Політична думка Стародавнього світу

       Результатом етичних досліджень, суттєвим для  політики,є положення про те, що політична справедливість можлива  лишевільними і рівними людьми, що належать до одного спільноті, і маєметою їх самозадоволенням.

       Аристотель  у своїй праці «Політика» пише: «Суспільство, що складається зкількох селищ, є цілком завершена держава, яка досягла, можнасказати, повною мірою  самодостатнього стану і виникла  зарадипотреб життя, але існує заради досягнення благого життя ». (4, стор26 (

       Людина  за своєю природою істота політична, і в державізавершується розвиток цієї політичної природи людини.

       3. Період еллінізму політичної думки Стародавньої Греції.

       Криза давньогрецької державності виразно проявився ввченнях про державу та право елліністичного періоду. В останній третині  
IV століття до нашої ери грецькі поліси втрачають свою незалежність і потрапляютьспочатку під владу Македонії, а потім Риму. Походи Олександра Македонськогопоклали початок еллінізації Сходу та формування елліністичнихмонархій. (3, стор 64 (

       Навчання  Епікура, стоїків і Полібія були відображенням політико -правова  думка цього періоду.

       По  своїх філософських поглядах Епікур був продовжувачематомістичного вчення Демокріта. Природа, на його думку, розвивається засвоїми власними законами, без участі богів.

       Етика - сполучна ланка між його фізичними  та політико-правовимиуявленнями. Етика  Епікура носить індивідуалістичний характер. Свободалюдини - це її відповідальність за розумний вибір свого способу життя.

Головна мета державної влади і підстави політичногоспілкування, за Епікура, полягають  у забезпеченні взаємної безпеки  людей,подолання ними взаємного  страху, неспричинення ними один одному шкоди.

       Справжня  безпека досягається лише завдяки тихого життя і відстані віднатовпу. Виходячи з цього держава і закон трактуються Епікура якрезультат договору людей між собою про їхню загальну користь - взаємнубезпеки. (3, стор 64 (

       Засновником стоїцизму був Зенон. Всесвіт  в цілому, згідно зстоїцизм, управляється долею. Доля як керуюче та панівнепочаток є одночасно "розум світобудови, або закон всього сущого ввсесвіт ". Доля у вченні стоїків виступає в якості такого «Природного закону», який має в той же час божественний характер ісенс.

       В основі громадянського співжиття лежить, на думку стоїків, природнийтяжіння людей один до одного, їх природна зв'язок між собою. Держава,отже, виступає як природне об'єднання, а не штучне,умовне, договірне утворення.

       Відштовхуючись  від універсального характеру природного закону, стоїкиобгрунтовували уявлення про те, що всі люди - громадяни єдиного світовогодержави і що людина - громадянин всесвіту. Вчення стоїків зробило сильний вплив на погляди Полібія --грецького історика і політичного діяча.

       Для нього характерний державницький погляд на що відбуваютьсяподії, згідно з яким той або інший пристрій держави відіграєвизначальну роль у всіх людських відносинах.

       Полібій пише: «Хоча кожна влада має  повну можливість і шкодитиінший, і допомагати, проте у всіх положеннях вони виявляють належнеодностайність, і тому нель?? я було вказати кращого державногопристрої ». (4, стор 50 (

       Історію виникнення державності і наступної  змінидержавних форм Полібій зображує як природний процес,здійснюються за "закону природи". Всього є шість основних формдержави, які в порядку їхнього природного виникнення і змінизаймають наступне місце в рамках повного циклу: царство, тиранія,аристократія, олігархія, демократія, охлократія.

       Звичаї  і закони характеризуються Полібієм в якості двох основнихначал, притаманних кожній державі. Він підкреслював взаємозв'язок івідповідність між добрими звичаями та законами, гарними звичками людей іправильним пристроєм їх державного життя.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Політичні мислителі Стародавнього  Риму.

         Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві зміни соціально-економічного і політичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди — царський {754—510 рр. до н. е.) республіканський (509—28 рр. до н. е.), імператорський (27 р. до н. е. — 476 р. н. е.). В умовах рабовласницького суспільства, де раби не були самостійними суб'єктами політичного життя і залишалися лише об'єктами чужої власності, боротьба за політичну владу розгорталася в середині привілейованої меншості.

      Давньоримська політична наука перебувала під  впливом відповідних давньогрецьких концепцій. Коли в середині V ст. до н. е. .плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством Солона. У Римі були прийняті знамениті закони — XII таблиць.

      Великий вплив на давньоримських мислителів справили Сократ, Арістотель, епікурійці, стоїки, Полібій. Так, - уявлення Демокріта  про прогресивний розвиток ідей від первісного суспільного становища до створення упорядкованого суспільного життя і держави, погляди Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинуті Тітом Лукрецієм Каром (99—55 рр. до н. е.) у поемі «Про природу речей». Його погляди на політику і державу теоретично відобразили, ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в обстановці якої він жив і діяв (високий розвиток рабовласництва і відносин товарного виробництва, криза полісного устрою держави, перетворення Риму в світову державу, перехід від республіки до імперії, від традиційних форм правління до нових форм одноосібної влади, до принципалу і домінату, криза рабської праці і встановлення колонату).

      Марк  Туллін Ціцерон (106—43 рр. до н. е.)—знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель приділяв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про закон», «Про обов'язки», численні політичні і судові публікації. Ціцерон у своїй творчості протягом всієї практичної діяльності виступав за .устрій сенатської республіки, проти повновладдя окремих осіб. У 45 р. до н. е., коли сенат зазнав поразки" в боротьбі з тріумвіратом (Антоній, Октавіан Август, Лепіт), ім'я Ціцерона було занесене у проскрипційні списки осіб, що підлягали страті без суду.

