Тематика творів ольги кобилянської

     Цим героїням притаманна висока самосвідомість, почуття власної гідності, розуміння  самоцінності людської особистості  і нестримний потяг до самовдосконалення. Маючи сильну волю і стійку життєву  позицію, вони здатні відстояти свої переконання, людську гідність, змагатися  за своє майбутнє. Це героїні активної і творчої вдачі, які в житті  керуються більше розумом, ніж почуттями. Їм притаманна здатність до самопожертви, відмови від особистого, заради вищих  духовних ідеалів та цінностей.  

     2.3 Артистично-індивідуалістичний  тип жінки як  особистості у  творчості белетристки  (за новелами «Природа»,  «Valse mélancoliqe» та «Impromptu phantasie»)

     Спершу  моральний ідеал Ольги Кобилянської, починаючи з її німецькомовної ранньої  творчості («Гортенза», «Доля чи воля?», «Образок з життя Буковини», «Видиво», «Голубка й дуб»), мав винятково  загальнолюдський, абстрактно-гуманістичний  характер. Її, як справедливо твердить Г.Адам, не задовольняє «поняття, що жінка - «тільки жінка» [1, с.287]. Провідною думкою таких творів белетристки, як «Природа, «Valse mélancoliqe», «Impromptu phantasie», є прагнення жінки жити повноцінним життям, під чим розуміється не лише можливість реалізації любовних почуттів, а й природи артистичності, музикальності та інших духових здібностей. Героїні з названих творів Ольги Кобилянської не показують відверто якихось громадянських чи національних поглядів і поривань, їх інтереси обертаються поки що тільки в артистично-особистісній сфері. Дівчат не влаштовує і до краю пригнічує те банальне існування, на яке вони приречені, а ще більше - те недалеке, безідейне товариство, що оточує їх.

     Героїня новели «Природа» - це виразно окреслена  індивідуальність, що діє і живе в згоді з своїми бажаннями  і розумом, оптимістично дивиться на світ. Нудячись у колі цивілізованих філістерів, панночка ходить на прогулянки в гори. Вона утікала в товариство гордих смерек і орлів із задушливої атмосфери провінційного містечка. Сильний і нестримний дух природи, успадкований від бабуні-гуцулки, час від часу прокидався в її душі і кликав на гірські верхів’я, у чарівні й могутні Карпати, де вона відживала душею і тілом. Серед природи вона почуває в собі нові сили й бажання, відчуває себе частиною того велетенського, розкішного життя, яке бачить у лісі. Гори, могутні дуби, стрункі смереки, кремезні буки, буйна зелень, що розкинулася під її ногами, – все це так не схоже на лицемірні умовності й убозтво цивілізованих дикунів, що оточували її в батьковому салоні. Однак той же непогамовний і свавільний дух інстинкту штовхав її часом і до нерозважних вчинків, про що пізніше шкодувала. Тут вона зустрічається з молодим і вродливим гуцулом – дитиною цих гір, сином самої природи, вона бачить у ньому значно більше людяності й краси, не порушеної умовностями її світу, ніж у тих поклонниках, що оточували її в місті. Зустріч панночки і легіня-гуцула обірвала досі незвичний для них напрям життя. Гуцул засліплений небаченою красою дівчини, так не схожою на всіх знаних йому сільських дівчат. Панночка не може подолати в собі припливу тамованих досі пристрастей.

     Привабливість героїні цієї новели - в небуденності, в оригінальності характеру, у вродженій  відразі до всього міщанського й  філістерського.

     Героїня визнає, що не почувається щасливою в особистому житі, вона марила про  щастя, вижидала його щогодини. Уподобаному  гуцулу ця дівчина, очі і усміх  якої, як часто підкреслює авторка, «безконечно сумні», говорить: «Я така, що не має щастя…» [16, с.413].

     Природа і музика - два постійні супутники  Ольги Кобилянської, вони найповніше розкривають їх характери, світ їхніх  мрій, мету, до якої вони прагнуть.

     У новелі зіткнулися два світи –  світ первісної, «з першої руки» природи  і світ міщанський. Письменниця не ідеалізує примітивного життя гуцула, але бачить, що навіть у його житті  більше змісту й краси, ніж у вимушеному нидінні панночки в колі міських  філістерів.

     «Valse mélancolique» (1887) належить до кращих творів Ольги Кобилянської. Спочатку ми знайомимося з Мартою. Любляча й ніжна жінка стане дбайливою матір’ю і зразковою господаркою. Вона у все вносить любов. Марта ладна «обійняти весь світ». У неї добре серце, вона хоче всім допомагати, але не може дати ради власним почуттям.

