Виникнення моралі

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Декабря 2011 в 17:29, реферат

Описание

Узагальнююче визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати загальні поняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи — наскільки це взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомості пов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних форм свідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо.

Работа состоит из  1 файл

виникнення моралі.doc

— 125.00 Кб (Скачать документ)

     Виникнення  моралі. 

     Узагальнююче  визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатності  утворювати загальні поняття, визначати  зв'язки й закономірності, формулювати  принципи — наскільки це взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомості пов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних форм свідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо. Дані про можливий час виникнення цієї синкретичної (злитої, нерозчленованої) ідеології різні: першими ознаками володів, мабуть, уже неандерталець (200-30 тис. років тому), а явними, стійкими — кроманьйонець (40—10 тис. років тому). Навички абстрактного мислення дозволяли давній людині формулювати закони світу, природи і людського суспільства.

     По-друге, передумовою моральної свідомості можна вважати вироблення на початку  людської історії соціального способу  передачі інформації, соціальної спадковості, на відміну від генетичної програми поведінки — основи способу життєдіяльності всіх тварин. Якщо виходити з того, що людина є якоюсь мірою продовженням деяких тенденцій розвитку, випробуваних природою на тваринах, можна помітити, що у міру ускладнення живої істоти в її житті збільшується роль виховання через спілкування з собі подібними. Найважливіше це для близьких родичів людини — приматів, що мають дуже складну систему стосунків. З розвитком форм життя зростає ступінь індивідуалізації окремої істоти і ступінь її свободи. Без цих понять неможливо визначити суть моралі. Принциповою характеристикою людського існування, на відміну від тваринного, є не стільки відповідність матриці — інформації про життєдіяльність, закладеній у кожному організмі, скільки розвиток способу життя. Якщо тварина зберігає своє існування завдяки тому, що знає, як слід діяти, то сутність людського буття — у зміненні. Тільки людина сумнівається у своїй суті, суті свого буття, своєму призначенні. Тому вона й визначається як істота переважно моральна: постійний розвиток, крім свободи, потребує величезної відповідальності за прийняття рішення і наслідки цього вибору.

     Нарешті, ще одна обставина: на відміну від  біологічної програми, мораль гнучкіше реагує на зміни середовища проживання. Людство переживає значні зміни  у коротші строки порівняно з природою. Що далі людина від природи, ці зміни інтенсивніші, оскільки суспільство само змінює себе, свій світ і свою діяльність. Безумовно, це також накладає відбиток на всю систему культури, включаючи мораль. Як і все живе, людство не дуже любить різкі й значні зміни в умовах існування. Як і все живе, людина захищає своє життя і добробут. За досить значних змін засобів і шляхів досягнення мети з часу свого виникнення до наших днів призначення моралі можна вважати порівняним з інстинктивною програмою всього живого у нашому світі: мораль робить можливим збереження існування людини.

     У особливості діяльності закладена  третя передумова виникнення моралі: людська здатність діяти без  розрахунку на негайний очевидний результат. Тварина діє, маючи на меті те, що існує об'єктивно: плід манго чи мишу. Принципова відмінність людської діяльності полягає в тому, що її мета до початку дії ідеальна, уявна. Початок дії та досягнення мети можуть розділяти роки, отже з людською терплячістю не може рівнятися навіть котяча. Людина планує засоби та спосіб дії і, нарешті, діє, одержує бажане, співставляє із задуманим і, як правило, буває розчарованою: уявне здавалося привабливішим. У цій незадоволеності — запорука людського розвитку і, крім того, дуже важлива особливість ставлення до світу, на яку спирається також і мораль.

     Людський  розвиток і, таким чином, людська  мораль, починаються з того моменту  історії, коли суспільство набуває  можливості підтримувати існування  слабких, позбавлених здатності  приносити здобич, і цим кладе початок відокремленню ідеології від практичної діяльності, зближенню зв'язку поколінь (накопиченню соціального досвіду, соціальній спадковості).

     Принцип безкорисливого ставлення пом'якшував  соціальне напруження, мабуть, урятував не одне життя у найжорстокіші часи і втілений у багатьох сучасних релігійних системах, наприклад, християнському милосерді без сподівань на винагороду, славу, вдячність людей.

