Художньо-образна специфiка весiльної драми

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Января 2013 в 23:52, курсовая работа

Описание

У розбудові Української суверенної держави неабияке значення має вивчення культури українського народу в цілому і етнокультури, зокрема. Одним із найважливіших складових чинників етнокультури на сьогодні залишається усна народна творчість. У системі професійної підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури важливе місце належить фольклору, завдяки йому ми пізнаємо народну творчість у всіх її виявах.

Содержание

Вступ....................................................................................................................................3
Розділ 1 ФОЛЬКЛОР – НЕВІДЄМНА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ..........................................................................................................................5
1.1 Український фольклор як джерело народної мудрості..................................5
1.2 Жанрове багатство фольклорних творів…………………………………...9
Висновки.............................................................................................................................14
Розділ 2 СВОЄРІДНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ВЕСІЛЬНИХ ОБРЯДІВ ..........................15
2.1Весілля як драма та його основні етапи.........................................................15
2.2 Художні образи в українських весільних піснях.........................................24
Висновки............................................................................................................................26
Висновок.............................................................................................................................27
Список літератури.............................................................................................................28

Работа состоит из  1 файл

КРЫМСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ.doc

— 184.50 Кб (Скачать документ)

Вирядження  молодого – початок кульмінаційного весільного обряду – посаду молодих, який мав санкціонувати шлюб. Виряджала молодого мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух та обсипаючи зерном та дрібними грішми. Опісля молодий у супроводі весільного почту їхав по наречену. Схема цієї поїздки досить-таки складна. Власне, їх дві: найдавніша (з дому нареченого в дім нареченої і знов до хати молодого) та більш пізня (з дому нареченого в дім нареченої, потім до церкви, після до хати молодої, потім повернення до своєї хати без молодої, знов до хати молодої і повернення до батькового дому з молодою).

Складна церемонія весільного походу передбачала і декілька викупів  за наречену. Перший влаштовували у  вигляді перейми неодружені хлопці на знак того, що відпускають дівчину  з молодіжної громади. Повторювався викуп біля воріт хати нареченої (ворітна) – за право вступу молодого на територію іншого роду, потім у сінях – за місце біля нареченої. Останній викуп, весільний пропій, відбувався наприкінці весілля.

Саме весілля. У неділю вранці молоду готували до шлюбу брат розплітав і мастив медом косу; Дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (як оберіг від напасті), одягали вінок і вельйон (рід фати), вбирали в найкращий одяг. При цьому співали про те, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її нареченого.

Приходив молодий, ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга й гладенька); просили батьків благословити їх. Батько знімав з божниці ікону Спаса, мати — Богородиці; тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: «Бог благословляє і я благословляю на щастя, на здоров'я, на довгі роки».

Молодята йшли в церкву вінчатися. Всі учасники весілля, співаючи пісень, рушали за ними. Коли поверталися  назад, відбувався обряд зустрічі молодих: батьки виходили напроти них з  хлібом і сіллю на рушнику; мати, стоячи на порозі у вивернутому кожусі (щоб посіви були густі, як вовна), обсипала молодих змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були). Завівши в хату, молодих садовили на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По праву руку від молодого сідав його рід, по ліву молодої — її рід.

Світилки запалювали свічки, починалось частування. Хори співали  до кожної страви, яку подавали мати й родички, жартівливих пісень: «борщ  укипів на льоду», для каші «з помийниці  воду брали», курку чи гуску «непатраними давали» тощо.

