Зміст

 

   1. Документування механізмів  прийняття працівника  на роботу, звільнення  та переведення.

   Документація  з кадрових питань - це документи, що містять інформацію про особовий  склад  підприємства,  організації чи  установи,  зафіксованих  у заявах  про прийняття,  звільнення,  переведення на  іншу  роботу,  в наказах про особовий  склад, автобіографіях,  характеристиках,  контрактах,  трудових  угодах,  особових  справах, особових листках з обліку кадрів, трудових книжках. Документація  про  кадри  ведеться  з  моменту  зарахування  працівника  на підприємство. Вона може бути виділена в окрему групу, що зумовлено її винятковою важливістю і низкою особливостей документування і діловодства.

   1.1 Заяви

   При  вступі  на  роботу  громадяни  подають  письмову  заяву,  у  якій  викладають прохання про зарахування  на підприємство, організацію чи установу, вказуючи свою професію, кваліфікацію, спеціальність, посаду.

   Заява  -  це  документ,  який  містить  прохання  особи (особиста  заява)  або установи (службова заява) щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів. 

   Реквізити заяви:

   ·  адресат (назва установи або посада та  ініціали керівника, на  ім’я яких подається заява);

   ·  адресант (назва  установи  або  посада  та  ініціали (іноді  адреса  і  паспортні  дані особи, яка звертається із заявою); 

   ·  назва виду документа; текст;

   ·  підстава (додаток):  перелік  документів,  доданих  до  заяви  на  підтвердження  її правомірності;

   ·  дата;

   ·  підпис.

   1.2 Кадрові накази

   Велику  підгрупу документів із кадрових питань становлять накази.  Кадровими наказами (щодо  особового  складу)  оформляють  призначення,  звільнення, переміщення  працівників,  відрядження,  відпустки,  заохочення,  стягнення.  У заголовку такого наказу зазначають: “Щодо особового складу”. Кожний пункт наказу починають із  дієслів у наказовій формі (призначити,  перевести,  звільнити, оголосити),  які пишуть  великими  літерами. Наприкінці  кожного пункту  зазначають підставу(-и)  для  його  складання.  До  номера  наказів  про  особовий  склад  додають індекс “К”, що  означає “кадри”. На  практиці  набули  поширення  уніфіковані  накази

   про кадри.

   Уніфікований  наказ  - це трафаретний документ, надрукований з обох боків на бланку  формату  А4.  Бланки  складені  у  вигляді  таблиць. 

   Їх  форма  на  багатьох підприємствах  розрахована на обробку засобами оперативної техніки.

   До  викладу тексту наказу існують певні  вимоги.

   У наказах  про прийняття на роботу обов’язково  зазначають

   а) на яку посаду;

   б) до якого структурного підрозділу;

   в) з  якого числа особу оформлено  на роботу;

   г) вид  прийняття на роботу (на постійне, тимчасову, за сумісництвом); 

   д)  особливі  умови  роботи (з  взяттям  матеріальної  відповідальності,  зі скороченим робочим днем).

   У  наказах  про  переведення  на  іншу  роботу  вказують  вид  і  мотивування переведення.

   У наказах  про надання відпустки вказують

    а)  вид  відпустки (основна,  додаткова,  за  тривалий  стан  роботи  на  одному підприємстві,  навчальна,  у зв’язку з тимчасовою  непрацездатністю,  без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами);

   б) загальну кількість робочих днів;

   в) дату виходу у відпустку і повернення;

   г) період, за який надано відпустку.

   У наказах  про звільнення працівників зазначають

   а) дату звільнення;

   б) мотивування.

   Наказ набуває чинності  з моменту  його підписання. Начальник  відділу  кадрів зобов’язаний  ознайомити  із  змістом  наказу  згаданих  осіб,  які  ставлять  підпис  на оригіналі. 

   1.3 Трудова угода

   Робітники і службовці реалізують право  на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві. Трудовий договір може бути укладено  як  в усній,  так  і  в письмовій формі.

   Трудова  угода  -  це  документ,  що  регламентує  стосунки  між  установою з позаштатним працівником.

   Трудова угода, укладена із штатним працівником, визначає коло його доручень що виходять за межі безпосередніх службових обов’язків.

   Реквізити трудової угоди:

   ·  назва виду документа;

   ·  заголовок;

   ·  місце складання;

   ·  дата;

   ·  текст із переліком повноважень  і зобов’язань сторін;

   ·  юридичні адреси сторін;

   ·  підписи;

   ·  печатка установи.

   Трудову  угода  складають  у  кількох  примірниках,  один  з  яких  передається

   виконавцеві, а решту зберігають безпосередньо на підприємстві.

   1.4 Контракт

   Контракт  -  це  правовий  документ,  що  засвідчує  повну  домовленість  між підприємством,  організацією  чи  установою  та  працівником  про  умови  спільної виробничої  і  творчої  діяльності.  Згідно  із  законами  України “Про  підприємство”, “Про  власність”  громадяни через контракт реалізують право розпоряджатися  своїми здібностями до праці.

