Біогеграфічні особливості о. Мадагаскар

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

 

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

 

Географічний факультет

 

 

 

 

Кафедра географії

 

 

 

 

 

 

 

БІОГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ  ОСТРОВА МАДАГАСКАР

(курсова робота)

 

 

 

 

Виконала:

студентка 31 групи

денної форми навчання

спеціальності географія

Сулім Ірина

 

Науковий керівник:

______________________

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП1

РОЗДІЛ 1. Фізико-географічні особливості острова5

1.1. Географічне положення острова 4

1.2. Геологічне минуле і сучасний рельєф як фактори формування біогеоценозів.4

1.3. Кліматичні відмінності на острові4

1.4. Ґрунтовий покрив4

РОЗДІЛ 2. Біорізноманіття  острова Мадагаскар2

2.1. Виняткова різноманітність  рослинності острова4

2.2. Тварини на острові  Мадагаскар4

РОЗДІЛ 3. Охорона природи  на острові Мадагаскар та розвиток туризму5

3.2. Природоохоронні території острова Мадагаскар4

3.2. Туристичне використання о.Мадагаскар4

ВИСНОВКИ6

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ5

ДОДАТКИ6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Полягає у закріпленні теоретичних знань з курсу фізичної географії материків і океанів шляхом детального дослідження фізико-географічних особливостей та біорізноманіття острова Мадагаскар. Збереження біорізноманіття екосистем набувають великого значення в умовах інтенсивного антропогенного навантаження. З кожним роком чисельність рослинних угрупувань і тварин острова скорочується. Там де раніше були поширені різного роду рослинні комплекси, в яких жили різноманітні тварини, зараз спостерігається чисельне зменшення, а подекуди і зникнення як рослин, так і тварин. Тому дослідження флори і фауни Мадагаскару є актуальним у наш час.

Мета даного дослідження – розкрити фізико-географічні особливості та біорізноманіття острова Мадагаскар.

На шляху до досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

1. Охарактеризувати фізико-географічні особливості острова Мадагаскар.
2. Дати аналіз флори і фауни Мадагаскару.
3. Визначити осередки збереження біорізноманітності та особливості розвитку туризму на острові.

Об’єктом дослідження є острів Мадагаскар. Предмет курсової роботи – біогеографічні особливості (геологічне минуле, рельєф, клімат, грунтовий покрив, тваринний і рослинний світ) Мадагаскару.

Під час виконання роботи були застосовані такі методи дослідження: загальногеографічний, описовий, статистичний, картографічний, синтезу і аналізу.

Практичне значення. Матеріали можуть бути використані в навчальному процесі студентами географічної спеціалізації, у фаховій діяльності вчителя-педагога, еколога, туриста. Інформація курсової роботи може бути корисною для всіх, хто цікавиться природою планети Земля.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, 3 розділів, додатків. Нараховує  62 сторінки і 25 джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСТРОВА

 

1.1. Географічне  положення острова

 

Мадагаскар – один із найбільших на землі островів, що поступається розмірами лише Гренландії, Новій Гвінеї та Калімантану. Його площа 590 тисяч км². Крайня північна точка – мис Амбр – віддалена від крайньої південної – мису Сент-Марі – на 1650 км. Середня ширина острова – 400…450 кілометри, найбільша – 600 кілометрів [1, 4].  

Мадагаскар лежить у тропічній зоні південної півкулі, в Індійському океані, відокремлений від східного узбережжя Африки глибокою Мозамбікською протокою. Острів Мадагаскар розташований в 390 кілометрах від Африканського континенту.

Берегова лінія Мадагаскару  не дуже звивиста. Найбільше порізані північні та західні береги [17].

Рис. 1.1. Географічне  положення о. Мадагаскар [5]

 

1.2. Геологічне  минуле і сучасний рельєф як  фактори формування біогеоценозів

 

Територія острова Мадагаскар – самостійний блок Африканської платформи. Бл. 2/3 його площі займають виходи докембрійського кристалічного фундаменту – Мадагаскарський щит. На півночі і заході фундамент занурюється під осадовий чохол до глибини 6-8 км, а на сході (у вузькій смузі вздовж Індійського океану) перекритий малопотужним крейдовими і неоген-четвертинними відкладами.

