Асортиментна політика

РОЗДІЛ I. ОГЛЯД РИНКУ ТА СПОЖИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ВЗУТТЯ

1.1. Стан ринку взуття

1.2. Споживні властивості

РОЗДІЛ II. ТОВАРОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЗУТТЯ

2.1. Фактори, які впливають на споживні властивості взуття

2.1. 1. Сировина

2. 1. 2. Методи виготовлення

2. 2. Характеристика асортименту

2. 3. Вимоги до якості

2. 4. Маркування, пакування, зберігання та транспортування взуття

РОЗДІЛ III. АНАЛІЗ АСОРТИМЕНТУ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ ВЗУТТЯ, ЯКЕ РЕАЛІЗУЄ ТОВ «РЕСПЕКТ»

3. 1. Господарська діяльність підприємства

3. 2. Аналіз асортименту взуття, яке реалізує ТОВ «Респект»

3. 3. Експертна оцінка якості взуття, яке реалізує ТОВ «Респект»

ВИСНОВОК

РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АНОТАЦІЇ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1

АНАЛІЗ РИНКУ ВЗУТТЯ В УКРАЇНІ

Сучасний ринок взуття вражає своїм різноманіттям, однак українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції, все більше імпортних виробників з'являються на ринку, тим самим стаючи для нашим фірм великими конкурентами. На даний момент високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки, що не по кишені абсолютній більшості населення нашої країни [].

За різними оцінками, ринок взуття в Україні становить 100-170 млн пар, його приріст складає 10-12% на рік. Тоді як в Західній Європі припадає 6-8 пар взуття душу населення, у нас цей показник становить всього 2-7 пари.

Експорт взуттєвої промисловості сьогодні зумовлений в основному схемами роботи з давальницькими матеріалами або на замовлення. Так, найбільші обсяги продукції галузі були експортовані до Італії – близько 32%, Польщі – 20%, Росії – 16%, Угорщини – 8%, Німеччини – 6%, Білорусі і Румунії – по 4% (рис. 1.3).

Рис.     

Рис. 1. 3. Експорт та імпорт взуттєвої промисловості в грошовому вираженні за 2010 р. (USD)

В 2010 р. найбільше експортували частин взуття, шкіряного взуття, взуття із гуми і пластмаси. Загальна сума експорту за 2010 р. склала 143,5 млн USD.

Значну частку на українському ринку взуття займає імпорт, який у більшості випадків базується на поставках із Китаю, що склали в 2010 р. близько 69% загального імпорту взуттєвої продукції. Уже багато років Китай залишається найбільшим у світі експортером текстильних виробів, одягу, взуття, годинників, велосипедів, швейних машин тощо, тому практично в кожній країні в імпорті легкої промисловості він займає лідируючі позиції.

Порівняно з 2006 роком частка імпортних виробів у структурі пропозиції збільшилася по взуттю осінньо-зимового асортименту з 55 до 89 %, весняно-літнього асортименту з 63 до 85 %, дитячому взуттю з 40 до 91 % (рис. 1. 1).

1.1. Порівняльна характеристика продажів взуття за 5 років

Сьогодні в Україні існує кілька фабрик, що працюють на давальницькій сировині. Це підприємства в Ужгороді, Житомирі, Києві. Свою продукцію вони переважно відправляють на експорт – до Румунії, Словаччини, Польщі. Інші регіони, в яких зосереджено взуттєве виробництво, – Харків, Дніпропетровськ, Бровари. Багато більш дрібних виробництв розміщено на територіях колишніх великих підприємств на основі оренди. За підсумками 2010 р. найбільше було вироблено взуття з натуральної шкіри (близько 17 млн пар), із текстильних матеріалів і штучної шкіри (понад 11 млн пар), набагато менше взуття з гуми і полімерних матеріалів (близько 2 млн пар).

Асортимент представлених у роздрібній торгівлі товарів закордонного виробництва збільшився у 7 разів, а виробів українських взуттєвих фабрик, навпаки, зменшився у 2,5 рази.

