Контрольная работа по "Криминологии"

Навчально – науковий інститут права та масових комунікацій

Смілянський навчально – консультативний пункт

 

 

 

Контрольна робота

 

 

З дисципліни «Криміналістика»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На тему

Виконала

Студентка І курсу

Групи ПЗзм – 4С

Титарук Інна Віталіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сміла – 2013

Завдання 1. Предмет науки криміналістики.

Розвиток  наукових уявлень про предмет  криміналістики. Закономірності об’єктивної  дійсності, що вивчаються криміналістикою: закономірності злочинної діяльності, закономірності відображення злочину  в навколишньому середовищі, закономірності виявлення, закріплення і дослідження  слідів злочину.

 

Завдання 2. Поняття і види криміналістичної ідентифікації.

Криміналістична ідентифікація як самостійне наукове  вчення. Наукові основи криміналістичного  ототожнення об’єктів. Види і форми криміналістичної ідентифікації.

 

Завдання 3. Види слідів рук і способи їх виявлення під час проведення слідчих дій.

Будова шкіри  на долонних поверхнях рук і механізм утворення слідів рук. Об’ємні і  поверехневі (нашарування, відшарування), видимі, безколірні сліди.

Провести  огляд скляного предмета (пляшки, банки  тощо), описати методи виявлення, фіксації і вилучення слідів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 1. Предмет  науки криміналістики.

Розвиток  наукових уявлень про предмет  криміналістики. Закономірності об’єктивної  дійсності, що вивчаються криміналістикою: закономірності злочинної діяльності, закономірності відображення злочину  в навколишньому середовищі, закономірності виявлення, закріплення і дослідження  слідів злочину.

 

Розвиток процесуальної думки  наприкінці 19 століття та потреби практики створили умови для відгалуження від фундаментальних правових галузей  знань багатьох спеціальних, які  мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.

Уперше про  криміналістику як систему спеціальних  знань згадав Г.Гросс у своїй роботі “Керівництво для судових слідчих як система криміналістики” (1892р.). Г.Гросс предмет криміналістики визначив так: “Криміналістика по своїй суті починається там.., “де встановлюють” .., яким саме способом учинюються злочини? Як досліджувати ці способи і розкривати їх, які були мотиви що спричинили до злочину, яка була мета – про все це нам не говорить ні карен право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики”.

Насупні визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основних положень, які були зазначені ще у Г.Гросса. Так, С.Н.Трегубов писав, що предметом криміналістики є “використання методів природничих наук і технічних знань при розкритті злочинів і встановленні особистості злочинця”.

Автор першого  в Росії підручника з криміналістики І.М.Якімов вважав, що криміналістика “має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця”.

Криміналістика, так само як і інші науки, для пізнання свого предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у  структуру предмета. Вперше про це заявив Б.М.Шавер, який відзначив самостійність науки криміналістики в її “прийомах і методах виявлення та дослідження доказів, які використовуються з метою розкриття злочинів, виявлення і впізнання злочинця”. Проте деякі вчені, наприклад С.М.Строгович, вважали криміналістику лише технікою, а тактику і методику розслідування злочинів предметом кримінального процесу а не криміналістики.

С.М.Потапов пропонував вважати криміналістику “наукою про судові докази – наукою доказового права”. С.П.Мітрічев поклав кінець дискусії про статус криміналістики. Він обгрунтував, що криміналістика – це юридична наука, і вона не вивчає будь-якої правової сторони злочину. Разом з тим вона сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, розробляє засоби і методи збирання і дослідження доказів. Подібне розуміння предмета криміналістики мають і в наш час наукові школи і окремі вчені.

О.М.Васильєв більш лаконічно визначив її предмет  – “Криміналістика – це наука про технічні засоби і тактичні прийоми та методи, що використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій по виявленню, збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розкриття і попередження злочинів.

В.Я.Колдін дав таке визначення предмета криміналістики: “Криміналістика – це наука, котра досліджує закономірності злочинної поведінки , механізм її відтворення в джерелах інформації, особливості діяльності при розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів та розробляє на цій основі засоби і методи вказаної діяльності з метою забезпечення належного використання процесуально-матеріальних правових норм”.

Криміналістика  – це юридична наука, яка виникла  у надрах кримінального процесу  у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних  прийомів, а також способів їх використання для розкриття злочинів. Це означає, що криміналістика вивчає злочин. Проте  злочин є предметом пізнання інших  наук, які досліджують деякі специфічні сторони, властивості і особливості  злочинної діяльності для боротьби з нею. В цьому аспекті криміналістика має свій предмет пізнання.

Злочин є  складним соціальним явищем, яке характеризується своєю структурою, зв’язками і  відношенням між його єлементами. Пізнані та кількісно відтворені відношення набувають властивостей закономірностей, що належать саме цій структурі. Тому криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону.

Злочин у  діяльнісному плані – це динамічна система, яка має різні форми взаємодії об’єктів живої і неживої природи. В структуру її елементів входять: суб’єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких учинено злочин; спосіб учинення злочину; результат злочину, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, часу, поведінка осіб причетних до вчиненого злочину, або які випадково стали його очевидцями.

Елементи  динамічної системи в процесі  вчинення злочину взаємодіють між  собою, створюють сукупність послідовних  процедур, які називаються механізмом злочину. Останній є однією із сторін злочину, яку вивчає криміналістика. Усвідомлення механізму злочину  в процесі його розкриття є  однією з важливих задач, тому що не встановивши динаміки події –  як, коли і при яких обставинах, якими  засобами і в якій послідовності  розгорталася картина злочину на місці його вчинення, не можна зрозуміти  його мотивів і причин, дати йому кримінально-правову оцінку, і, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.