По обіді старший сват чи боярин подавав молодим хустку, за крайки якої вони бралися, і виводив у двір; за ними йшли всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки учасників і гостей. Молодий їхав додому ще сам; його зустрічали батьки з хлібом і сіллю, обводили навколо діжі, поставленої посеред двору (щоб завжди був хліб у молодят); мати обсипала сина й бояр збіжжям, змішаним з горіхами, тощо. Зайшовши до хати, частувалися, а потім їхали до молодої, всю дорогу співаючи. У весільних обрядових дійствай при обсипанні молодої вівсом співали: « Ой, сій, мати, овес, на наш рід увесь, щоб наш овес рясен був, щоб Іванів рід красен був» [25; 263]

Стоячи на воротах молодої, парубки, «озброєні» палицями, люшнями, голоблями тощо, не пускали поїзжан у двір; починалася боротьба за ворота, але все закінчувалося мирно: молодий частував парубків горілкою або давав гроші, і вони пропускали його у двір. Але на хатньому порозі мусили знову затримуватися. За столом сидів рід молодої, а її, схилену до столу, покривали хусткою, зверху ставили хлібину з дрібкою солі. Починався обряд викупу молодої, яку «продавав» її брат. Відбувався торг.

Потім починалося частування, далі — обмін родин подарунками; матерям — очіпки або чоботи, батькам — шапки, сестрам — черевики, братам — пояси, родичам — хустки, стрічки тощо. Молодятам гості, бояри, свати дарували всілякі предмети, потрібні в господарстві, або гроші, часом — телят, поросят, птицю. Старший боярин виконував обряд роздачі короваю: найбільшу шишку зрізав і давав батькам, вироби з тіста по шматочку — учасникам і гостям, а «підошву» — музикам.  Найдраматичніший момент весілля — прощання молодої з батьками та родом. Вона сама або хор співали пісні-подяки батькові, матері, родичам, а ті бажали їм здоров'я, щастя, достатку. Приданки та бояри в цей час з дозволу старшого старости виносили і вантажили на вози скриню молодої, подушки, перину та всяке начиння. Виводили у двір молодих, молода ще раз прощалася з родом, усі плакали, бажали добра. Старший боярин або сват брав молоду за руку й співав, що тепер плачі їй не поможуть — треба їхати, бо вона вже відрізана від свого роду. Садовили молоду на передній віз, укритий поверх соломи килимом. Молодий кидав їй під ноги курку (щоб була ретельною господинею); злегка бив її арапником, приговорюючи: «Кидай батькові норови, а бери мої», сідав поруч з молодою. Мати молодої брала коней за поводи і виводила за ворота. Усю дорогу весільна челядь співала різних пісень. На шляху та біля воріт молодого вже палали снопи, через які поїзжани мали швидко перескочити (відгомін язичницького обряду «очищення вогнем»). У дворі батько й мати молодого зустрічали хлібом-сіллю, вели в хату. Проходячи повз піч, молода кидала туди курку, яку смажитимуть завтра. Знову з піснями, жартами й музикою відбувалося бенкетування, а молодих відсилали відпочивати. Посад – обрядові дії, що санкціонували остаточне скріплення шлюбу та поріднення родів. Вони включали обряд викупу місця біля нареченої, обмін дарами між родинами молодого і молодої, розподіл короваю та обдарування молодих. Посад здавна був юридичною санкцією шлюбу та й залишився таким після введення церковного вінчання. Вінчання – форма церковного шлюбу, яка запроваджувалася Синодом протягом XVII – XVIII ст. На перших етапах цього процесу вінчання погано сприймалося населенням України, оскільки суперечило народним весільним обрядам. Повінчані молоді нерідко жили нарізно, аж поки не справлять традиційне весілля. Лише поступово освячення шлюбу в церкві набрало юридичної сили і стало невід'ємним компонентом весілля. Перед тим як йти до церкви, молоді просили у батьків благословення.

Покривання – найдраматичніший весільний обряд, що символізував перехід молодої до заміжнього стану. Він був продовженням посаду молодих, а розпочинався розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба і спільного його з'їдання молодими символізували створення нової сім'ї.

