Проблема суїциду в зарубіжній літературі ХІХ-ХХ ст.

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. А.С.МАКАРЕНКА 

ІНСТИТУТ  ФІЛОЛОГІЇ 

                                               «Допущено до захисту» 

                                                 Завідувач кафедри

                                                 зарубіжної літератури

                                                 ___________(підпис)

                                                 «___» __________ 2011 р. 

ПРОБЛЕМА  СУЇЦИДУ

В ЗАРУБІЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІХ-ХХ СТ. 

Спеціальність 6.020303 Українська мова і література 

Дипломна  робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра 

Виконавець: ЛИСЯНСЬКА Ірина Вікторівна

Науковий керівник: МЕДВІДЬ Неля Олексіївна, канд. філол. н., доцент

Рецензент: ДОМЧУК Мирослава Пилипівна, старший викладач 
 
 
 
 

Суми 2011 
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………… РОЗДІЛ 1. СТАН ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОГУБСТВА ГЕРОЇВ У ХУДОЖНІХ ТВОРАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….... РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА САМОГУБСТВА У КОНТЕКСТІ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ……………………………………………… 2.1. Герої Ф.Достоєвського як особливий зразок суїцидальної поведінки………………………………………………………………… 2.2. Логіка серця головної героїні роману Л.Толстого «Анна Кареніна» і її трагічне завершення……………………………………... 2.3.Розбіжність мрії та дійсності як імпульс до самогубства Емми Боварі Г.Флобера………………………………………………………... РОЗДІЛ 3. ЯВИЩЕ СУЇЦИДУ У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ……………………………… 3.1. Брак віри в людину і себе як шлях до трагічної розв’язки конфлікту в романі Д.Лондона «Мартін Іден»………………………... 3.2. Смерть у художньо-естетичній концепції буття О.Уайльда              (за романом «Портрет Доріана Грея»)…………………………………. ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...

3  6      14  24  30      36  41 48 51

 

 

       ВСТУП 

       Обертаючи свій погляд у глиб століть, завжди і всюди ми зустрічаємо в історії  людства феномен самогубства. Самогубство  завжди викликало і викликає інтерес, здивування і, як наслідок, бажання  розібратися в корінні і витоках  цього явища. Не є винятком із правил розгляд цього питання в сучасному  літературознавстві. Це єдина сфера  культури, яка знає про самогубство  майже все. У ній ми можемо знайти відповіді на будь-які питання, вивчати  феномен суїциду з різних кутів  зору. Художній текст дає широку і точну характеристику такого роду дослідження.

       Актуальність бакалаврської роботи зумовлена інтересом сучасного літературознавства до вивчення феномену самогубства героїв у художніх текстах письменників різних віків. Комплексне дослідження цього питання у сфері світової літератури дає змогу вирішити широке коло сучасних літературознавчих проблем.

       Огляд вітчизняної наукової та художньої  літератури з цього питання засвідчує  той факт, що більшість наукових праць дослідників присвячено вивченню даної теми не з точки зору літературознавства. Розгляд цієї проблеми у філософії, психології, більшою мірою у літературі пов’язується з філософією екзистенціалізму та порівнюється з працями психологів. Видатними філософами, які розглядали це питання, були Еміль Дюркгейм, Альбер Камю, Еміль Золя, Йоган Гете. Психологи  Зігмунд Фрейд та Григорій Чхартішвілі  також велику кількість своїх  праць присвятили дослідженню проблеми самогубства в художніх творах. Вони ставили у пряму залежність долі письменників і героїв їхніх творів.

       Водночас, слід зазначити, що поза увагою дослідників  залишилися питання конкретного  аналізу творів письменників різних століть, у яких гостро поставлена проблема самогубства героїв. Усебічний розгляд  цих питань дозволить з’ясувати  стан розвитку зарубіжної літератури з даного питання, що й зумовить новизну дослідження.

       Мета роботи – проаналізувати художні твори зарубіжної літератури, у яких головні герої були схильні до суїциду або закінчували життя самогубством, виявити витоки і причини цього явища, зробити висновки щодо даної проблеми.

