Аналіз зовнішньоторговельних зв’язків України з країнами СНД

а) принцип суверенітету народу України;

б) принцип свободи  зовнішньоекономічного підприємництва;

в) принцип юридичної  рівності і недискримінації;

г) принцип верховенства закону;

д)принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

е)принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів. [3]

Сфера зовнішньоекономічної діяльності визначається зовнішньоекономічною політикою. Зовнішньоекономічна політика - політика держави, регулююча всі форми зовнішньоекономічних зв'язків, що визначає режим їх здійснення, включаючи експорт та імпорт товарів, послуг, капіталу, робочої сили, руху валюти і т.д. Проводячи зовнішньоекономічну політику, держава покликана, по-перше, створити для своїх підприємців найбільш сприятливі умови на внутрішньому ринку, для чого необхідно стримувати приплив іноземних товарів; по-друге, держава повинна сприяти розширенню зовнішньоекономічних позицій своїх підприємців шляхом різних заходів, стимулювати вивіз товарів національного виробництва.

Зовнішньоторговельні  зв'язки являють собою цілий комплекс різних напрямків, форм, методів і  засобів переміщення матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів між країнами.

Зовнішньоторговельні  зв'язки - це одна з найбільш складних сфер економіки будь-якої країни. Звідси випливає традиційно велике державне втручання в цю сферу тобто  активне державне регулювання зовнішньоторговельних зв'язків. Воно визначається державної зовнішньоторговельної політикою, яка багато в чому залежить від стану платіжного балансу країни. [4]

Основними засобами здійснення зовнішньоторговельної  політики є митна система і  нетарифні бар'єри, регулювання руху валюти і валютного курсу, еміграції та імміграції робочої сили, торгівлі цінними паперами та ін.

В умовах інтернаціоналізації  господарського життя, коли економіка  окремих країн все глибше втягується в міжнародну господарську систему, змінюються роль і цілі національного зовнішньоекономічного регулювання. Завдання захисту внутрішнього ринку та проведення політики протекціонізму не висувається на передній план. Навпаки, виявляється тенденція до лібералізації зовнішньої торгівлі і руху капіталу, знімаються обмеження, і вводиться вільна оборотність національної валюти. Найважливішим завданням національного механізму регулювання стає підвищення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних підприємців. Конкурентоспроможність товарів навіть самих великих компаній на світовому ринку залежить не тільки від технічного рівня і організації виробництва на їх підприємствах, але і від національного рівня заробітної плати, системи оподаткування, стану інфраструктури, рівня освіти трудящих, наявності науково-технічного потенціалу і т.д.

 

1.2.Етапи розвитку зовнішньоторговельних зв’язків в Україні

Виділяють три етапи  розвитку зовнішньоторговельних зв'язків в Україні:

Перший етап (1918-1987р.) - післявоєнні радянські роки. Зовнішньоекономічні зв'язки колишнього Радянського Союзу в цей період розвивались по-різному: в роки холодної війни менш інтенсивно, але в цілому об'єм зовнішнього торгового обороту постійно збільшується: у 1960 р. Складає 10 млрд. рублів, в 1970г. - 22 млрд., 1980р. - 91 млрд., в 1985р. - 145 млрд. рублів. Однак у середині 80-х років темпи зростання зовнішньоторговельного обороту Союзу почали різко знижуватися і з'явилися інші негативні фактори в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків СРСР:

- Відстала стратегія  і структура зовнішньоторгового  обороту, його переважно сировинна спрямованість;

- Нераціональне використання експортного  потенціалу оброблюваної промисловості,  в точності машинобудування;

- Нераціональний характер імпорту.  В країну ввозився дуже широкий  асортимент продукції, яку можна  було виробляти і на вітчизняних підприємствах;

- Недостатнє використання нових  форм  зовнішньоекономічних зв'язків, основною формою міжнародного економічного співробітництва була зовнішня торгівля, а такі нові форми як міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, прямі зв'язки, компенсаційні угоди, ліцензійна торгівля та інші мали незначний розвиток;

- Відчуження безпосередніх виробників  від зовнішніх ринків;

- Підприємства не мали права  безпосередньо виходити на зовнішні  ринки. Всі питання, у тому  числі замовлення на експорт, закордонні закупки перебували у віданні держави та її органів, максимально знижувало зацікавленість виробників у розвитку експортної продукції, покращення її якості і технічних характеристик.

