Медицинское страхование

      Обов'язкове особисте страхування залежно від  джерела сплати страхових платежів поділяється на обов'язкове державне й обов'язкове.

      До 2001 року в Україні обов'язкове державне особисте страхування охоплювало:

      – військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

      – осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

      – медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов'язків;

      – працівників митних органів;

      – працівників прокуратури;

      – народних депутатів;

      – службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

      – службових осіб державних податкових інспекцій;

      – службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

      – посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

      – спортсменів вищих категорій;

      – працівників державної лісової охорони;

      – суддів;

      – донорів крові і (або) її компонентів.

      Необхідність  проведення обов'язкового державного особистого страхування працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників інших відомств була зумовлена потребою їх соціального захисту, оскільки вони самі стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов'язана з високим ступенем ризику. Страхувальниками, а відповідно і платниками страхових платежів, виступали відповідні міністерства і відомства.

      Обов'язкове державне страхування інших категорій здійснюється на випадок загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов'язків, втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків. Розмір страхової суми залежить від грошового утримання за останньою посадою та ступеня втрати працездатності. Інші умови є аналогічними.

      До  особливої категорії обов'язкового страхування відноситься обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Це пов'язано  з тим, що транспорт є джерелом підвищеної небезпеки щодо осіб, які експлуатують транспортні засоби, та пасажирів, які ним користуються. Саме тому, за чинними в Україні умовами, обов'язковому страхуванню від нещасних випадків підлягають:

      – пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

      – працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі — водії), а саме:

• водії автомобільного, електротранспорту, машиністи і помічники машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів);
• машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирських вагонів, начальники (бригадири) поїздів;
• поїздові електромонтери;
• кондуктори;
• працівники вагонів-ресторанів, водії дрезин та інших одиниць рухомого складу;
• механіки (начальники) рефрижераторних секцій (поїздів);
• працівники бригад медичної допомоги.

      Пасажири  вважаються застрахованими з моменту  оголошення посадки в поїзд, морське  або річкове судно, автобус чи інший транспортний засіб до моменту  завершення поїздки, а водії —  тільки на час обслуговування поїздки.

      Страхувальниками  з цього виду страхування виступають самі пасажири, які сплачують страховий  платіж додатково при оплаті проїзного  квитка, а для водіїв — юридичні особи і громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності — власники транспортних засобів, які страхують  водіїв на час обслуговування поїздок.

      Страховий платіж становить для пасажирів  при поїздках на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області в розмірі до двох відсотків, а на маршрутах приміського сполучення — до п'яти відсотків вартості проїзду. Страховий платіж за водіїв визначається у розмірі до одного відсотка страхової суми за кожного застрахованого.

      Страхову  суму встановлено в розмірі 500 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян.

      До  страхових випадків належать:

      – загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

      – одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності;

      – тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

      Розмір  виплати страхової суми залежить від ступеня втрати працездатності чи смерті застрахованого.

      Особисте  страхування на повітряному транспорті здійснюється за рахунок власників або експлуатантів повітряних суден. Обов'язково підлягають страхуванню члени екіпажу та авіаційний персонал під час перебування на борту повітряного судна, а також пасажири повітряного транспорту. Розмір страхової суми на повітряному транспорті становить 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші умови аналогічні страхуванню на решті видів транспорту.

      Незважаючи  на те, що Законом України «Про страхування» передбачено обов'язкове страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків, його практичне втілення стримується через відсутність чіткого переліку відповідних професій та умов страхування.

      Виплата страхової суми здійснюється в строки, визначені компетентним органом, після  отримання страховиком всіх необхідних документів. 

      1.3 Індивiдуальне та колективне добровiльне страхування вiд

      нещасних  випадкiв

           Основною метою добровільного страхування від нещасних випадків є відшкодування збитків, нанесених життю і здоров'ю застрахованого внаслідок нещасного випадку, що не може бути відшкодовано за обов'язковими видами особистого страхування від нещасних випадків.

