Педагогічна спадщина Григорія Сковороди

Курсова робота

 Педагогічна спадщина  Григорія Сковороди

 

 

 ЗМІСТ

 Вступ.

 Розділ 1. Видатний український  філософ, письменник і просвітитель-гуманіст – Г. Сковорода. Г. Сковорода і народна педагогіка.

 Розділ 2. Формування особистості  в педагогічній спадщині Г. Сковороди.

 Розділ 3. Питання освіти  та виховання у творчій спадщині  Г. Сковороди.

 Висновок.

 Література.

 

 

 

 Вступ

 Діяльність Григорія Сковороди припадає на період занепаду школи на Україні. Проте вона була тим джерелом, що живило українську педагогічну думку протягом багатьох століть.

 Зрозумівши, що ні в  яких школах і колегіумах він не зможе проповідувати своє вчення, Сковорода стає мандрівним філософом і учителем. У чоботах, з палицею в руках, з рукописами і флейтою за плечима він переходив із села в село, зупиняючись то на пасіці, то на хуторі, і своїми бесідами просвіщав народ, підносив його національну самосвідомість. Г. Сковорода любив рідну природу, українську музику, пісні, свій народ. Вмираючи, він заповів написати на його надмогильному пам'ятнику: «Світ ловив мене, але не спіймав».

 Отже, на вибір теми вплинуло насамперед те, що вивчення творчої спадщини народного філософа і вчителя Г. Сковороди дає можливість торкнутися витоків української педагогічної майстерності, заснованої на невмирущих традиціях народної педагогіки, що їх постійно використовував у своїй творчості Г. Сковорода. В цьому і полягає актуальність даної теми – вона розкриває завісу над джерелами української педагогічної думки.

 Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми вивчення педагогічної спадщини Г. Сковороди.

 Мета роботи передбачає  виконання таких завдань:–

 вивчення спадщини  Г. Сковороди – видатного українського  філософа, письменника і просвітителя-гуманіста ;–

 розгляд формування  особистості в педагогічній спадщині Г. Сковороди–

 питання освіти та  виховання у творчій спадщині  Г. Сковороди

 Практичне значення  курсової роботи полягає у  можливості наукового використання  результатів дослідження. Використати дане дослідження можна при розробці шкільної програми, в практичній роботі педагога в умовах загальноосвітньої школи.

 Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає проблема вивчення педагогічної спадщини Г. Сковороди.

 Предметом дослідження даної курсової роботи є особливості проблеми вивчення педагогічної спадщини Г. Сковороди.

 В процесі роботи  використовувалась певна кількість  літературних творів, автори яких  в тій чи іншій степені торкалися у своїх роботах проблеми життя і творчості Г. Сковороди.

 Насамперед слід відзначити  загальні праці з історії педагогіки (Антология педагогической мысли  Украинской, ССР / Сост. Н. П. Калиниченко. – М.: Высшая школа, 1988. .; Бурлака Я. І., Руденко Ю. Д. Історія педагогіки України:. витоки, пошуки, проблеми // Рідна школа.– 1992. – № 1. – С. 34; Гусак М., Л.Мартіросян. історія педагогіки України: Посібник для студентів. – Луцьк: Видавництво ВДУ, 1996.; Історія педагогіки /За ред. М. С. Гриценка. – К.: Вища школа, 1973. та ін.), де наведені загальні дослідження творчого доробку Г. Сковороди як народного філософа та педагога.

 Використовуються також  загальноісторичні праці. Такі  як: Аркас М.М. Історія України-Русі. – К.: Вища школа, 1993.; Грушевський М. С Ілюстрована історія України. – К., 1990.; Дорошенко Д.І. Історія України в 2-х т. Т.1, Т.2. – К.: Глобус, 1991; Крип'якевич І. П. Історія України. – Львів: Світ, 1990.; Полонська-Василенко Н. Історія України: в 2-х т. Т.1,2. – К.: Либідь, 1992 та ін.