Багато з названих негативних факторів були зумовлені переважно екстенсивним характером економічного росту, а також специфікою відповідних механізмів управління економікою, враховуючи зовнішньоекономічні зв'язки. В умовах екстенсивного зростання головним було досягнення кількісних результатів, а витрати виробництва, якість продукції, її конкурентноздатність, технічний прогрес, соціальні проблеми відходили на другий план, що негативно впливало на соціально-економічний розвиток країни.

Другий етап (1987-1991рр.) - перебудова економіки та зовнішньоекономічних зв'язків в Україні в складі СРСР. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління зовнішньоекономічної діяльності. В цей період вирішуються два основні завдання:

- Розширення прав міністерств і відомств, об'єднань і підприємств для виходу на зовнішній ринок, установлення прямих зв'язків, розвиток виробничої і науково-технічної кооперації.

- Подальше вдосконалення  державного регулювання зовнішньоторговельної  діяльності. На даному етапі був прийнятий ряд важливих урядових постанов, спрямованих на вирішення даних завдань. Одним з них була постанова «Про подальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності державних, кооперативних та інших громадських об'єднань і організацій» від 12.12.88р. відповідно до якого всі підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок. Велика увага на даному етапі приділяється перебудові зовнішньоторгового апарату на рівні підприємств, регіонів і країни в цілому. Створюється нова система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Підприємства, які отримали право виходу на зовнішній ринок не володіли належним досвідом ведення експортно-імпортних операцій, достатніми знаннями в галузі ділових відносин і етиці міжнародного бізнесу.

Третій етап (з 1991р. до нашого часу) - період реформування та розвитку зовнішньоекономічної діяльності, її управління в Україні як суверенній державі. Вступ країни на шлях самостійного розвитку вимагало вироблення нової концепції зовнішньоекономічних зв'язків з урахуванням проведення Україною самостійної зовнішньоекономічної політики. Суть прийнятої концепції на початковому етапі полягала: в розвитку активного співробітництва з країнами далекого зарубіжжя, входження в світовий інтеграційний процес;

Удосконалення і подальший розвиток економічних зв'язків з країнами ближнього зарубіжжя, переведення їх на ринкові відносини. На даному етапі зовнішньоекономічної діяльності надається ще більшого значення. Вона розглядається не тільки як складова частина господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного росту, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. У цей період був прийнятий ряд важливих законодавчих актів, зокрема закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про єдиний митний тариф», «Про режим іноземного інвестування», «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». За цей період значно збільшилось число суб'єктів, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, зріс обсяг зовнішньоторговельного обороту, розширилася географія зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, в 1999р. Україна вела

торгівлю зі 190 країнами світу. При цьому обсяг  експорту склав 12.7 млрд. дол, а імпорту 14.7 млрд. дол Найбільший обсяг експорту склав: в Росію 23% загального обсягу експорту, Китай 5.8%, Туреччину 5.5%, Німеччину 5.7%. Найбільший обсяг імпорту був із Росії 48.1%, Німеччини 8.6%, США 4%, Польщі 3.3%, Італії 2.8%. Зовнішньоторговельний оборот Донецької області за перше півріччя 2000р. перевищив 2.7 млрд. дол, що більше минулорічних показників на 45.4%. Зовнішньоторговельний оборот Донецької області за перше півріччя 2000 р. перевищив 2,7 млрд. дол, що більше минулорічних показників на 45,4%. Збільшення відбулося за рахунок експорту, і позитивне сальдо на сьогодні перевищує 1 млрд. дол Більше 1000 підприємств області здійснюють зовнішньоекономічну торгівлю зі 108 країнами. Основний експортний потенціал області сконцентрований на підприємствах металургійної промисловості, близько 69% всіх експортних поставок. Активно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність ВАТ «Стирол» м. Горлівка, ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча », ВАТ Металургійний комбінат« Азовсталь », корпорація« Індустріальний союз Донбасу », ЗАТ« Артемівський завод шампанських вин », ЗАТ« АВК »та ін [5].

Однак в організації  та управлінні зовнішньоторговельної  діяльності в Україні залишається  ще багато невирішених проблем. Структура  зовнішньоторговельного обороту, як і  раніше має переважно сировинний характер. Великої уваги вимагають і такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато інших.

 

1.3.  Міжнародна торгівля як одна зовнішньоторгових зв’язків , її роль у сучасних зовнішньоторговельних зв’язках . 