     Отже, характеристики моралі тісно пов'язані  з тим, яким чином людина мислить, діє, поєднана з собі подібними в ті чи інші форми суспільства: мораль виникає внаслідок формування абстрактного мислення, соціальної спадковості, діяльності з «відстроченим» результатом. 
 
 

Походження моралі     

 Зародження  і розвиток моралі є тривалим, складним і суперечливим процесом. Якщо історія, етнографія, антропологія, досліджуючи його, послуговуються історичним методом, якому властиві емпірична конкретність, географічна, хронологічна й етнографічна визначеність, то етика намагається осягнути загальну логіку, закономірності виникнення моралі, з'ясувати, коли, як і для чого вона виникла. 
      Розв'язання цієї проблеми залежить від розуміння природи і сутності моралі. Пояснюючи процес її виникнення, кожна з точок зору виявила свої слабкі місця. Так, у марксистсько-ленінській концепції дискусійним є твердження, ніби виникнення моралі передує зародженню самосвідомості людини. Саме не стало однією з підстав недооцінювання, ігнорування особистісного начала в моралі. А історичний підхід часто використовувався для обґрунтування класової сутності моралі, що не узгоджується із загальновизнаним твердженням про її вєезагальнші характер. Визнання класової сутності моралі суперечить іншому положенню цієї концепції, згідно з яким мораль виникла ще в безкласовому суспільстві. 
      Загалом роль моралі недооцінювалась, оскільки її розглядали як елемент надбудови. Занижувалася цінність особистісного начала в моралі, яку трактували переважно як форму суспільної свідомості. Ставлячи понад усе роль колективу, марксистсько-ленінська концепція ігнорувала свободу особи, певною мірою обґрунтовувала й виправдовувала потворні явища морального життя (наприклад, доноси у трудових колективах, школах, навчальних закладах, армії). Ця система розтлінно діяла на людей, нерідко підносячи моральні вади, навіть батькопродавство, до рангу морального ідеалу (вчинок Пав лика Морозова). 
      Серед різноманітних теорій походження моралі заслуговує на увагу твердження, що оскільки в первісному стаді моралі не існувало, то й стосунки стадних людей, як і поведінку тварин, не можна оцінювати моральними категоріями. Людоїдство (канібалізм), необмеженість статевих стосунків (проміскуїтет), статеві стосунки між кровними родичами (інцест), характерні для людей первісного стада, — явища не аморальні, а позаморальні. Однак, характеризуючи їх, не можна не констатувати, що первісні люди нерідко поводилися гірше тварин. З'ясування причин цього важливе й тому, що і в сучасному суспільстві існують причини негуманної поведінки людей та обставини, які цьому сприяють. І далеко не всі вони відомі науці, досліджені нею. 
      Загальноприйнята думка, ніби людоїдство спричинили часті й тривалі голодування, непереконлива, бо в аналогічні ситуації часто потрапляли й тварини. Оскільки первісна людина відрізнялася від тварини зародками свідомості, то логічно припустити, що саме свідомість сприяла виникненню людоїдства та інших потворних явищ людського буття. Канібалізм пов'язаний із руйнацією могутніх природних інстинктів, “запрограмованих” природою засобів харчування. На такі вчинки людина могла піти лише свідомо, а її раціональне начало було орієнтоване насамперед на досягнення вузько-прагматичних цілей. Цю думку ілюструють багато відомих з етнографії фактів. Наприклад, поїдання людей у первісному суспільстві під час затяжного голоду мало свою мотивацію: спочатку з'їдали взятих у полон представників інших племен, потім — одноплемінців, причому в такій послідовності: стариків, жінок, слабких чоловіків. Такою ж “раціональною” була відповідь вогнеземельців (тубільців острова Вогняна Земля) англійському природодосліднику Чарльзу-Роберту Дарвіну (1809—1882) на його питання, чому під час зимових голодувань убивають і з'їдають спочатку літніх жінок, а потім мисливських собак: “Собачки ловлять видру, а вони — ні”. 
      Упродовж багатьох тисячоліть людство створює і розвиває противаги своєму вузькопрагматичному раціональному началу, яке іноді загрожує існуванню самої людини. Мораль і є однією з них. 
