Страхування як складова система

Аналіз потреб у страхуванні ризиків туристичних фірм виявив наступні тенденції. Потребують відповідного страхового покриття та укладають договори страхування великі та середні туристичні фірми.

Дрібні туристичні фірми, які не мають майна та стоять перед вибором щодо подальших напрямів ведення діяльності-ерейти в категорію туристичних агентів чи взагалі залишити туристичний ринок, не бачать необхідності здійснювати страхування власних ризиків,  що теж заважає розвитку страхової справи,  є безперечним недоліком та відбувається знов таки через неосвітленість українських туристичних фірм у галузі страхування [16, с. 42–47, 75 ].

Ризик появи негативних явищ є частиною людської діяльності, а у туризмі такий ризик ускладнюється тим, що у разі появлення шкоди, заподіяної здоров’ю та майну туриста, він опиняється у незнайомій країні, де ніхто без страхового поліса не надасть безкоштовної допомоги або не відшкодує збитків через спричинену шкоду.

Найбільш типовими випадками, які трапляються з туристами є такі:

-  одержання платної медичної допомоги у результаті нещасного випадку,  раптового захворювання або загострення хронічного захворювання,  що призвело до реальної загрози погіршення здоров’я застрахованого або смерті;

-  непередбачена ненавмисна втрата працездатності застрахованим (нещасний випадок);

-  непередбачена ненавмисна втрата багажу, документів та засобів існування;

-  непередбачені витрати, пов’язані з виникненням загально цивільної та авто цивільної відповідальності;

-  неможливість здійснити туристичну поїздку через нещасний випадок,  раптове захворювання,  смерть близьких та рідних застрахованого, пошкодження майна в особливо великих розмірах;

-  дострокове завершення туристичної подорожі у результаті нещасного випадку або хвороби;

-  невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань туристичних організацій перед туристами [17, с. 67].

Серед факторів, що впливають на розмір страхових тарифів є такі:

-  умови страхування (набір послуг, програма страхування);

-  тип візи;

-  термін дії договору страхування;

-  розмір страхової суми;

-  розмір франшизи;

-  розмір та характер медичних витрат та послуг асистантів;

-  місце дії договору страхування (країна перебування);

-  вік застрахованої особи;

-  кількість осіб, у відношенні яких укладається договір страхування;

-  мета поїздки:вид активного відпочинку;

-  професія (для працюючих за кордоном);

-  кількість виїздів, застрахованої особи, протягом одного календарного року [16, с. 75].

У зв’язку із зростаючою кількістю постійних клієнтів та  „проштовхуванням”  нових програм страхування, розробляються нові тарифи, які є нижчими у порівнянні з попередніми. Це сприяє укладанню нових договорів страхування подорожуючих за кордон та подальшій кооперації з тур фірмами.

Зараз найбільшою популярністю серед туристичних фірм користується мінімальний набір послуг, який включає організацію та сплату послуг екстреної медичної допомоги,  необхідного транспортування до лікувального закладу, дострокового повернення на територію України та репатріацію у випадку смерті.

Щодо популярності ризиків серед туристів, то це безперечно страхування непередбачених медичних витрат та від нещасних випадків під час перебування за кордоном. З урахуванням тенденцій вітчизняного туриста перспективним є страхування неможливості здійснити поїздку, страхування багажу та страхування непередбачених медичних витрат в Україні.

Для вирішення питання відмови страховика у виплаті страхового відшкодування необхідно втручання не тільки страховиків,  але й активна участь суб’єктів туристичної діяльності та відповідних структур виконавчої влади,  тому що туризм –  це одна з найперспективніших галузей нашої країни,  яка відкрила українським туристам свої можливості нещодавно,  та зацікавленість у туризмі тільки починає зростати. 

Тільки на протязі 2010 року кількість туристичних потоків збільшилася на 30%,  загальна кількість подорожуючих склала 2,9 млн. осіб. У Законі України «Про туризм» ст. 16 вказано обов'язкове страхування, яке забезпечується суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками, що теж збільшить потребу у страхуванні [18, с. 188-189] .

          3.2 Подальший розвиток страхування в Україні

Загалом,  суб’єкти страхової галузі,  туристичної,  та держава повинні об’єднати зусилля по удосконаленню системи страхування і управління страховими виплатами в туристичній діяльності, програм управління ризиками із залученням професіоналів для того, щоб ринок туристичних послуг, а разом з ним і страховий ринок вийшли на якісно новий рівень, який передбачатиме поєднання інтересів та взаємовигідне співробітництво.

Для того, щоб уникнути випадків необхідної із некваліфікованими страховими агентами,  треба покращити та укріпити захист споживачів –  створити державні заклади з питань страхування та запровадження ліцензування страхових агентів,  які б здійснювали завдання по створенню та підтримці надійної статистичної бази даних по страховому ринку.

Для того, щоб уникнути типових проблем між суб’єктами туристичної діяльності у страховому покритті,  а також проблем,  з якими вони стикаються при укладанні договорів страхування,  треба запровадити:

-  комбіновані дисконтні платіжні картки, на яких буде зазначене комплексне страхування: страхування депозиту,  платіжної картки,  особисте медичне страхування,  страхування від нещасного випадку і обов’язкове страхування всього комплексу туристичних послуг.

-  обов'язкове створення страхових пулів  (спільних фондів виплат)  з метою розподілу зобов'язань по страхових виплатах на декілька членів даного співтовариства.

-  створення мінімального розміру фонду страхового відшкодування для страхових компаній тих,  що працюють в даному напрямі.