Криміналістику  цікавить безпосередньо предмет, на який був спрямований злочин, тому що між ним і злочинцем була взаємодія. Встановлення відношень  і взаємозв’язків між предметом  посягання і суб’єктом злочину  має безпосереднє значення для його розшуку і встановлення особистості  злочинця.

Спосіб учинення злочину – це образ діяльності суб’єкта, це не тільки поведінка, але й закономірне відтворення використання предметів – засобів діяльності. У зв’язку з цим спосіб опосередкований об’єктивними умовами, в яких виникла і розвивалась протиправна дія.

Злочинець і  способи його дій пов’язані з  місцем учинення злочину, чи особистістю  потерпілого. Часто за слідами злочину  висувають дві типові версії: “Злочинець – свій”, “Злочинець – чужий”, тобто не знайомий з потерпілим, чи не знайомий з місцем учинення злочину.

Закономірності, що вивчає криміналістика, входять  в її предмет як елементи. Подія  злочину розкриває діяльність суб’єктів  у матеріальному середовищі, в  результаті якої виникають сліди  злочину – джерела доказової  інформації. У природі все взаємопов’язано і взаємообумовлено. Злочинна діяльність не виняток. Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики і несуть необхідний і повторюваний, тобто закономірний характер.

Р.С.Бєлкін назвав п’ять закономірностей утворення слідів злочинів:

1. повторюваність процесу виникнення слідів;
2. зв’язок між діями злочинця і отриманням злочинного результату;
3. зв’язок між способом учинення злочину і слідами, які виникають як наслідок використання цього способу;
4. залежність вибору способу від конкретних обставин;
5. зникнення доказів, тобто слідів злочинів.

Вищезазначене можна об’єднати в три групи. До першої групи закономірностей належать:

• повторюваність, тобто при наявності одних і тих же причин виникають однакові наслідки, наприклад, при дотику до гладкої поверхні пальцем щоразу утворюється потожировий відбиток.
• Зв’язок між дією і результатом. Суть цієї закономірності полягає в тому, що наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності.
• Закономірне зникнення слідів-відображень. Суть цієї закономірності полягає у тому, що будь-який слід-відображення матеріальний або ідеальний після виникнення змінюється у часі і нарешті, зникає. Знання закономірностей зберігання в часі окремих слідів злочину дозволяє своєчасно їх знаходити і фіксувати.

Друга група  закономірностей включає три  види зв’язків:

1. Зв’язок між способом дії і слідами злочину полягає в тому, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків.
2. Зв’язок способу, яким було вчинено злочин, з особистістю злочинця. Цей зв’язок має імовірний характер і реально виявляє себе лише при спостереженні масових явищ. Разом з тим він є однією з ознак, за якою створюються криміналістичні обліки, АБД, що використовуються для розслідування злочинів.
3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність злочинця і має відносно стійкий характер, але вона не може щоразу повторюватися в усіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за конкретних об’єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що склалася на місці злочину.

Третя група. Закономірності, що відтворюють виникнення і перебіг явищ, які пов’язані  із злочином, характеризуються суб’єктивними  діями учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До них відносять такі дії суб’єктів:

• таємність підготовки і вибору засобів учинення злочину.
• Рекогносцироква місця вчинення злочину. Через те, що злочинець попередньо був на майбутньому місці злочину, то не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили і запам’ятали злочинця.
• Раптовий від’їзд, зміна зовнішності і місця проживання, роботи тощо, часто є наслідками вчинення злочину, тому ці факти треба виявляти і ретельно встановлювати їх причину.
• Нестандартна поведінка – настороженість, дратівливість, скритність. Така закономірність може виявитися лише при наявності лише багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення і її належить перевіряти у кожному конктетному випадку.

Наведені закономірності характеризують механізм злочину і діяльність злочинця, встановлення яких складає тільки одну частину розслідування. Другу частину  створює діяльність слідчого, яка  полягає в збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного  матеріалу у процесі доказування.

Збирання  доказів, як діяльність, складається  з таких процедур:

а) пошуку джерела  інформації, тобто таких об’єктів, які були присутні на місці події  і причинно пов’язані з подією злочину. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних – усі тверді, сипучі, рідинно- та газоподібні тіла;

б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних і тактичних прийомів для отримання відбитка джерела  інформації у формі, доступній для  сприйняття.

в) вилучення  джерела інформації з матеріального  середовища, його індивідуалізації і  процесуальної фіксації в протоколі  слідчої дії;

зберігання  джерела інформації, тобто застосування заходів і технічних засобів  для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, що руйнують структуру матеріального  джерела.

Дослідження джерел інформації підлягають певним закономірностям і охоплюють  процедури пізнання їх слідчим, особою, яка провадить дізнання, судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображення інформації, можливості віднесення її до доказуваного факту і наскільки вона узгоджується з іншими доказами.

Оцінка доказів  – це логіко-психологічний процес, в ході якого у суб’єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної  значущості фактичних даних, тобто  інформації, що знаходиться в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв’язків усіх джерел інформації і достатності сформованого комплексу  доказів для прийняття процесуального рішення.

Використання  доказів треба розуміти як процедуру  оперування ними в доказуванні, тобто  надати суб’єктам можливість ознайомитись з джерелом інформації, оцінити ті фактичні дані, що в ньому містяться, перевірити законність та обгрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та процесуального її закріплення.

Вивчення  криміналістичної закономірності вчинення злочину та його механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання  злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей учинення злочину  технічні засоби, тактичні прийоми  і рекомендації для роботи з доказами, дістали назву – криміналістичні  засоби.