Своєрідність порівнянь в епосі Вергілія «Енеїда»

 

 

ЗМІСТ 
 

Вступ............................................................................................................................4

Розділ 1. "Основні  напрямки наукового дослідження творчості Вергілія"..........6

1. Творчість Вергілія у контексті давньоримської літератури..............6

     1.2.     Творче наслідування поем Гомера в «Енеїді» Вергілія…………...10

     1.3.     Типологія характерів в епосі Вергілія «Енеїда»……………….......14

     Висновок..........................................................................................................16

Розділ 2. "Своєрідність порівнянь в епосі Вергілія «Енеїда»"……….................18

     2.1       Порівняння  щодо образів героїв…………………...……………....18

     2.2.      Порівняння щодо світу взагалі…………...………………………...30

Висновок....................................................................................................................34

Список використаних джерел..................................................................................35 

 

ВСТУП

     Вергілій Марон Публій неперевершеним митцем свого жанру. Він є талановтим творцем імперського міфу. Основою його творчоті є наслідування поем Гомера. Хоча Вергілій  жив і  творив достатньо давно, він і на сьогоднішній день цікавить науковців, як видатний митець свого часу. Його твори є дісно цікавими об’єктами дослідження. Твори Вергілія захоплюють читача своєю яскравістю, своїм особливим світом. У своїх творах Вергілій чітко розмежовує світ людин та світ богів. Його тво-ри  відображають для сучасного читача світ, у яком долю всього людства може визничити одна людина, яка діє за волею богів. 

     Актуальність  теми мого дослідження полягає в тому, щоб ще раз звернути ува-гу читачів на поетичну концепцію «Енеїди» Вергілія. 

            Об'єкт  дослідження – епос Вергілія «Енеїда» у перекладі Михайла Білика.

            Предмет дослідження – порівняння щодо зображення світу та героїв  поеми.                                                                    

           Мета: визначити, у чому полягає своєрідність порівнянь у епосі. Для досягнення

        цієї мети потрібно виконати наступні завдання:

1) проаналізувати  наукову  літературу щодо проблеми, визначити наукові  точки  зору  на  поетику твору;

2) дослідити порівняння щодо образів героїв у творі;

3)       дослідити  порівняння щодо світу взагалі.

     Методи дослідження:

1. класифікація;
2. порівняльний аналіз;
3. інтерпретація.

      Історіографія   питання. Щодо творчості  Вергілія  існують  такі роботи:

1. присвячені  біографії поета (Еліот Т.С., Аверінцев С.С., Тронський І.М., Гаспаров М.Л. );
2. присвячені  стилю творчості (Забуліс Г., Глібовецт В.В., Рубцова Н.А., Тахо – Годі А.А., Ошоров С.А., Писаренко Ю.М., Лосєв А.Ф., Корихалова Т.П., Теперик Т.Ф.).

     Практична значущість роботи полягає в тому, що робота може бути вико-ристана студентами при підготовці до семінарів або екзамену з історії зарубіжної літератури.

     Теоретична значущість  роботи полягає в тому, щоб ще раз  звернути увагу читачів на поетику твору .

     Робота складається  з  Вступу, Розділу 1, що називається "Основні напрямки наукового дослідження творчості  Вергілія", і з його 3 підрозділів, Розділу 2, що зветься "Своєрідність порівнянь в епосі  Вергілія «Енеїда»", і з його 2 підрозді-лів, Висновків, і Списку використаних джерел, що нараховує 15 джерел.

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ НАПРЯМИ НАУКОВОГО  ДОСЛІДЖЕННЯ ТВОРЧОСТІ  ВЕРГІЛІЯ 
 

   1.1. Творчість Вергілія у контексті давньоримської літератури.

     Творчість  Вергілія у контексті давньоримської  літератури періоду переходу  до імперії досліджували такі  вчені: Ошоров С.А., Корихалова Т.П., Забуліс Г., Гаспаров М.Л., Тронський І.М., Авєрінцев С.С. Дані науковці писали про Вергілія, як про ви-датного поета «доби Августа».

