Запозичена лексика української мови

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 

«Допущено до захисту»

Завідувач кафедри

______________ Колоїз Ж. В.                             Реєстраційний №_______

«____»______________2011р.                             «____»_____________2011р. 
 
 
 
 

ЗАПОЗИЧЕНА  ЛЕКСИКА У ТВОРІ ЛІНИ КОСТЕНКО

«ЗАПИСКИ  УКРАЇНСКОГО САМОШЕДШОГО» 
 
 
 

Курсова робота студентки

денної форми навчання спеціальності „Українська  мова та література, редагування освітніх видань”,

групи УФР-08, освітнього рівня „бакалавр”

Базаренко Ірини Валеріївни 

                               Науковий керівник:

                               доктор філологічних наук,

                               професор  Колоїз Ж. В.  
 

              Кривий  Ріг – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНИХ СЛІВ У МОВОЗНАВСТВІ………………………………………………………………..6

1.1. Поняття запозичення в українській мові………………………..…...6

1.2. Класифікація запозичених слів у науковій літературі………...…...10

РОЗДІЛ 2. ЗАПОЗИЧЕНА ЛЕКСИКА У ТВОРІ ЛІНИ КОСТЕНКО «ЗАПИСКИ УКРАЇНСЬКОГО САМОШЕДШОГО»…..…………………15

2.1. Лексико-семантична група латинських запозичень………….…….15

2.2 Лексико-семантична група грецьких запозичень ……………….….18

2.3. Лексико-семантична група французьких запозичень ………….….19

2.4. Лексико-семантична група англійських запозичень ………………22

2.5. Лексико-семантична група німецьких запозичень ………………..24

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..26

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Українська  мова, як і будь-яка інша, складається зі слів, які протягом багатьох століть складали її словниковий склад. Крім історично успадкованих шарів корінної лексики, словниковий склад української мови  ввібрав у себе й значну кількість іншомовних слів. У зв’язку з різними політичними, економічними, науково-технічними, культурними процесами запозичення іншомовної лексики відбувається безперервно, але ступінь її засвоєння неоднаковий: одні іншомовні слова цілком засвоєні, так що важко відрізнити їх від корінних українських слів, інші – менш засвоєні, їх іншомовне походження виразно відчутне [35, с.121].

     Питання про іншомовні слова досліджувалося українськими та зарубіжними мовознавцями, зокрема Б. Ажнюком, В. Задорожним,                О. Микитюк, З. Сікорською, О. Стишовим, І. Фаріон, Д. Дроздовським,         П. Селігем, О. Потебнею, Ю. Шевельовим, З. Клеменсевичем та багатьма іншими. У науковій літературі широкого значення набуло питання про доцільність використання запозичень відповідно до стильової диференціації. Позиції вчених тут розходяться і єдиної відповіді на сьогодні немає. Проте мовознавці ґрунтовно пояснили причини виникнення запозичень та етапи їх засвоєння українською мовою, розробили класифікацію іншомовних слів, беручи за основу їх генетичну належність,  висвітлили можливі наслідки нераціонального перенасичення мови словами іншомовного походження, а також намітили оптимальні шляхи, які сприяли б розвиткові лексичного фонду української мови без загрози йому. Але, але у зв’язку із постійним розвитком суспільства, запозичення відбувається безперевно і досліджувати його треба систематично. Тому обрана тема дослідження є актуальною.

     Поетична  мова Ліни Костенко неодноразово ставала предметом дослідження. Роман «Записки українського самошедшого» став першою прозовою спробою зображення дійсності письменницею. Твір цікавий за своїм жанром, композицією та сюжетом, але велику увагу привертають виражально-зображальні фігури. Мова твору рясніє словами іншомовного походження, які відкривають широкі стилістичні можливості.

     Мета курсової роботи полягає в тому, аби дослідити іншомовну лексику в романі Ліни Костенко «Записки українського самошедшого», з’ясувати її семантичні та стилістичні особливості.

     Успішній  реалізації окресленої мети сприяло  роз’язання таких завдань:

• з’ясувати теоретичні засади функціонування іншомовних слів у лексичній системі української мови (причини виникнення, етапи засвоєння мовою, класифікації, наслідки для розвитку мови);
• визначити доцільність використання запозичень у художньому стилі української мови;
• проаналізувати семантику слів іншомовного походження;
• пояснити стилістичні особливості вживання іншомовних лексем у романі Ліни Костенко «Записки українського самошедшого».

     Об’єктом дослідження стала лексика художнього мовлення. Предметом – структурно-семантичні та функціонально-стилістичні особливості іншомовної лексики в романі Ліни Костенко «Записки українського самошедшого».

     Джерельною  базою є роман Ліни Костенко «Записки Українського самошедшого». – К. ХХІ ст. : А-БА-БА-ГАЛА-МА-ГА, 2011. – 413 [1] с., зокрема картотека іншомовних лексем, яка нароховує понад сто одиниць.

     Методи  дослідження: специфіка об’єкта дослідження зумовили вибір як основного описового методу. На різних етапах роботи застосовано методи теоретичного аналізу (з’ясування основних теоретичних понять іншомовної лексики); теоретичного синтезу (узагальнення теоретичних відомостей про іншомовну лексику та вживання її в художньому творі); системний та структурно-семантичний аналіз (добір фактичного матеріалу та його групування). 

     Практична цінність наукової праці полягає в тому, що результатами дослідження можуть скористатися у практиці навчання української мови вчителі та учні загальноосвітніх закладів під час вивчення лексикології з погляду її походження, викладачі та студенти педагогічних інститутів, університетів на практичних чи лабораторних заняттях із сучасної української літературної мови.

     Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури (39 позицій). Загальний обсяг  32 сторінки, з яких 28 сторінок основного тексту. 

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНИХ СЛІВ У

МОВОЗНАВСТВІ 

1.   Поняття запозичення в науковій літературі

 

     Необхідною  складовою народу є його специфічна мова, яку складає лексичний склад, у якому окреме місце займають слова іншомовного походження. Пояснюється це тим, що жоден народ не може нормально жити і розвиватися, відсторонившись, замкнувшись від інших, що, як показує історія, призводить  до відсутності політичних, торгово-економічних та інших контактів, – це шлях в нікуди. А розвиток таких контактів сприяє і мовним контактам.

     Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою. У словнику лінгвістичних термінів, авторами якого є Д. Ганич та І. Олійник подано таке визначення запозичення – це «1. Звернення до лексичного фонду інших мов для визначення нових понять і предметів, причому часто самі ці поняття і предмети разом з їх назвами засвоюються від інших народів. 2. Слова, словотворчі афікси, конструкції, що ввійшли в мову внаслідок запозичення» [11, с. 82]. Для нашої подальшої роботи мають значення терміни запозичення лексичне, яке пояснюємо як «слово, що з’явилося в мові внаслідок засвоєння його з іншої мови» [11, с. 82]. Цікавим є те, що в цьому ж таки словнику знаходимо визначення іншомовних слів, значення яких автори витлумачують подібно до першого. Так, іншомовні слова – це «слова, запозичені з інших мов» [11, с. 99]. Автори словника ототожнюють такі поняття, як «запозичене слово» та «іншомовне слово», залишаючи поза увагою відмінні особливості, які дають підстави для розмежування цих понять.

     В енциклопедії «Українська мова» О. Ткаченко, розробник статей присвячених іншомовним словам та лексичним запозиченням, звернув увагу на їх відмінні риси досліджуваних термінів. Так, запозичені слова – це «іншомовні слова, цілком засвоєні мовою, що їх запозичила» [33, с. 194], а іншомовні слова – це «слова з інших мов, які, на відміну від запозичених слів, не засвоєні повністю мовою, що їх запозичила, усвідомлюються мовцями як чужорідні й зберігають ознаки свого походження» [33, с. 230].

     Як  розуміємо з наведених визначень, основна різниця між цими поняттями полягає в мірі адаптації іншомовного слова: пристосовуючись належним чином  до мови, у яку прийшла іншомовна лексема, вона поступово переходить до запозичених. Тому правомірно можна використовувати і те, й інше поняття, але необхідно розуміти різницю між ними.

     Тепер вважаємо за необхідне пояснити, які ж чинники спричинили запозичення чужих лексем до української мови. На думку О. Микитюк, їх слід диференціювати як мовні та позамовні. До позамовних чинників належать такі:

1. українська мова утвердилася як державна;
2. демократизація суспільного життя;
3. політичні, економічні та культурні зміни в українському суспільстві;
4. швидкий розвиток науки і техніки;
5. відкритість до всього іноземного, що спричинило появу низки чужих слів [20, с. 54].

     Радикальні  зміни у формах і видах державного правління, вихід України на світову арену, орієнтація на Європу зумовили запозичення в галузі суспільно-політичної, економічної та наукової галузей людської діяльності.

До мовних чинників належать:

1. потреба в певний історичний період у якійсь лексемі, наприклад, музична термінологія прийшла переважно з італійської мови, кораблебудівна – з голландської;
2. заміна описової назви одним словом, що дає змогу компактніше висловитись. Особливо відчутна ця тенденція в публіцистичному стилі, оскільки фахівці названої галузі, мають змогу компактно подати велику кількість інформації.
3. вищій ступінь термінологічної визначеності, що спостерігаємо в науковому стилі, для якого характерна велика кількість термінів, більшість з яких є запозиченими, оскільки назви запозичуються разом з предметами чи явищами в науковій галузі;
4. мода на певні слова, що пояснюється прагненням бути неординарною особистістю, за якою часто приховується нерозуміння того, про що говориться [20, с. 54 – 55].

     Зрозуміло, багато як мовних, так і позамовних причин необ’єктивні. Практично немає гострої потреби замінювати питоме українське слово іншомовним, це дає підстави приймати пуристичну думку.

     З огляду на те, що мова – це передусім динамічна знакова система, яка постійно розвивається і поповнює свій лексичний склад, зокрема й через запозичення з інших мов, останнім часом спостерігається перенасичення української мови іншомовними лексемами. Це явище призвело до розділення поглядів мовознавців. Деякі науковці обстоюють позицію щодо негативного вживання слів іншомовного походження, сповідуючи пуризм мови, зокрема П. Селігей, вважає, що орієнтація мови на власні сили зміцнює її внутрішню будову, посилює і гармонізує взаємодію лексичного та словотвірного рівнів, а головне творчо розвиває її [24, с. 21]. До його поглядів приєднуються такі мовознавці, як М. Каранська, О. Микитюк, З. Сікорська, Б. Степанишин.

     Інші  ж притримуються радикально протилежних  поглядів, виправдовуючи поповнення словникового складу іншомовними словами. О. Стишов вважає: «Нерідко іншомовні й українські слова, що є синонімами відповідниками, паралельно використовують талановиті письменники, журналісти, мовознавці, для того, щоб уникнути повтору, структурно урізноманітнити виклад матеріалу, змінити ритм мовлення, відтінки образності і таким чином досягти більшої дохідливості та стилістичної виразності» [31, с.74]. Крім того, зазначає: «Новизна і своєрідність деяких запозичень сприяє більшій виразності й емоційності повідомлення (досягненню певного стилістичного ефекту), свіжості на фоні стандарту і нудних затертих слів і фраз» [31, с. 75].