 Неможливо не відмітити  і спеціальні дослідження педагогічної діяльності Г. Сковороди. Це: І. В. Козубовська. Формування особистості в педагогічній спадщині Г. Сковороди // Початкова школа. – №5. – 1996. – С. 40-42; М. Д. Ярмаченко, Н. П. Калениченко. Питання освіти та виховання у творчій спадщині Г. Сковороди // Початкова школа. – №12. – 1995. – С. 4-6.; М. Г. Стельмахович. Г. Сковорода і народна педагогіка // Початкова школа. – №1. – 1996. – С. 46-50; Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди / За ред. Д. Г Дзеверіна. – К.: Знання, 1972 та ін.

 Використовується також  творчий доробок самого Г. Сковороди  - Сковорода Г. Сродность к богословію. // Повне зібр. творів, у 2-х т. – К.: Знання, 1973. – т. 2

 

 

 Розділ 1. Видатний український  філософ, письменник і просвітитель-гуманіст – Г. Сковорода. Г. Сковорода і народна педагогіка

 Діяльність Григорія Сковороди припадає на період занепаду школи на Україні. Проте вона була тим джерелом, що живило українську педагогічну думку протягом багатьох століть.

 Григорій Савич Сковорода  (1722–1794 рр.) народився в селі Чорнухи Полтавської губернії. Батько його був козак, мати – козачка. Освіту Григорій Савич отримав у Київській академії і продовжив її за кордоном. Побував в Угорщині, Польщі Німеччині, Італії. Повернувшись високоосвіченою людиною, він посідає місце вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Там пише книгу «Рассуждения о поэзии й руководство к исскуству оной», в якій виступив рішучим новатором у віршуванні. Це не сподобалося єпископові. Сковороду звільнили із семінарії. З 1765 р. він посідає місце вчителя в Харківській духовній колегії, де викладає поетику, синтаксис, грецьку мову і курс «благонравности». Дуже швидко його лекції почали викликати підозру, в адміністрації і його звільняють за «вільнодумство». [12. – С. 46-50]

 Зрозумівши, що ні в  яких школах і колегіумах він не зможе проповідувати своє вчення, Сковорода стає мандрівним філософом і учителем. У чоботах, з палицею в руках, з рукописами і флейтою за плечима він переходив із села в село, зупиняючись то на пасіці, то на хуторі, і своїми бесідами просвіщав народ, підносив його національну самосвідомість. Г. Сковорода любив рідну природу, українську музику, пісні, свій народ. Вмираючи, він заповів написати на його надмогильному пам'ятнику: «Світ ловив мене, але не спіймав». Помер і похований філософ в с. Пан-Іванівці (тепер Сковородинівці) на Харківщині. [12. – С. 46-50]

 У своїх філософських  поглядах Григорій Сковорода  був ідеалістом, але в теорії  пізнання світу виступав раціоналістом, стверджуючи, що все можна пізнати тільки через розум. Раціоналістично він трактує і питання етики. Потрібна гармонія між розумом і волею. Справжнє щастя може дати лише мудрість і доброчесність. Мудрість вказує людині в чому щастя, а доброчесність допомагає досягти його. Сковорода відкидав песимізм. Його світогляд був пройнятий духом оптимізму.

 Українська народна  педагогіка посіла вагоме місце  в ідейному зростанні, педагогічній  діяльності й творчій спадщині  Григорія Сковороди. З нею він був нерозривно й кровно пов'язаний упродовж усього життя. Філософ щиро захоплювався педагогічною мудрістю народу. На формування світогляду, виховного ідеалу й педагогічної позиції видатного мислителя вона мала колосальний вплив. Фундамент його був закладений родинним вихованням.