       Мета  передбачає розв’язання таких конкретних завдань:

• з’ясувати стан вивчення проблеми у сучасному літературознавстві;
• визначити провідні мотиви, що спонукали письменників до введення у твори головних героїв, які закінчували життя самогубством;
• здійснити аналіз образів головних героїв творів письменників світової літератури, які мали схильність до суїциду, та виявити соціальні, психо-фізіологічні причини такого фіналу;
• встановити залежність між трагічними долями самих письменників та головних героїв їхніх творів.

       Об’єктом нашого дослідження є художні твори Федора Достоєвського («Злочин і кара»), Льва Толстого («Анна Кареніна»), Гюстава Флобера («Пані Боварі»), Джека Лондона («Мартін Іден»), Оскара Уайльда («Портрет Доріана Грея»).

       Предметом дослідження є проблема самогубства героїв у творах вищезазначених письменників, а також людина, її психо-фізіологічна структура.

       Методами наукової роботи послугували: компаративний, психологічний і системний.

       Теоретико-методологічну основу складають праці Й.Гете, Е.Дюркгейма, Ф.Достоєвського, В.Ефремова, А.Камю, В.Набокова, З.Фрейда, Е.Фромма, Г.Чхартішвілі.

       Наукова новизна роботи полягає у тому, що в зарубіжному літературознавстві вперше здійснено спробу комплексного аналізу суїцидальних образів героїв художньої літератури ХІХ-ХХ ст.

       Практичне значення. Основні положення, результати, фактичний матеріал, термінологічний апарат дослідження можуть бути використані у процесі викладання зарубіжної літератури у вищих навчальних закладах при розробці навчально-методичних матеріалів з історії зарубіжної літератури.

       Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків і має обсяг 50 сторінок.

       У вступі зазначено причини вибору теми, актуальність проблеми суїциду, визначено новизну, мету, завдання, об’єкт і предмет бакалаврського дослідження.

       У першому розділі мова йдеться про актуальність обраної теми у сучасному літературознавстві, проаналізовано основні філософські та психологічні праці критиків.

       У другому розділі здійснено аналіз художніх образів творів Ф.Достоєвського, Л.Толстого та Г.Флобера, визначено провідні мотиви, які спонукали головних героїв до самогубства.

       У третьому розділі розглянуто проблему самогубства головних героїв творів Д.Лондона, О.Уайльда, подано характеристику персонажів, згідно якої визначено причини та мотиви скоєння ними суїциду.

       Висновки містять загальні положення, узагальнення з усієї роботи.

       Список  використаної літератури налічує 52 найменування. 
 
 
 

 

РОЗДІЛ 1.

СТАН  ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОГУБСТВА ГЕРОЇВ

У ХУДОЖНІХ ТВОРАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

       У сучасному світі проблема суїциду  залишається загадкою, адже ні філософи, ні психологи, ні навіть медики ще до кінця  не зрозуміли і не дослідили це явище. Звідси і така зацікавленість даним питанням у письменників, адже тільки той зможе точно зобразити  явище, хто сам розуміє і, можливо, навіть сам є тією людиною, про  яку розповідає у своїх творах. На підтвердження цих слів можна  навести багато прикладів. Зокрема, Г.Чхартішвілі так розповідає про  зв’язок письменників з їхніми героями  у творах: «Від звичайної людини письменник відрізняється тим, що в  силу своєї ексгібіціоністичної  професії виставляє душу на загальний  огляд, ми знаємо, що у нього всередині» [52, 6]. Вчений дає і відповідь на питання, чому герої так схожі зі своїми авторами: «Якщо літератор покінчив з собою, зазвичай не доводиться ламати голову, внаслідок чого він зробив цей вчинок: письменник заздалегідь дає відповідь або безпосередньо (листом, щоденниковим записом, прощальним віршем), або побічно – своєю творчістю, навіть своїм життям» [52, 7].

       Зрозуміло, що суїцид у літературі дуже тісно  пов’язаний з тими подіями, що виникають  у суспільстві. 1774 року Й.В. Гете опублікував  роман «Страждання молодого Вертера», який спричинив самогубство багатьох молодих людей. Влада навіть заборонила книгу, знищила всі її примірники, щоб перешкодити випадкам імітаційних самогубств. Згодом виник термін «ефект Вертера», що означав імітаційний суїцидальний вплив. Звертаючись безпосередньо до тексту роману «Страждання молодого Вертера», необхідно зупинитися на останній фразі твору: «Труну несли ремісники. Ніхто із духовенства не супроводжував її» [9, 304]. Навіть у цьому романі досить чітко простежується позиція церкви до акту самознищення.

