Іслам в сучасному світі та в сучасній Україні

Основна відмінність  між шиїтами і сунітами полягає  у різному тлумаченні поняття  “імамат” та функцій імаму –  керівника спільної молитви в  мечеті. В той час, як для сунітів  імам є головою світської і  духовної влади, яка обирається й призначається людьми, з позиції шиїтів імамом може бути лише та людина, яка призначена для того за походженням завдяки таємничій еманації (виливання) “божої благодаті”, що через рід Мухаммеда переходить від одного імама до іншого. Вважають, що в тілах імамів втілюється пророча душа Мухаммеда. На відміну від суннітського ісламу, в шиїтів широко розповсюджений культ мучеників. Існує свято “ашура”, яке відоме і як “шахсей-вахсей”; у цей день був убитий син халіфа Алі імам Хусайн (шах Хусайн). Місцями поломництва в шиїтів крім Мекки є Неджеф, Кербела (Ірак), Кум і Мешхед (Іран). Найбільш впливовими духовными особами в шиїтів вважаються великі мулли (муджтахіды). Серед муллів найавторитетніші і шановані вчені-теологи удостоюються звання аятолла (“божественнее знамення”), а вищим рангом у шиїтській гілці ісламу вважається “великий аятолла” (“відображення Аллаха”). Найбільше поширення шиїзм має в Іраці, Ірані, Ємені, Лівані, Бахрейні.

Шиїзм та сунізм в свою чергу, мають  ряд відгалужень. Шиїтські секти: імаміти, зейдіти, ісмаїліти, кармати, хаттабіти, аліди, кадаріти, мутазіміти, рафрдіти, друзи, асасіни, ГБрати чистотиД, бектами, хуруфіти, бабіти, бехаїти, махдісти, Алі-іллахи, харіджити, сіфріти, ібадіти, азрахіти та ін. Секти суннітського напрямку: нізалія, сенусіти, саодія, сухардія, тіджамія, чіштія, захіріти, мавламі, малікіти, марідисти, накшбандія, ашаріти, ваххабісти, ансари, ханбаліти, мухаджири, вайсовці, муримди, судизми, ясавія, шафіїти, ахль-аль-хадіє, ахмадія, асхаби, мутазиліти та ін.

   3. Основи віровчення ісламу.

Вчення ісламу грунтується  на визнанні наступних основних догматів, які проголошуються незаперечними  істинами, неухильне дотримання яких є обов'язковим для мусульман. У сунітському варіанті, який сформувався  в     VII- VIII ст., їх сім:

1. Віра в єдиного бога - Аллаха. В ісламі принцип монотеїзму  проводиться послідовніше, ніж в  інших релігіях. На відміну від  християнського вчення про божественну  Трійцю іслам стверджує, що  Бог єдиний і йому покірні  всі явища природи, люди, ангели  і демони. Аллах є вищим, всемогутнім, всевідаючим, усюдисущим, абсолютним творцем і владикою світу, верховним і милосердним суддею. Ім’я Аллах є лише одним з 99 імен Бога, істинного ж його імені не знає ніхто. Всі Його імена “прекрасні”, через них Бог віщає людям свої властивості. Однак людський розум може лише частково осягнути божественну іпостась, але не саму божественну сутність, яка залишається для людини абсолютною таємницею. Вірити в цю сокровенну таємницю – обов’язок мусульманина. Кожний розділ Корану (крім 9-го) починається с його прославляння: “В ім’я Аллаха, милостивого, милосердного...” Проявом благочестя вважається в мусульман якнайчастіше згадувати Бога і Його імена. Найвищим благочестям для мусульманина є покірність перед Богом.

2. Віра в ангелів і демонів. В уявленнях мусульман – це безтілесні істоти, що виконують волю Аллаха. До них відносяться Джабраїл, Микаїл, Асрафіл, Азраїл. Мусульмани також вірять в існування ангелів смерті - Накіра і Мункара, охоронця раю - Рідвана, охоронця пекла - Маліка. Кожен мусульманин має двох ангелів, які фіксують його добрі і погані справи, ввід чого залежить його загробне життя (рай чи пекло). Окрім віри в Аллаха та ангелів мусульмани вірять в існування диявола – Ібліса (або Шайтана), котрій відмовився виконати наказ Аллаха вклонитися новоствореним людським істотам. З ревнощів він став ворогом усіх людей, бо ж вирішив відвести їх серце і розум від Господа. За Кораном Ібліс є головою демонів – надфізичних істот, що можуть бути і добрими, і злими, бо мають, як і люди, свободу волі. Вони живуть у нечистих місцях і можуть лякати людей, несподівано з’являючись перед ними. Час від часу вони намагаються заволодіти тілами людей, тому доводиться їх виганяти.