      Деякі дослідники не погоджуються із твердженням, що етика є вченням про мораль. Так, в одному з американських підручників з етики бізнесу йдеться: “Етика — вчення не про мораль, хоч це слово і використовують для означення відповідності традиційним суспільним правилам чи існуючим моральним поглядам людей. Незважаючи на те що існуючі норми та погляди можуть містити цінні узагальнення, етика не приймає їх безумовно, а піддає критичному аналізу та перевіряє на відповідність ще фундаментальнішим нормам. Іншими словами, звичай, традиція і прийняті у суспільстві норми ввічливості не є основою етики, навіть якщо з них і можна отримати цінну інформацію щодо того, що думають люди”. 
      Цю точку зору спростовує хоча б те, що етика вивчає не тільки сучасну мораль, а й мораль минулого і майбутнього, а моральні норми є найфундаментальнішими, оскільки вони орієнтовані на найвищі, абсолютні вселюдські цінності — на добро. 
      Аналіз духовного життя людей первісного суспільства, зокрема виокремлення перших зародків моралі, ускладнюється дефіцитом відповідного емпіричного (заснованого на досвіді) матеріалу, а також тим, що свідомість людей тривалий час була синкретичною (нерозчленованою). Тому перші вияви моральних відносин і уявлень можуть бути відтворені переважно логічними засобами. 
      Особливо важливим при цьому є глибоке розуміння сутності, призначення людини. Залежно від досягнень науки, світогляду авторів сформувалися відповідні концепції походження моралі, серед яких виокремлюють релігійні й нерелігійні (натуралістичні, соціально-історичні). 
      Релігійні концепції походження моралі. Більшість із релігійних концепцій виходить з того, що мораль виникла кілька тисяч років тому. Уявлення про добро і зло, моральні вимоги, здатність ними керуватися дані людині Богом. Головний феномен моралі — добро — тлумачиться як втілення божественної волі. Так, згідно з християнським ученням мораль має божественну природу. Людина отримує її як природний моральний (внутрішній) закон і як богоодкровенний (зовнішній) закон. 
      Потреба в моралі зумовлена тим, що людина як тілесна істота, будучи схильною керуватися плотськими бажаннями і пристрастями, неспроможна без допомоги Бога виробити єдино істинне розуміння добра, а тим більше керуватися цим розумінням. Тому без Бога людське життя неможливе. Мораль є божим даром, вона, як удар блискавки, відсікла людину від світу тварин. До того ж люди з давніх-давен вірили, що боги заохочують високоморальну поведінку і карають за аморальну. 
      Релігійні системи моралі були настільки поширеними в Давньому світі, що їх дотримувалися навіть мислителі, яких традиційно вважають матеріалістами. Наприклад, Демокріт стверджував, що тільки ті люди люб'язні богам, яким ненависна несправедливість. За його словами, боги дають людям усе добре. Існування богів так чи інакше визнавали і його співвітчизники-матеріалісти: Фалес (прибл. 625 — прибл. 547 до н. є.), його послідовник Анаксімандр (прибл. 611 — прибл. 540 до н. є.), Анаксімен (прибл. 585 — прибл. 525 до н. є.), Геракліт (прибл. 544 — прибл. 483 до н. є.). 
      Узята за аксіому ідея всемогутнього і всеблагого Бога дає змогу обґрунтувати об'єктивність, усезагальність і абсолютність моральних вимог і цінностей. Згідно з цією ідеєю саме Бог надає моралі духовної піднесеності й благородства. 
      Релігійні (божественні) приписи мають, як правило, універсальний і вселюдський характер. Релігія не сприймає абсолютизації утилітарної (практичної) оцінки моралі, значною мірою уникає суб'єктивізму в моральних оцінках. Релігійне тлумачення проблем моралі адресується людині як істоті смертній і водночас такій, що бажає безсмертя. Проте воно пов'язане з істотними труднощами. Адже ідея існування Бога ґрунтується на вірі, тому прийнятна переважно для віруючих. А оголосити всіх невіруючих аморальними, та ще й аргументувати це навряд чи хто зуміє. 
      Винятково складною для релігійних концепцій походження моралі є проблема узгодження ідеї благого і розумного божественного управління світом з наявністю світового зла, виправдання цього управління темними сторонами буття. Релігійно-філософські доктрини, які мали своїм завданням розв'язання цієї проблеми, одержали назву “теодицея” (грец. theos — Бог і dike — справедливість). Проблема узгодження ідеї благого і розумного божественного управління світом виявляється в системі запитань, перше з яких: чому злочинцям часто буває добре, а добродіям погано? Типова відповідь (у результаті кожен з них отримає своє, заслужене) викликає інше питання: коли ж наступить це? Наприклад, добрий помер у