Контрольная работа по "Безопасности жизнедеятельности"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Марта 2013 в 21:02, контрольная работа

Описание

1. Закон України "Про охорону праці"
2.1 Особливості ураження людини електричним струмом
2.2 Причини ураження електричним струмом
3. Порядок користування вуглекислотним вогнегасником

Работа состоит из  1 файл

12.docx

— 43.15 Кб (Скачать документ)

1. Закон України "Про охорону  праці"

 

Поняття охорони праці  визначається ст.1 Закону України "Про  охорону праці"."Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних  і лікувально-профілактичних заходів  та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці".

Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і  затверджений Президентом України  в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули  та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі  моменти, занотовані в Законі. Так, у  розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія  цього Закону (стаття 2), який поширюється  на всіх фізичних та юридичних осіб. Стаття 3 передбачає: якщо міжнародним  договором, на обов'язковість якого  дала згоду Верховна Рада України, встановлено  інші норми, ніж ті, що передбачені  законодавством України про охорону  праці, то застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної  політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, навчання з питань охорони праці, повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці та ін.

У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати  працівника про умови праці; виплачувати  компенсацію за шкідливі умови праці; забезпечувати соціальне страхування  від нещасних випадків і профзахворювань  у Фонді соціального страхування  від нещасних випадків; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни  виробничих умов або пільг; забезпечувати  спецодягом та засобами індивідуального  захисту згідно з чинними нормативами  та умовами колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись  від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров'ю та життю, та ін. У Законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У розділі III "Організація  охорони праці" йдеться про  те, що роботодавець обов'язково створює  систему управління охороною праці  на підприємстві і забезпечує її функціонування для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня  охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про  здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з  охорони праці; проходити встановлені  законодавством медичні огляди. Працівник  несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служби охорони праці при кількості працюючих - 50 і більше осіб, при меншій чисельності - очолює службу охорони праці сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах (відповідно до Типового положення про службу охорони праці). Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю, а її керівники та спеціалісти за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Працівники служби мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи, зупиняти роботи виробництва, дільниці, машини або устаткування в разі порушень правил безпеки, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги службі охорони праці на підприємстві, згідно з Тиловим положенням, може бути створена комісія з питань охорони праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер. Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18). Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб (відповідно до типового положення, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом нагляду за охороною праці). У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачається витрачати не менше 0,2% від фонду оплати праці. Фінансування загальнодержавних, галузевих, регіональних програм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється з державних і місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, визначених законодавством. Законом передбачено вносити в колективний договір, угоду соціальні гарантії для працівників підприємства з питань охорони праці (стаття 20) з визначенням їх фінансування. Будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми, транспортні засоби повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці і, перед введенням у дію, повинні пройти експертизу (стаття 21). Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій організовує роботодавець (стаття 22) відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У статті 23 передбачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці. Ця інформація повинна доводитись до всіх працівників підприємства, а також направлятися до органів державного управління і державного нагляду. Відповідно до Закону (стаття 24), можуть створюватися добровільні об'єднання (асоціації, товариства) громадян, працівників і спеціалістів з метою поліпшення охорони праці.

У розділі IV "Стимулювання охорони праці" йдеться про  економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним  договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.

Розділ V "Нормативно-правові  акти з охорони праці". До них  належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови  та інші документи на засоби праці  і технологічні процеси повинні  містити вимоги щодо охорони праці  і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється  на сферу трудового й професійного навчання.

Розділ VI "Державне управління охороною праці" (стаття 32) визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет  Міністрів (забезпечує реалізацію державної  політики в галузі охорони праці); спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади; Рада міністрів  АР Крим, місцеві державні адміністрації  та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна  рада з питань безпеки життєдіяльності  населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр  України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять  єдину науково-технічну політику з  питань охорони праці, розробляють  і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають  із галузевими профспілками угоди з  питань охорони праці та ін. (стаття 33). Спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади з нагляду  за охороною праці здійснює контроль та комплексне управління охороною праці  на державному рівні, займається нормо-творчою діяльністю та ін. Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.

Статті 34, 35, 36 містять положення  про повноваження Ради міністрів  АР Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Наукові дослідження з проблем  охорони праці (стаття 37) проводяться  науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими  установами та організаціями в межах  загальнодержавної та інших програм  із цих питань - науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими  установами та організаціями, вищими навчальними  закладами та фахівцями.

Розділ VII "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  з нагляду за охороною праці - Держпромгірнагляд (до середини 2005 р. Держнаглядохоронпраці); спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за дотриманням  законодавства про охорону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання  в особі своїх виборних органів  і представників. У разі відсутності  профспілки громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (стаття 42) і діє  відповідно до типового положення.

Розділ VIII "Відповідальність за порушення законодавства про  охорону праці". За порушення законодавства  про охорону праці передбачено  штраф (стаття 43), максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду  заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману  працю. Кошти від штрафів зараховуються  до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони  праці (стаття 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

Розділ IX "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня  його опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р.

Закон, прийнятий Верховною  Радою, приведено у відповідність  з Конституцією України, чинним законодавством (Законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності »).

Необхідно відзначити, що введена  відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»  єдина система соціального страхування  від нещасного випадку на виробництві, забезпечення державної політики щодо соціального захисту працюючих  знайшли відображення у даному Законі.