3. Віра у святість  Корану. Він вважається словом  божим, яке є вічним, і шляхом  божественного одкровення, передавалося  Аллахом у формі видінь Мухаммеду  протягом 22 років до кінця його  життя. Тому в мусульманському  богослов'ї прийнятий догмат про  передвічність і нествореність Корану. В Крані не можна змінювати жодного фрагменту тексту, бо він наданий Аллахом. Ревні мусульмани також вважають, що Коран не можна перекладати іншими мовами, бо переклад ніколи не буває повністю адекватним початковому тексту.

4. Віра в пророків та в послаництво Мухаммеда. У Корані зустрічається імена пророків. При тому пророками мусульмани вважають тих осіб, про яких йдеться у священній історії, викладеній в Торі та Біблії. Найвидатнішими вважаються шість пророків: Адам, Ной (Нух), Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Іса (Ісус), Мухаммед. У цих “подвійних” іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій, які сягають своїми кореннями іудейської релігії Авраама. Тому мусульмани поряд з іудеями і християнами вшановують одних і тих же старозавітних пророків, у тому числі Ісуса Христа. Правда, іслам не визнає божественної природи Ісуса, розглядаючи його тільки як пророка і посланця божого. Однак, на відміну від інших пророків він наділений винятковим, статусом (непорочне зачаття, здатність творити чудеса, вознесіння живим на небо). Проте серед усіх пророків перевага надається “посланцю Аллаха”, Мухаммеду, який є головним і останнім пророком. У зв’язку із певною подібністю текстів Тори, Біблії та Корану в ісламі спостерігається дещо схильне відношення до іудеїв та християн (воно не поширюється на інших “невірних”): їх називають “людьми Книги” (або тексту). Через це мусульманин, наприклад, має право одружитись із християнкою або іудейкою, не вимагаючи від неї зміни віросповідання.

5. Віра в рай і  пекло. Мусульманам, що неухильно  виконують усі релігійні вимоги, іслам обіцяє вічне блаженство  в раю, а невірним і тим,  що відхилилися від принципів  віровчення муки в пеклі. Мусульмани  уявляли рай у вигляді чудесного місця, де всього в досталь: прекрасна їжа, чиста прохолодна вода, зелені сади з прекрасними гуріями, ріки з молоком, медом і вином, усілякі насолоди і т.д. У пеклі - нескінченні страждання і муки.

6.Віра в божественне  наперед визначення. Це один з  найважливіших догматів, згідно з яким Аллах з самого початку визначив долю кожного мусульманина і нема нічого в світі незалежного від його волі. Тому те, що наперед визначено Аллахом обов'язково здійсниться. Звідси випливає також не боязнь смерті мусульман, які беруть участь у джіхаді (священній війні з невірними).

7. Віра в безсмертя  душі, що залишає тіло в момент  смерті, і воскресіння мертвих  у день Страшного суду.

    Шиїтська система  віровчення сформувалася у XII- XIII ст. і визнає тільки п'ять  догматів:

     1. Таухид - єдинобожжя.

     2. Адль - справедливість.

     3. Нубуваат - пророцтво.

     4. Імамат - влада імамів.

     5. Киямат - воскресіння.

    Іслам спирається  на п'ять “стовпів віри” (аркан  ад-дін), які визначають головні  обов’язки мусульманина. На відміну від догматів, що формулюють положення, в які слід вірити, “п’ять стовпів віри” формулюють вимоги відносно того, що повинен робити кожний мусульманин. Якщо наявність віри у людини побачити і проконтролювати неможливо, то виконання обов’язків піддається контролю з боку членів мусульманської громади або її керівників. До неодмінних обов’язків мусульман належать наступні.