     Іншою виступає її подруга по квартирі художниця  Ганнуся, характер якої нестримний і  непостійний. Вона добра й справедлива, але ці риси своєї вдачі не виявляє  назовні. Вона може образити людину, а  потім пошкодувати за свій непродуманий вчинок. Ганнуся - талановита, але розпещена  дівчина. Вся її праця, всі її захоплення підпорядковані раптовим поривам настрою, почуттів. Вона йде за почуттями, воліючи  не думати - розважливо це чи ні.

     І ось до Марти і Ганнусі - цих  двох несхожих між собою жінок - приєднується третя. Письменниця спочатку знайомить  нас із Софією Дорошенко через  повідомлення служниці, яка вказує на окремі зовнішні, ніби несимпатичні деталі: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички. Читач уже підготовлений, але  він ще не знає, з ким зустрінеться у творі, бо Марта каже про Софію  тільки хороше, хоч мало її знає.

     У першій же розмові з майбутніми товаришками  по кімнаті вимальовується вдача  Софії Дорошенко. І тепер Софії  належить чільне місце в творі. Софія  – це насамперед людина мистецтва, музики. Вона має вдачу спокійну й глибоко людяну, вміє пристрасно віддаватися улюбленій справі. Мимохідь ми дізнаємося про знехтуване кохання, коли її коханий віддав перевагу жінці  із значним посагом. А Софія –  незаможна, навіть бідна.

     Удари життя, що спіткали Софію в коханні, не змогли зламати її людську гордість, заплямити її чисту душу. Вона нездатна коритися, принижуватися. Софія цілком поринає у світ музики. Та для того, щоб вчитися в консерваторії, треба мати кошти. Життєві обставини складаються так, що Софія не може продовжувати навчання. Цього удару вона не витримує і помирає, не досягши заповітної мети. Весь твір – прокляття капіталістичному світові, який руйнує особисте щастя людини, знущається з її почуттів, позбавляє можливості розвивати таланти. Де панує влада готівки, там не може бути ні розвитку талантів, ні повного щастя людей. Твір побудований так, щоб зміною подій розкрити соціальний підтекст психологічної драми героїні. Письменниця ніби не наголошує на соціальних причинах трагедії Софії. Але, коли читач учитується в новелу, вдумується в причини найбільш вразливих ударів, що випадають на долю Софії, то він пересвідчується – єдиним винуватцем є влада грошей. Суто композиційний момент – приїзд на кватиру в протилежному будинку нового мешканця, колишнього нареченого Софії і звістка про те, що її дядько не може надалі надсилати грошей, допомагають розкрити соціальний підтекст твору.

     Софія – своєрідний тип «вищої людини», якому не судилося розвинутися вповні. Стоїчна, замкнута вдача героїні  надійно приховує всі бурі й катастрофи, що роздирають її стражденну душу. І  лише музиці, що єдина була її світом, її прилистком, своєму фортепіано Софія  звіряє усі свої болі й печалі.

     Героїня новели «Impromptu phantasie» (1894) - лірична дівчина, вона смілива й нетерпимо ставиться до будь-якого упокорення або приниження, читача приваблює її духовна краса. Наділена правдивим талантом і надзвичайно тонкою душевною організації, вона відчуває образи в тонах і барвах, увесь світ сприймає через звуки мелодій, і навіть власне майбутнє постає в її уяві радісною піснею, чарівною симфонією чи сонатою.

     Подібно до музики впливає на людське єство  і природа. У нарисі «Impromptu phantasie» ці стихії навіть поєднуються, зливаються в один барвистий тон. Героїню цього твору ще з дитинства до нестями захоплювала грізна, дико-романтична буремна природа.

     Отже, вище згадані героїні Ольги Кобилянської, не зважаючи на свою надзвичайну духовну  силу і міць, як зауважує М.Євшан, «належать  до розряду тих людей, які для  життя людей залегкі та делікатні  Красотою своїх душ вони злоби  дня побороти не можуть - поміж ними і життям є прірва» [12, с.204]. Навіть тоді, коли героїні Кобилянської, ігноруючи думку міщанського оточення, намагаються жити повним, гармонійним життям, їх щастя все ж має відтінок смутку. Суворе життя немилосердне до таких ніжних істот, які тримаються у бурхливому морі новочасного буття лише свого духа і гордості, чистої і світлої, як і їх душа, а від необережного, грубого дотику буденності в’януть і нидіють або ж ламаються і гинуть. 
 