Далі символічні дії  через розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткою підкреслювали ієрархічність шлюбного союзу. У найдавніші часи обряд розплітання здійснювався в домі молодої приданками та свекрухою. Молоду садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся маслом чи медом. На Поділлі втинання коси здійснював молодий: посадовивши наречену собі на коліна, відрізав косу ножицями. На Закарпатті зберігався і більш архаїчний обряд – відсікання коси. Після церковного вінчання розпочиналися танці, під час яких молодій обтинали косу. Родичі молодого прив'язували кінець коси до гвіздка, вбитого в стіну. Молодий серед танцю повинен був виявити таку спритність, щоб єдиним ударом топірця повністю відрубати косу. Після цього родичі молодої приймали хлопця до свого роду. Відрізавши косу, молоду покривали очіпком. За ритуалом, вона мала двічі його зривати, і тільки на третій раз корилася долі. Від цього моменту вона переходила у стан жінки з відповідними нормами поведінки. Вони підкреслювалися, зокрема, вбранням: заміжня жінка збирала волосся у жмут й запиналася хусткою або вдягала очіпок. Виходити поміж люди без нього вважалося непристойним. Комора — приміщення, в якому для молодих заздалегідь приготована постіль. Цей звичай був важливим заходом для підтримки в молоді високої моральності, скромності, цнотливості. Особливістю української традиції е те, що після обряду комори починалось пришивання молодій червоного вінка, а нареченій, яка не зберегла дівочу красу, пришивали зелений [10; 48] Перезва. Пізніше весь рід молодого прямував до нових сватів. Після частування дружки мили руки, молилися богу, за дозволом свата розрізували коровай, привезений від молодого; під спів хорів по шматочку роздавали всім присутнім. Після танців увечері всі розходилися. В одних місцевостях на цьому весілля закінчувалося, в інших — продовжувалося до наступної неділі. Але тільки після відправлення весілля молодим дозволялося жити разом [17, 241–242].

Циганщина. У вівторок сходилися до хати молодого. Дехто вбирався циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями; чоловіки вдягали жіночий одяг, жінки — чоловічий. Гуртом обходили всіх родичів. Ті, що йшли попереду, випрошували, а хто — за ними, крали борошно, гречку, гусей, курей тощо. Все здобуте, таким чином, приносили до батьків молодого, продавали одне одному збіжжя, а птицю смажили; на вторговані гроші купували горілку. Вигадкам і витівкам не було кінця. Робилися також вистави окремих ігор-п'єс, найчастіше «Піп і смерть» та «Млин» (виконавці ролей рядилися і гримувалися). У хаті молодого рогачами, кочергами, граблями скородили стіни, обдирали піч (щоб завдати молодій роботи, перевірити її вміння опоряджати житло). На тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили батьків, з піснями, танцями, різними вигадками вивозили їх за село й вивертали в пилюку на дорозі або в найбільшу калюжу. У різних місцевостях, залежно від весільних звичаїв, авторського чи артистичного обдаровання учасників і гостей подібні витівки були найрізноманітнішими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Художні образи весільних пісень

 Українське весілля – це багатожанрова народна художня творчість (пісенна, музична, театральна, ігрова, танцювальна, усна), що в повній мірі презентує національну традиційну культуру. В ній знайшли відображення різноманітні аспекти життєдіяльності людини: побут, господарська діяльність, суспільний лад, боротьба за рідну землю, мораль, світогляд, естетичні та педагогічні погляди, підкреслює Є. Січкарук [11, С. 12]. Саме через ці пісні ми бачимо художньо-образну специфіку весільної драми. Такі  пісні відзначаються  психологізмом, тонко „змальовують" стан нареченої, тугу за дівоцтвом, що загалом є характерним для української ментальності. При  характеристиці  мови  весільних  пісень  слід  вказати  на багату символіку, паралелізми

Ой, дуб дуба перехитує;

Брат сестрицю перепитує

 яскраві епітети порівняння, пестливі слова,  персоніфіковані  образи  предметів  природи,  тваринного  й рослинного  світу.  Так молоду називають панночкою, княгинею:

Суньтеся, да паняночки                                      – Ой куда же він їде? – У Криги,

З покуття да по лавочці                                     По свою Манечку княгиню.

