Медичне страхування в Україні та Німеччині

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

На тему: “Медичне страхування в Україні та Німеччині” 
 
 
 

 
 Підготовила: ст.гр.МН-01-09-1

      Бут О.В.

      Перевірила: Оніщенко  Л.А. 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ 2011

План

Вступ………………………………………………………………………….3

1.Особливості медичного страхування у Німеччині…………………………5

2.Медичне страхування в Україні

  а) Обов'язкове медичне страхування………………………………………..9

б) Добровільне медичне страхування………………………………………13

Список використаної літератури……………………………………………21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП  

    Зародження  елементів соціального страхування  і страхової медицини в Україні  відноситься до XVIII -- початку XIX ст. і  проглядається через призму тодішнього державного устрою країни, коли в царській Росії на капіталістичних підприємствах почали з'являтися каси взаємодопомоги. Перше страхове товариство, яке займалося страхуванням від нещасних випадків і страхуванням життя, з'явилося в Росії у 1827р. Через епідемію холери 26 серпня 1866р. було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов'язувалися організовувати для своїх робітників лікарні. Це і поклало початок формуванню, так званої, фабрично-заводської медицини. Вперше лікарняні каси було створено в 1870р. при адміралтейському заводі "Россуд" у Миколаєві. Тут підприємці уклали першу в Україні угоду для надання медичної допомоги з миколаївським військово-морським шпиталем.

    У Росії перший закон " Про страхування  на випадок хвороби" був прийнятий  у 1912р., який став імпульсом для розвитку лікарняних кас. Відтоді лікарняні каси стали осередком надання медичної допомоги за страховим принципом. Це поклало початок формуванню системи страхової медицини дореволюційного періоду в Україні. Положення "Про соціальне забезпечення працюючих" 1918р. і Постанова Раднаркому "Про передачу всієї лікувальної частини колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров'я" 1918р. стали основою для одержавлення страхових організацій і ліквідації лікарняних кас.

    Другий  етап розвитку страхової медицини в Україні пов'язаний з переходом країни у березні 1921р. до Непу. Це призвело до відходу від бюджетної системи фінансування і спричинило передачу медичних закладів на фінансування до місцевих бюджетів з подальшим скороченням фінансування і запровадження часткової оплати за отриману медичну допомогу.

    І лише з прийняттям Закону України "Про  страхування " (1996 р.), Основ законодавства  України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 р.) та проекту Закону України "Про  загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" (2001 р.) можна говорити про подальший розвиток соціально значущої ідеї обов'язкового медичного страхування в нашій державі.

    В Україні Указом Президента України  від 14 листопада 2000 р. № 1223/2000 "Про  проведення експерименту щодо впровадження обов'язкового соціального медичного страхування в м. Києві і Київській області" передбачено здійснення відповідного експерименту, який може стати основою загального обов'язкового медичного страхування в державі. Тут планується впровадження страхової медицини, яка ґрунтується на принципі обмеження доступу приватних страхових компаній до формування страхового фонду (принаймні на початковому етапі), що формується на рівні видатків підприємців і підпорядковується державі (у Києві -- муніципальній владі).

    Фінансування  охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним і приватним. Бюджетна система  охорони здоров'я найвиразніше була представлена у країнах колишнього СРСР (Україна, Білорусія, Росія та інші). Соціальна система характерна для країн Західної Європи, а змішана (бюджетна, соціальна і приватна) -- для США. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Особливості медичного страхування у Німеччині 

    Німеччина має найтривалішу історію медичного  страхування. Для цієї країни характерна подвійна система страхування здоров'я за участю як приватних, так і державних організацій. Існують два його види: обов'язкове (державне) й добровільне (приватне).

    Медичне страхування є провідною ланкою системи охорони здоров'я у  Німеччині. 74% населення країни беруть участь в обов'язковому страхуванні, 14% обирають державне медичне страхування на добровільних засадах, 9% обслуговується приватними медичними страховиками, 2% -- не беруть участі у медичному страхуванні (військовослужбовці, поліція, котрим охорона здоров'я гарантується урядом), і лише 1% населення не має медичної страховки.

    Головними учасниками системи медичного страхування, які безпосередньо надають страхові послуги, є некомерційні страхові організації -- лікарняні каси. Вони -- центральна складова системи охорони здоров'я -- посідають чільне місце в державному медичному страхуванні Німеччини, їх права та обов'язки регламентовано законодавчо Соціальним кодексом (Social Code Book). На початку XXI століття в Німеччині налічувалося 453 страхові каси і 52 приватні компанії зі страхування здоров'я (7,1 млн. застрахованих). Лікарняні каси диференційовані на 7 різних груп: 17 головних; ІЗ додаткових, відомих як ерзац-каси; 359 заводських і фабричних; 42 ремісничо-цехові; 20 сільськогосподарських; 1 шахтарська (гірничопромислова); 1 морська каса.

    Членство  у лікарняних касах для найманих працівників є обов'язковим, якщо їхній сукупний дохід не перевищує  законодавчо встановленої суми -- близько 40 тис. євро/рік для західної частини  країни (у 2000 році -- 77,4 тис. нім. марок) та близько 32 тис. євро/рік для тієї частини Німеччини, що була НДР (63,9 нім. марок). За інших обставин членство у системі обов'язкового медичного страхування є добровільним. Розмір внеску встановлюється у відсотках залежно від доходу застрахованого. При цьому вік, стать і страховий ризик не враховуються (принцип солідарності). Тобто внески у страхові фонди залежать лише від доходу громадянина. Розмір внеску розподілений між роботодавцями і найманими працівниками рівномірно -- кожний сплачує 50%. Якщо дохід працівника менший, ніж встановлена межа, то сплачує внесок лише роботодавець (10% у всі фонди соціального страхування).