 Вже в ранньому дитинстві  почала формуватися духовна постать  Г. Сковороди під враженням чарівної української природи, яку він надзвичайно любив і серед неї прожив усе своє життя, під впливом тодішнього українського побуту, де визначну роль відігравала родина й рідна школа з материнською мовою навчання. [12. – С. 46-50]

 Батьки Г. Сковороди  були з простого люду: батько  – малоземельний козак, мати  того ж роду. Отже, особливих матеріальних  статків не мали. Зате були  людьми чуйного серця й доброї  душі, статечні, гостинні, чесні й  працьовиті, правдиві й побожні,  лагідні з сусідами.

 Важливо й те, що  Г. Сковорода походив з роду  козаків. А це означає, що він особисто та його родина були цілком вільними людьми, а не кріпаками. Вони не переживали жахів та деморалізації кріпацтва. З малих літ Сковорода почувався вільно, виховувався в українському національному дусі засобами козацької педагогіки.

 Таким чином, від  народження і впродовж усього  свого життя Г. Сковорода перебував  в атмосфері української народної педагогіки найдосконалішого гатунку. Адже козацька педагогіка – невід'ємний компонент української народної педагогіки у вершинному її вияві. Вона формувала в підростаючих українців синівську й дочірню вірність рідній землі, Україні. Це народна мудрість, що своєю провідною метою ставила виховання в сім'ї, школі й громадському житті козака-лицаря, стійкого громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю й самосвідомістю.

 Варто відзначити, що  козацька педагогіка, на яку широко  спирався Г. Сковорода в своїй  творчості, належить до унікальних  явищ не лише східнослов'янської,  а й світової педагогічної культури. Це феномен українського народного виховного духу. Завдяки йому традиційна українська родина виступає першою школою патріотизму, національного єднання, місцем прищеплення дітям і молоді здорових норм і навичок поведінки, кузнею пошанівку рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, плекальницею історичної пам'яті поколінь, людської і національної гідності, головним фактором етнізації особистості. [15. – С. 465]

 Ідеями й засобами  української народної педагогіки  пройняті педагогічна діяльність  та літературно-педагогічна й епістолярна творчість Г. Сковороди. Чимало його пісень і висловів стали крилатими, поповнили виховний арсенал української етнопедагогіки.

 Те, що Сковорода майже  в кожному своєму творі посилається  на народну педагогіку, свідчить не лише про його знання її, а й про те, що своє педагогічне вчення він прагне об?рунтувати з урахуванням здорового глузду народу, його величезного духовно-практичного досвіду.

 Наше етнопедагогічне прочитання творів Г. Сковороди, а також численних публікацій про нього, зокрема, праці Д. Багалія «Український мандрований філософ Григорій Сковорода» (К., 1992, с. 472), переконали нас у тому, що великий мислитель презентував виховну мудрість нашого народу, як народну педагогіку – вироблені й застосовувані в народному середовищі знання, засоби і досвід виховання та навчання дітей і молоді, так і етнопедагогіку – науку про народну педагогіку. Це означає, що, з одного боку, через реальні життєві обставини, власний розум і допитливість, він черпав із педагогічної скарбниці народу його виховну мудрість і засоби, а з іншого, завдяки своїй високій освіченості, ерудиції і творчому таланту піддавав їх глибокому осмисленню, науковій обробці й повертав народові в новому, збагаченому вигляді. Цим уперше було зроблено помітний крок на шляху науково-теоретичного створення гуманної, демократичної педагогіки, через зближення її з виховними винаходами народу ті наочно перед усім світом переконливо продемонстровано належність народної педагогіки до невичерпних, вічних першоджерел педагогічне науки. Це можна побачити при зіставлена численних ідейних аналогів, висловлених в афоризмах української народної педагогіки та положеннях Г. Сковороди.

 У народній педагогіці. Дивись, не забудь; Людиною будь! Не ті батьки, що породили, а  ті, що виховали й навчили.

