Співучать у злочині

Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника  чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: підшукування або пристосування  засобів чи знарядь; підшукування співучасників; замовлення вчинення злочину; усунення перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочину. Керуванням підготовкою  злочину (злочинів) охоплюється також  проведення інструк­тажу співучасників  щодо виконання ними відповідних  злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація  підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких, усунення його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити  вчиненню злочину), визначення місць  переховування співучасників після  вчинення ними злочину, а також місць  приховування знарядь, засобів вчинення злочину, його слідів та предметів, здобутих злочинним шляхом тощо. У разі коли організатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих  дій, які самі по собі є злочинними (підроблення документів, викрадення чи зберігання зброї, давання хабара тощо), його дії потребують додаткової правової оцінки ще як організатора чи підбурювача таких злочинів.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників  на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій  пособника та підбурювача). Воно може полягати, зокрема, у: наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які  становлять об'єктивну сторону вчинюваного  злочину чи забезпечують вико­нання таких дій; координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину. визначення послідовності  вчинення злочинних дій, форми і  порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників  тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій  є те, що вони пов'язані з безпосереднім  виконанням об'єктивної сторони злочину  і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед його початком.

Організація вчинення злочину, керування його підготовкою  чи вчиненням, а також інші форми  організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у  виконанні об'єктивної сторони злочину, тобто участі його у ньому як виконавця. За таких обставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої   частини   КК,   яка   передбачає відповідальність за вчинений злочин без посилання на ст. 27 КК. Якщо у  вчиненні одного злочину особа брала  участь як організатор, а в іншому — як виконавець, пособник чи підбурювач. її дії у кожному разі мають  одержувати самостійну правову оцінку.

Утворення організованої групи чи злочинної  організації — це сукупність дій  по організації (формуванню, заснуванню, створенню) стійкого злочинного об'єднання  для вчинення одного чи багатьох злочинів.

Дії щодо утворення організованої групи  чи злочинної організації за своїм  змістом є близькими до дій  по організації злочину (підшукування відповідних співучасників, об'єднання  їх зусиль. визначення загальних правил поведінки членів групи або організації  тощо). Однак основне завдання, яке  стоїть перед організатором у  цьому випадку, є іншим — створити (заснувати) стійке об'єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їх зусилля для заняття злочинною  діяльністю. Налагодження функціонування стійкого злочинного об'єднання передбачає встановлення взаємозв'язку в діях окремих учасників останнього та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури  об'єднання.

Керування організованою групою чи злочинною  організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання їх функціонування (забезпечення існування та збереження організованості) як стійкого об'єднання осіб та або здійснення ними злочинної діяльності.

Таке  керування може здійснюватись у  формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, організації  звітів про виконання тих чи інших  дій, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення  встановлених у ньому правил поведінки.

Фінансування  злочинної діяльності організованої  групи чи злочинної організації  — це забезпечення їх коштами у  національній валюті України чи в  іноземній. Воно передбачає як організацію  винним постачання зазначеним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені даним  об'єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольнили їх потреби. Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування ор­ганізованої групи чи злочинної  організації (придбання техніки, зброї, іншого майна. оренду чи придбання приміщень, видачу коштів членам таких об'єднань як плату за виконання ними відповідних  функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної  діяльності), так і вчинення конкретного  злочину (придбання та пристосування  знарядь та засобів його вчинення. вкладання коштів у незаконну  підприємницьку діяльність, виплата  винагороди виконавцям та іншим співучасникам  злочину тощо).

Інше, крім фінансового, забезпечення (матеріально-технічне, інформаційне тощо) злочинної діяльності названих об'єднань за законом не є  підставою для визнання особи  організатором злочину. Особа, яка  здійснює таке забезпечення, може бути визнана організатором лише за умови  вчинення нею інших дій, передбачених ч. З ст. 27 КК.

Приховування  злочинної діяльності організованої  групи або злочинної організації  являє собою організацію специфічної  форми пособницької діяльності у  вигляді переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним  шляхом, іншого приховування злочинної  діяльності зазначених об'єднань. Приховування злочинної діяльності таких об'єднань може виразитись в організації; а) легалізації  доходів, отриманих таким об'єднанням злочинним шляхом; б) підкупу працівників  органів державної влади з  метою невжиття ними передбачених законом  заходів до викриття учасників групи (організації) та притягнення їх до відповідальності; в) проникнення учасників  таких об'єднань до органів державної  влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для  злочинної діяльності даних об'єднань; г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту  предметів, здобутих злочинним шляхом; е) маскування слідів злочину; є) знищення знарядь та засобів їх вчинення; ж) фізичного знищення потерпілих, свідків  злочинної діяльності, а також  тих співучасників вчинених злочинним  об'єднанням злочинів, які могли  б виступити як свідки.

