Художньо-образна специфiка весiльної драми

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Января 2013 в 23:52, курсовая работа

Описание

У розбудові Української суверенної держави неабияке значення має вивчення культури українського народу в цілому і етнокультури, зокрема. Одним із найважливіших складових чинників етнокультури на сьогодні залишається усна народна творчість. У системі професійної підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури важливе місце належить фольклору, завдяки йому ми пізнаємо народну творчість у всіх її виявах.

Содержание

Вступ....................................................................................................................................3
Розділ 1 ФОЛЬКЛОР – НЕВІДЄМНА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ..........................................................................................................................5
1.1 Український фольклор як джерело народної мудрості..................................5
1.2 Жанрове багатство фольклорних творів…………………………………...9
Висновки.............................................................................................................................14
Розділ 2 СВОЄРІДНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ВЕСІЛЬНИХ ОБРЯДІВ ..........................15
2.1Весілля як драма та його основні етапи.........................................................15
2.2 Художні образи в українських весільних піснях.........................................24
Висновки............................................................................................................................26
Висновок.............................................................................................................................27
Список літератури.............................................................................................................28

Работа состоит из  1 файл

КРЫМСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ.doc

— 184.50 Кб (Скачать документ)


 

Зміст

 

Вступ....................................................................................................................................3

Розділ 1 ФОЛЬКЛОР – НЕВІДЄМНА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ..........................................................................................................................5

          1.1 Український фольклор як джерело народної мудрості..................................5    

            1.2   Жанрове багатство фольклорних творів…………………………………...9

Висновки.............................................................................................................................14

Розділ 2 СВОЄРІДНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ВЕСІЛЬНИХ ОБРЯДІВ ..........................15

            2.1Весілля як драма та його основні етапи.........................................................15

            2.2 Художні образи в українських весільних піснях.........................................24

Висновки............................................................................................................................26

Висновок.............................................................................................................................27

Список літератури.............................................................................................................28

Додаток

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У розбудові Української  суверенної держави неабияке значення має вивчення культури українського народу в цілому і етнокультури, зокрема. Одним із найважливіших складових чинників етнокультури на сьогодні залишається усна  народна творчість. У системі професійної підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури важливе місце належить фольклору, завдяки йому ми пізнаємо народну творчість у всіх її виявах. Фольклор - неоціниме багатство кожного народу, вироблений століттями погляд на життя, суспільство, природу, показник його здібностей і таланту. У фольклорній формі закріплювалася спадкова інформація, історична пам’ять, передача міфологічної традиції і реалізації міфів та вірувань, осмислення обрядів.

 Фольклор – невичерпне  джерело тем, ідей та образів.  Як справедливо підкреслював  М.Т. Рильський: «Народна творчість  – це той грунт, на якому  виростають література, театр, музика  і образотворче мистецтво –  без якого вони б засохли». Важливе значення словесної творчості народу в житті людини визначили багато педагогів, психологів В.Г. Белінській, М.К. Боголюбськая, Е.Н. Водовозова, Л.С. Виготській, А.В. Запорожець; фольклористів В.Ф. Анікін, А.Ф. Афанасьєв, М.А. Булатів, М. Забілін, О.І. Капіца, Ю.Г. Кругле, Э.В. Померанцева, та ін.

Важлива складова українського фольклору - його весільна обрядовість. Це один із найстійкіших і найскладніших компонентів традиційно-побутової, духовної культури, яскравий показник національного колориту. У ній простежуються пережитки соціальних та сімейно-шлюбних відносин, що формувалися в різні історичні епохи. Сутність весілля як форми культури розглядали В. Борисенко, Ф. Вовк, В. Наулко, О. Правдюк, М. Шубравська, Н. Яринко, М. Сумцов. Еволюцію українського весілля вивчали Н. Здоровега, Й. Лозинський, В. Горленко, О. Воропай, О. Курочкін. Весілля як святково-обрядову систему глибоко проаналізували І. Березовський, Н. Гаврилюк, А. Пономарьов, О. Кравець, О. Новійчук.

