Предмет і значення логіки

У цих умовах особливу значимість здобуває така фундаментальна наука, як логіка. В силу своєї граничної  спільності й абстрактності вона має відношення буквально до всіх галузей науки і техніки. Тому що як би не були різні і своєрідні ці галузі, усе-таки  закони і правила мислення, на яких вони ґрунтуються, єдині. Правда, також, як фахівець з харчування може дати нам будь-яку інформацію, як харчуватися, але не може ні харчуватися за нас, ні переварювати їжу, так і логік може видати найбагатшу інформацію про правильне мислення, але не здатний допомогти тим, хто не вчиться мислити самостійно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.). В своїх працях, які отримали назву “Органон” (грец. “знаряддя пізнання”), Аристотель сформулював основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключеного третього – описав важливі логічні операції, розробив теорію поняття і судження, змістовно дослідив дедуктивний (силогістичний) умовивід. Арстотелівське вчення про силогізм склало основу логіки предикатів (математична логіка). Античні стоїки доповнили теорію силогізму, описавши складні умовиводи (Зенон, Хрисипп та ін.). Також великий вклад зробили такі мислителі як Гален, Порфірій, Боецій.

В середні віки логіка слугувала  в основному релігійній схоластиці, тим самим удосконалюючи і  розвиваючи свої можливості.

В Новий час значний вклад зробив Ф.Бекон (1561-1626), розробивши на противагу дедуктивній логіці Аристотеля індуктивний метод, принцип якого виклав у праці “Новий Оганон”. Розроблені методи наукової індукції, систематизовані пізніше англійським філософом і логіком Д.С.Міллем (1806-1873) суттєво укріпили позиції логіки як окремої науки. Тим самим дедуктивна логіка Аристотеля і індуктивна логіка Бекона-Мілля склали основу загальноосвітньої дисципліни названої формальною логікою. Подальший розвиток логіки пов’язаний з іменами таких видатних філософів як Р.Декарт, Г.Лейбніц, І.Кант.

Р.Декарт (1569-1650) розробив ідеї дедуктивної логіки, сформулювавши правила наукового дослідження. Г.Лейбніц (1646-1716) сформулював закон достатньої підстави, висунув ідею математичної логіки. В другій половині ХІХ ст. в логіці починають широко застосовуватися математичні методи ви числення. Цей напрямок розроблений в працях Д.Буля, І.С.Джевонсонц, П.С.Порецкього, Г.Фреге, Ч.Пірса, Б.Россела, Я.Лукашевича та ін. математиків і логіків. Теоретичний аналіз дедуктивних міркувань методами ви числення з використанням формалізованих мов отримав назву математичної, чи символічної логіки. Символічна логіка включає багато “логік”, таких як: багатозначна логіка, модальна логіка, ймовірнісна і часова логіка. Особливе значення для правознавства має деонтична логіка, яка досліджує структури мови наказів (приписів), тобто висловлювань зі значенням “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено” і т.д., які широко використовуються в юриспруденції.

Виділяють ще окрім формальної логіки діалектичну логіку, яка вивчає не самі форми мислення, а мислення в його виникненні, зміні, розвитку.

Вперше розроблена вона була Гегелем (1770-1831). Методологічні  принципи, які формуються на основі діалектичного підходу виявляють  об’єктивність і всебічність  розгляду предмету, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні частини, сходження від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного і логічного і ін. Ці дві логіки доповнюють одна одну.

Сучасна логіка формувалась  наприкінці ХІХ ст. – на початку  ХХ ст. Але її засновником по праву  можна вважати  видатного німецького вченого Готфріда Лейбниця (1646-1716). Хоча він жив у ХVII ст., однак його праці випереджали свою епоху на декілька століть вперед. Вони навіть не були сприйняті сучасниками. Лише у ХХ ст. з розвитком сучасної логіки ідеї Г. Лейбниця отримали підтримку та були розвинуті у працях сучасних логіків.

Перш за все це торкається його ідеї побудови соціальної штучної  мови, завдяки якій можна будь-яке  міркування перетворити в ланцюжок знаків певного типу. Ще в двадцять років Г. Лейб ниць в своїй праці “Про комбінаторне мистецтво” писав, що його основною метою є створення загального методу, за допомогою якого всі істини можна буде звести до деякого виду обчислення. Вчення про спеціальну мову було кроком у побудові такого методу.

Аналіз цієї мови свідчить про те, що вона була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Перша така формалізована мова була побудована лише наприкінці ХІХ ст. у 1879 р. німецьким вченим Готлобом Фреге у його праці “Шрифт понять”.

Ще одна ідея Г. Лейбниця – це його теорія можливих світів. Саме вона покладена в основу побудови сучасних семантик для модальних логік, розробка яких почалася у 60-70-ті рр. ХХ ст.