безнадії, а лихий — у безкарності: де ж обіцяна відплата? Виводячи перспективу відплати за межі життя індивіда, теодицея відносила відплату не до окремої людини, а до роду загалом, що здавалося справедливим з точки зору патріархальної моралі. Нові форми теодицеї стали апелювати вже не до вічності роду, а до вічності індивіда в перспективі есхатології (грец. eschatos — останній, крайній і logos — слово, вчення) — релігійному вченні про кінцеву долю світу і людини. Йдеться насамперед про релігії Індії, зокрема брахманізм, буддизм, які, сповідуючи ідею переселення душ, визнають причинно-наслідковий зв'язок між заслугами і провинами в попередньому житті та обставинами наступного народження (душа праведної людини переселяється після смерті в тіло людини вищої, благороднішої касти), а також про доктрини відплати після смерті (“на тому світі”), якими наснажені віровчення давньоєгипетської релігії, пізнього іудаїзму, а особливо християнства та ісламу. 
      На питання, якщо Бог — усеблагий, то звідки береться зло, чи не найпереконливіше з точки зору логіки відповідає моральна система, згідно з якою існують бог добра і бог зла. 
      Складним для релігійних систем є й питання: чи творить Бог за законами добра, чи саме він установлює ці критерії? Обидві можливі відповіді будуть не на користь Цих систем. Припустивши, що Бог творить за законами Добра, доведеться визнати, що ці закони вивищені над Богом. Якщо ж Бог вільно вибирає критерії добра, то вони є результатом свавілля, хоча й божественного. 
      Тлумачення в релігійних системах походження моралі применшують роль людини в процесі становлення моральної свідомості. Адже моральна самосвідомість постає в них чимось абсолютним, що людина має прийняти без жодних сумнівів. Однак кожна релігія (і релігійне вчення про мораль) прагне прилучити і людину до співтворення добра й моралі. Так, у священній книзі зороастризму “Авесті” сказано: “Хто сіє хліб, той сіє праведність... Коли хліб готують (для обмолоту), то девів проймає піт. Коли підготовлюють млин (для помелу зерна), то деви втрачають терпець. Коли борошно підготовлюють (для тіста), то деви стогнуть. Коли тісто підготовлюють (для випічки), то деви ревуть із жаху” . (Деви — духи темряви в зороастризмі.) 
      Релігійні концепції походження моралі мають багато переваг і недоліків. їх аналіз є досить делікатною проблемою і пов'язаний з ризиком профанації (лат. рго-funo — оскверняю), який супроводжує намагання невіруючого аналізувати проблеми віри. Таке трапляється і тоді, коли віруючий прагне проникнути в духовний світ невіруючого чи іновірця. 
      Натуралістичні концепції походження моралі. Відомий англійський філософ Д.-Е. Мур вважав натуралістичними майже всі школи етики, які передували його концепції моралі. Більшість учених зараховує до натуралістичних усі нерелігійні концепції моралі, крім соціально-історичних. 
      Згідно з натуралістичними концепціями мораль виникла мільйони років тому як просте продовження і ускладнення групових інстинктів тварин. Вона необхідна для виживання виду в боротьбі за існування. 
      Ці концепції були сформульовані у працях Ч.-Р. Дарвіна, Г. Спенсера, П. Кропоткіна тощо. Наприклад, Ч.-Р. Дарвін зазначав, що багато почуттів і здібностей, якими пишаються люди, можна виявити і в тварин (іноді досить розвинутими), серед них є й естетичні та моральні почуття. За словами П. Кропоткіна, “Дарвін дійшов... висновку, що суспільний інстинкт становить собою загальне джерело, з якого розвивались усі моральні начала”. Він описував, як тварини люблять бути в товаристві, як погано почуваються на самоті, їх постійне спілкування між собою, взаємне попередження про загрозу, взаємну підтримку на полюванні, взаємне співчуття в біді. При цьому наводив численні факти їх поведінки, іноді вражаючі, зокрема факти годування родичами сліпого пелікана і сліпого пацюка. На його думку, крім любові і симпатії, у тварин є й інші якості, що теж перебувають у зв'язку із суспільними інстинктами, які люди назвали б моральними якостями. Цю думку він ілюстрував прикладами з життя тварин, зокрема вказував на вияви морального почуття собак і слонів. 
