Контрольная работа по "Криміналістике"

У ст. 50 КК як цілі покарання  визначаються виправлення засуджених, попередження вчинення нових злочинів засудженими й іншими особами. В ст. 1 ВТК зазначається, що ця галузь законодавства має своїм завданням забезпечення виконання покарання з тим, щоб воно було не тільки карою за вчинений злочин, а й виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також сприяло викорінюванню злочинності. Аналогічні завдання стоять і перед системою норм, які регулюють виконання покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених.

Отже, перед установами і  органами виконання покарань поставлені конкретні завдання — виконання  вироку суду відповідно до правил, встановлених кримінально-виконавчим та іншим законодавством. При цьому установи і органи виконують визначене у вироку суду покарання як сукупність каральних правообмежень, в окремих видах покарання застосовуються заходи виправно-трудового впливу на засуджених. Однак цими функціями завдання виконання покарань не обмежуються. Установи й органи, які виконують покарання, зобов’язані, наприклад, добиватися виконання вироку в частині застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 77 ВТК), стягнення матеріальних збитків, спричинених засудженим (ст. 72 ВТК).

Важливим завданням установ  і органів виконання покарань є забезпечення процесу виправлення, створення умов для переоцінки життєвих орієнтирів, мотивів і цілей поведінки  самими засудженими шляхом підвищення загальноосвітнього і культурного  рівня засуджених, їх фізичного, психічного, правового і духовного розвитку, а також забезпечення цивілізованого рівня життєдіяльності засуджених у місцях позбавлення волі. Завдання виправлення засуджених пріоритетне і найскладніше в числі завдань, поставлених перед системою установ і органів виконання покарань. 
По-перше, його розв’язання не вичерпується застосуванням покарання як сукупності каральних обмежень. У деяких покараннях з цією метою здійснюється спеціальний виховний процес — виправно-трудовий вплив, який базується на вивченні особи засудженого, психолого-педагогічному й іншому впливі на неї.

 По-друге, оскільки  виправлення засудженого — досить  віддалений за часом результат,  потрібні неабиякі зусилля адміністрації  для того, щоб прискорити внутрішній  процес зміни особи засудженого. 
По-третє, виправлення засуджених — найважливіше соціальне завдання, яке стоїть перед системою установ і органів виконання покарань. Його розв’язання гарантує вирішення проблеми спеціального попередження злочинів під час відбування покарання, а також правослухняної поведінки громадянина після відбуття покарання.

Завдання спеціального попередження вважається виконаним  у тому випадку, коли засуджений позбавлений  можливості вчинити новий злочин під час відбування покарання. Для  цього засуджені до позбавлення волі ізолюються від суспільства, а окремі їх категорії — одна від другої. Організовується охорона і постійний нагляд за поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі, змінюється їх правовий статус (наприклад, вводиться перегляд кореспонденції, догляд посилок, передач і бандеролей). 
Контроль за поведінкою засуджених до виправних робіт на виробництві і в побуті з метою попередження нових злочинів і правопорушень покладається на адміністрацію підприємств, установ і організацій, де працюють засуджені. Для цього засуджений до виправних робіт зобов’язаний дотримуватися встановленого порядку відбування покарання, з’являтися за викликом до органів, які виконують цей вид покарання. У разі невиконання цієї вимоги без поважних причин засуджений може бути підданий приводу. 
Крім того, установи і органи виконання покарань здійснюють цілий комплекс оперативно-розшукових, профілактичних та інших заходів, спрямованих на виявлення і запобігання злочинних проявів серед засуджених. 
Вирішення завдання спеціального попередження злочинів актуалізується залежно від ступеня суспільної небезпеки злочинів і особи злочинця. З урахуванням цих ознак суд призначає вид покарання, умови відбування якого диференційовані, в тому числі і за нормами, що визначають спеціально-попереджувальний вплив.

В умовах місць  позбавлення волі встановлюються суворіші заходи, спрямовані на попередження злочинів, ніж при виконанні покарань без ізоляції засудженого від суспільства. Спеціально-попереджувальний вплив диференціюється і залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання. Наприклад, за засудженими — злісними порушниками режиму — встановлюється суворіший нагляд (ШІЗО, ПКТ, дільниці посиленого нагляду).