Якщо  приховування, на організацію якого  були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (наприклад, знищення чи пошкодження  майна, вбивство, давання хабара, легалізація  майна, здобутого злочинним шляхом тощо) і це охоплювало умислом такої  особи, її дії додатково кваліфікуються ще і як організація відповідного злочину.

2.3. Підбурювач

 Нове  законодавче визначення цього  виду співучасника відрізняється  від попереднього трьома моментами: 

— новою  його назвою (у ч. 5 ст. 19 КК 1960 р. він  іменувався підмовником, у ч. 4 ст. 27 КК 2001 р. — підбурювачем);

— новий  КК підбурювачем визнає особу, яка схилила  іншого співучасника до вчинення злочину, тоді як КК 1960 р. не уточнював цього  моменту і зазначав, що підмовник  — це особа, яка схилила до вчинення злочину (якщо тлумачити буквально, то не зрозуміло, кого ж вона мала схилити  до цього);

— новий  КК називає конкретні способи  схиляння іншого співучасника до вчинення злочину, чого не передбачав КК 1960 р., а  саме: умовляння; підкуп; погроза; примус; схиляння іншим чином.

Схиляння  до вчинення злочину передбачає збудження  бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішучості  або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у новому КК йдеться про схиляння «іншого  співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом  злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не с  підбурюванням у кримінально-правовому  смислі. У разі вчинення останньою  злочину відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила  до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи  в оману для того, щоб, використавши її помилку, досягти певного злочинного результату. У цьому випадку відсутня психічна спільність, характерна для  співучасті.

Умовляння означає систематичне або одноразове наполегливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп  — це надання або обіцянка надання  особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею  злочину. Підбурювання шляхом підкупу  може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза — залякування особи заподіянням  фізичної, майнової, моральної або  іншої шкоди у разі невчинення нею злочину.

Примус  передбачає домагання від іншої  особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження  належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про  таку особу тощо.

Під іншим  чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа  схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Якщо схиляння до вчинення злочину  здійснено у вигляді наказу або  розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за такого роду підбурювання, а також за виконання  зазначених наказу чи розпорядження  настає з урахуванням положень, передбачених ст. 41 КК.

Підбурювання  може виражатись у словесній, письмовій  формах або за допомогою міміки та жестів, як у прямій, так і в  завуальованій формі. У тих випадках, коли спосіб підбурювання сам по собі є кримінальне караним, він повинен  отримувати самостійну кримінально-правову  оцінку (наприклад, погроза вбивством, давання хабара).

З об'єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у  самому злочині як виконавця. Воно можливе  на стадії підготовки або під час  вчинення злочину. Схвалення злочину  після його вчинення за загальним  правилом не с кримінальне караним. за винятком випадків, коли у ньому  містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад  іншого  закінченого злочину (наприклад. порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії – ст.161 КК).

У разі якщо підбурювання особою іншої особи  до вчинення певних дій утворює самостійний  склад злочину, цю особу слід визнавати  виконавцем такого злочину, а її дії  кваліфікувати за відповідною статтею  Особливої частини КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією — ч. 2 ст. 303 КК).

2.4. Пособник

 Відповідно  до ч. 5 ст. 27 нового КК пособником  визнається особа, яка сприяла  вчиненню злочину іншими співучасниками: порадами чи вказівками: наданням  засобів чи знарядь; усуненням  перешкод, — а так само особа,  яка заздалегідь обіцяла: переховати  злочинця, знаряддя чи засоби  вчинення злочину, сліди злочину  чи предмети, здобуті злочинним  шляхом; придбати чи збути такі  предмети; іншим чином сприяти  його приховуванню. Від аналогічного  визначення у КК 1960 р. (ч. 6 ст. 19) наведене  визначення поняття пособника  відрізняється двома моментами: 

— у  чинному визначенні йдеться про  сприяння вчиненню злочину іншими співучасниками. чого не вказував КК 1960 р.:

— новий  КК доповнив поняття пособника новою  ознакою, вказавши, що ним також є  особа, яка заздалегідь обіцяла  придбати чи здобуті предмети, здобуті  злочинним шляхом, або іншим чином  сприяти приховуванню злочину.

Що ж  до змісту конкретних ознак пособника. то їх у стислому вигляді можна  визначити.

Сприяння  вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам  інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину  та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних  намірів.