Міжнародне законодавство  про охорону праці являє собою  систему міжнародно-правових актів, спрямованих на захист працівників  від професійних ризиків. Цей  термін Міжнародне бюро праці визначає як "джерело небезпеки для життя  і здоров'я працівника, з яким він стикається у виробничому  середовищі під час виконання  ним своїх виробничих обов'язків". Закон України "Про охорону  праці" забезпечує перевагу норм міжнародних  договорів і угод, в яких бере участь Україна, над правовими нормами  законодавства України. Тобто, коли міжнародним договором або угодою, в якому бере участь Україна, передбачені  більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, то виконуються правила  міжнародного договору або угоди. Ця норма застосовується до всіх договорів, в яких бера участь Україна незалежно від їх форми і назви - договір, угода, конвенція, пакт, протокол або інші форми і які були ратифіковані Верховною Радою України.

Конвенції Міжнародної Організації  Праці, за якими Україна має міжнародне співробітництво у галузі поліпшення умов праці: №115 - про захист працюючих  від іонізуючої радіації, №155 - про  безпеку і гігієну праці та виробниче середовище, №148 - про захист працівників від професійного ризику, №174 - про обладнання машин захисними  пристроями.

 

2.1 Особливості ураження людини електричним струмом

 

Особливості ураження електричним  струмом:

- організм людини не наділений властивістю, за допомогою якої можна було б визначити наявність електроструму;

- електротравма може виникнути без безпосереднього контакту зі струмопровідниками, частинами устаткування (ураження через електричну дугу, крокову напругу);

- електричний струм, проходячи через тіло людини, діє не тільки в місцях контактів і на шляху проходження через організм, а й на центральну нервову систему, що спричиняє до ураження внутрішніх органів (порушення нормальної діяльності серця, зупинку дихання)

Ураження організму людини електричним  струмом залежить від:

-         сили струму, що проходить через тіло;

-         тривалість його дії;

-         шляху проходження через тіло;

-         індивідуальних особливостей організму людини;

-         стану приміщення, в якому експлуатується електроустановка;

-         площі контакту людини із струмоведучими частинами.

Неоднакова величина струму впливає  по різному на організм людини.

Сила електричного струму, що протікає через людину, є основним чинником, що визначає результат ураження електричним струмом. Значення напруги, під якою опинилася людина, і опір її тіла впливають на результат ураження людини лише в тій мірі, в якій напруга та опір людини визначають значення електричного струму, що протікає через людину.

Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним  струмом, поділяються на три групи: електричного характеру, неелектричного характеру і чинники виробничого  середовища. Основні чинники електричного характеру - це величина струму, що проходить  крізь людину, напруга, під яку  вона потрапляє, та опір її тіла, рід і частота струму.

Величина струму, що проходить  крізь тіло людини, безпосередньо  і найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють: 

- відчутний струм —  викликає при проходженні через  організм відчутні подразнення; 

- невідпускаючий струм — викликає при проходженні через організм непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснуто провідник; 

- фібриляційний струм — при проходженні через організм викликає фібриляцію серця. Відповідно до наведеного вище: - пороговий відчутний струм (найменше значення відчутного струму) для змінного струму частотою 50 Гц коливається в межах 0,6-1,5 мА і 5-7 мА - для постійного струму;

- пороговий невідпускаючий струм (найменше значення не-відпускаючого струму) коливається в межах 10-15 мА для змінного струму і 50-80 мА - для постійного;

- пороговий фібриляційний струм (найменше значення фібриляційного струму) знаходиться в межах 100 мА для змінного струму і 300 мА для постійного.

Гранично допустимий струм, що проходить крізь тіло людини при  нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки, не повинен перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА для  постійного. 
Величина напруги, під яку потрапляє людина, впливає на тяжкість ураження електричним струмом в тій мірі, що зі збільшенням прикладеної до тіла напруги зменшується опір тіла людини. Останнє призводить до збільшення струму в мережі замикання через тіло людини і, як наслідок, до збільшення тяжкості ураження.  Гранично допустима напруга на людину при  нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинна перевищувати 2-3В для змінного струму і 8 В для постійного.

 Тіло людини являє  собою складний комплекс тканин. Це шкіра, кістки, жирова тканина,  сухожилля, хрящі, м'язова тканина,  кров, лімфа, спинний і головний  мозок і т. ін. Електричний опір  цих тканин суттєво відрізняється.  Шкіра є основним фактором, що  визначає опір тіла людини  в цілому. Опір шкіри різко  знижується при ушкодженні її  рогового шару, наявності вологи  на її поверхні, збільшенні потовиділення,  забрудненні. Крім перерахованих  чинників, на опір шкіри впливають  щільність і площа контактів,  величина прикладеної напруги,  величина струму і час його  дії. Зі збільшенням величини  напруги, струму і часу його  дії опір шкіри, а також і  тіла людини в цілому падає.  Опір тіла людини залежить  від її статі і віку: у жінок  він менший, ніж у чоловіків,  у дітей менший, ніж у дорослих, у молодих людей менший, ніж у літніх. Спричиняється така залежність товщиною і ступенем огрубіння верхнього шару шкіри. Враховуючи багатофункціональну залежність опору тіла людини від великої кількості чинників, при оцінці умов небезпеки ураження людини електричним струмом опір тіла людини вважають стабільним, лінійним, активним і рівним 1000 Ом.

Информация о работе Контрольная работа по "Безопасности жизнедеятельности"