На Львівщині, зокрема, зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, які виготовляють взуття. Працюють вони переважно у Львові, Трускавці і Стрию. Втім, масовим випуском продукції займаються такі підприємства як: фірми «Прогрес» і «Мальви», та українсько-німецьке товариство «Дельпро», ТзОВ «Торговий дім. Світ взуття», ВАТ «Крок» (м. Житомир), «Акцент» (м. Чернівці), АТ «Ніко» (м. Миколаїв), ВАТ «Шкірвзуття» (м. Сімферополь).
     У 2011 році ці підприємств виготовили загалом 1170,9 тис. пар взуття. У 2010-му ця цифра становила 1068,8 тисяч пар. Взуття в області становить 2,6 % до загального обсягу виробленої продукції. Дивно, що при такій, досить значній, кількості побачити вітчизняне взуття на львівських прилавках майже неможливо. Пояснення просте: працюють підприємства переважно на давальницькій сировині, а отже, й не розпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде за кордон. Минулого року на давальницькій сировині було випущено 1068,8 тис. пар взуття, а із власної сировини  лише 102,1 тис. пар, тобто у десять разів менше.

Чи не найпомітнішою рисою вітчизняного ринку взуття є невідповідність асортиментної структури пропозиції та попиту різних вікових груп споживачів. Цим пояснюються великі обсяги нереалізованого попиту (15-16 %) і вимушених покупок, тобто таких, що не зовсім задовольнили покупців (17-18 %). Вибіркові спостереження, що здійснювалися протягом 2009-2011років, засвідчили значну диференціацію рівня попиту та купівельної активності за віковими групами. Основним покупцем взуття 45 % є молодь віком від 17 до 30 років. Купівля у групі 30-45 років складає трохи більше 35 %, а на людей старшого віку припадає менше 16 %. Що ж стосується пропозиції, то тут вироби молодіжного асортименту, за оцінкою торговців, займають не менше 80-82 %. Значна диспропорція і за дитячим взуттям: питома вага попиту на нього становить 14 %, а пропозиція - лише 6,5 % (рис. 1.2.).

        Рис. 1. 2. Відсоткове відношення попиту між різними категоріями покупців

Пройшовшись львівськими взуттєвими магазинами, можна побачити, що 70-80 % їхнього асортименту становить жіноче взуття, решта - чоловіче і дитяче. Продавці пояснюють, що чоловіки менш вибагливі, аніж жінки, рідше купують взуття і мають до нього менше вимог. Якщо чоловікові вистачає на сезон дві пари взуття, то жінці цього мало - вона воліє придбати 3-4 пари – під різний одяг, сумочки та аксесуари. Магазинів дитячого взуття у Львові – одиниці. Торгувати ним невигідно, адже воно повинно мати спеціальні сертифікати, які для продавців є зайвою морокою, а крім цього, за ціною не поступається взуттю для дорослих [11].

Торгівля взуттям – це сезонна торгівля, отже приблизно чотири рази на рік майже повністю оновлюється асортимент. У більшості магазинів одночасно виставлено в продаж кілька сотень моделей. Найкраще купувати взуття на початку сезону, коли є найбільший вибір і за моделями, і за кольором, і за розміром.

Ще 5-6 років тому майже 60 % населення України бажали придбати виключно продукцію зарубіжних виробників, а стійкими прихильниками вітчизняного взуття були лише 8 %, та й то переважно на селі. Сьогодні на придбання імпортного взуття налаштовані 22% населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних покупців не має значення, вітчизняний товар чи імпортний.

1.2. Споживні властивості взуття

У комплексі «Одяг і взуття та предмети особистого вжитку» значне місце належить взуттю, найважливішою функцією якого є захист стопи (або стопи і гомілки) людини від дії різних чинників зовнішнього середовища – ударів, нерівностей ґрунту, низьких і високих температур, вологи, пилу, бруду тощо.

Процес оцінювання конкретних показників споживчих властивостей виробів має проводитися з урахуванням специфічних вимог до них, що визначаються умовами реальної експлуатації того чи іншого виду взуття. Оцінка рівня якості взуття неможлива без вивчення його властивостей, визначення одиничних показників та проведення необхідних досліджень під час експлуатації.

