Шпаргалка по "Теории массовой информации"

- філії (представництва) суб'єктів  національного інформаційного простору  України за рубежем;

- інші, причетні до збирання, зберігання, дослідження і поширення інформації, державні та недержавні формування, створені і зареєстровані в  Україні відповідно до чинного  законодавства. 

Національний  інформаційний простір – надзвичайно важливе політичне поняття, яке у вартісній шкалі соціальних цінностей можна поставити на друге місце після державної незалежності. Держава зобов'язана забезпечити використання свого інформаційного поля в інтересах саме держави та її громадян. Якщо вона цього не зробить, то її інформаційний простір буде використаний проти неї самої.

Традиційними проблемами вітчизняного інформаційного простору залишаються:

— неконкурентоспроможність української журналістики у порівнянні з західними ЗМІ;

— постійний  деформуючо-нищівний вплив російських ЗМІ;

— надання  переваги західним ЗМІ, що мають авторитет  серед інтелектуально розвинутого  населення нашої країни;

— недовіра населення до українських ЗМІ;

— надмірне зловживання свободою слова або ж навпаки — "пострадянський синдром".

Україна поки що не належить до числа інформаційно незалежних держав. Зокрема це має місце тому, що Україна не має мережі своїх кореспондентських пунктів у найрозвиненіших країнах світу. Тому часто інформацію про стан справ в Україні до відома урядів і населення інших країн доводить не Україна, а треті держави у потрібному для них, часто здеформованому вигляді. Тому формування інформаційної незалежності України — одне з її чільних завдань, адже, як відомо, той, хто має потрібну інформацію, той і править світом.

Органи керування інформаційним  простором:

1) Законодавча (Комітет ВР з питань свободи слова, — Комітет ВР з питань культури і духовності)

2) Виконавча

центральні  органи:

— Державний  комітет телебачення і радіомовлення  України (Держтелерадіо);

— Національна  рада України з питань телебачення  і радіомовлення (8 членів) — позавідомчий контролюючий державний орган;

— Головне  управління з питань радіочастот  при Кабінеті Міністрів України;

— Департамент  по авторських правах Міністерства освіти і науки України;

— Міністерство культури України;

регіональні органи:

— обласні  відділи Держтелерадіо;

— обласні  відділи культури;

3) Судова (Верховний Суд України, суди першої інстанції, суди другої інстанції (апеляційні суди).

+ громадські організації (НСЖУ та творча спілка театрільних діячів тощо.)

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами  державної інформаційної політики є:

• забезпечення доступу громадян до інформації;
• створення національних систем і мереж інформації;
• зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
• забезпечення ефективного використання інформації;
• сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
• створення загальної системи охорони інформації;
• сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

14. Природа  масовоінформаційної діяльності.

 (з ТМК Різуна, але там біда якась) Ось його лекція http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=35

Намагання поставити масову комунікацію на рейки виробництва дало поштовх  розвитку масовоінформаційної діяльності як виробничої й становленню галузей інформаційного виробництва, таких як преса, телебачення, радіомовлення, книговидання тощо.

Особливого  розвитку масовоінформаційна діяльність набрала в ХХ столітті, позначеному глобальними економічними й соціальними трансформаціями. В той же час світова інформаційна індустрія, що сформувалася на основі розвиненої масовоінформаційної діяльності, стає причиною глобальних трансформацій у світі.

Інформаційна  індустрія (або індустрія ЗМК, чи мас-медіа) займається, зокрема, виробництвом носіїв масової інформації як засобів  масової комунікації, формує інформаційний  простір держави, веде політику в  інформаційному просторі, збирає, зберігає, переробляє й поширює інформацію. Становлення й розвиток інформаційної  індустрії як сфери виробництва  засобів масової комунікації (ЗМК), або засобів масової інформації (масового інформування) (ЗМІ), зумовлений (1) розширенням сфери інформаційних  потреб суспільства, (2) суспільно-економічним  і науково-технічним розвитком  суспільства, (3) процесами глобалізації системи масової комунікації, а  також інших комунікаційних систем - виробничих, професійних тощо.

15. Реалізація функцій і принципів  журналістики в процесах формування  громадської думки.