  ВИСНОВКИ

     Жіночий феміністичний рух кінця ХІХ – початку ХХ ст., який співвідноситься з соціальними та культурними змінами в українському суспільстві, став однією з причин появи численної плеяди письменниць. Саме творчість жінок – суголосна естетиці модернізму, а світоглядні емансипаційні тенденції доби найорганічніше втілюються саме в жіночих текстах, бо відображають духовний та естетичний досвід Ольги Кобилянської. Творчість стає для письменниці не лише психологічною потребою, а й спробою подолати становище в патріархальному світі, самореалізуватись, заявити про власні потреби та запропонувати своє бачення дискутивних питань того часу. Звідси певна тенденційність, публіцистичність художньої літератури, яка стає полем для втілення емансипаційної ідеології. Перший етап літературного фемінізму характеризується намаганням жінок увійти в культуру, узурпуючи чоловічу модель поведінки, і чоловічий псевдонім стає знаком «вписування» жінки в традиційний канон. Цей шлях обрала і основопложниця української феміністичної традиції – Ольга Юліанівна Кобилянська. Наскрізний мотив її творчості – зображення драматичності жіночої долі.

     Варто зазначити, що активне залучення  жінок до культурної сфери збігається і з модернізаційними процесами  в мистецтві. Жіноча творчість постає як спроба оновити естетичну парадигму  традиційного народницького дискурсу. Контроверсійність жіночої прози  суголосна з ідеологією неоромантизму, зокрема в творчій практиці Ольги  Кобилянської. Неоромантизм пропонує героя як емансипаційну модель. Естетична  система письменниці, як загалом  тогочасного мистецтва, зазнає еволюції від реалістичного напряму в  бік модернізму.

     Творчі  пошуки Ольги Кобилянської об’єднуються навколо концепції «нового» героя. Поняття «емансипація» є основним в етичній моделі персонажів. Воно відображає прагнення героя до самоствердження в нових суспільних реаліях і водночас усвідомлення ним складності й неоднозначності свого становища. Таким героєм у творах письменниці постає саме жінка. Варто зауважити, що нова репрезентація жінки принципово відмінна від традиційної: героїня з жертви перетворюється на самодостатню особистість і йде шляхом руйнування гендерної ієрархії. Авторка намагається змоделювати позитивну героїню, яка, проте, змушена перебувати в конфліктній ситуації з іншими людьми. Найчастіше – це старше покоління, яке не поділяє модерних прагнень молодших, бо вбачає в цьому руйнування ідеалів. Проте помітне ще одне протистояння. Жінки уособлюють силу і принциповість, натомість чоловічий світ – це суцільна мімікрія. На другому етапі конфлікт переміщується із зовнішнього у внутрішній світ емансипованої героїні. Жінка, заявивши про права особистості, відразу потрапляє в ситуацію подвійної вимоги: вона має, зберігаючи традиційні ролі дружини, господині, матері, задовольняти потребу в самореалізації. Наголос робиться на неможливості такого поєднання. Постійне перебування в ситуації вибору призводить до трагічної розчахнутості внутрішнього світу героїні. У літературі постає драма особистості з роздвоєною свідомістю, викликана розбіжністю ідеальних прагнень та реальних можливостей. Зіставлення та аналіз творів, у яких малюється героїня-мати, дають підстави твердити, що материнство перестає бути необхідною умовою самоствердження жінки, а розглядається як одна з причин драматичних переживань героїв. Отже, жіночий епос у творчості Ольги Кобилянської окреслює стрімку еволюцію художньої концепції персонажа: від змалювання цілісного характеру до дихотомічного героя. Вартий уваги ще один аспект – такий персонаж автобіографічний, як свідчить епістолярій авторки. У жіночій літературі доби модернізму героїнею постає особа з інтелігентського середовища, на першому етапі – це представниці практичних професій: вчителька, лікарка, на другому – творча людина або революціонерка.

     Проте Ольга Кобилянська змінює бачення  і селянського світу. За незначними винятками вона відмовляються від  традиційної репрезентації селянки  як імперсонального носія національної ментальності – акцентує увагу на реальному житті героїні. Письменниця, зіставляючи стиль життя селянок і панночок, доходять висновку, що в патріархальному світі всі жінки є жертвами якщо не соціальної безправності, то суспільних умовностей.

     Художньо-образна  система жіночої прози Ольги  Кобилянської характеризується такими ознаками: «я» - наративне чітко виявляє свою належність до жіночої статі; моделюється, обігрується в декількох творах одна ситуація, створюється інваріанти характеру однієї героїні; рушійною силою оповіді стає не сюжет, а психологічні колізії; використовуються інтимні види розповіді: щоденник, листи, спогади.

     Отже, жіночу прозу Ольги Кобилянської можна потрактувати як знакове та багатоаспектне явище в контексті  українського модернізму.