Актуальність нашого дослідження обумовлюється зростанням інтересу людства до своїх духовних джерел і традиційної спадщини. У цьому контексті світове співтовариство усе більше уваги звертає на вивчення, збереження та розвиток традиційних свят, обрядів, фольклору.

 З давніх – давен одруження завжди було однією з важливіших, урочистих і хвилюючих подій. Спливали століття, падали імперії, на зміну одним народам приходили інші, виникали нові держави, але завжди жарким полум’ям горіло бажання молодих людей до єднання в міцну сім’ю. Створенню сім’ї в народі завжди надавалося надзвичайно великого значення. Саме фольклор, разом з мовою та історією,  у сучасних умовах становить собою основу, підґрунтя збереження етнокультури, національної свідомості народу (етносу). Одним із сучасних завдань фольклористики – якомога повніше й глибше зібрати, та осмислити, узагальнити багатовіковий традиційний культурний досвід нації, показати на цій основі її етногенетичну глибину та сучасний духовний потенціал.   

Об’єкт: Весілля як компонент національної культури.

Предмет: Специфіка обрядів українського весілля. Тематика пісень, які супроводжують весільну драму.

Мета роботи виявити що таке фольклор та визначити місце весільної драми в усній народній творчості. Розкрити своєрідність обрядів українського весілля.

Завдання: розкрити теоретичні аспекти фольклору та весільної драми; розкрити сутність обрядів; охарактеризувати пісні весільного обряду та визначити їх тематику

Структура та обсяг  роботи. Курсова складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатку. Кожний розділ має в собі по два підрозділи. Загальний обсяг роботи становить 30 сторінок, з них 27 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 31 позицію та 6 пісенників.

 

      

 

 

 

 

Розділ 1 Фольклор – невід'ємна складова національної культури

1.1 Український фольклор як джерело народної мудрості

 

Термін "фольклор" запровадив англієць В. Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А. Мертон надрукував у часопису "Атенеум" (№ 982) статтю "The Folklore". Тим самим він щасливо дав ім’я явищу, яке в Європі вивчали вже на протязі століть, але називали по-різному, розпливчасто та описово. "Folk" означало у нього народ, "lore" – мудрість, а ціле вчений визначив як "неписану історію, що фіксує залишки давніх вірувань, звичаїв і подібного в сучасній цивілізації". У згаданому "Стандартному словнику..." знаходимо й таке визначення фольклору, що належить Р. А. Вотермену: "це форма мистецтва, яка охоплює різні види оповідань, прислів’їв, висловлювань, замовлянь, пісень, формул чаклунів та інших формул і використовує як засіб висловлення усну мову".

Усна народна творчість  або фольклор - складова художньої  культури народу, його неписана словесність. Вивченням її займається спеціальна філологічна дисципліна - фольклористика. Уснопоетичне художнє слово супроводжувало людину з її першопочатків, із часів виникнення мови. Воно ввійшло в життя і побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби у прекрасному і як органічний компонент її вірувань та світоглядних уявлень. Регулярні записи творів усної словесності почались лише у ХVIII-XIXст. Тому багато архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Але збережений матеріал, що записаний пізніше, багатий численними змістовими, образними елементами глибокої давнини. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побутування.

Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми способом безпосередньої комунікації. У цьому процесі  відбувається і власне творення фольклору. Тільки в деяких випадках народні  легенди чи писані джерела зберегли прізвища авторів поодиноких пісень. Російський фольклорист та етнолог К. В. Чистов порівняв схеми комунікативного акту в фольклорі та літературі, використавши для цього класичні поняття теорії інформації (див. Мал. 1).

                                                     

S ®  M ®  R

 

Мал. 1. Загальна схема передавання інформації

 

Тут S – суб’єкт інформації, або той, хто передає; R – реципієнт, об’єкт інформації, або той, хто її приймає; M – матеріальний посередник (медіум) між S та R, засіб передавання інформації;

                                           (S1)          (S2.1)

                                             ?               ?