Мадагаскарський щит складають породи катархею, нижнього і верхнього архею і протерозою. Катархей (масиви Масура і Антонжіль, або Антунгіла) представлений ортогнейсами, мігматитами і неузгоджено їх перекриваючими метаморфічними породами (гнейси, кварцити, амфіболіти, піроксеніти). Переважають сірі гнейси. Аналоги цих комплексів розвинені в південній і в центральній частині острова. До катархейських порід приурочені родовища хромових, уранових, залізних і торієвих руд, флогопіту та інші. Пояси зеленосланцевих порід верхнього архею розвинені на півночі та крайньому півдні острова і складені переважно амфіболовими гнейсами і амфіболітами. Характерні інтрузії ультраосновних порід і розшарованих габроїдів з родовищами хромових руд, виявами нікелевих, мідних і платинових руд. З верхньоархейськими породами пов'язані також родовища і вияви свинцево-цинкових, залізних руд і золота [6].

У центральній частині Мадагаскару розвинені метаморфічні породи протерозою (сланці, кварцити, мармури), прорвані інтрузіями і численними тілами пегматитів. На півночі острова протерозой представлений метавулканітами основного і кислого складу та вуглистими сланцями. З протерозойськими породами пов'язані родовища і вияви мідних, нікелевих, кобальтових і інших руд, рідкісних земель і металів, урану, торію, бариту і інших. Загалом для порід фундаменту характерне меридіональне простягання складчастих структур (лише біля Антананаріву і на півночі острова розвинені субширотні структури). Широко виявлений метаморфізм порід. Гранітизація, складчасті деформації і метаморфізм відбувалися неодноразово. Осадовий чохол розвинений в межах периокеанічних западин Мурундава на заході, Мадзунга на північному-заході і Дієго на півночі острова. Відклади верхнього карбону – нижньої юри (континентальні пісковики, сланці, тиліти, вугленосні породи) потужністю до 6 тис. м пов'язані з розвитком пізньогондванських рифтів. На західному узбережжі вище залягають нижньоюрсько-палеогенові карбонатно-теригенні породи з виявами осадових залізних руд, свинцево-цинкової стратиформної мінералізації, фосфоритів, гіпсу, лігнітів і інших [5].

На узбережжі і у  внутрішніх ґрабенах і озерних улоговинах розвинені неоген-четвертинні континентальні відклади з родовищами і виявами бурого вугілля, горючих сланців, уранових руд, каолінових глин, бокситів, золотоносних розсипів. З ранньокрейдового по четвертинний період неодноразово відбувалися виливи порід переважно основного складу з формуванням кільцевих інтрузій, гідротермальних жил і дайок. З ними пов'язані вияви берилу, олова, свинцю і цинку, ртуті, бариту і рідкісних металів.

Мадагаскар можна розглядати як горст, що входив до складу Африканської плити; остаточно острів відокремився від материка в олігоцені. Східне нагір'я розчленоване на ряд масивів з високими вершинами. У центральному нагір'ї виділяють три частини:

• північну, до складу якої входять гори Царатанана із згасшим вулканом Марумукутру (2876 м, найвища точка острова);
• середню, в центрі якої є вулканічний масив Анкаратра (до 2844 м заввишки, вершина Бобі)
• південну частину (до 2000 м, Андрінгітра), яка доходить до південно-східного узбережжя острова.

На острові багато згаслих  вулканів (Марумукутру, Ціаваявона) (див. табл. 1.1.).

 

Таблиця 1.1.

Згаслі вулкани  острова Мадагаскар [6]

Назва	Висота в метрах	Координати	Останнє виверження
Амбре-Бобаомбі	1475	12.60° пд. ш. 49.15° сх. д.	Голоцен
Анкаізіна	2878	14.30° пд. ш. 48.67° сх. д.	Голоцен
Анкаратра	2644	19.40° пд. ш. 47.20° сх. д.	Голоцен
Ітасі	1800	19.01° пд. ш. 46.77° сх. д.	6050 рік до н. е.
Носі-Бе	214	13.32° пд. ш. 48.48° сх. д.	Голоцен

 

За особливостями рельєфу  Мадагаскар підрозділяється на три  паралельні смуги, що тягнуться з  півночі на південь (дод. А).

Уздовж всього східного узбережжя  чітко виражена вузька смуга низовин. На південь від Туамасіна простежується  майже безперервний ланцюг лагун, з'єднаних  між собою каналом Пангалан [21].

На заході прибережна низовина більш широка, а її перехід до гір менш чітко виражений. Між  цими низовинами розташоване розчленоване нагір'я. Найвища точка знаходиться  на півночі - гора Марумукутру (2876 м), але найбільш великою піднятою частиною нагір'я є масив Анкаратра, розташований на північний захід від Антананаріву, де гора Ціатадзавуна досягає 2643 м. Середні висоти нагір'я коливаються від 1200 до 1500 м. Східний край нагір'я в цілому підходить ближче до берега і піднятий набагато вище західного; він круто обривається до прибережної низовини. Хребти в вододільній частині нагір'я простягаються паралельно східному берегу, тоді як на заході вони нерідко орієнтовані з північного заходу на південний схід [10].