      Абсолютизуючи ідею Дарвіна, деякі інтерпретатори його вчення про боротьбу за існування як рушійну силу прогресу твердили, ніби від природи людина могла навчитися лише зла. Спростовуючи такі міркування, Кропоткін писав, що згідно з теорією Дарвіна “ми бачимо разом із взаємною боротьбою другий розряд фактів, які мають зовсім інший смисл: це факт взаємної підтримки всередині самого виду; і ці факти навіть важливіші від перших, тому що вони необхідні для збереження виду і його процвітання”. Вважаючи, що “Дарвін не розробив питання про суспільність у тварин і про зародки в них моральних почуттів тією мірою, якою це було потрібно з огляду на важливість значення цих почуттів у його теорії моралі”, учений намагався детально проаналізувати проблему моральних начал у природі, звертаючи особливу увагу на факти взаємної підтримки тварин усередині виду. У такий спосіб П. Кропоткін захищав і розвивав концепцію походження моралі Дарвіна: “...цей факт взаємної підтримки всередині самого виду... я постарався розвинути і підтвердив численними фактами в багатьох статтях, де я показав величезне значення взаємодопомоги для збереження тваринних видів і людства, особливо для їх прогресивного розвитку, їх удосконалення ”. 
      Розмірковуючи над проблемою походження моралі, Кропоткін писав: “Взаємодопомога, справедливість, моральність — такі послідовні кроки висхідного ряду настроїв, які ми пізнаємо при вивченні тваринного світу і людини. Вони становлять собою органічну необхідність, яка несе в собі своє виправдання, що підтверджується всім розвитком тваринного світу... Висловлюючись образно, ми маємо тут всезагальний, світовий закон органічної еволюції, внаслідок чого почуття взаємодопомоги, справедливості і моральності глибоко закладені в людині зі всією силою вроджених інстинктів... 
      Ці три інстинкти становлять собою інстинкти самозбереження. Звичайно, іноді вони можуть слабшати під впливом деяких умов... у тієї чи іншої групи тварин або в тому чи іншому людському суспільстві. Але тоді ця група неминуче зазнає поразки в боротьбі за існування: вона йде до занепаду... Така тверда підстава, що дається нам наукою для вироблення нової системи етики і її виправдання”. 
      Г. Спенсер виходить з ідеї еволюції, яка, на його думку, охоплює як природу, так і суспільство. Він не відрізняв моральних стосунків людей від стосунків у тваринному світі, розглядав їх як один із видів поведінки, властивий усім живим організмам, як найвищий результат еволюційного розвитку. У процесі еволюції мораль, на його думку, є засобом пом'якшення боротьби між егоїзмом і альтруїзмом, якими наділена жива природа, зокрема й людина. Людська поведінка історично долає кілька етапів, упродовж яких виникають і вдосконалюються моральні почуття, зло поступово переходить до добра, від моральних вад до чеснот. Людина, пристосовуючись до умов життя, спрямовує поведінку на збереження себе як виду. З часом благо суспільства і благо особистості все більше збігаються. Тому людина повинна дбати про особисте щастя в межах, приписаних суспільними умовами. 
      Мораль ґрунтується на принципах справедливості і доброчинності. Справедливістю, за Спенсером, є право кожної людини на абсолютну свободу, яка водночас повинна узгоджуватися зі свободою інших індивідів; доброчинністю — дії індивіда, які приносять іншим людям насолоду і не розраховані на винагороду. Державу вчений вважав злом, оскільки вона обмежує свободу індивіда. 
      Учені-біологи, які поділяли натуралістичну точку зору, доводили, що в процесі еволюції тварин усе відчутнішу роль відіграє альтруїзм, який сприяє збереженню й розвитку виду загалом. Про інстинктивний характер моралі писали 3. Фройд та його послідовники. Наприклад, швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875—1961) зазначав, що мораль є інстинктивним регулюючим началом діяння, началом, “яке впорядковує також спільне життя тваринного стада”. 
      Отже, натуралістичні концепції походження моралі мають істотні аргументи, проте загалом ґрунтуються на помилковому підході, який можна визначити як редукціонізм (лат. reductio — повернення, відновлення) — зведення вищого (моральних стосунків між людьми) до нижчого (поведінки тварин). Однак немає сумніву в тому, що групові інстинкти і материнський інстинкт є природними передумовами виникнення моралі. 
      До натуралістичних систем походження моралі відносять також гедонізм, евдемонізм та інші антропологічні концепції моралі, в яких людині приписується певна незмінна природна схильність. Згідно з гедоністичною концепцією людина від природи має потяг до насолод.

