Поняття демографічної поведінки

Поняття демографічної поведінки

     Демографічна  поведінка різних етносів, зокрема  в області народжуваності і шлюбності, як правило, детермінується традиціями і звичаями населення. Серед них  — звичаї дошлюбних зв'язків, традиційний  шлюбний вік чоловіків і жінок, пануюче відношення до шлюбу і безшлюбності, умови укладення шлюбу і його основні форми, типи сімейної організації, становище жінки в сім'ї і суспільстві, традиційні відносини між подружжям, статеві табу, відношення до позашлюбних зв'язків і дітей, народжених поза шлюбом, потреба в дітях, традиційне відношення до бездітності і малодітності та інше.

Репродуктивна поведінка

     Першим, хто зацікавився питаннями розвитку народонаселення, був Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834). Приводом для цього  стала його діяльність пастора в сільській общині в Південній Англії. Він реєстрував народжуваних та померлих. Кількість випадків смерті здавалась йому дуже низькою. Одна подружня пара, наприклад, кожні 11 місяців реєструвала народження дитини. В своїй (спочатку анонімній) брошурі він описав сформульований ним закон народонаселення (1798 р.), який він вважав законом природи. Згідно його закону, чисельність населення збільшується швидше, ніж виробництво продуктів харчування. Це приведе до голоду, якщо не будуть здійснені заходи щодо регулювання демографічних процесів. Він розрізняв моральні і антиморальні заходи такого регулювання. До антиморальних відносяться, на його думку, війни, до моральних – обмеження народжуваності.

     Англійська  королева Ганна (1665 – 1714) народила 17 дітей, з яких лише один хлопчик пережив вік один рік, але помер, коли йому виповнилось 17 років. І це незважаючи на те, що королівську сім'ю обслуговували кращі лікарі того часу.

     Нові  досягнення в медицині і обумовили  поступове зниження високої смертності. Транспортні, економічні та культурні зв'язки, які розвивались між європейськими країнами сприяли швидкому розповсюдженню як технічних досягнень, так і відкриттів у медицині.

     У зниженні смертності відіграли важливу  роль і деякі інші фактори. Ріст виробництва продуктів харчування, наприклад, розведення картоплі, покращення якості продуктів дозволили з достовірністю констатувати зниження смертності населення від масового голоду. Розширення території міст за межі середньовічних міських стін, покращення в зв'язку з цим санітарно-гігієнічних умов життя також сприяли зниженню смертності. Нищівні епідемії середньовіччя були або ліквідовані, або число їх було значно скорочено. Всі ці чинники мали надзвичайний вплив на збільшення народжуваності в той період.

     На  сьогоднішній день, за даними соціологічних опитувань, чверть юних англійок прагне народити дитину “для себе” та виховувати без чоловіка, ще чверть мріють про громадянський шлюб і лише половина хоче створити сім’ю (але вже після того, як отримає освіту та зробить кар’єру). Жінка у Британії націлена перш за все на бізнес. Дитину — найчастіше єдину за життя — народжують “планово”, у 30—35 років. Втім, випадкові вагітності трапляються теж дуже часто. Третина молоді впевнена, що починати статеве життя слід у 15 років. У Великій Британії щороку вагітніють приблизно 90 тисяч дівчат-підлітків.

Правова основа шлюбу в  Англії

     Договірна концепція шлюбу є найбільш поширеною. Вона ґрунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладення  будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Франція). Шлюб-партнерство — концепція, характерна для держав "сім'ї континентального" і частково "загального права". Змістом її є чіткий розподіл функцій між подружжям.

  Досягнення шлюбного віку особами, які бажають побратися, передбачене правовими джерелами всіх держав. В Англії для обох із подружжя — 16 років.

     Шлюби між дядьками та племінницями, тітками  та племінниками в Англії  - заборонені.

     Щодо формальних умов реєстрації шлюбу , то в Англії практикується це в привільній чи релігійній формі за вибором подружжя.

     Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених певною правовою системою, може бути абсолютно чи відносно недійсним. Так, реєстрація шлюбу з особою, яка  не досягла шлюбного віку, тягне  його абсолютну недійсність в  Англії.

Історія  розвитку шлюбності

  Починаючи з ХVII століття в Англії стало поступово збільшуватися число неодружених чоловіків і незамужніх жінок. Цим скористалися заповзятливі ділки, які стали виступати як шлюбні маклери. Вони складали каталоги тих жінок, котрі бажали вийти заміж, публікували оголошення для тих, що прагнули вступити в шлюб.

     До  ХVIII століття у великих містах почали функціонувати справжнісінькі "шлюбні" ярмарки, де влаштовувалися бали, збори., що сприяли знайомству і зближенню  молодих людей.

     Перші шлюбні договори з'явилися у XVII столітті в Англії. Вони призначалися для захисту прав заміжньої жінки та її кревних родичів на фамільне майно. Серйозними перепонами  шлюбу в Англії було питання про віросповідання  бажаючих вступити в шлюб. Існували жорсткі межі між католиками і протестантами, унаслідок чого особи з різним віросповіданням рідко укладали шлюбний контракт, оскільки в цьому випадку від них відверталися рідні, друзі, знайомі. До того ж в англійському суспільстві існувало дуже розвинене ідея - проти виходу дівчат заміж за осіб не своєї національності. Розвиток капіталістичних відносин, укладення пізніх шлюбів або їх ранній розпад, численні повторні браки, комерційний-маклерська сторона дошлюбних відносин - ці і багато інших причин привели до того, що в ХIХ столітті порушилася вироблена століттями шлюбна традиція і обрядовість.