Сучасна логіка, засновником  якої був Г. Лейбниць, суттєво відрізняється  від традиційної, основу якої заклав Аристотель. На другому етапі розвитку логічного знання інтереси логіків значно розширюються. Вони починають звертатися до аналізу таких типів міркування, яким раніше взагалі було відмовлено в можливості логічного аналізу. Так, поряд з різними видами теоретичних (наукових) міркувань, основна мета яких полягає в обґрунтуванні знання, предметом дослідження багатьох логіків стають практичні міркування, основна мета яких полягає у поясненні дій людини. Виникають нові розділи логічного знання, істотно пов`язані із різними галузями наукового знання і типами міркувань у них. Це – математика, лінгвістика, право, філософія, психологія, економіка, інформатика тощо.

Однак, разом із цим  треба зазначити, що сучасна логіка не є запереченням традиційної (аристотелівської) логіки. Вона – її продовження. Яскраве порівняння цих двох логік дає англійський вчений А. Уайтхед (1861-1947) у передмові до книги У. Куайна “Система логістики”. Він пише: “У сучасному розвитку логіки традиційна аристотелівська логіка займає своє місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною математикою.”

Спочатку сучасна логіка орієнтувалася повністю на аналіз лише математичних міркувань. За її допомогою  вчені намагалися розв`язати проблему основ математичного знання після того, як були знайдені парадокси у теорії множин. Цей період її розвитку іноді називають “класичним”.

Біля джерел класичної  логіки стояли поряд з багатьма дослідниками Джордж Буль (1815-1864), Огастес де Морган (1806-1871), Чарльз Пірс (1839-1914) та інші. В їхніх працях була поступово реалізована ідея перенесення у логіку тих методів, які звичайно застосовують у математиці. Результатом цієї роботи стало створення таких розділів сучасної логіки як логіка висловлювань та логіка предикатів.

Критика класичної логіки почалася на початку ХХ ст. і велася у різних напрямках. ЇЇ результат  – виникнення нових розділів сучасної логіки, які становлять у сукупності так звану некласичну логіку.

Некласична логіка важко  піддається визначенню, бо її гілки розглядають різни типи міркувань. Так, наприклад, розділами цієї логіки є:

• алетична логіка, яка розглядає міркування, до складу яких включаються такі модальні поняття як “необхідно”, “можливо”, “випадково” та їх різновиди;
• логіка часу (темпоральна логіка), яка описує логічні зв`язки висловлювань про минуле, сучасне, майбутнє;
• епістемічна логіка, що розглядає такі міркування, до складу яких включаються модальні поняття “спростовано”, “доведено” тощо;
• логіка норм (деонтична логіка), яка розглядає зв`язки нормативних висловлювань;
• логіка оцінок (аксіологічна логіка), яка має справу з поняттями “добре”, “погано” тощо;
• логіка дії, яка описує міркування, пов`язані з діями людини.

Цей перелік не охоплює всіх розділів некласичної логіки. Перелічити їх усі практично неможливо, бо їх ріст не закінчився і сьогодні. Можна лише сказати, що в цілому завдання, яке стоїть перед некласичною логікою – це повні описати ті елементи логічної форми (схеми) міркування, які були пропущені класичною логікою.

Таким чином, етапами розвитку логічних знань є:

1. традиційний етап (традиційна (аристотелівська) логіка) IV ст. до н.е. – друга половина ХІХ ст.;
2. сучасний етап (сучасна логіка) друга половина ХІХ ст. – до нашого часу, який в свою чергу поділяється на класичну та некласичну логіку.

Як випливає з вищесказаного, знання логіки потрібно так чи інакше всім нормальним людям, оскільки вони мислячі істоти. Однак є галузі людської діяльності, професії і спеціальності, де ці знання особливо необхідні. Так, логічні знання сугубо важливі для працівників системи народної освіти. Адже ці люди беруть участь у здійсненні дуже важливого соціального процесу - передачі знань, накопичених людством, від одного покоління до іншого. Їхня діяльність також у значній мірі пов'язана з формуванням мислення підростаючого чи молодого покоління. І тут важливо не тільки самим ясно правильно мислити, тому що "хто ясно мислить, ясно викладає". Не менш важливо навчити цьому інших, сформувати логічну культуру що навчаються.

Знання логіки необхідно працівникам засобів масової інформації. Адже їхня думка і слова звернені до величезних мас населення і можуть викликати самі серйозні соціальні наслідки. Тому тут дуже важливо, щоб будь-яка інформація була строго вивірена, зважена, точна, щоб у ній не було неправди, фальші, логічних помилок, щоб висловлювані думки були логічно пов'язані між собою, не суперечили собі, були не тільки щирими, але й обґрунтованими.