                                            R1                  R2.1

                                                                         ?                        ?

                                (R)S  ? R2 (S2) ?R2..3(S2..3)?R2.т(S)2.n)

                                                                         ?                         ?

                                              Rn             R

                                             (Sn)            (S)

 

                                 Мал. 2. Комунікація у фольклорі.

 

Зовсім іншу картину  бачимо на другій схемі (Мал. 2). Можна уявити собі, що тут зображено розказування казки. Казкар звертається до слухачів безпосередньо, і "зворотний зв'язок" миттю замикається на ньому самому: "Виконавець (особливо, коли мова про жанри, що припускають текстову імпровізацію) може змінювати (коректувати) зміст і структуру тексту й поза текстових елементів у залежності від поведінки (реакції) слухачів під час виконання". Затухання творчих імпульсів у слухачів не обов’язкове: хтось з них зможе у майбутньому переповісти казку, і схема у цьому напрямі спроможна галузитися нескінченно. Проте й сам казкар не є творцем казки (як письменник свого роману), отже, раніше він сам був її слухачем (R), а це означає, що схема галузиться й у напрямі минулого. Це природний тип комунікації, використання котрого і є головною ознакою фольклору. Тому однією з характерних ознак фольклору є анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення. Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність - усна форма творення, побутування, синхронна і діахронна передача, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасова передача від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам'ять. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців фіксується весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми. За М. Костомаровим, фольклор - це "духовний склад народу", в обсяг якого входять "склад розуму, напрям волі, погляд на духовне й громадянське життя" [12; 428]. Своєрідність життя народу, яка встановлюється "його релігією, філософією, правом, звичаями, історією, місцевістю країни і її властивостями, віруваннями, мовою, численними життєвими умовами і т.п., ні в чому так яскраво, міцно й досконало не виражається, як у його словесності" [3; 150].

Усна народна творчість стала істинна народною поезією. Історичні долі народів, їх світогляд, художні традиції визначили шляхи розвитку усної поетичної творчості, його тематику, ідейну спрямованість, естетичну і національну своєрідність. Ці ж причини зумовили формування і розвиток фольклорних жанрів, які у кожного народу мають свої неповторні риси [7; с.17-23, 41-49]. У фольклорі виражені етичний та естетичний ідеали народу, найважливіші принципи народної педагогіки. Народна творчість є важливою також для вивчення ментальності її носіїв. Як складова слов'янської словесності, український фольклор містить чимало спільного з усною народною творчістю неслов'янських народів - фінів, литовців, румунів. Однак, за свідченням науковців, найбагатший фольклор - все ж український, сформований на трипільській культурі у 6-4 ст. до н.е.; українці „одарені з природи великими музикальними здібностями і поетичним талантом, мають у порівнянні з іншими східнослов'янськими народами найбагатшу, найбільш розвинену народну поезію” [28, 25].

До позитивних національних рис українців дослідники відносять  працьовитість, гостинність, тяжіння  до освіти, статичність у сімейних стосунках, прагнення до духовного  життя, повагу до дорослих, мужність, здоровий оптимізм, прагнення до незалежності. Серед негативних рис національного характеру українців відзначають взаємне нерозуміння, схильність до анархізму, невизначеність, імпульсивність, індивідуалізм. Тому для образу українського народу у фольклорі характерна недостатня соціальна активність, відсутність згуртованості, що інколи приводить до втрати національної ідентичності, розвитку комплексу „малоросійства” [8, 103]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Жанрове багатство  фольклорних творів

Багатство мотивів, образів  українського фольклору, його зв’язок  з календарною та сімейною обрядовістю та поза обрядовою дійсністю, різноманітність текстових структур творів та форм виконання, – усе це допомогло фольклористам класифікувати великий матеріал у жанрову систему. (Див. додат. №1) Це система своєрідна. Вона розбудована, розгалужена, порівняно повна. Сюди входять жанри, відомі у фольклорі інших народів, а також деякі унікальні, національні, властиві тільки українській усній народній творчості. Але й "міжнародні" жанри (балада, казка тощо) на українському ґрунті мають свій національний колорит.