       Одним із раціональних критиків  проблеми самогубства був засновник філософії  абсурду Альбер Камю. У творі «Міф про Сізіфа. Есе про абсурд»  автор показує безглуздя людського життя. Він не ставить перед собою завдання відвести людину від самознищення, а просто пояснює, чому воно є неприйнятним. Нехай життя абсурдне, але його треба прожити повністю, і тоді людина отримає перемогу над абсурдом. «Отже, я роблю з абсурду три висновки, якими є мій бунт, моя свобода та моя пристрасть. Лише грою свідомості перетворюю на правило те, що було запрошенням до смерті, та заперечую смерть» [19, 58], – зазначає у своїй праці автор.

       До  теми самогубства зверталися у різні  часи. Скажімо, видатні письменники  епохи Відродження присвятили чимало творів самогубцям, роблячи їх героями. Згадаємо хоча б Вільяма Шекспіра та його «Ромео і Джульєтту», «Отелло», «Антонія і Клеопатру». Не можна  на згадати й безсмертний монолог  Гамлета «Бути чи не бути?», у якому  відображено муки боротьби між прагненням жити та бажанням померти.

       Самогубство здійснюється в трагедіях і епопеях, поемах і романах. Більше того, багато творів побудовано авторами саме на темі суїциду і без цієї теми не існують.

       Григорій  Чхартішвілі, говорячи про людей  творчих професій, насамперед про  письменників, які створюють свій власний космос, зближує їх з Творцем, з вищою істотою, і одночасно  відносить до так званої групи  високого суїцидального ризику. «Кожна людина, що живе не тільки тілесним, але й розумовим життям, рано чи пізно приміряє на себе можливість самогубства. Але людині творчій і, насамперед, літератору, ця ідея особливо близька, вона завжди йде поруч. Більше того, вона приваблива. Можливо, справа в тому, що істинно творчій людині важко змиритися з думкою, що вона – тварина, тобто кимось створена, якщо ти не змогла себе створити, то, принаймні, можеш себе знищити» [52, 126]. Позицію «логічного» самогубці наводить у «Щоденнику письменника» Ф.М. Достоєвський: «Оскільки на мої питання про щастя я через мою ж свідомість отримую від природи лише відповідь, що можу бути щасливий не інакше, як у гармонії цілого, якої я не розумію... Так як, нарешті, за такого порядку я беру на себе в один і той же час роль позивача і відповідача, підсудного і судді і знаходжу цю комедію, з боку природи, абсолютно дурною...» [16, 74].

       У «Щоденнику письменника» є розділ під  назвою «Два самогубства». У ньому  Ф.М. Достоєвський пише: «Для іншого спостерігача всі явища життя проходять у самій зворушливій простоті і до того зрозумілі, що й думати ні про що, дивитися навіть ні на що і не варто. Іншого ж спостерігача ті ж самі явища до того іноді турбують, що він вдається до іншого роду прощення і просто садить собі кулю в лоб, щоб погасити свій змучений розум разом з усіма питаннями. Це тільки дві протилежності, але між ними міститься весь готівковий сенс людський» [16, 81].

       Теорію  письменник тут же ілюструє прикладом  з життя: «До речі, один із шанованих  моїх кореспондентів повідомив мені ще влітку про одне дивне і нерозгадане  самогубство, і я все хотів  говорити про нього. У цьому самогубстві все – і зовні, і всередині – загадка… Самогубець – молода дівчина років двадцяти трьох або чотирьох, не більше, дочка одного занадто відомого російського емігранта і народилася за кордоном, російська по крові, але майже зовсім не російська за вихованням (мова йде про 17-річну Єлизавету Герцен, дочку О.І. Герцена і Н.А. Тучкової-Огарьової, яка закінчила життя самогубством через нерозділене кохання до 44-річного француза у Флоренції в грудні 1875 р.). У газетах згадувалося про неї у свій час, з дуже цікавими подробицями: «Вона намочила вату хлороформом, обв’язала собі цим обличчя і лягла на ліжко ... так і померла» [16, 81].