Необхідність знання логіки очевидне для медичних працівників. Вони мають справу з найдорожчим  для людини - його життям і здоров'ям. Тому в аналізі ознак хвороби, діагнозі, визначенні методів лікування особливо небезпечні логічні прорахунки. Відомий лікар Остроумов не раз заявляв, що є медики, які краще, ніж він, знають медицину, однак кращим діагностиком вважають саме його. "Чому, - запитував він, - мені вдаються діагнози краще, ніж іншим? Тільки тому, що крім медицини я знаю ще логіку. Знаючи логіку, я легко справляюся з тим матеріалом, що дає історія хвороби. Я можу побудувати силогізм у будь-якій формі, я можу зробити індуктивний умовивід і оцінити ступінь вірогідності висновку. Будь-яку логічну форму я можу застосувати до тих показників, якими характеризується дана хвороба на своїй першій стадії. Усім цим інші медики скористатися не можуть, тому що вони не вчилися логіці.”

Знання законів і  правил нормального мислення використовується в психіатрії як засіб виявлення  порушень розумової діяльності в  психічних хворих. Тут застосовуються такі логічні прийоми, як аналіз, синтез, узагальнення, класифікація і т.п.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Логіка має особливе значення також у діяльності юристів. Ще Цицерон, говорячи про судові справи, радив оратору, які б справи він не взявся вести, "ретельно і ґрунтовно в них розібратися". Він підкреслював, що на судовому форумі документи, свідчення, договори, угоди, зобов'язання, укази магістратів, висновки правознавців, усе життя тих, чия справа розбирається, усе це повинно бути розібрано. У цій попередній роботі Цицерон особливо виділяв логічну сторону справи: "Той довід, у якому більше допомоги, чим шкоди, я намічаю привести; де я знаходжу більше зла, чим блага, то я цілком відкидаю. Так мені і вдається спочатку обміркувати, що мені сказати, а потім казати".

В сучасній юридичній  практиці широко використовується, власне кажучи, весь найбагатший арсенал логічних засобів: визначення (юридичних понять), розподіл (наприклад, класифікація злочинів), підведення під поняття (наприклад, кваліфікація конкретного діяння), версія як вид гіпотези (наприклад, як слідча версія), умовивід (наприклад, в обвинувальному висновку), доказ і спростування (наприклад, під час судового розгляду) і т.д..

Мислити логічно - це значить  мислити точно і послідовно, не допускати протиріч у своїх міркуваннях  і вміти розкривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, у тому числі й у роботі юриста, що вимагає точності мислення,  обґрунтованості висновків. Наприклад вирок суду повинний ґрунтуватися на ретельно перевіреному фактичному матеріалі. Для правильного судового рішення важливе значення при розгляді справи має також переконлива, логічна мова прокурора чи захисника.

І навпаки, мова, що містить  логічні помилки, плутана і суперечлива, утрудняє з'ясування справи, а в деяких випадках може служити причиною винесення неправильного вироку.

Для успішного використання логічного арсеналу потрібно в досконалості їм володіти. І тут немає іншого шляху, крім глибокого і вдумливого вивчення логіки - освоєння визначеної суми логічних знань, вироблення відповідних логічних умінь і навичок. Можна сміливо сказати: щоб стати сьогодні гарним юристом, необхідно дві речі: висока правова культура і настільки ж висока логічна культура. І в цьому немає ніякого перебільшення.

Про те, яке значення має  логіка для юристів, свідчать стенограми матеріалів  Конституційного Суду, які були опубліковані. Як видно зі стенограм, на засіданнях безліч разів вживається сам термін "логіка": "звичайна логіка", "усупереч логіці", "справи логічно об'єднані", "логічна форма думки". Використовуються і спеціальні логічні терміни: "визначення" ,"теза", "доказ", "довід", "аргументи", "підстава", "висновок" (чи "висновки"). Робляться посилання на закони і вимоги логіки: говориться про "підміну тези" (закон тотожності), виявляються логічні протиріччя в міркуваннях сторін (закон протиріччя), застосовується вимога "чи" (закон виключеного третіх), говоритися про "достатні підстави" для висновків (закон достатньої підстави).

Зрозуміло, що рішення  суду могло бути правильним лише в  тому випадку, якщо не тільки його юридичні підстави вірні, але і хід міркувань правильний. А це і є логічна сторона юридичних доказів. Характерно, що самі юристи визнають важливість і значення логіки для юридичної практики. Так, у підручнику "Криміналістика" підкреслено: "Широко і творчо криміналісти запозичають положення логіки і особливо такі прийоми логічного мислення, як аналіз, синтез, дедукція й індукція, аналогія, узагальнення, абстракція і т.п.  Використання зведень з області логіки дозволило розробити "логіку наслідку", "логічні основи криміналістичної тактики". У складних ситуаціях розслідування, говориться там, не можна досягти успіху в розкритті злочинів без знання законів діалектичної і формальної логіки, без уміння слідчого мислити, без здатності його до ймовірних суджень, припущень.