     Кожен такий твiр письменницi вражає поетичнiстю i глибиною зображення характерiв, зокрема  жiночих. Недарма їх називають енциклопедiєю жiночої душi. Коли читаєш цю поезiю  в прозi, починаєш разом з письменницею перейматися внутрiшнiм життям героїнь: захоплюєшся ними, спiвчуваєш, сумуєш, радiєш... Але нiколи не залишаєшся байдужим!  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адам Г. Із статті «Сторіччя української літератури» // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / упор. Ф.П.Погребенник та ін. – К.: Державне видавництво художньої літератури , 1963. – С. 287-288.
2. Бабишкін О.К. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1963. – 192 с.
3. Бабишкін О. Творчість Ольги Кобилянської: Літературно-критичний нарис // О.Кобилянська. Твори: в 3-х т. – К.: Держлітвидав, 1956. – Т.І.: 1887-1990 – С. 5-64.
4. Білоус Н. Феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської / Н. Білоус // Українська мова і література в школі. – 1999. №1. – С. 36-38.
5. Білецький Л. Три сильветки. Марко Вовчок – Ольга Кобилянська – Леся Українка / Л. Білецький. – Вінніпег, 1951. – 127 с.
6. Возняк В. Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки / В. Вознюк. – К.: Дніпро, 1983. – 183 с.
7. Гаврилюк О. Тема духовного розкріпачення жінки у творчості Ольги Кобилянської / О. Гаврилюк // Дивослово. – 2006.- №4. – С. 15-18.
8. Гнідан О. Д. Історія української літератури. Кінець XIX – початок ХХ ст.: У 2 кн: / Підручник / К.: Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 134 -135.
9. Грицай О. Ольга Кобилянська. З приводу 35-тих роковин літературної праці / О. Грицай – Чернівці, 1992. – 15 с.
10. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. / І. Денисюк – К.: Вища школа, 1981. – 215 с.
11. Дзюба І. Читаючи Кобилянську / І. Дзюба // Українська мова і література в школі. – 1986. - №2. – С. 20-17.
12. Євшан М. «За ситуаціями» // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. / Упоряд., передм. та прим. Н.Шумило. – К.: Основи, 1998. – С. 499-504.
13. Каменська І.В. Концепт подвійного семантичного поля у творчості Ольги Кобилянської (за творами «Ніоба», «Valse mélancolique», «Некультурна», «Земля», «Через кладку»”) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – К., 2003. – 21 с.
14. Кобилянська О. Людина. – К.: Видавництво «Молодь», 1969. – 355 с.
15. Кобилянська О. «Поезії в прозі» Ольги Кобилянської // Артистичний вістник, Львів. – 1905. – Зошит ІХ і Х. – 258 с.
16. Кобилянська О. Твори: У 3-ох т. – К.: Держлітвидав, 1956. – Т.1-3.
17. Луців Л. Природа Ольги Кобилянської / Л. Луців // Літературно-науковий вісник. - 1930. Кн. 10.
18. Матусяк Л.І. Твори Ольги Кобилянської з життя української інтелігенції: Пошуки морального ідеалу // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – К., 2000. – 19 с.
19. Погребенник В. Золоте пасмо художньої прози Ольги Кобилянської / В. Погребенник // Кобилянськ О. Людина. – К., 2000. – С. 5-14.
20. Починок Л.І. Ольга Кобилянська: Знайома постать у новому ракурсі: Навчальний посібник. – Кам’янець-Подільський: ПП Мошак М.І., 2005. – 192 с.
21. Тимків Н. Своєрідність авторської позиції в повісті Ольги Кобилянської «Земля»: Дивослово 3/2005, с. 5 -10.
22. Тудор С. Вибране. – К.: Рад. Письменник, 1949. – 426 с.
23. Тудор С. Ольга Кобилянська // Твори: Поезії; Оповідання; Повісті; Критика і публіцистика /Упоряд., підгот. текстів, вступ. ст. і комент. П.М.Довгалюка. – К.: Держлітвидав України, 1954. – 637 с.
24. Феминизм // Современный философский словарь. – М. – Бишкек – Екатеринбург, 1996.
25. Франко И. Южнорусская литература: Энциклопедический словарь // Зібрання творів: У 50-и т. /Ред.кол. М.Бернштейн, Г.Вервес та ін. К.: Наук. думка, 1984. – Т.16: Літературно-критичні праці (1890-1910). – 437с.
26. Франко І. Я . З останніх десятиліть ХІХ в. // Збір. творів: У 50 т. – К., 1984. - Т. 41. – с. 526