 

1.3. Кліматичні відмінності на острові

 

Для Мадагаскару характерне виключне різноманітність кліматичних умов. Це дивно, так як весь острів має відносно невелику висоту.

Різноманітність кліматів почасти  пояснюється положенням Мадагаскару між 12 ° і 25 ° п. ш., що обумовлює перехід від вологих субекваторіальних умов до сухим субтропічним. Крім того, визначальну роль відіграє меридіональне простягання основних гірських хребтів, які, таким чином, розташовуються перпендикулярно напрямку переважаючих вітрів. Навітряна зона відкрита для вологого мусону і отримує більшу частину опадів з Індійського океану. Вона різко відокремлена від підвітряного зони, в межах якої випадає лише невелика частина опадів, принесених східними вітрами. Із заходу ця територія також не отримує значних опадів – західні вітри дмуть з Африканського материка, а проходячи над неширокою Мозамбікською протокою, не встигають насититися вологою [8, 20].

Велика протяжність острова  з півночі на південь і складний пересічений рельєф сприяють мозаїчності  кліматичних умов. Вже сама по собі різниця широт північної і  південної крайніх точок острова призводить до того, що навіть на узбережжі відзначаються помітні відмінності в середньорічних температурах повітря - від 27 ° С в місті Дієго-Суарес до 23 ° С в місті Форт-Дофін

У Дієго-Суарес річний хід  температури має типово екваторіальний характер з двома максимумами - в  грудні і в березні. У міру просування на південь він поступово трансформується  і в місті Форт-Дофін набуває  характер, властивий помірному поясу, з одним максимумом в січні.

На західному узбережжі  дощовий сезон ускладнює цю картину. Північніше міста Мадзунга тут спостерігається  два максимуми і два мінімуми температур - грудневі зливи викликають друге в річному ході зниження температури повітря [12, 20].

Найбільш жаркими районами острова є північно-західне узбережжя  і плато Бемараха, де середній з  абсолютних максимумів температури досягає 34°С. Із збільшенням висоти над рівнем моря температури швидко знижуються: так, в Антананаріву середньорічна температура становить 17,3 ° С у порівнянні з 24 ° С в місті Таматаве. На вершинах гірських масивів трапляються значні зниження температури і заморозки, що призводило до трагічних випадків під час дослідження цих районів. У районі масиву Андрінгітра мінімум температури досягає іноді - 15 ° С і на поверхні грунту може якийсь час лежати сніг. Крім того, в горах сильно зростає добовий перепад температур [5].

Кількість опадів на Мадагаскарі  змінюється ще більшою мірою, ніж  температура повітря. На острові  Сент-Марі (Нусі-Бураха) максимальна  сума опадів у рік 3612 мм; у Анакау ж в рік випадає не більше 310 мм. Щорічні значні коливання опадів ще більше погіршують ці відмінності. В цілому їх кількість зменшується  зі сходу на захід, а також на північ і на південь від широти острова  Сент-Марі (Нусі-Бураха). Місцями ці відмінності можуть бути досить значними. На крайньому півдні острова на відстані всього 50 км між Бехар і Форт-дофін  кількість опадів зростає від 533 мм до 1529 мм в рік!

За класифікацією Мора, на острові виділяється п'ять  основних категорій клімату: надлишково вологий, вологий, недостатньо вологий, напівпосушливий і посушливий (рис. 1.2.). Деякі з них мають чітко виражені варіанти в залежності від широти або висоти над рівнем моря даній території. Таким чином формується одинадцять різних типів клімату.

Надлишково вологий клімат характерний для східного узбережжя  від міста Анталаха до міста Форт-Дофін, для Східного уступу, вершин Анкаравки та Монтань-д'Амбр, а також для гірського хребта, що тягнеться зі сходу на захід від міста Маруанцентра до району Самбірану. У цих районах випадає більше 1850 мм опадів у рік; сухий сезон триває менше місяця або зовсім відсутній. Із збільшенням висоти над рівнем моря сухий сезон в цій кліматичній області може досягати трьох і більше місяців. Однак хмарність і тумани в зазначених районах забезпечують високу відносну вологість повітря круглий рік. Середньорічні температури відносно постійні і становлять залежно від висоти 15,5 ° - 24 ° С [4].

В області надлишково вологого клімату виділяються три чітко  виражених типу: жаркий, помірний і  холодний. Перший характерний для  районів, що знаходяться на невеликій  висоті над рівнем моря. Починаючи  з 400-800 м на півночі і всього з 30 м на півдні йдуть вже території, що відносяться до помірного типу. Вище 1600 м в масиві Анкаратра і вище 1800 м в районі Марудзезі і Царатанана панує холодний тип даного клімату.