образність можуть пошкодити ясність викладу, бо, як вважає ряд учених, поняття, що розчиняється в алегоричному образі, залишає галузь науки. Звідси можна зробити висновок про те, що наукова проза допускає тільки такі форми і тропи, які стали загальним мовним надбанням і не можуть викликати ніяких образів. Отже, якщо наукова проза відповідає своєму призначенню, вона повинна бути позбавлена якої б то не було емоційності та образності.

  Порівнюючи роман з науковою працею, Т. Севорі пише, що в першому зустріч чоловіки і жінки і емоції що були викликані цією зустріччю можуть бути описані найрізноманітнішими способами, у той час як приготування азотної кислоти або дії хлору ніяк не можуть вплинути на виникнення будь-яких почуттів. У результаті слова, що використовуються у науковій літературі, можуть надавати інформацію, подібну лише до тієї, яку здатен надати робот, що має замість крові мастило і замість частин тілa – триби (прим. зубья)  [ 28, c.27].

  Звільнення від елементів емоційного з наукової літератури пояснюють по-різному:

  по-перше, тим фактом, що емоційний та інтелектуальний погляди на природу взаємно виключають одне одного. Наукова проза і є сама наука, і тому при своєму прагненні до об'єктивності та однозначності висловлення вона, відповідно до вищезгаданої точки зору, принципово виключає всілякі афективні алогічний елементи [ 29, c.24];

  по-друге, формулюється думка про те, що наукова мова за самою своєю сутністю знаходиться «поза життям», і тому вираження наукової думки завжди вільно від будь-якого відтінку почуття. Отже, для людей науки  важливіше розроблена відвернена мова,і чим більш абстрактною є  наука, тим більша її схильність до такого типу мови [ 24, c.35];

  по-третє, вважають, що будь-яке суб'єктивне і емоційне ставлення виходить за межі точної наукової дискусії [ 29, c. 86].

  Цим крайнім точкам зору протиставляється думки більшості дослідників (Акимова Г.Н., Вайгль Э.А, Васильев Л.М., та ін.), які справедливо вважають, що емоційна оцінка може проникати, у наукову літературу за умов обмежувального характеру.

  Наявність емоційної оцінки в наукових працях пояснюється рядом причин. Перш за все, слід відзначити той факт, що неповторних, ізольованих стилістичних ресурсів у мові не існує або майже не існує. Стиль наукової прози не замикається в якихось особливих формах мовлення; замкнутість стилю означає лише, що йому, з одного боку, властиві специфічні мовні засоби, що органічно входять у побудову даного мовного стилю, і, з іншого боку, деякі інші мовні засоби, що не є необхідною частиною мовної тканини стилю.

  Однією з основних причин, що пояснюють проникнення емоційних елементів у наукову прозу слід вважати наукову полеміку. В умовах полеміки, яка так само стара, як і сама наука, елементи емоційної лексики , зокрема, мають на меті знизити ті поняття, проти яких спрямовано полемічний удар [ 7, c.48].

  Однак не тільки елементи, спрямовані на зниження, знищення тих чи інших понять, створюють запас яскравого та індивідуального в наукових роботах. Згадка про великого вченого або винахідника, вираз захоплення їхніми роботами теж призводять до використання оцінювальної лексики і елементів емоційного синтаксису[ 7, c.56]. Крім цього, й індивідуальна установка мовця (або письменника), його підхід до свого вислову можуть пояснити виникнення емоційної оцінності в науковій літературі.

  Загальне нівелювання стильової манери наукових робіт не виключає рис творчої індивідуальності. Більше того, ця індивідуальність може бути настільки посилена, що, як і в художній прозі, в науковому викладі з'являється багато особистого, оцінювального. Наукову мову можна розглядатися як відображення суто об'єктивної, безособової діяльності розуму лише з великими застереженнями. Якщо в єдності інтелектуального та афективного емоційність підпорядкована контролю інтелекту, вкраплення почуттів додає  думці велику напруженість і гостроту. Думка, загострена почуттям, сильніше переконує, ніж об'єктивна, байдужа [ 9, c.87].