Гедонізм — спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети — одержання насолод.     

 Насолоду  він розглядає як найвище благо  і критерій людської поведінки,  а прагнення до насолоди —  як головне рушійне начало  людини, закладене в ній природою, що визначає всі її дії. Тобто добром є те, що приносить насолоду, а злом — те, що спричиняє страждання. Евдемоністи наполягають на тому, що визначальним у людині є прагнення до щастя.

Евдемонізм — спосіб обгрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, за якого досягнення щастя вважається головною метою життя і основою моральних вчинків.     

 Прихильники  евдемонізму вважали щасливою  і доброчесною людину, яка розвиває  свої духовні й тілесні можливості, що приносить їй задоволення,  позитивно позначається і на  її оточенні. Все це є передумовою її авторитету і навіть слави. 
      Попри суттєві відмінності між гедонізмом та евдемонізмом, у процесі обґрунтування моралі їх часто недостатньо чітко розмежовують, іноді евдемонізм розглядають як різновид гедонізму. Наприклад, типовим прибічником гедонізму вважають давньогрецького філософа Арістіппа (прибл. 435—366 до н. є.), стверджуючи, що він надавав особливого значення щастю і вважав, що людина не повинна ставати рабом насолод тощо. Його співвітчизника Демокріта оголошують представником то гедонізму, то евдемонізму. Етику давньогрецького філософа Епікура (341—270 до н. є.) і епікуреїзм загалом розглядають як розвиток евдемонізму і цитують явно гедоністичне гасло, написане на воротах школи Епіку-ра: “Мандрівник, тут тобі буде добре; тут найвище бла-го — насолода”. Зауважимо: не щастя, а насолода. 
      З цим можна примиритися, якщо взяти до уваги умовний характер багатьох класифікацій. 
      Соціально-історичні концепції походження моралі. Прибічниками етичних систем, у яких визнається соціально-історична природа моралі, були Арістотель, Т. Гоббс, французькі філософи Жан-Жак Руссо (1712— 1778), Е. Дюркгейм, німецький філософ, соціолог і політик Макс Вебер (1864—1920) та ін. Вони належали до різних філософських напрямів і шкіл. Особливо войовничо проповідували і відстоювали соціально-історичну природу моралі марксисти. 
      Концепції соціально-історичної природи моралі ґрунтуються на тому, що виникнення моралі за часом збігається з формуванням родоплемінного ладу. Мораль була покликана до життя соціальною потребою в узгодженні, регулюванні й координації процесів виробництва, відтворення суспільного життя в нових умовах, оскільки таке регулювання доморальними засобами ставало неможливим (при цьому певною мірою визнаються біологічні передумови моралі). 
      Головною функцією моралі було забезпечення впорядкованості життя первісного колективу, узгодження колективної волі з волею окремих соціальних груп та індивідів, які поступово виокремлювалися з первісного людського стада, набуваючи певної соціальної визначеності й відносної самостійності. 
      Суспільство, людина є результатом тривалого історичного розвитку. Відтоді, як мавпоподібні предки людини почали використовувати перші кам'яні знаряддя праці до виникнення першого суспільства (первіснообщинний лад), формування людини сучасного психофізіологічного типу, розвиток якої підпорядковувався соціальним законам, минуло сотні тисяч років. 
      Первісні люди тривалий час жили стадами, що були монолітними, соціально малодиференційованими утвореннями. Не існувало сімейної розмежованості та поділу праці. Індивід був цілком поглинутий стадом, а згодом — племенем, соціальної, а тим більше особистісної визначеності він не мав. “Дикун, — за словами французького філософа, політичного діяча Поля Лафарга (1842—1911), — не має індивідуальності, тільки плем'я, клан, а згодом сім'я мають індивідуальність. Найтісніша і найміцніша солідарність до такої міри поєднують членів племені й клану, що вони стають єдиною істотою, як сторукі в грецькій міфології”. Ця солідарність породжена жорсткою зовнішньою необхідністю, об'єктивними умовами природного існування первісних людей. Нездатність окремого індивіда до самозахисту необхідно було компенсувати об'єднаною силою і колективними діями стада. Водночас існувало внутрігрупове та між-групове суперництво. Агресія в первісних стадах поєднувалася з елементами співробітництва і взаємопідтрим-ки під час колективного полювання, в найпростіших трудових операціях, які формували почуття взаємної прив'язаності. Це характерно й для тварин, які живуть стадами, зграями, роями. 