 

Просила княгинонька                                        А я ж то мовив, що зазуленьки ковали,

Своєго братечка                                                  А то паняночки віночки вили й співали

 

А й котиться сонечко колісцем

Обсій же нас, матінко, овесцем

 

Вживається багато алегорій тобто інакомовлень. Алегорія ґрунтується на асоціативному переосмисленні суті явиш. Це один із різновидів металогічного способу зображення образів у літературі. Наприклад:

 

Дівко моя люба, весельтеся сами,                             Дівко моя люба, веселься ти сама,

Бо мої кісточки в порох розсипани.                          Бо моя голова глином присипана

 

Кленовий листок вітер  несе                                        Ріже барвінок

невідомо куди, невідомо куди,                                 Собі на вінок

                                                                                      Білими рученьками;

Молодого ж в свою чергу величають князем,  царенком,  королевичем,  паном, соколом, ясним  місяцем:

Отепер же я козак,                                                          Батеньку мій любий!

Що на мені зятів ковпак.                                            Запирай воротонька,

                                                                                         Не пусти княженька.

 

Молоденький князю, стався                                            – Ой слухайте, та бояри,

З дружиною привітайся                                                   Та де голуб гуде

 

 У  весільних  піснях знаходимо протиставлення неодруженої  дівчини та одруженої:

Ой зозуле сивенька,                                                         Перекинулась в сиву зозулю,

Та й не літай раненько.                                                   Взяла й полетіла

– Ой ти, мати, старенька,

Та й не вставай  раненько.

 

Налетіло соколів двісті,                                                   Летять галочки ряд по рядочку,

Взяли моє зозуля з місця.                                              А зозуля та й попередочку

Взяли моє зозуля з  місця,

Та й взяли його, взяли.                                                   Усі дружечки та й на лавах сіли

Та взяли його, взяли,                                                       А Галочка на посаді

Соловейку й віддали.

 

– Ой слухайте, та дружечки,

Де голубка гуде

 

Соколи це бояри, тобто  свати які прийшли за неодруженою  дівчиною – зозулею, та віддали нареченому – соловейку. Тобто у цих віршах ми бачимо символи дівчини як зозулі та молодого як соловейка. Одружену жінку, якою і є мати нареченої зображують як сиву зозулю, вказуючи на вік жінки. З останньої пісні бачимо протиставлення галки, як неодружених дівчат та зозулі, як нареченої.

Достаток, щасливе життя  пов'язували із хлібом, тому  цей  образ  часто зустрічається  в  пісенних усталених виразах: почесний   хліб,   поклонитися паніматці хлібом:

Весьолая хата

Усього багато

Много хліба й солі

Усього доволі. Гу!

 

 

Близьким до алегорії і символу є підтекст (що лежить під текстом). Підтекст містить натяк на певні події, людей:

Ци я в лузі не калином  цвила,

Ци ж я в лузі не червена была,

Взяли мене поламали,

И галузя повязали,

Така ж доля, така моя!

По цім рядках ми розуміємо, що дівчину віддають заміж по неволі, але вона не моє жодного вибіру, тому просто мириться із своєю долею.

Також хочу навести приклад  гротеску:

Старший боярин баба, (2)

Витріщив очі, як жаба,

 

Висновки за другий розділ

  1. Традиційні весільні обряди самі по собі є формою народного театру. Та з ним пов'язаний цілий комплекс весільних пісень, що зазвичай, виконувалися під час його проведення.
  2. Весілля – унікальне театрально-обрядове дійство, народна драма, яка відображає потужний художній потенціал, морально-етичні та естетичні ідеал нашого народу.
  3. Кожен етап українського весілля супроводжується жартівливими піснями, танцями, діалогами.
  4. Кожна весільна пісня збагачена рядом образів які відображаються за допомогою алегорій, символі, гротеску, та підтексту.

Информация о работе Художньо-образна специфiка весiльної драми