Масштаби трудової міграції населення україни за кордоном

   Міжнародна  міграція робочої сили класифікується за наступними ознаками:

   1. За напрямами руху:

   - еміграція – виїзд робочої  сили за межі країни,

   - імміграція – в'їздробочої сили  в країну,

   - рееміграція – повернення емігрантів  на батьківщину на постійне  проживання.

   2. За часом: 

   - остаточна – виїзд населення  в іншу країну на постійне  місце проживання,

   - тимчасова – виїзд в іншу  країну на певний період часу,

   - сезонна – виїзд населення  в іншу країну в певну пору  року і на певний термін (на  проведення сільськогосподарських  робіт),

   - маятникова – характерна для  прикордонних районів країн і  проявляється в тому, що працівники  живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

   3. За організацією:

   - добровільна – непримусове переміщення  населення, 

   - примусова – виселення громадян  із своєї країни на підставі  рішення судових органів, 

   - організована – здійснюють спеціальні  інститути згідно з національним законодавством,

   - самодіяльна – нелегальне переміщення  населення за межі своєї країни.

   4. За якісним складом: 

   - міграція робочої сили низької  кваліфікації,

   - міграція робочої сили високої  кваліфікації,

   - міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземного капіталу.

   5. За професійним складом: 

   - міграція робітників,

   - міграція спеціалістів,

   - міграція представників гуманітарних  професій 

   Етапи розвитку міжнародної міграції робочої  сили:

   1. До початку ХVІІІ століття, коли  мало місце масове примусове переміщення рабів з однієї країни в іншу, передусім із Африки на Американський континент;

   2. 1725-1880 рр., коли мала місце масова  еміграція робочої сили з Європи  в Північну Америку, Австралію  та Нову Зеландію;

   3. 1880-1914 рр., коли розгорнулась масова еміграція робочої сили із Східної та Південної Європи, Китаю, Індії, Японії, Східної Африки в Америку;

   4. 1918-1939рр., коли зросли масштаби  міжнародної міграції робочої  сили в традиційні центри прийому  іноземної робочої сили;

   5. 1945-1989 рр., коли зросли масштаби внутріконтинентальної міграції;

   6. З 1989 року по даний період, коли  розгорнулась масова еміграція  з країн з перехідною економікою.

   Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному  етапі:

   1) переважання міграції робочої  сили у загальному обсязі міграційних потоків;

   2) зростання демографічних факторів  у розвитку міжнародної міграції  робочої сили;

   3) розширення географії міжнародної  міграції робочої сили (зростає  кількість країн, звідки емігрує  і куди іммігрує населення);

   4) розширення масштабів міжнародної  міграції робочої сили. Це означає  збільшення кількості міграційних  потоків робочої сили, а також  розширення структури міграційних  потоків (вчені, робітники, спеціалісти  і т.д.) та збільшення форм міграції;

   5) збільшення обсягів нелегальної міграції;

   6) збільшення частки висококваліфікованих  спеціалістів (робітників, інженерів  тощо) у міграційних потоках; 

   7) глобальний характер міжнародної  міграції робочої сили. Це означає,  що в міграційні потоки втягнуто  більшість країн світового співтовариства;

   8) інтенсивний характер міжнародної  міграції робочої сили. Це означає  зростання кількості і швидкості  міграції населення. 

   В результаті міграції робочої сили сформувався  світовий ринок праці, пропозиція робочої  сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.

   Ринок робочої сили виконує такі функції:

   1. здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

   2. регулює попит і пропозицію  робочої сили;

   3. зводить продавців робочої сили  з її покупцями; 

   4. забезпечує конкуренцію між найманими  працівниками, спонукаючи їх до  підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

   5. забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість  умов праці та рівень часткової  оплати праці; 

   6. сприяє зростанню збалансованості  між трудовими ресурсами і робочими місцями;

   7. прискорює міграційні процеси  в національному та інтернаціональному  масштабах, вирівнює умови відтворення  робочої сили;

   8. сприяє виявленню шляхів та  розробці заходів соціального  захисту робочої сили.