      В Україні добровільне страхування  від нещасних випадків на підставі своїх індивідуальних умов та правил страхування здійснює більшість страхових компаній, занесених до Державного реєстру страховиків. Розглянемо основи проведення добровільного страхування від нещасних випадків з урахуванням досвіду Національної акціонерної страхової компанії (НАСК) «Оранта», яка здійснює цей вид страхування близько 80 років і пройшла всі етапи його становлення і розвитку. До речі, її досвід запозичили й багато молодих страховиків.

      При цьому слід зазначити, що лише за часи незалежності в Україні умови  страхування від нещасних випадків змінювалися кілька разів. Це було віддзеркаленням  як змін законодавчої бази, так і  реального стану економіки та інфляційних процесів, що відбувалися в державі.

      Зниження  рівня інфляції, стабілізація економіки, запровадження нової грошової одиниці гривні та прийняття низки законодавчих актів зумовило нові зміни в проведенні добровільного страхування від нещасних випадків.

      Тепер добровільне страхування громадян від нещасних випадків здійснюється на підставі умов та правил, що враховують особливості як індивідуального страхування громадян, так і колективного страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств. Особливі умови можуть застосовуватися в разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціалізованих навчальних закладів на випадок травми внаслідок нещасного випадку, а також військовослужбовців. Вони відбивають особливості ризику цих категорій застрахованих.

      Страхувальниками  можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування від нещасних випадків третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав та обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

      Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є:

      – обмеження терміну страхування;

      – обмеження віку страхувальників;

      – обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору;

      – настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку);

      – пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров'я, працездатності або часу лікування;

      – обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку;

      – обумовлений термін виплати страхової суми;

      – визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров'я внаслідок нещасного випадку.

      Страхові  випадки. До страхових випадків відносяться: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

      При цьому нещасний випадок тлумачиться  як несподівана непередбачувана  подія, що фактично відбулася і призвела до фізичного ушкодження або внаслідок якої настав розлад здоров'я або смерть застрахованого і яка підтверджена медичним закладом. За умовами НАСК «Оранта» це такі події:

      а) травма;

      б) утеплення;

      в) опіки, ураження блискавкою або електричним струмом;

      г) обмороження, переохолодження;

      д) випадкове гостре отруєння хімічними речовинами (промисловими або побутовими), ліками;

      є) укуси тварин, отруйних комах, змій.

      Кожна страхова компанія визначає свій перелік страхових подій. В одних він може бути ширшим, в інших навпаки — порівняно обмеженим.

      Обмеження страхування. Не можуть бути застрахованими особи, що визнані в установленому порядку недієздатними, інваліди І та непрацюючі інваліди II групи, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворювання і СНІД. Є вікові обмеження.

      Правила страхування також обумовлюють випадки, що не належать до страхових. Це, зокрема, стосується травмування застрахованого у зв'язку із вчиненням ним дій, у яких слідчими органами або судом установлені ознаки умисного злочину, або травмування застрахованого, причиною якого стали його дії, пов'язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; травми або смерть, пов'язані з умисним заподіянням собі тілесних пошкоджень, та інші.

      Групи ризику страхування. Професія, при визначенні групи ризику, є вирішальною. Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією може бути обумовлено кілька груп ризику, на які поділяються застраховані. У випадку, що розглядається, таких груп, наприклад, три.

      Перша група — службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов'язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та танцювальних ансамблів; працівники банків (крім осіб, які зайняті інкасуванням та перевезенням грошей); працівники побутового та комунального господарства; педагогічний персонал позашкільних дитячих закладів, викладачі та студенти інститутів, технікумів; домогосподарки; медичні працівники; працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та телеграфу; службовці бібліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери; працівники преси.

      Друга група — решта категорій працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування; інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень; газоелектрозварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі; робітники харчової промисловості; поліграфічних підприємств; пожежна охорона; військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ (крім працівників карного розшуку, ДАІ, водіїв); робітники будівельної, машинобудівної, скляної промисловості; працівники сільського господарства; робітники транспорту (крім повітряного); робітники електростанцій та експедицій.