     Ключовим  моментом шлюбних взаємин була “любов”. Шлюбна поведінка в середовищі англійської аристократії була жорстко регламентована. Крім того, що в даний  період партнера нареченій вибирали батьки або опікуни, важливо було правильно побудувати відносини між можливими парами. На перший погляд може здатися, що такі відносини носили суто меркантильний характер, тобто підписувався шлюбний договір, де визначалися розміри приданого, розподілялася власність, обмовлялася частина вдови і т.д.,  після чого проголошувалися заручини, через деякий час після яких був сам шлюб. Мови про які-небудь почуття і бути не могло. Та все ж таки, перш за все, в шлюбній поведінці фігурувало почуття “любов”, що розуміється достатньо багатозначно. Любов між подружжям в шлюбі, також як і любов між нареченим і нареченою носила патріархальний характер.

     Дівчина, що виходила заміж, нібито, віддавалася батьками під захист її чоловіка. Вони передавали всі свої зобов'язання йому, і тому любов до чоловіка мала такий же характер як і любов до батька - тобто це було більше почуття шанування, доповнене покірністю і страхом. Таке ж розуміння подружньої любові було характерне для всіх інших прошарків суспільства.

 Різниця  виявлялася перш за все в  любові до дітей, тобто у  взаєминах батьків і дітей.  По відношенню до матері в  дітях культивувалося таке ж  почуття шанування, як і до  батька. Відчуженість дитини від матері в аристократичному суспільстві пояснювалася тим, що матері, як правило, не годували своїх дітей грудьми.

     Почуття шанування разом з відчуттям страху, тобто щось схоже на подружній вид любові, діти відчували до батька, бо в аристократичних сімействах він був єдиним, кому вони корилися.

     Різне відношення було до дівчаток і синів. До дочок, як до слабших, відносилися ніжніше і піклувалися, як правило, про них краще. До синів відношення було “черствішим”, але їм надавалася і велика свобода. Прийнято вважати, що в XVII-XVIII вв. любові між батьками і дітьми не існувало. Але, якщо поглянути на цю проблему очима людини того часу, то любов була і являла собою достатньо міцну прихильність. Більш того, любов не могла існувати в іншій формі, ніж у формі шанування, пошани, покірності і близьким до них почуттів, бо церковною доктриною любов плотська вважалася смертним гріхом, тим більше сильними такі мотиви були в протестантизмі. Не можна говорити про те, що людство було менш чутливим в той період, просто любов носила інший характер, більш інтравертний, особливо в аристократичному середовищі, де прояв будь-якої чутливості був обмежений певними нормами поведінки, хоча сила цього внутрішнього почуття могла бути достатньо велика.

     Шлюбна  поведінка

     Донедавна стосунки у Британії асоціювалися з  церемонною ввічливістю і вікторіанськими звичаями. Нині ж джентльмени та леді не дуже прагнуть укладати офіційний шлюб. Англія випереджає всі європейські країни за кількістю пар, що відмовляються реєструвати стосунки. В цій державі найбільше розлучень та самотніх матерів, кількість яких за тридцять останніх років зросла мало не вдвічі. Як розповів професор Джонатан Саттон, нині освітяни б’ються над питанням, що може повернути підліткам віру у традиційні родинні цінності.

     На  даний час, англійська сім’я - це група близьких родичів, яким приємно виправдовувати своє прагнення до індивідуалізму і самотності тим, що вони іноді збираються разом.

     Сім'я  дає англійцеві чудову можливість поводитися так, як йому хочеться, а не так, як треба. Але, якщо не рахувати щорічних відпусток і святкових днів, члени сім'ї зовсім не горять бажанням проводити багато часу разом.

     "Традиційна  англійська сім’я така: працюючий тато, мама, що сидить вдома, і їх 2-4 дитина. Проте це, на жаль, далеко не норма: 30% батьків не укладають шлюб.

     10 % дітей виховуються тільки одним батьком , і два шлюби з кожних п'яти закінчуються розлученням. Дві третини розлучених вступають в нові шлюби, а дві третини тих, хто розвівся і з своїм другим чоловіком, одружуються (виходять заміж) втретє.

            Міграційна  поведінка

     Міграційна поведінка є одним з видів демографічної поведінки і являє собою сукупність дій та відносин, які опосередковують переселення індивідів або відмову від них. У рамках вивчення міграційної поведінки досліджують соціально-психологічні аспекти індивідуального, групового та масового ставлення людей до зміни місця проживання. 
Процес міграції населення включає три стадії: перша з них — потенційна міграція, друга — власне міграція населення, третя й остання — адаптація переселенців до умов життя в місцях їх вселення. На початковій стадії міграційного процесу під впливом можливих перспектив зміни деяких умов життя відбувається формування тих чи тих установок міграційної поведінки. 
        Міграційна установка являє собою психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість дій, детермінованих позитивним або негативним ставленням до зміни місця та умов життя. Міграційна установка відображає готовність до певного результату міграційної поведінки.

     Щодо  міграційної поведінки англійців, то вони в основному переміщаються в межах своєї країни, є виключення, коли сім’ї мігрують в розвинені країни Європейського Союзу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київський міжнародний університет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Демографічна  поведінка англійців 
 
 
 
 
 

Виконала 

студентка 2 групи ІІІ курсу

інституту міжнародних відносин

спеціальності країнознавство

Гаврих  Антоніна Юріївна 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2008