     В  30 р. до н.е. в Римі закінчується  столітній період громадянських  війн станов-ленням влади Октавіана Августа. Досвід громадянських війн показав Октавіану, що розрив з республіканським минулим Риму є небезпечним. Тому він не проголошує себе царем, а лише вважається «принцепсом» - першою людиною в республіці. [6, 453]

     Гаспаров М.Л., Тронський І.М. та Ошоров С.А. підкреслюють, що Октавіан Ав-густ виступав як реставратор республіки та відроджував звичаї предків. Зокрема Гаспаров М.Л. зазначав: «Во-первых, отчетливого рубежа между падением респуб-лики и установлением империи не было. Официально республика продолжала суще-ствовать; более того, казалось, что Октавиан, покончив с гражданскими смутами, наконец-то возрождает республику в ее древней незыблимости и блеске». [6, 453]

     Тронський І.М. підкреслює: «Империя, основанная Октавианом Августом, ста-вила своей целью консолидацию рабовладельческого общества на основе военной диктатуры.» [15, 362]

     Ошоров С.А. та Тронський І.М. згадували про «золоту добу» правління Августа. Згідно з Тронським І.М.: «Между тем та же официальная идеология требовала рели-гиозного освящения империи, рассматривала правление Августа как некий «золотой век», положивший конец гражданским войнам, принесший на землю «мир» и «изо-билие» и в свою очередь требовавший от граждан «благочестия».[15, 363]  На його думку: «Переходный период (примерно, промежуток между 40 и 15 гг. до н. э.) был временем наивысшего рассвета, «золотым веком» римской поэзии, начиная со вто-рой половины правления Августа уже заметны симптомы упадка.»  [15, 366]

     Гаспаров М.Л. та Тронський І.М. стверджували, що література грала велику роль у становленні політики Августа. За словами Гаспарова М.Л., найважливішим засо-бом організації суспільної думки була література: тому увага до літератури стала частиною політики Августа. Провідником літературної політики Августа був його радник Меценат. Він створив невеликий гурток, який став центром літературного життя Риму; ведучими фігурами в ньому були  епік Вергілій, лірик Горацій і драма-тург Варій. [6, 454]

     Гаспаров М.Л. відмічає найзначніші твори, які були створені в цю епоху. Горацій в 30-х роках завершує «Сатири» та в 29-х роках «Еподи», а Варій ставить на тріум-фальних іграх трагедію «Фієст» (яка не збереглась, але користувалась великою гуч-ною славою). Тит Лівій в цей час починає свою історичну працю про славу римсь-кого народу. Горацій в 23-х роках видає три книги «Од», в 20-х роках «Послання». В 17 роках Горацій пише свій «Ювілейний гімн». [6, 454]

    Гаспаров М.Л. виділяє, що на другий план відступає проза і на перший висуваєть-ся поезія. Він твердить: «Римская литература вступает в открытое соперничество с греческой:«Энеида» для Проперция «важней Илиады самой». Гораций гордится тем, что открыл Риму ионийские ямбы в «эподах» и эолийские песни в «одах». [6, 454]

    Зокрема Тронський І.М. відмічає ,що навідміну від поезії, у прозі даного літра-турного періоду відмічається аффективний стиль: «В противоположность классици-зму, господствовавшему в поэзии, реторическая проза развивала нервный, аффекти-рованный стиль.» [15, 467]

     Гаспаров М.Л. стверджував, що  особливе  значення  мало   затвердження класи-цизму для літератури на грецькій мові. В латинській літературі класицизм охоплю-вав тільки область стилю, в грецькій мові він розповсюджувався і на  область  мови. Він дійшов висновку, що установка на наслідування грецьким  класикам вимагала наслідування і їх діалекту; в поезії діалекти давно були канонізіровані, тепер настала черга прози:  як в поезії кожен новий епік повинен був користуватися древнім діа-лектом Гомера, так і в прозі кожен автор, якщо він претендував на художність, пови-нен був користуватися давно віджившою мовою античних ораторів. Еліністичне койне залишалось лише для наукової і ділової прози. Це означало перемогу аттициз-му: в минулому поколінні – невелика наукова школа, в новому – він становиться лі-тературним напрямком. [6, 455]