  Специфічність елементів оцінювального, індивідуального в тому випадку, коли вони потрапляють в тканину наукового викладу, полягає в наступному:

  по-перше, в науковому викладі прояви індивідуального є допустимою, але ні в якій мірі не органічною якістю стилю;

  по-друге, поняття емоційності (і образності) не механічно переходить зі стилю художньої мови в наукову прозу. У системі кожного стилю прояв емоційності набуває своєрідне функціональне відбиття, завдяки чому не порушуються загальні закономірності стилю. Відбір мовних засобів у будь-якому стилі (включаючи і ті засоби, які не є для нього специфічними) відзначається витриманою, типовою єдністю, що виявляється в доцільній організації мовного матеріалу у зв'язку з цілями функціонального використання [ 20, c.157];

  по-третє, елементи індивідуального вкраплюються в текст наукового викладу, залишаючись при цьому іностильними, тоді як у художній літературі система емоційно-чуттєвих образів визначає художнє мислення як одну з форм пізнання дійсності [23, c. 86] . Інакше кажучи, мова художньої творчості користується індивідуалізованими мовними засобами, що ефективно впливають на емоції і волю людини, в той час як мова наукової творчості лише припускає (як допоміжний засіб) проникнення таких мовних засобів;

  по-четверте, стилістичне забарвлення емоційних елементів у науковій літературі виступає особливо посилено, контрастно на загальному тлі логічних, об'єктивних форм оцінки, кваліфікації предметів і явищ матеріального світу.     При вживанні мовних одиниць у «звичному» середовищі їх стилістичне забарвлення співпадає із загальним колоритом мови, а при перенесенні цих одиниць у «незвичайну» обстановку стилістична забарвленість виступає з найвищою чіткістю, тобто одна і та ж стильова риса в різних функціональних стилях може мати різну виразну силу[ 30, c.167]. Будь-яке вживання слів в іншому контексті, ніж той, який визначається відтінком їх групи, може викликати той чи інший стилістичний ефект.

2.ЕКСПРЕСИВНО-ЕМОЦІЙНІ  МОЖЛИВОСТІ ПРИКМЕТНИКІВ 

     2.1. Лексичні засоби вираження емоційності у прикметниках в англійській науковій літературі  

     Виникнення  елементів експресивно-оцінного плану  в англійській науковій літературі пов'язане з проникненням в неї  розмовної і художньої лексики. Одне з провідних місць серед  спостережуваних типів поєднання стилістично різнорідних елементів займає об'єднання книжкових і нейтральних слів зі словами, що належать розмовному шару лексики. Композиційне об'єднання різностильних засобів вираження особливо виразно виступає в лексиці, для певних верств якої взагалі характерні оціночні відтінки [ 32, c.69].

  Емоційно-експресивна лексика є той пласт словникового складу мови, який пов'язаний за значенням з людськими почуттями і, як правило, виражає позитивне чи негативне ставлення.

  Найбільш поширеними засобами вираження експресивності можна назвати: прикметники, іменники, дієслова, фразеологічні одиниці [33, c.29].

  Оскільки прикметники не мають своєї сфери референції, то на вираз того чи іншого лексико-семантичного варіанта прикметника у мовленні впливає семантика іменника, з яким воно поєднується. При поєднанні з  іменниками конкретної семантики у прикметників найчастіше актуалізується денотативне значення (loud music, black coffee, new shoes, toxic waste), а з абстрактними, подійними іменниками в основному реалізуються конотативні компоненти (an insoluble problem, a fair decision, a melancholy mood, a controversial topic).

  При поєднанні з конкретними іменниками, прикметники найчастіше виступають у тексті у функції логічного визначення. Логічні визначення виявляють загальновизнані об'єктивні ознаки і якість предметів, явищ. У сполученнях round table, green leaf, large hand, little girl, blue eyes, solid matter і т.д. слова round, green, large, little, blue, solid - логічні визначення.

  У тому випадку, якщо логічне визначення використано не тільки в предметно-логічному, але і в емоційному значенні, воно стає епітетом.

  Так, наприклад, прикметник green в поєднанні a green youth є епітетом, оскільки в цьому поєднанні реалізується похідне предметно-логічне значення "green" молодий і пов'язане з ним емоційне значення.

  Найчастіше епітети бувають виражені прикметниками атрибутивної функції, препозіціонно або постпозіціонно. Використання прикметників у функції епітета визначається їх змістовними і функціональними характеристиками, а саме предикативністю, властивими їм стилістичними значеннями та актуалізацією емоційно-оцінних значень в контексті.