Загальнопопереджувальне завдання вирішується установами і  органами виконання покарань шляхом реалізації в повному обсязі і  в точній відповідності із законом каральних правообмежень. Саме цим здійснюється загальнопопереджувальний вплив на громадян, які не мають твердих моральних установок і внаслідок цього схильні до вчинення злочинів. 
Таким чином, перед установами і органами виконання покарань стоїть чотири основні завдання: виконання вироку суду, забезпечення процесу виправлення засуджених, спеціальне і загальне попередження (превенція). Кожне з указаних завдань має самостійне значення, а всі разом вони розкривають зміст процесу виконання кримінального покарання. Поряд з основними завданнями, установи і органи виконання покарань здійснюють різного роду допоміжні чи забезпечувальні функції. Особливо це характерно для виправно-трудових установ.

Так, на думку  О. І. Зубкова, виправлення і ресоціалізація - це те, що веде до досягнення мети. Іншої думки дотримується В. М. Любченко, який розглядає виправлення і ресоціалізацію як напрямок діяльності співробітників установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей.

А. Д. Глоточкін, В. Ф. Пирожков та інші вважали, що виправлення  охоплює три складові:

- мету діяльності  органів і установ, які виконують  покарання;

- процес перебудови  особи засудженого та змін  у його особистості під впливом  системи виховних заходів;

- результат  роботи органів і установ виконання  покарання. Єдине, з чим можна  погодитись, - це думка вчених  про те, що

виправлення є  внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого та його спільною діяльністю з персоналом органів і установ виконання покарань, а ресоціалізація, на їх думку, - це єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення. Закріплення в Кримінально-виконавчому кодексі понять "виправлення" і "ресоціалізація" суттєво вплинуло на дискусію з цього приводу. Так, ст. 6 КВК України визначає наступне:

- виправлення  засудженого — це процес позитивних  змін, які відбуваються в його  особистості та створюють у  нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки;

- ресоціалізація - це свідоме відновлення засудженого  в соціальному статусі повноправного  члена суспільства; повернення  його до самостійного загальноприйнятого  соціально-нормативного життя в  суспільстві.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення  і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Ми погоджуємось з В. П. Захаровим, О. Г. Колбом та іншими вченими, що головними елементами виправлення і ресоціалізації засуджених є такі:

- закріплені  в нормативно-правових актах форми  впливу на особу, включаючи  профілактичний і напрямки діяльності  адміністрації УВП та засудженого,  що обумовлено вимогами ст. 19, 63 Конституції України тает. 1, 2, 5 КВК України;

- свідоме ставлення  засудженого до процесу виправлення  і ресоціалізації та профілактичної  діяльності, тобто єдність психічних  процесів особи, яка активно  бере участь в усвідомленні  об'єктивного світу та свого власного буття.

Варто зазначити, що законодавче закріплення засобів  виправлення і ресоціалізації засуджених є правомірним процесом, який ґрунтується  на кінцевій меті покарання і результатах  суспільної практики виконання покарання  у світі в цілому.

Питання режиму завжди було одним із найважливіших  у кримінально-виконавчому праві. Спроба визначити, що є режимом, була зроблена професорами С. В. Познишевим і Б. С. Утевсь-ким, які розглядали режим у широкому і вузькому значеннях. На їх думку, режим у широкому розумінні - це заходи, за допомогою яких пенітенціарні установи прагнуть досягнути своїх цілей. Виходячи з вузького розуміння режиму, його складовими вважається розпорядок дня, правила, які встановлюють форми спілкування засуджених із зовнішнім світом, система заходів заохочення і стягнення тощо. В загальному значенні "режим" (франц.) розуміється як встановлений розпорядок життя (робота, харчування, відпочинок тощо) або сукупність правил, і норм для досягнення якоїсь мети.

Режим у виправних  і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, зміну умов тримання засуджених.

Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю  між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. Режим створює умови для застосування інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Засуджені, їхні речі одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться  особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП.

Адміністрація колонії має право, за наявністю  підстав, проводити огляд громадян, їхніх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території  колонії, а також вилучати заборонені речі й документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП.

Перелік і кількість  предметів і речей, які засуджені  можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінні папери і речі вилучаються і реалізовуються в порядку, встановленому частиною четвертою ст. 59 КВК.

Предмети, які  заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого  або знищуються, про що складається  відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.

До засобів  забезпечення режиму КВК України  відносить технічні засоби нагляду  і контролю, які адміністрація  колонії має право використовувати (аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених).

Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних  засобів нагляду і контролю. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань відповідно до закону. Основним завданням такої діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою:

- забезпечення  безпеки засуджених, персоналу колоній  та інших осіб;

— виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання;

- вивчення причин  і умов, що сприяють вчиненню  злочинів та інших правопорушень;

— надання правоохоронним органам, які здійснюють опера-тивно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

Оперативно-розшукова  діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ  виконання покарань.

Крім того, в  установах виконання покарань передбачений режим особливих умов. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного або воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.