     Забуліс Г.,Тронський  І.М., Гаспаров М.Л. вважали, що творчість Вергілія пере-ходить від стилю неотериків до класичного стилю. Про це Тронський І.М. писав: «Литературный поворот от неотериков к «классическому стилю с полной четкостью обнаруживается в творчестве того писателя, который более чем кто бы то ни было другой, может считаться идеологическим знаменосцем возникающей империи. Это –Публий  Вергилий Марон, самый прославленный поэт императорского Рима.» [15, 368]

    Авєрінцев С.С. та Гаспаров М.Л. вважали Вергілія великим поетом та творцем зразкового епосу. Авєрінцев С.С. писав про Вергілія так: «Поэты у римлян были; но Вергилий- не один из великих, даже не первый, а единственный.[1, 19] Вергилий –это поэт истории как времени, насыщенного значением, поэт «знамений времени», определяющих крнец старому и начало новому; и он сумел превратить свой Рим в общечеловеческий символ истории – конца и нового начала.» [1, 42]

     Гаспаров М.Л. в свою чергу писав про Вергілія: «Вергилий был великим создате-лем образцового литературного эпоса. Ему, как никому удалось соединить традици-онные выразительные средства, освященные стариной и потому как бы сближаю-щие настоящее с прошлым, и глубокую сложность нового мироощущения, пропи-танного трагизмом взаимодействия человека и мирового закона.» [6, 460]

     Як твердив ще Ошоров С.А.: «Вергилий отказался не только от мифа о вечном возвращении, но и вообще от представления о цикличности исторического времени: оно приобретает у него линейный характер.» [10, 320]

     За словами Забуліса Г., Гаспарова М.Л., Тронського І.М.,Авєрінцева С.С. Вергі-лій створив три твори: «Буколики», або «Еклоги», «Георгіки» та «Енеїду». Ошоров С.А., Гаспаров М.Л., Забуліс Г. та Тронський І.М. писали про те, що Вергілій запо-чатковує новий жанр- дидактичний епос про сільське господарство в «Георгіках», які були написані за наказом Октавіана Августа та Мецената. Згідно з Гаспаровим М.Л. : «Георгики»(«Земледельческие стихи» ) – це дидактическая поэма в четырех книгах о крестьянском труде: первая книга посвящена земледелию, вторая – садоводству и виноградарству, третья – скотоводству, четвертая –пчеловодству. Повод к написанию поэмы был на этот раз не  автобиографический, а внешний – прямой заказ со  стороны  Мецената.» [6, 457]

     Про творчість Вергілія Забуліс Г. писав наступне: «Основная  закономерность  творческого развития Вергилия состоит в его неустанном стремлении преодолеть поверхностную безидейность неотериков при одновременном сохранении и разви-тии тех литературных форм, которые появились в римской   литературе благодаря им. «Буколики» по содержанию и по форме были александрийскими, но в послед-них эклогах прозвучал голос поэта – гражданина. В «Георгиках» гражданская на-строенность становится преобладающей чертой поэзии «Вергилия», а в «Энеиде» такая идейная направленность уже основа основ. В каждом случае Вергилий начи-нал с александрийских форм и создавал на их базе нечто новое. В этом заключается и убедительная его оригинальность.» [4, 191] 

     Корихалова Т.П. виділяла систему кольору в пейзажах «Енеїди» Вергілія. Вона писала: «Обозначение цвета в языке Вергилия представляют интерес как с точки зрения развития колористической системы в поэтической лексике второй половины I в. до н.э., так и в плане исследования цветовых терминов в латинском языке вооб-ще. [7, 201]

     Гаспаров М.Л. та Тронський І.М. виділяли в сюжеті «Енеїди» Вергілія насліду-вання поем Гомера. Про це явище Гаспаров М.Л. писав: «Литературным образцом «Энеиды» было самое классическое из классических произведений древности – епос Гомера. Первая половина поэмы является как бы римской «Одиссеей», вторая – как бы римской «Илиадой». [6, 459]  

   1.2. Творче наслідування поем Гомера в «Енеїді» Вергілія.

    Поема – ліричний, епічний, ліро – епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. [8, 541]

     Проблему творчого наслідування поем Гомера в «Енеїді» Вергілія досліджували такі вчені: Забуліс Г., Писаренко М.Ю., Тронський І.М., Рубцова Н.А, Глібовець В.В.