      Ціцерон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що «народ — не будь-яке об'єднання людей, зібраних разом хоч яким би то було способом, а об'єднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою щодо питань права і спільності інтересів». Тим самим держава в трактуванні Ціцерона бачиться не лише виявом загальних інтересів усіх її вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно і як одностайна правова єдність (спільність) тих членів, окреме правове утворення (загальний правовий порядок).

      Основну причину походження держави Ціцерон  вбачає у вродженій потребі людей жити разом. Поділяючи в цьому питанні позицію Арістотеля, він розходиться з поширеним на той час уявленням епікурійців про договірний характер виникнення держави. Вплив Арістотеля помітний і в трактуванні Ціцероном ролі сім'ї як первинного осередку суспільства, з якого поступово і природним шляхом виникає держава. Ціцерон "визначає споконвічний зв'язок держави та власності і відтворює положення стоїків про те, що причиною утворення держави є охорона власності. Критерій розрізнення форм державного ладу Ціцерон вбачав у «характері і волі» тих, хто править державою.

      Залежно від кількості правлячих він виділяв три прості форми правління: царську .владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Під помітним впливом Арістотеля і особливо Полібія Ціцерон зробив висновок, що достоїнство цих трьох форм криється у їхньому взаємозв'язку та єдності. Зразком змішаного державного ладу він вважав Римську республіку III — початку II ст. до н. е.

      Спотворені  форми панування (тиранія одноосібних  володарів або натовпу, панування кліки багатих і знатних) не є, згідно з Ціцероном, формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інтереси і загальнообов'язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може .перетворитися в правління кліки багатих. Хоч така влада і продовжує помилково називатися правлінням оптиматів, але насправді, зазначає Ціцерон, «немає більш спотвореної форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими». Запобігти виродженню державності, на думку Ціцерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. «Бажано, — писав він, — щоб у державі було щось визначне і величне, щоб одна частина влади була виділена і вручена авторитетові провідних людей, а деякі справи .були дані на розсуд і волю народу». Найважливішим достоїнством такого державного ладу Ціцерон вважав міцність держави і правову рівність громадян.

      У дусі утвердження саме форми змішаного  правління Ціцерон, слідом за Полібієм, інтерпретував еволюцію римської державності від первісне царської влади до сенаторської республіки. При цьому аналогію початків царської влади він вбачав у повноважених магістратів (передусім консулів), влади оптиматів, повноважених сенату, народної влади, повноважених народних зборів і народних трибунів. Показуючи небезпеку збочення в бік того чи іншого починання змішаної державності і виступаючи "за їх взаємну рівновагу, він наголошував на необхідності «рівномірного розподілення прав, обов'язків і повноважень з тим, щоб у магістратів було достатньо влади, достатньо впливу у раді провідних людей і достатньо волі у народу».

      Ряд важливих положень про правову регламентацію  державної діяльності висловлював  Ціцерон у висунених ним проектах законів про магістрати. Ціцерон  зазначав, що імперій (повноваження посадових  осіб) повинен бути законним. Слід, зауважував він, встановити «не лише для магістратів міру їх влади, але й для громадян міру їх послуху».

      Концепція Ціцерона про змішане правління  і взагалі його судження про державу  як справу народу явно розходилися з тогочасними соціально-політичними реаліями і дійсними тенденціями розвитку римської державності. Як теоретик і практичний політик, що був у гущі тодішньої боротьби за владу, Ціцерон не міг не бачити тенденції перегрупування сил і влади, відплив реальних повноважень від попередніх республіканських інститутів і їх концентрації в руках окремих осіб, насамперед тих, хто спирався на армію. Про це красномовно свідчили приклади возвеличення Сулли, Цезаря, Октавіана Августа. Концепція змішаної держави була частково здійснена в Римській республіці в той час, коли Ціцерону вдалося об'єднати блок сенатського і вершниківського станів проти змови Каталіни (у 63 р. до н. е.) —претендента на монархічну владу.

        Людський "ідеал Ціцерона —  «перша людина у республіці, утихомирювач, опікун» — в епоху криз поєднував у собі грецьку філософську теорію, а також римську політичну ораторську практику. Зразком такого Діяча він вважав себе. Відповідність чи невідповідність людських законів у природі (у природному праві) виступає, за Ціцероном, критерієм справедливості чи несправедливості. Природне право (вищий правдивий закон) виникло раніше, ніж будь-який писаний закон, вірніше, будь-яка держава взагалі була заснована. Сама держава (як «загальний правопорядок») з ЇЇ встановленими законами (тобто називним правом) є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедливість і право.

      В історії політичної і правової думки  найбільшу увагу численних авторів  привертали, зокрема, положення Ціцерона про правовий характер держави, про державу як справу народу І правове суспільство (спільність), про справедливість і правдивий закон, про природне право, про громадянина як суб'єкта держави і права.

      Луцій Сенека (6—3 рр. до н. е.—65 р. н. е.) — один із основних представників стоїцизму  в Стародавньому Римі перебував під великим впливом давньогрецьких стоїків. Не відкидаючи рабства як соціально-політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність раба і закликав гуманно поводитися з ним як з духовно рівним суб'єктом. За Сенекого, неминучий і божественний за своїм характером «закон долі» грав роль того права природи, якому підкорені всі людські відносини, в тому числі держава і закон. Вселенна, за Сенекою, природна держава зі своїм природним правом — справа необхідна і розумна. Членами такої держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Щодо окремих державних утворень, то вони випадкові і значні для всього людського роду.