Політична думка Стародавнього світу

2. Періодизація політичних  вчень: пошук критерію.

       Політичні та правові вчення в державах Стародавнього  Сходу;

       Політичні та правові вчення в Стародавній  Греції;

       Політичні та правові вчення в Стародавньому Римі;

       Політичні та правові вчення у західній Європі в період середніх століть (Політико-правова теорія середньовічної схоластики. Фома Аквінський,політичні та правові ідеї середньовічних єресей, вчення про закони і державі Марсилій Падуанського)

       Політичні та правові вчення в країнах арабського сходу в період середніх віків політичні та правові вчення в Росії в період виникнення і розвитку феодалізму і утворення єдиної російської держави

       Політичні та правові вчення у західній Європі в XVI ст. (Вчення Н.  
Макіавеллі про державу та політику,. політико-правові ідеї Реформації,політичні ідеї тираноборців, Етьєн де Ла Боесі, теорія державного суверенітету. Політичне вчення Ж. Бодена, політико-правові ідеї раннього соціалізму. "Утопія" Томаса Мора. "Місто Сонця" Томмазо Кампанелли)

       Політичні та правові вчення в Голландії  та Англії в період ранніх буржуазних революцій (виникнення теорії природного права, вчення Г.  
Греція про право і державу, теоретичне обґрунтування демократії. Б.  
Спіноза, обґрунтування "Славної революції" 1688 р. в вченні Дж. Локка про правові державі)

       Політичні і правові вчення німецького та італійського освіти  
XVII-XVIII ст. (Природно-правові теорії в Німеччині, правова теорія Ч.  
Беккаріа)

       Політичні та правові вчення в Росії в період зміцнення абсолютизму (Політико-правова ідеологія купецтва. І. Т. ціпком)політичні та правові вчення у Франції XVIII ст. (політико-правова програма Вольтера, вчення Ш. Монтеск 'є про державу і право, політичний радикалізм Ж.-Ж. Руссо, політико-правові вчення соціалізму і комунізму в передреволюційної Франції, проблеми держави і права в документах"Заговора в ім'я рівності")

       Політичні та правові вчення в США в період боротьби за незалежність  
(Пейн про державу і право, політико-правові погляди Т. Джефферсона,погляди А. Гамільтона на державу і право)

       Політичні та правові вчення в Росії в  період подальшого зміцнення дворянської монархії (друга половина XVIII ст.) (ідеологія  
"освіченого абсолютизму", політико-правова ідеологія феодальної аристократії, політико-правові ідеї зароджується просвітництва та лібералізму, політико-правова ідеологія селянських рухів, А.Н.  
Радищев про право і державу).

       Політичні та правові вчення класиків німецької  філософії кінця  
XVIII-початку XIX ст. (вчення І. Канта про право і державу, вчення Гегеляпро державу і право).

       Реакційні і консервативні політичні та правові вчення в Західній  
Європі наприкінці XVIII -початку XIX ст. (традиціоналізм Е. Берка, історична школа права);

       Буржуазна політична і правова ідеологія в Західній Європі перші половини XIX ст. (лібералізм у Франції. Б. Констан, лібералізм в Англії.  
Погляди І. Бентама на право і держава, виникнення юридичної позитивізму. Дж. Остін, теорія "надкласової монархії" Л. Штейна, політико - правове вчення Огюста Конта);

       Соціалістична політико-правова ідеологія в  Західній Європі в першій половині XIX ст.