  Громадська думка — це стан  масової свідомості, який включає  в себе приховане чи явне  ставлення різних соціальних  спільностей до проблем, подій  і фактів дійсності. Громадська  думка виступає у експресивній, консультативній, контрольній та  директивній функціях — займає  визначену позицію, дає поради, виносить рішення з тих чи  інших питань, регулює поведінку  індивідів, соціальних груп і  установ, підтримуючи чи відкидаючи  ті чи інші уявлення, цінності, норми. У залежності від змісту  висловлювань громадська думка  виражається в оціночних, аналітичних  та директивних судженнях.

Громадська  думка діє практично в усіх сферах життя суспільства, але висловлюється  далеко не з кожного приводу. У  поле зору громадської думки потрапляють  лише ті проблеми, які викликають громадський  інтерес, виділяються актуальністю і в принципі допускають багатозначне тлумачення, можливість дискусії. У  якості суб'єкта — носія громадської  думки виступають як ті чи інші соціальні  спільності в цілому, так і сектори, що їх складають, в незалежності від  змісту і знаку висловлюваних  ними суджень, від того, чи складають  вони "більшість" чи "меншість". У відповідності з цим громадська думка за своєю структурою може бути моністичною, одностайною чи плюралістичною, складеною з різних, не співпадаючих точок зору. У кожному конкретному  випадку ці та інші характеристики громадської думки визначаються дією багатьох факторів — складом  спільності, мірою збігу інтересів  прошарків і груп, що входять до неї, характером обговорюваного питання  тощо.

Процеси формування і функціонування громадської  думки можуть протікати стихійно, але у сучасному суспільстві  найчастіше на них впливають численні соціальні установи — політичні  партії, мас-медіа тощо.

Мас-медіа  постійно і цілеспрямовано формують громадську думку з досить широкого кола питань. Одночасно вони є і  каналом виразу громадської думки. Однак цей процес дуже складний і  суперечний.

Друга загальна функція журналістики (після  інформування) полягає у формуванні нею громадської думки. Творення за допомогою інформації громадської  думки й суспільної свідомості є  щонайважливішим завданням журналістики. Сутність навіть не в тому, що інформація ніколи не буває безсторонньою, а  в тому, що в сучасному світі  вона є будівельним матеріалом для  громадської думки і ця остання  не може бути сформована й виявлена інакше, ніж через соціальний інститут масової інформації. Усі інші способи  її виявлення мусять розглядатися як факультативні у порівнянні з  головним способом -журналістикою.

Цю  функцію журналістика виконує в  демократичному суспільстві, організовуючи  на своїх сторінках обговорення  важливих соціальних проблем, надаючи  можливість виступу для всіх зацікавлених громадян з широкого кола актуальних питань. На цій підставі німецький  дослідник мас-медіа Ніклас Луман заговорив останнім часом про те, що головною для новітньої журналістики є функція створення комунікативного середовища для всіх суб'єктів суспільного життя. На його думку, журналістика вже не стільки сама створює (чи збирає) інформацію, а служить каналом передачі повідомлень від носіїв до масової аудиторії. Інформація й комунікація (у значенні - спілкування) зрівноважуються в сучасній журналістиці, хоча й досі "без інформації не існує комунікації" .

Користуючись  комунікативними можливостями журналістики, громадяни дістають змогу сформувати свою соціально-політичну позицію, а владні структури отримують  безкоштовну консультацію про громадську думку, напрямки розвитку суспільної свідомості, а відтак, ті урядовці та державні органи, від яких залежить прийняття реальних рішень, мають можливість вибрати  найбільш прийнятний варіант розвитку політичних подій.

Функції журналістики – це сукупність обов’язків і завдань, які  вона виконує, результат поєднання  мети та засобів її досягнення. “Під функцією в журналістиці, − пише академік А.Москаленко, − ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має неперехідний і невипадковий, а загальний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність, суспільне призначення журналістики, визначає її роль як суспільного інструменту”.