1. Сповідання віри. Головний  догмат ісламу – єдинобожжя - виражений простою формулою сповідування  віри: “Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед посланець Аллаха”. Ця форма називається шахада, або та-ухід, що означає “свідчення”. Промовляючи вголос ці слова, записанні у 1-му вірші Корану, мусульманин ніби засвідчує визнання основного принципу ісламу. Кожен мусульманин повинен знати, розуміти і щиро вірити в істинність шахади. Вона входить до багатьох молитов. Є елементом намазу - молитви, здійснюваної п'ять разів на день. Потрійне проголошення шахади перед духовною особою є ритуалом навернення до ісламу.

2. Щоденна п'ятикратна  молитва (перс, “намаз”, ар. “салят”). Мусульманин повинен п'ять разів на добу читати молитву: на світанку, ополудні, в другій половині дня, після заходу сонця та на початку ночі. Намаз здійснюють у тому місці, де застав віруючого азан (заклик до молитви). Ритм сучасного життя змусив скоротити кількість намазів у багатьох країнах до двох - ранкового та вечірнього. Суворо його дотримуються тільки у тих країнах, де іслам -державна релігія. Полуденну молитву в п'ятницю, яка є святковим днем (яум ал-джума), необхідно здійснювати колективно у мечеті. Їй передує проповідь - (хут-ба). Намаз складається з 11 частин, порядок яких строго регламентований. Перед кожним намазом мусульманин повинен зробити ритуальне обмивання і стати лицем до Мекки. Намаз зіграв важливу роль у затвердженні ісламу у свідомості людей - чим частіше мусульманин виконував цю вимогу, тим глибше ставала

його релігійність.

3. Дотримання посту  (перс. "ураза", ар. "саум") у  дев'ятий місяць мусульманського  календаря рамазан чи рамадан.  Згідно з віровченням у ніч з 26 на 27 рамадана Мухаммед отримав перше коранічне одкровення. Цю ніч мусульмани відзначають колективною нічною молитвою. 30 днів від світанку до настання темряви правовірні не мають права ні їсти, ні пити, ні курити, не можна навіть нюхати запах їжі. Заборонено також приймати ліки. Піст буде порушено, якщо навіть злизнути хоча б краплину дощу, що випадково впала на губи, або зануривши голову у воду, рятуючись від перегрівання. Статеве збудження чи дотик до жінки теж роблять піст недійсним. З вечору до світанку піст тимчасово припиняється. Шаріат звільняє від посту хворих, старих, неповнолітніх, вагітних жінок, матерів-годувальниць, подорожуючих, учасників бойових дій. Усі, хто не постив або порушив піст, за винятком дітей, старих та невиліковно хворих, зобов'язані відбути його, коли відпадуть поважні причини. Піст можна компенсувати, сплативши певну суму грошей або роздаванням милостині жебракам.

4. Закят ( арабською  мовою – очищення) - обов'язкова  сплата податку на користь  бідних, стягування якого запропоноване в Корані, а розміри обкладання розроблені в шаріаті. Первісний закят був добровільною милостинею в ім'я Аллаха, потім перетворився в обов'язок для очищення від гріхів. Вважається, що у такий спосіб заможний очищується перед Аллахом за володіння надмірним багатством. Розміри закята - 1/40 частина річного доходу. Існує ще добровільне пожертвування - садак на користь бідних.

5. Хадж - це паломництво в Мекку, якщо дозволяє фізична і матеріальна можливість. Воно відбувається у 12-й місяць мусульманського календаря, який має назву “у-ль-хаджа”. Хадж складається з відвідин Мекки, насамперед Каабы, головної святині ісламу, гробниці Мухаммеда в Медині, а також інших священних місць й у виконанні певних обрядів. Після того він отримує право на поважний титул “хаджі”, відзнакою якого є зелена чалма та біла туніка. Перебування в Мецці триває 10 діб. Історія цього звичаю започаткована 631 р., коли Мухаммед відвідав це місто після 10 років перебування у Медині, започаткувавши ритуал поклоніння Каабі. У час хаджу одягають особливий одяг, що не має швів. Заборонено голитися, стригти нігті, користуватися парфумами. Разом з чоловіками хаджж можуть здійснювати їх дружини. Прочани обходять сім разів довкола Кааби, намагаючись поцілувати Чорний камінь чи хоча б доторкнутися до нього рукою, що гарантує здійснення бажань. На дев'ятий день прочани йдуть у долину Арафат, де відбувається головний обряд хаджжу - перебування біля скелі Арафат, де стояв пророк під час останніх відвідин Мекки. Цього дня прочани повинні поститись. На світанку десятого дня пілігрими відвідують долину Міна, де у давнину знаходились язичницькі ідоли, кидають каміння у місця, де вони стояли. Після цього святковим різанням жертовних тварин починається найбільше мусульманське свято - жертвопринесення (курбан-байрам). Чим більше жертв принесе мусульманин за життя, тим простіше йому буде потрапити до раю. Після його закінчення прочани підстригають волосся та нігті.