До споживних властивостей взуття належать естетичні, ергономічні властивості та надійність.

1) Естетичні властивості включають в себе:

Інформаційна виразність:

   сучасністю образного вирішення і виразністю оформлення знакових систем, що відбивають характер особливості виробу з урахуванням традицій, звичаїв, статі і віку споживачів, цільового призначення, сезону та інших умов використання;

   відповідністю форми і декоративного оформлення суспільним естетичним ідеалам, стилю та моді, індивідуальним смакам;

   оригінальністю художнього задуму;

Раціональність форми оцінюється відповідністю конструкції функціональному призначенню виробу, її антропометричною й ергономічною досконалістю. Сприйнята емоційно форма повинна відображати:

      її відповідність антропометричним особливостям стоп;

      функціональну досконалість і правильність вибору конструкції, матеріалів, способу виготовлення й оздоблення взуття певного призначення;

      ергономічну досконалість з точки зору зручності взування і знімання взуття, користуванням ним, зменшення витрат м'язової енергії тощо.

Цілісність композиції характеризується відповідним комплексом зовнішніх ознак: силуетом, формою, конструктивними і декоративними лініями, кольором, фактурою матеріалів та ін. Розміри, пропорції, порядок розташування і чергування елементів оформлення, що сприймаються зором, повинні виражати цілісність і гармонійність виробу.

2) Ергономічні властивості – це насамперед зручність у користуванні взуттям.

Зручність – складний комплексний показник, на який впливають внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду і задника, гігієнічні властивості – волого і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке чищення. Крім того, взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв'язку з широким використанням полімерних матеріалів.

Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амортизаційні властивості.

Маса взуття коливається в широких межах - від 60-70 г для напівпари гусарських чобіт до 900-1000 г для напівпари чоловічих юхтових чобіт. Маса взуття залежить від її розміру, конструкції і застосованих матеріалів. Для більшості видів побутової взуття (за винятком юхтового) деталі низу становлять половину і більше загальної маси виробу; частка зазначених деталей може досягати 70-85%. У зв'язку з цим використання високо пористих синтетичних матеріалів для підошви й каблука, а також полегшених устілкових матеріалів дозволяє зменшити масу взуття.

Стандартні норми спрямовані на обмеження маси взуття і встановлені різними залежно від виду та призначення взуття, статевовікові ознаки, матеріалів низу і верху та інших факторів.

Жорсткість взуття. Розрізняють згинальну, розпірну і опорну жорсткість взуття. 

            Розпірна гнучкість визначається зусиллями, необхідними для зміни форми взуття, і характеризує пластичні властивості її верху.

            Опорна жорсткість характеризує амортизаційні властивості низу взуття.

На зручність впливає характер застібки, а також фрикційні властивості його низу. Взуття не повинно ковзатися.

Серед комплексу гігієнічних властивостей, що визначають температуру і вологість взуттєвого простору, тобто мікроклімат взуття, необхідно відзначити волого обмін. Взуття, з одного боку, повинне сприяти поту назовні, а з іншого – мати волого захисні властивості.

Для взуття весняно – осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є волого і теплозахисні властивості.

Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взуття чинити опір надмірній тепловідачі стопи у зовнішнє середовище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високопористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні властивості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використовують фетр або повсть, для між підкладок в деталях для верху – сітчасті матеріали, а для низу взуття – гуми пористої структури.

Здатність матеріалів для взуття повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конструкції, тобто нещільного прилягання до ноги.

3) Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ремонтопридатності.

Збереженість – незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання.

Довговічність характеризується терміном експлуатації до повного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуванням розуміють неможливість товару задовольнити потреби споживача внаслідок пониження рівня споживних властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування – непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання.

Довговічність взуття залежить від конструкції в цілому і окремих деталей верху, низу, зносостійкості матеріалів, з яких викроєні деталі, комбінації матеріалів, що застосовуються, міцності клейових, ниткових та інших швів. На довговічність впливають деякі приховані дефекти.

Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонту є малоефективним, якщо підошва у взутті сандального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки платформи при клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі кріплення тощо.

.