   Реквізити контракту:

• назва виду документа із стислим зазначенням його призначення (на виконання обов’язків, на управління підприємством);
• дата й місце підписання;
• орган, що наймає працівника;
• посада, прізвище, ім’я, по батькові того, кого наймають;
• текст;
• підписи сторін-укладачів контракту;
• печатка, що засвідчує підпис наймача;
• структура тексту:
• загальні положення;
• функції та обов’язки керівника (фахівця);
• компетенція і права керівника (фахівця);
• матеріальне та соціально-побутове забезпечення фахівця;
• відповідальність сторін, вирішення суперечок;
• зміна і розірвання контракту;
• адреси сторін та інші відомості.

   Контракт  складають у двох примірниках  - по одному для кожної сторони, про  що зазначають у тексті контракту. 

   2. Комерційна таємниця та її охорона

   2.1 Визначення комерційної  таємниці

   До  комерційної таємниці відноситься  інформація, яка в сукупності має  такі ознаки:

• має незалежну економічну цінність (дійсну або потенційну) в силу її невідомості іншим особам, які можуть отримати будь-яку вигоду від її виявлення чи використання;
• забезпечена заходами щодо її захисту, включаючи розробку правил обмеження користування такою інформацією, ведення порядку надання та зняття відповідного реквізиту (грифу обмеження доступу до документа „Комерційна таємниця”) для документів та інших матеріальних носіїв комерційної таємниці;
• набута власником на законних підставах;
• не є державною таємницею і не є інтелектуальною власністю третіх осіб;
• не є відкритою інформацією відповідно до чинного законодавства.

   Комерційною таємницею може бути склад, формула, взірець, збірка (компіляція), програмний продукт, засіб, метод, техніка, виріб, процес, комерційний або науковий досвід (ноу-хау) тощо.

   Не  може бути віднесена до комерційної  таємниці така інформація:

• установчі документи, документи, які засвідчують право на здійснення окремого виду господарської діяльності;
• документи про сплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів;
• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, які завдають шкоди здоров’ю людей та тварин, інші порушення законодавства України, а також розмір заподіяної при цьому шкоди;
• документи про платоспроможність;
• відомості про участь службових осіб власника комерційної таємниці в товариствах, установах та інших організаціях;
• відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина;
• інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути комерційною таємницею.

   Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом  господарювання відповідно до законодавства. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611.

   Підприємства, установи та організації зобов’язані  подавати перелічені відомості органам  державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим  юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

   Отже, відомості, які можуть бути віднесені  до комерційної таємниці, наприклад  підприємства, повинні мати такі ознаки:

• не містити державної таємниці;
• не наносити шкоди інтересам суспільства;
• відноситись до виробничої діяльності підприємства;
• мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі;
• мати обмеження в доступі тощо.

   З цього переліку не потрібно робити висновок про те, що до комерційної  таємниці варто відносити значну кількість відомостей. Надмірне “утаємничування“ може викликати втрату клієнтів, а отже прибутку, оскільки умови ринку потребують постійних клієнтів, широкої інформації про діяльність фірми (організації).

   Досягнення  успіху в підприємницькій діяльності дуже часто пов’язане з використанням комерційної таємниці і неможливістю її використання конкурентами. Виділяють наступні причини, які становлять основу неправомірного використання комерційної таємниці конкурентами:

• для поліпшення виробничої та комерційної діяльності організації (конкурента), що протиправно заволоділа комерційною таємницею, підвищення конкурентоспроможності продукції та ефективності виробництва, вибору оптимальної стратегії реалізації продукції та торгових переговорів;
• для завдання шкоди власнику комерційної таємниці, протидії реалізації продукції, руйнування виробничих та торгівельних зв’язків; зриву торгівельних переговорів та угод; зниження інвестиційних можливостей, підготовки та розповсюдження неправдивих відомостей про власника комерційної таємниці тощо.

   Загальні  умови захисту прав інтелектуальної  власності, зокрема комерційної  таємниці, визначаються Цивільним кодексом України. Реалізація майнових прав інтелектуальної  власності на комерційну таємницю забезпечується:

• правом на використання комерційної таємниці;
• виключним правом дозволяти використання комерційної таємниці;
• виключним правом перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці, в тому числі забороняти таке використання.

   Закон України “Про інформацію” визначає, що громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією, в тому числі комерційного характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Разом з тим, впроваджуючи систему захисту комерційної таємниці, її власник повинен враховувати економічну доцільність такої системи. Тут важливими стають два моменти:

• витрати на забезпечення економічної безпеки повинні бути, як правило, меншими в порівнянні з можливими збитками;
• заходи безпеки мають сприяти підвищенню економічної ефективності підприємництва.

   Основними документами для ведення комерційної  діяльності підприємством є Статут підприємства та Установчий договір, зареєстровані  у встановленому законодавством порядку. Документами, які регламентують  взаємовідносини усередині підприємства є Колективний договір, Правила внутрішнього трудового розпорядку та Перелік відомостей, які містять комерційну таємницю підприємства.