Деякі мусульманські  богослови вважають шостим “стовпом”  віри боротьбу проти “невірних” - джихад, або газават (війна за віру). Тим, хто гине у боротьбі завіру під час джихаду, обіцяно райське життя. Однак, починаючи з IX-Х ст., з'явилися уявлення про “великий” джихад - боротьба за внутрішнє духовне самовдосконалення на шляху пізнання Аллаха.

4. Іслам в сучасному світі і в сучасній Україні.

Становище ісламу в сучасному  світі суттєво відрізняється  від того, яким воно було, наприклад, ще сто років тому. Завдяки бурхливим  політичним процесам ХХ ст., посиленій  міграції населення, розвиткові засобів  масової інформації, глобалізації економічних та культурних процесів відбувається вихід ісламу за межі регіону його традиційного розповсюдження (Азія та Африка, Балканський півострів в Європі) та посилення його впливу на інші культури. З іншої сторони, іслам навчився використовувати досягнення західної цивілізації як для потреб свого культу, так і для потреб життєдіяльності країн, де він панує. Наприклад, в наш час прочани можуть відправляти хаджж, користуючись літаками; у культовій практиці широко використовуються радіотехнічні засоби і т. ін. Якщо для європейців ХІХ ст. іслам був скоріше екзотикою, то в наш час діти мусульманських сімей можуть навчатись у європейських школах разом із європейцями, а на сусідній вулиці може розташуватись мечеть. Через це загальне ставлення представників західної культури до ісламу із абстрактно-теоретичного перетворюється на життєво-практичне. Мусульманська думка з того чи іншого приводу, мусульманська позиція все частіше фігурують в світових процесах як важливі, необхідні, правомочні. Наприклад, багато мусульман постає проти поширення впливів американської масової культури на весь світ, проти еротичних сцен в кіно, на телебаченні або в живописі, проти проявів європоцентризму (позиція, згідно якої європейська культура та європейський стиль життя постає взірцевим для будь-якої людини). В наш час існує Ісламська рада Європи із центром у Лондоні – міжнародна ісламська організація, що координує діяльність більше 30 мусульманських центрів, організацій та громад країн Західної Європи, яка проводить міжнародні конференції політичного та культурного спрямування, має свої періодичні видання.

Велика кількість ісламських країн прагне використати в політичній сфері певні традиційні релігійні  ідеї, правила та настанови, що дозволили  би запроваджувати у життя особливий “ісламський шлях” соціального розвитку. В 70-х роках ХХ ст. було створено концепцію “ісламської держави”, в якій: 1) всі її громадяни повинні сповідувати іслам; 2) правила державного та суспільного життя повинні регламентуватись не стільки правовими, скільки релігійними нормами; 3) державна влада повинна обиратись та організовуватись за законами ісламу. В той же час постулюється, що такого роду ісламська держава є вільною і справедливою організацією суспільного життя, який не притаманні корінні недоліки капіталізму (гонитва за прибутками) та соціалізму (державний атеїзм та заперечення приватної власності). Ідеологічною підставою вчення про ісламську державу є твердження про те, що Аллах є єдиним джерелом державної влади. В той же час положення Корану стосовно питань влади, порядку її наслідування, покарань, тощо, різними напрямками ісламу тлумачаться настільки різноманітно, що це відкриває дуже широкі можливості для прийняття конкретних політичних рішень – від визнання необхідності так званого народного лідера, що радиться із членами суспільства з усіх важливих питань, до диктатури лідера, визнаного найближчим до Аллаха (згідно мусульманської традиції, правителем повинна бути наймудріша людина, а такою може бути лише духовна особа).