1) Інформаційна − одна  із головних функцій сучасних  засобів масової інформації. Важливо  підкреслити, що мова йде про  об’єктивну, достовірну, не інтерпретовану  в угоду певних інтересів інформацію. Це не означає, що журналістська  інформація завжди і у всіх  випадках, має бути позбавлена  тональності, яка є результатом  власних думок журналіста з  приводу окремих фактів, що повідомляються. Все залежить від того, яке  завдання стоїть перед журналістом  і яку інформаційну функцію  виконує засіб масової інформації. Отже, ЗМІ одночасно можуть виконувати  як репродуктивну (відтворюють  суспільні процеси), так і продуктивну  (формують через громадську думку)  функцію.

2) Комунікативна − спілкування,  налагодження контакту.

3) Контролююча − регулятивна  діяльність ЗМІ, реалізація функції  “четвертої влади”.

4) Ідеологічна (пропаганди  і контрпропаганди) – зумовлена  постійною потребою роз’яснювати  аудиторії практичні і теоретичні  проблеми суспільства. 

5) Управлінська (або соціально-педадогічна) – обов’язок засобів масової до кожного громадянина держави загальнообов’язкові нормативні акти, роз’яснити існуючі закони, мобілізувати населення до їх виконання, а у випадку невідповідності діючих законів міжнародним нормам чи неефективності певних статей – звернути на них увагу громадськості й законодавчих органів.

6) Організаторська – виявляється  у своєчасному інформуванні громадськості  про надзвичайні події, суспільні  катаклізми, природні катастрофи  тощо.

7) Соціологічна – дослідження  громадської думки з використанням  методів соціологічного дослідження  і прийомами соціологічного аналізу.  Вивчення і формування правильної  соціальної орієнтації аудиторії,  надання інформації про різні  сфери людської діяльності (духовна,  економічна, громадсько-політична,  соціальна інформація тощо).

8) Суспільного виховання  − пов’язана з ідеологічною  й соціологічною функцією, основна  мета − виховання моральних  цінностей у суспільстві. Сьогодні  суть виховної функції полягає  у формуванні високої політичної  культури і сучасного економічного  мислення людей. 

9) Культурно-просвітня – ця функція ставить перед журналістикою завдання формування політичної, економічної освіти, етичного і естетичного виховання, пропаганди медичних знань, культури дозвілля тощо. Знаходиться в прямому зв’язку з ідеологічною функцією.

10) Освітня – регулярні  публікації і цикли передач  з дидактичним матеріалом.

11) Рекреативна (лат. recreatio – відновлення) або розважальна (вона ж − функція психічної регуляції, емоційного контакту, гедоністична, релаксаційна) – формування позитивних емоцій в суспільстві.

12) Рекламно – довідкова  – задовольняє утилітарні запити.

Дієвість – це особлива форма результативності, яка визначається як конкретна участь журналістики у вирішенні соціально-економічних, господарських, культурних та інших завдань і вимірюється сукупністю прийнятих органами влади рішень й проведених заходів за матеріалами журналістів.

Ефективність – це форма  результативності журналістики при  її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її організаційної, ідеологічної, культурної, розважальної та ін. функцій; це міра задоволення  аудиторного попиту в масовій  інформації.

Результативність ЗМІ  реалізується через морально-виховну  функцію, її етичне навантаження. Для  реалізації цього завдання важливим є знання і врахування очікувань  аудиторії, інтереси людини як індивідуальної особистості, з одного боку, і елемента суспільного механізму – з  іншого. Тільки демократичні, високоморальні засоби масової інформації можуть здійснювати  захист прав громадян, виконуючи одну із своїх головних функції.

16. Соціально-психологічні риси  аудиторії.

Аудиторія - це зібрання деякої кількості людей, які відчувають схожі очікування певних переживань чи зацікавленні одним  тим самим предметом.

Аудиторія як об'єкт комунікаційного впливу має ряд соціально-психологічних  особливостей, які необхідно мати на увазі, вивчаючи масові інформаційні процеси.

Основні соціально-психологічні характеристики аудиторії: її установки, потреби, мотиви, інтереси, знання, переконання і  настрої.

Серед широкого спектру потреб людини найчастіше окремо виділяються інформаційні потреби. Конкретизує сформовані інтереси аудиторії  вивчення мотивів вибору того чи іншого засобу масової інформації, передачі, повідомлення. Тому знання, розуміння  та облік комунікатором потреб аудиторії  – один з основних факторів ефективної роботи засобів масової інформації в діалозі з глядачами.