За даними Всесвітньої ради з подорожей і туризму (World Travel &Tourism Council) загальний вклад туристичної галузі в економіку України в 2010 році склав 80,8 млрд. гривень, що забезпечує їй третій результат в Центральній і Східній Європі. Водночас, 2011 року на підтримку внутрішнього туризму з держбюджету країни було виділено 1,8 млн. грн.

Незважаючи на те, що Україна має потужний туристично-рекреаційний потенціал, існує ряд факторів, які перешкоджають його розвитку: відсутність єдиного механізму державного регулювання туристичним сектором економіки; невідповідність нормативно-правового та організаційно-фінансового забезпечення сучасним тенденціям розвитку туризму; недостатність методичної та організаційної підтримки туристичної галузі, невеликі обсяги інвестицій у розвиток матеріальної бази; технологічна відсталість галузі.

В Україні практично не застосовують туристичні технології, які у розвинених країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і вартістю послуг, які ними надаються.

За даними Всесвітньої ради з подорожей і туризму, іноземні туристичні потоки в Україну у 2011р. становили 25 450 000 чол., а враховуючи прогнози до 2021р., цей показник сягне позначки 39 106 000 осіб [19] .

За даними Держкомстату, кількість іноземних громадян, які відвідали Україну, скоротилась з 25 449 078 у 2008 році до 16 675 786 осіб у 2010 р. За

минулий рік Україну відвідало 21 млн. 203 тис.327 іноземців. Серед тих, хто в'їхав до України, 19  млн. осіб прибули у приватних справах, 1,08 млн.  - як

туристи, 695 тис.  - за службовим обов'язком або в інтересах бізнесу, 206 тис.  - з приводу культурного, спортивного обміну і т.д. [21]

Як бачимо,  український туризм характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями розвитку, проте існує багато проблем, які необхідно розв'язати за допомогою перегляду принципів і пріоритетів регулювання, вдосконалення системи механізмів управління туристичною галуззю [18]. Актуальними залишаються питання створення нормативно-правової бази державного регулювання у сфері туризму, податкової політики, приватизації й акціонування, створення сприятливих інвестиційних

умов. Крім того, необхідно обумовити повноваження та участь держави в регулюванні туристичного ринку, оскільки саме вона формує основні умовифункціонування суб’єктів туристичної діяльності як на національному, так і на міжнародному рівні. Способи та методи впливу, які використовуються сьогодні для регулювання туристичної галузі, не завжди виявляються адекватними сучасним умовам та тенденціям. Для зміни ситуації на краще, необхідно вдосконалювати механізми регулювання господарської діяльності з урахуванням досвіду країн з розвиненою туристичною індустрією [22].

Найважливішим кроком, який уряд передбачив з метою вдосконалення державного регулювання туристичного сектору економіки, було затвердження Закону «Про внесення змін до Закону України «Про туризм», згідно якого,  ліцензуванню підлягає лише туроператорська діяльність. 

Для сприяння розвитку туристичної галузі в Україні, державними органами влади розроблено Концепцію Державної цільової соціальної програми розвитку в Україні спортивної та туристичної інфраструктури у 2011-2022 роках. Метою Програми є розвиток спортивної та туристичної інфраструктури, створення умов для отримання права на проведення в

Україні зимових Олімпійських та Параолімпійських ігор 2022 року [19].

Як свідчить зарубіжний досвід, важливу роль у регулюванні діяльності підприємств туристичного сектору в регіонах відіграє створення регіональної

управлінської організаційної  структури.

На сьогоднішній день у туристичному секторі української економіки склалася неоднозначна ситуація. З однієї сторони, загальний вклад туристичної галузі в економіку України в 2010 році склав 80,8 млрд. грн., а з іншої  – спостерігається зменшення обсягів в’їзного і виїзного туристичних

потоків.

Незважаючи на позитивні тенденції розвитку туризму в Україні існує ряд проблем, які необхідно розв’язати шляхом впровадження інноваційних форм і методів управління та регулювання туристичною галуззю на державному та регіональному рівні.

Зокрема, для розвитку туристичної сфери на державному рівні здійснено наступні заходи:

-                                 ухвалено нову редакцію статті 207 «Порядок оподаткування туристичних послуг»;

-                                 утворено Громадську раду при Державній службі туризму і курортів;

-                                 розроблено Концепцію Державної цільової соціальної програми розвитку в Україні спортивної та туристичної інфраструктури у 2011-2022 рр.

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму в Україні належать:

-                                 спільний проект Асоціації лідерів турбізнесу України та ДП «Національний туристичний офіс» щодо проведення «Українського Туристичного Форуму» (УТФ);

-                                 прийняття законопроекту Закону України Про заходи щодо державної підтримки розвитку туристичної індустрії в Україні при підготовці проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року»;

-                                 розроблення проекту Державної цільової програми стійкого розвитку сільських територій на період до 2020 року.

        Висновки

Отже, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо за­хисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі нас­тання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридич­ними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страхування в туризмі - це система відносин між страховою компанією і туристом по захисту його життя і здоров'я та майно­вих інтересів, при настанні страхових випадків.

Страхування здійснюється також господарюючих суб'єктів, які страхують своє майно, транспортні засоби, фінансові ризики. Ці види страхування в туризмі проводяться в тому ж порядку, що і страхування в інших галузях економіки.

Страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з до­датковою відповідальністю згідно із Законом України "Про гос­подарські товариства" з урахуванням особливостей, передбаче­них цим Законом, а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності, Страхова діяльність в Україні здійснюється тільки страховиками - резидентами України.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Сутність страхування, як і будь-якої іншої економічної катего­рії, визначається її функціями.

Страхування виконує чотири функції: ризикову; попереджувальну; ощадну; контрольну.