      Представники марксистської етики доводили, що мораль виникла разом з першими колективними трудовими діями, регулюючи їх. Такі твердження не витримують критики, оскільки соціальні регламенти (наприклад, моральні оцінки) не здатні були ефективно впливати на напівтваринну психіку. Мабуть, лише природна межа життя і смерті з її суворою формулою “поза стадом — поза життям” могла об'єднати істот із психікою “зоологічного індивідуалізму”. Переконливішою є позиція етиків, які вважають, що мораль виникає не з подоланням людиною тваринного стану, а на значно вищому етапі становлення людини, з появою соціальних відмінностей всередині племені, що вимагало і моральної регламентації. 
      Згідно зі схемою марксистської концепції походження моралі праця (колективна) створила людину і є джерелом усього людського (суспільного) в людині. Трудова діяльність первісних людей спочатку узгоджувалася завдяки доморальній (позаморальній) регуляції. У додатковому, зокрема й моральному, забезпеченні узгодження їх діяльності потреби ще не було, оскільки людина ще не мала індивідуальної свободи вибору, а її дії під тиском природної необхідності підпорядкувались інтересам племені. Лише з розвитком і вдосконаленням соціальних відносин (статевовіковим поділом праці, виокремленням родів усередині племені тощо) виникла необхідність у свідомій моральній регламентації поведінки людини, в моральному закріпленні певних соціальних відносин, регулюванні нових суспільних суперечностей, які зароджувались. Усі ці міркування об'єднує думка про те, що саме праця визначила розвиток усіх соціальних відносин, створила передумови для виникнення моралі. 
      Первісну мораль характеризували такі ознаки: 
— невід'ємність від практичного життя, тотожність звичаям, сукупності вчинків суспільних індивідів; 
— зумовленість поведінки індивіда нормами і заборонами, які поширювалися на всі сфери життя; 
— безпосередній колективізм і рівність. 
      Для обґрунтування захисту марксистської концепції походження моралі було мобілізовано багатьох радянських філософів. Нерідко вона піддавалася вульгаризації, оскільки етику підпорядковували конкретним політичним цілям. А в роки ослаблення тоталітарного режиму стали помітними спроби вийти за ідеологічні межі марксизму (тим більше ленінізму). 
      Одними з найпереконливіших у марксистській концепції є твердження про час виникнення моралі, визнання її історичного характеру, надання суттєвого значення соціальному началу в ній (соціальним передумовам виникнення моралі), аналіз моралі в системі суспільних відносин і форм суспільної свідомості, використання емпіричного матеріалу (фактів історії, етнографії, мистецтва тощо). Водночас у ній багато непереконливого, суперечливого, тенденційного і навіть несумісного з принципом гуманізму. 
      Отже, моралі передують доморальні форми регулювання поведінки людини. Природними передумовами виникнення моралі були колективні інстинкти, а соціальними — ускладнення суспільного життя, виникнення нетрадиційних конфліктів і неможливість розв'язати їх звичними засобами. Істотну роль у виникненні моралі відіграло зародження самосвідомості індивідів.

§ 1. Передумови виникнення моралі

Узагальнююче визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати загальні поняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи — наскільки це взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомості пов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних форм свідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо. Дані про можливий час виникнення цієї синкретичної (злитої, нерозчленованої) ідеології різні: першими ознаками володів, мабуть, уже неандерталець (200—ЗО тис. років тому), а явними, стійкими — кроманьйонець (40—10 тис. років тому). Навички абстрактного мислення дозволяли давній людині формулювати закони світу, природи і людського суспільства.