 У Сковороди. Не будь ні вельможею, ні лихварем, ні алкидом, ні пігмеєм. Будь тільки людиною – чуєш? Людиною – і знайдеш благої Два головні батьківські обов'язки: благо народити і благо навчити. Коли ж хтось ні одну з цих заповідей не виконав, ні благо народив, ні благо навчив, той не є батьком дитини, винуватець вічної погибелі. А якщо ж благо породив, але не навчив, то такий є півбатьком... [16. – С. 251]

 Навчально-виховна мудрість  нашого народу йде від діда-прадіда, родини, батьківської й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба і світлого сонця, матінки-природи, від чистого серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності, людяності й милосердя, щедрої духовності, сердечної любові до дітей, духу матері-України.

 Г. Сковорода добре  знав й високо цінував провідні  навчально-виховні засоби української  народної педагогіки – рідну мову, український фольклор, традиційну практику родинного виховання дітей, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи, багатюще розмаїття народного мистецтва, народні дитячі й молодіжні ігри та іграшки, ремесла та промисли.

Він був педагогом народним у найглибшому розумінні цього  слова, бо вчив народ і вчився в народу. Вся його педагогічна теорія пройнята духом народності, народними ідеалами, відображає найкращі здобутки народної навчально-виховної мудрості. [12. – С. 46-50]

 Г. Сковорода вийшов  з народу і, здобувши широку  освіту, всього себе віддав тому  ж народові, живучи так, як жив народ, і маючи на нього, не кажучи вже про суспільство, сильний вплив.

 Українську народну  педагогіку Г. Сковорода відносив  до невід'ємного компонента українознавства,  феномена українства й могутнього  фактора українотворення, тобто  формування власного українського  Я на основі пізнання свого народу й самого себе. Він осуджував верхівку суспільства, яка третирувала своє рідне, українське, національне, зневажливо ставилась до свого народу, його мови й звичаїв. Нехтування своїм, національним йому уявляється диким.

 «Кожний повинен знати  свій народ, – говорив Сковорода, – а в народі пізнати себе. Якщо ти українець, то будь ним. Чи француз? Будь французом. Чи татарин? Будь татарином. Все добре на своєму місці і в своїй мірі, і все прекрасно, що чисте, природне, тобто не фальшиве». [16. – С. 329]

 У пісні «Всякому городу нрав і права» (пісня 10 із зб. «Сад божественних пісень») Г. Сковорода осуджує порочну поведінку панівних верств феодального суспільства, протиставляючи їм виплекану на традиціях народної педагогіки мораль Трудівника, «чия совість, як чистий кришталь». Тому вільнодумний мислитель поєднав свою «долю з голишами» і все життя був на боці носіїв народної моралі, тобто тих, «хто серцем чистий і душею». [16. – С. 239]

 Г. Сковорода не  тільки славив українську народну  педагогіку, а й творчо застосовував  її у своїй педагогічній праці  на посаді викладача поетики  в Переяславському, а також  Харківському колегіумах, де згодом  вів також курс катехізису, та на посаді домашнього вчителя в сім'ї українського аристократа Степана Томари. Будучи наставником його сина Василя, Сковорода найперше почав працювати над вихованням серця свого учня і, виявляючи його природні здібності, допомагав їхньому зростові легко, ніжно, нечутно. І вихованець щиро, усією душею полюбив учителя. Завдяки опорі на українську етнопедагогіку й нові науково-педагогічні відкриття, здійснюваний Г. Сковородою навчально-виховний процес, як і розроблені ним педагогічні концепції, відзначені високою ефективністю й неординарністю. Вони нерідко не збігалися з тодішніми офіційними канонами, а то й суперечили їм, викликаючи нерозуміння й протест з боку можновладців. Сковороду звільнили з посади, і, починаючи з 1769 р. й до кінця свого життя (9.XI.1794), впродовж останніх 25 років, він мандрував, проповідуючи свої філософсько-педагогічні погляди серед народу.