Залежно від розмаїття  змісту і формальних ознак багатогранний  і багатоплановий національний фольклорний  масив класифікується за типами, родами, видами. Український фольклор складається  з двох великих підрозділів: поетичного (віршового), що найяскравіше виражений у пісенності, та прозового, що об'єднує різні оповідні види художньої народної творчості: казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти.

Поетичний фольклор. Характерною ознакою цього різновиду українського фольклору є віршована форма. Він складається з різних видових груп. Це передусім народні пісні. Вони опубліковані у численних збірках українських народних пісень. За походженням, змістом, часовою і функціональною прив'язкою весь цей багатий і різноманітний народнопісенний матеріал, у свою чергу, поділяється на низку груп і циклів. До найбільшої з них належать обрядові пісні, тобто пісні, виконання яких пов'язане з обрядами, особливо з календарними і сімейними. Сімейно-обрядові пісні - це поетичний супровід різних урочистостей і обрядів сімейного плану: народження дитини, одруження, весілля і смерті. Календарні обрядові пісні тісно пов'язані з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що в давнину мали на меті задобрювання божеств, сил природи, забезпечення їх сприяння у рільництві, годівлі худоби, бджільництві та ін. У зв'язку з цим у календарних обрядових піснях чільне місце посідали хліборобські мотиви. Найвиразніше виділяються в українському фольклорі календарні пісні зимово-новорічного циклу - колядки і щедрівки, весняного - веснянки, перехідної пори між весною і літом - русальні, літні - купальські, петрівочні, жниварські. На Поліссі вирізняється й цикл осінніх пісень, виконання яких приурочене до різних видів робіт: коли “беруть картоплю”, “тіпають льон” і т.ін. [23 ;35] Колядки і щедрівки - величальні пісні, які своїм коріннями сягають глибокої перед християнської давнини. Вони були приурочені до одного з головних свят наших предків - дня зимового сонцестояння, сонцевороту, яке в їх уяві знаменувало поворот “на весну”   [ 24 ;15] ; перемогу життєдайної сили Сонця, світла і життя над зимовим мороком і змертвінням у природі. Багата урочистість, обрядовість і пов'язані з цим святом звичаї і вірування в християнський час були значною мірою перенесені на Різдвяні свята, Новий рік, аж до Богоявлення (Йорданські свята). До цього циклу християнської святковості приурочений і давній язичницький звичай колядування з його пісенним репертуаром - колядками і щедрівками. Давньою є назва “Коляда”, яка подекуди і досі побутує в нашому народі як визначення Різдвяних свят. Слово “колядка”, як уважають учені, є похідним від найменування нового року у древніх римлян чи у візантійців. Назва “щедрівка” відома тільки в українському фольклорі. Видатні дослідники українських колядок і щедрівок (О. Потебня, В. Гнатюк, Ф Колесса) не вбачили якоїсь істотної відмінності між цими назвами, вважали їх синонімічними, а щедрівку - утвореною на українському ґрунті від поширеного приспіву: “Щедрий вечір, добри (чи святий) вечір”. (Див. додат. №2) Весняні свята Народні звичаї і обряди, пов'язані з весняним пробудженням природи, супроводжувалися співом, іграми і хороводами, що мають в Україні загальну назву - веснянки. У Галичині їх називають гаївки (“гагілки”, “ягілки”, “галагівки”) [ 19;9]. Традиційно веснянки співалися (гралися) упродовж весни, починаючи від свята Благовіщення (7 квітня), подекуди від Стрітення (15 лютого), коли за народник календарем “зима з літом зустрічається” [19;13] (Див. додат. №3) Колодій. Зустрілися весна із зимою. Весна у човнику, зима - на санчатах. І почалося життєве протиборство холоду й тепла, темряви і світла. Лютує зима морозами й заметілями, а весна теплий усміх посилає.

Информация о работе Художньо-образна специфiка весiльної драми