   Сучасний  світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська, китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

   Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

   Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потреби зміни кількості робочих місць.

   Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

   Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринку робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів. 

   1.3. Причини та наслідки виникнення міжнародної трудової міграції  

   Міжнародна  міграція робочої сили має давню  історію. Ще за кілька тисячоліть до нашої  ери великі маси людей «переїжджали на роботу за кордон». Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилона, Персії, Греції ,Риму та ін.) було створено працею рабів, які походили з інших країн. Головна особливість стародавньої міграції робочої сили полягала в її примусовому характері. Наприклад, 9-10 млн рабів були завезені свого часу європейцями до малонаселеної Америки насильно [19].

   Могутнім  поштовхом до масової міграції робочої  сили стали Великі географічні відкриття  і розвиток капіталізму в Європі. Цей період масової міграції робочої  сили з кінця ХV ст. до 60-х років ХІХ ст. прийнято вважати періодом первісної або «старої» міграції.

   Добровільна міжконтинентальна міграція європейського  населення почалася у 20-х роках  ХІХ ст. і була найбільшою у роки Першої світової війни. Тоді на Американський  континент щорічно прибувало 1,5 млн європейців, які тікали від лихоліть війни.

   Наступний період міжнародної міграції робочої  сили тривав з 60-х років ХІХ ст. до Другої світової війни.

   Після Другої світової війни мігрували  переважно вихідці з країн, що розвиваються. Вони прямували до розвинених країн світу.

   Масова  міграція населення стала одним  із характерних явищ життя світового  співробітництва другої половини ХХ ст. і особливо його 90-х років.

   Нині  не спостерігається інтенсивної  міжконтинентальної міграції. У Західній Європі найрозвиненіші індустріальні країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-емігранти з Іспанії, Італії та Північної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.

   Мігранти  з Південної Європи, Північної Африки, Мексики малокваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робоча сила.

   Більшість населення, що мігрує, керується економічними чинниками, наприклад, пошуками краще  оплачуваної роботи. Серед мігрантів  є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. З'явилися екологічні біженці, які втікають через забруднення районів свого проживання.

   До  проблем міграції західні фахівці  застосовують підхід, який можна описати  словами «від себе» і «до себе». Фактори групи «від себе» - це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фактори групи «до себе» - наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.

   В наш час міжнародна міграція робочої  сили насамперед зумовлена:

   1) Швидким зростанням населення нашої планети (Додаток А);

   2) Нерівномірністю економічного розвитку  країн світового співтовариства;

   3) Розвитком сучасної науково-технічної  революції;

   4) Соціально-політичним розвитком  окремих регіонів світу та  держав;

   5) Екологічним станом національного господарства [13].

   Міждержавна міграція населення України почала набувати значних масштабів з  кінця 80-х на початку 90-х років  внаслідок політичної та економічної  трансформації суспільства. До цього часу виїзд радянських громадян за кордон був практично неможливим. Україна на европейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні, але чисельність останніх приблизно в 10 разів менша, ніж українців, які працюють за кордоном.

 

    РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ ТА МІСЦЕ В НИХ УКРАЇНИ 

   2.1. Особливості й  динаміка сучасних  міграційних процесів  в різних регіонах  світу 

   Для періоду з 1945 по 1973 роки характерні наступні ознаки:

   Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб.

   Згаданий  період - це час створення, становлення  і ліквідації так званої “системи гостьових робітників” (“guestworker system”) , яка в найбільш організованому класичному вигляді була впроваджена у Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між Німеччиною та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше - з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому збільшенню числа мігрантів. В Німеччині їх кількість становила: 1956 рік - 95 тис.; 1966 рік - 1 млн. 300 тис.; 1973 рік - 2 млн. 600 тис. осіб. Аналогічні явища спостерігалися і в інших країнах. Так, з 1950 по 1970 рік кількість емігрантів у Франції, Великій Британії та Швейцарії зросла відповідно з 2 млн. 128 тис. до 3 млн. 339 тис., з 1 млн. 573 тис. до 3 млн. 968 тис. і з 279 тис. до 983 тисяч. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році.