На сучасному етапі міжнародна торгівля відіграє важливу роль в  економічному розвитку країн, регіонів і всього світового ринку. Протягом більше 50 років темпи її зростання більш ніж в 1,5% перевищували аналогічний показник для світового виробництва. Це відбилося у збільшенні залежності держав від взаємного товарообміну.

Міжнародна торгівля являє собою сукупний товарообіг між країнами світу - її учасниками. Співвідношення між експортом і імпортом становить торговий баланс. Міжнародна торгівля дає можливість країнам-учасницям розвивати свою спеціалізацію, підвищувати продуктивність наявних у них ресурсів, здобувати нові технології та поліпшувати якість виробленої продукції, тим самим забезпечуючи економічне зростання і добробут своїм громадянам.

До початку XXI століття років міжнародний обмін набув  грандіозних масштабів. Так, близько 80% сукупного обсягу міжнародний  зовнішньоторговельних зв'язків  припадає на міжнародну торгівлю і даний показник постійно збільшується. Крім того, через міжнародну торгівлю реалізується понад 1/3 світового ВВП. Міжнародна торгівля розвивається більш стрімко, ніж світове виробництво. Так, в період з 2009 по 2010 світовий ВВП зріс на 2,4%, а обсяги МТ збільшилися на 4,5%. Таким чином, міжнародна торгівля є однією з найважливіших форм зовнішньоторговельних зв'язків.

Міжнародна торгівля - це складна  економічна категорія, яка може розглядатися в кількох аспектах в залежності від цілей аналізу.

Виділяють три основні аспекти розгляду міжнародної торгівлі:    

1. організаційно-технічний  - вивчає фізичний обмін товарами  і послугами між державно оформленими  національними господарствами, тобто  країнами;

   2. організаційно-ринковий - визначає міжнародну торгівлю як сукупність світового попиту і пропозиції, які матеріалізуються в двох зустрічних потоках товарів - світовому експорті та світовому імпорті. Світовий сукупний попит розуміється як обсяг виробництва товарів, який споживачі готові придбати при існуючому рівні світових і внутрішніх цін, а світове сукупна пропозиція розуміється як обсяг виробництва товарів, який виробники готові запропонувати на ринку при існуючому рівні внутрішніх і світових цін (вимірюються у вартісному вираженні) ;      

3. соціально - економічний - розглядає міжнародну торгівлю як особливого типу суспільно-економічний відносини, що виникають між державами з приводу обміну товарами і послугами. Їх особливість визначається властивими їм ознаками:

- Вони носять всесвітній  характер - залучені всі країни світу;

- Є інтегратором світової  економіки, тобто об'єднують самостійні  національні господарства в єдину  світову систему, роблячи її  інтернаціональною. В основі цього  лежить міжнародна торгівля, яка  розширюється, залучаючи нові держави, і поглиблюється все більше - від внутрішньогалузевого до міжгалузевому завдяки міжнародній торгівлі. Саме торгівля визначає, що вигідно виробляти кожній державі і на яких умовах слід обмінюватися виробленими товарами.    

- Об'єктивність - торгові відносини існують за рахунок об'єктивної необхідності обміну без урахування чийогось думки, за винятком ембарго;  

- Вони універсальні, тобто  придатні для будь-якої держави,  незалежно від його пристрою, розміру і т.п.; 

- Є систематизує, тобто  міжнародна торгівля розставляє всі країни в тому чи іншому ном порядку і, отже, визначає місце кожної з них на світовому ринку. Критеріями для цього служить частка зовнішньоторговельного обороту країни у світовому товарообігу. Так, місце на світовому ринку визначається рівнем розвитку країни, а міжнародна торгівля розставляє держави в ієрархічному порядку.

За даними показниками країни діляться на:

- Малі економіки не  в змозі впливати на зміну  цін на світовому ринку при  зміні свого попиту на певний товар.

- Для заповнення цього недоліку об'єднуються в інтеграційні угруповання тобто великі економіки - володіють впливом на світовій арені.

Види світової торгівлі та її механізми:

 1. торгівля товарами:

- Продовольчих та непродовольчих  сировину;

- Мінеральну сировину;

- Готова продукція;

2. торгівля послугами:

- Інжинірингові послуги;

- Лізингові послуги;

- Інформаційно - консалтингові  послуги;

3. торгівля ліцензіями  і ноу-хау;

4. зустрічна торгівля:

- Угоди на основі  натурального обміну:

5. бартерні угоди;

6.операціі з давальницькою сировиною - толінг; 

- Комерційні угоди:

7.встречние закупівлі;

8. викуп застарілої продукції;