    Розмір  внесків лікарняні каси встановлюють самостійно з таким розрахунком, щоб вони разом з іншими надходженнями  покривали передбачені витрати на страхування. Оскільки число застрахованих у різних касах неоднакове, то відрізняються і суми страхових внесків. При середньому в країні страховому тарифі 12% його реальні розміри коливаються у межах від 8 до 16%.

    Згідно  із Соціальним кодексом, лікарняні каси мають установлений перелік гарантованих послуг:

    -превентивні заходи;

    - заходи щодо ранньої діагностики хвороби;

    - надання лікувальних послуг (амбулаторна медична допомога, стоматологічне лікування, лікарняне обслуговування при вагітності й пологах, догляд за хворими вдома, проведення реабілітаційних заходів, забезпечення лікарськими, допоміжними засобами, лікування у лікарнях і профілактичних або реабілітаційних установах);

    -транспортування хворого.

    У медичному страхуванні Німеччини є вісім різних видів лікарняних кас, кожному з яких відповідають самостійні установи медичного страхування. Це глибоке розгалуження відбулося на основі історично зумовлених розмежувальних критеріїв: по регіональній компетенції розрізняються регіональні лікарняні каси, по виробничій компетенції – виробничі. Професійними ознаками характеризуються лікарняні каси союзу ремісників, сільські лікарняні каси для фермерів і їх працівників, робочі лікарняні каси, що об’єднують представників деяких робочих професій, лікарняні каси для службовців, відкриті для всіх категорій що служать, морська лікарняна каса, що об’єднує працюючих на морських судах, федеральна гірницька лікарняна каса для зайнятих в гірничодобувній промисловості.

      Названі класифікаційні критерії  є результатом економіко-соціального розвитку Німеччини і, ймовірно, можуть бути лише частково перенесені на інше суспільство з іншими соціально-історичними і економічними реаліями.

    Гарантії  надання ліків і медичних послуг забезпечуються відповідними організаційними механізмами. Особлива увага приділяється відносинам між установами ОМС і установами, що надають медичні послуги.

    Із  фінансової точки зору система охорони  здоров'я Німеччини є дорогою  порівняно з іншими європейськими  країнами. Витрати на охорону здоров'я перевищують 10% ВВП і постійно збільшуються.

    У Німеччині не існує єдиного бюджету  охорони здоров'я, натомість нараховується 17 бюджетів, що ґрунтуються на податках (1 федеральний бюджет і 16 бюджетів земель) й 453 бюджети лікарняних кас (страхових  фондів). Основу фінансового забезпечення охорони здоров'я Німеччини становлять кошти медичного страхування. їхній обсяг залишається постійним і дорівнює 66--68% загальних витрат на охорону здоров'я за останні 25 років.

    Окрім державного медичного страхування, існує три інших джерела надходжень: податки -- близько 10%, безпосередня плата страхувальників -- майже 11%; приватне медичне страхування -- близько 7%.

    Особливою рисою німецької моделі обов'язкового медичного страхування є безпосередня участь застрахованого в оплаті медичних послуг -- 80% вартості лікування сплачує лікарняна каса, 20% -- сам пацієнт. Це плата і за лікування, і за ліки. Вартість ліків єдина по всій Німеччині. За рік житель країни споживає ліків у середньому на 300 євро.

    В Німеччині діє механізм багатоканального фінансування охорони здоров'я, найвагомішим джерелом якого є фонди обов'язкового медичного страхування. Наявність інших джерел фінансування має позитивне значення -- зменшує фінансове навантаження на всіх учасників системи (на федеральний і місцевий бюджети, роботодавців, застрахованих), чим зумовлюється ефективність і достатність надходження коштів у цю галузь, сталість системи фінансування охорони здоров'я.

    Система охорони здоров'я Німеччини має  низку проблем і недоліків:

    -велика кількість лікарняних ліжок (майже 920 на 100 тис. населення при середній нормі 600 у країнах ЄС);

    -довготривале перебування хворого у лікарні (16,6 дня);

    - стрімке зростання вартості лікування;

    -відсутність соціально гарантованого мінімуму, жорсткого планування ресурсів.

    У Німеччині затвердився договірний принцип. У договорах відповідно до правових рамок регулюються окремі деталі медичного обслуговування, зокрема  такі, як: вид, об’єм, економічність  і якість послуг, що надаються; вигляд і розмір оплати; порядок виставлення рахунків і контролю за звітністю; забезпечення медичного обслуговування по всій території країни.

      Досвід медичного страхування  показує, що для забезпечення  достатнього і недопущення надмірного  медичного обслуговування медичне  страхування повинно мати можливість впливати на планування і перерозподіл потужностей у всіх галузях медицини. Причинами серйозних економічних проблем в Німеччині є практично необмежена видача дозволів на відкриття приватної лікарської практики і утримання дуже великих лікарень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Медичне страхування в Україні 
 

    а) Обов'язкове медичне страхування 

    У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе  місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

    Світовий  досвід показує, що напрямки вирішення  цієї проблеми можуть бути різні. Загалом  вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров'я й  організацією надання медичних послуг.

    Медичне страхування, яке провадиться в  обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.