По-друге, передумовою  моральної свідомості можна вважати вироблення на початку людської історії соціального способу передачі інформації, соціальної спадковості, на відміну від генетичної програми поведінки — основи способу життєдіяльності всіх тварин. Якщо виходити з того, що людина є якоюсь мірою продовженням деяких тенденцій розвитку, випробуваних природою на тваринах, можна помітити, що у міру ускладнення живої істоти в її житті збільшується роль виховання через спілкування з собі подібними. Найважливіше це для близьких родичів людини — приматів, що мають дуже складну систему стосунків. З розвитком форм життя зростає ступінь індивідуалізації окремої істоти і ступінь її свободи. Без цих понять неможливо визначити суть моралі. Принциповою характеристикою людського існування, на відміну від тваринного, є не стільки відповідність матриці — інформації про життєдіяльність, закладеній у кожному організмі, скільки розвиток способу життя. Якщо тварина зберігає своє існування завдяки тому, що знає, як слід діяти, то сутність людського буття — у зміненні. Тільки людина сумнівається у своїй суті, суті свого буття, своєму призначенні. Тому вона й визначається як істота переважно моральна: постійний розвиток, крім свободи, потребує величезної відповідальності за прийняття рішення і наслідки цього вибору.

Нарешті, ще одна обставина: на відміну від біологічної програми, мораль гнучкіше реагує на зміни середовища проживання. Людство переживає значні зміни у коротші строки порівняно з природою. Що далі людина від природи, ці зміни інтенсивніш!, оскільки суспільство само змінює себе, свій світ і свою діяльність. Безумовно, це також накладає відбиток на всю систему культури, включаючи мораль. Як і все живе, людство не дуже любить різкі й значні зміни в умовах існування. Як і все живе, людина захищає своє життя і добробут. За досить значних змін засобів і шляхів досягнення мети з часу свого виникнення до наших днів призначення моралі можна вважати порівняним з інстинктивною програмою всього живого у нашому світі: мораль робить можливим збереження існування людини.

У особливості діяльності закладена третя передумова виникнення моралі: людська здатність діяти без розрахунку на негайний очевидний результат. Тварина діє, маючи на меті те, що існує об'єктивно: плід манго чи мишу. Принципова відмінність людської діяльності полягає в тому, що її мета до початку дії ідеальна, уявна. Початок дії та досягнення мети можуть розділяти роки, отже з людською терплячістю не може рівнятися навіть котяча. Людина планує засоби та спосіб дії і, нарешті, діє, одержує бажане, співставляє із задуманим і, як правило, буває розчарованою: уявне здавалося привабливішим. У цій незадоволеності — запорука людського розвитку і, крім того, дуже важлива особливість ставлення до світу, на яку спирається також і мораль.

Людський розвиток і, таким чином, людська мораль, починаються з того моменту історії, коли суспільство набуває можливості підтримувати існування слабких, позбавлених здатності приносити здобич, і цим кладе початок відокремленню ідеології від практичної діяльності, зближенню зв'язку поколінь (накопиченню соціального досвіду, соціальній спадковості). Принцип безкорисливого ставлення пом'якшував соціальне напруження, мабуть, урятував не одне життя у най-жорстокіші часи і втілений у багатьох сучасних релігійних системах, наприклад, християнському милосерді без сподівань на винагороду, славу, вдячність людей.

Отже, характеристики моралі тісно пов'язані з тим, яким чином людина мислить, діє, поєднана з собі подібними в ті чи інші форми суспільства: мораль виникає  внаслідок формування абстрактного мислення, соціальної спадковості, діяльності з «відстроченим» результатом.  
 
 

      § 1. Передумови виникнення моралі

      Узагальнююче  визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати загальні поняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи — наскільки це взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомості пов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних форм свідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо. Дані про можливий час виникнення цієї синкретичної (злитої, нерозчленованої) ідеології різні: першими ознаками володів, мабуть, уже неандерталець (200—ЗО тис. років тому), а явними, стійкими — кроманьйонець (40—10 тис. років тому). Навички абстрактного мислення дозволяли давній людині формулювати закони світу, природи і людського суспільства.

Информация о работе Виникнення моралі