       Політичні та правові вчення в Росії в  період кризи самодержавно - кріпосницького ладу (лібералізм в Росії, проекти державних перетворень М.М. Сперанського, охоронна ідеологія, політико-правові ідеї Н.М. Карамзіна, революційна ідеологія, політичні та правові ідеї декабристів

       Буржуазні політичні та правові вчення в  Європі в другій половині  
XIX ст. (юридичний позитивізм, соціологічні концепції держави і права, політико-правова ідеологія лібералізму в Росії);

       Соціалістична політико-правова ідеологія в  другій половині XIX  
В. (Політико-правове вчення марксизму, політико-правове вчення та програму соціальної демократії, політико-правова ідеологія анархізму,політико-правова ідеологія "російського соціалізму" (народництва)

       Політичні та правові вчення в європі на початку XX В.  
(Соціалістичні політико-правові вчення, політико-правова доктрина солідаризму, неокантіанскіе концепції права. Р. Штаммлер, психологічна теорія права, школа "вільного права ");

       Сучасні політичні і правові вчення в  Західній Європі та США  
(неолібералізм і консерватизм, концепції плюралістичної демократії,концепції соціальної держави і політики загального благоденства,теорія "демократичного соціалізму", сучасна західна політична наука, соціологічна юриспруденція, нормативізм Г. Кельзена, теорії природного права).

       Історія політичних і правових вчень являє  собою процес розвитку відповідної форми суспільної свідомості, підпорядкований певним закономірностям.

       Зв'язок політичних і правових вчень різних епох зумовлена вже впливом створеного ідеологами попередніх епох запасу теоретичних представлений на подальший розвиток політико-правової ідеології. Так зв'язок (спадкоємність) особливо помітна в ті епохи і періоди історії, які відтворюються філософія та інші форми свідомості попередніх епох і вирішуються політико-правові проблеми, в дечому аналогічні тим, які вирішувалися в попередні часи. Так, у Західній Європі розкладання феодалізму, боротьба з католицькою церквою і феодальними монархіями викликали широке відтворення в політико-правових трактатах ідеологів буржуазії XVI-XVII ст. ідей та методології античних авторів, що не знали християнства і обґрунтовують республіканський лад. У боротьбі проти католицької церкви і феодальної нерівності використовувалися ідеї первісного християнства з його демократичною організацією; в періоди революційних подій згадувалися демократичні ідеї античних авторів, республіканські доблесті політичних діячів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

       Ряд істориків надавав таким впливам  вирішальне значення, намагався представити всю або майже всю історію політичної думки як чергування,кругообіг одних і тих же ідей та їх різних сполучень ( "філіації ідей").  
Такий підхід перебільшує можливість чисто ідеологічних впливів,які самі по собі не здатні породити нову ідеологію, якщо немає соціальних інтересів, що створюють грунт для сприйняття ідей і їх розповсюдження. Важливо і те, що подібні історичні умови можуть породжувати і породжують аналогічні і навіть однакові ідеї та теорії без обов’язкових ідейних зв'язків і впливів. Не випадковий і вибір яких-небудь ідеологом політико-правового вчення, якщо воно береться за зразок, оскільки кожна країна і кожна епоха мають кілька значних політико-правових теорій, і вибір однієї з них (або ідей декількох теорій) знову ж таки обумовлений в кінцевому рахунку соціально-класовими причинами. Нарешті,вплив і відтворення далеко не одне і те ж: доктрина, що склалася під впливом інших доктрин, чимось відрізняється від них (інакше це та ж сама доктрина, яка просто відтворюється);нова теорія погоджується з одними ідеями, відкидає інші, вносить зміни в наявний запас уявлень. У нових історичних умовах колишні ідеї і терміни можуть набувати зовсім інший зміст і тлумачення. Так, термін "природне право" виник ще в Давньому світі;цим терміном, наприклад, користувалися софісти в рабовласницької Греції Vст. до н.е. У XVII ст. виникла теорія природного права, яка висловлювала інтереси буржуазії і народу, які боролися проти феодального ладу. Приподібність термінології суть доктрин протилежна з тієї причини, що якщо теоретики природного права XVII-XVIII ст. вимагали відповідності позитивного права (тобто законів держави) праву природному (люди рівні від природи і т.д.), то саме цієї вимоги у більшості софістів не було.

       Історія політичних і правових навчань - це не чергування ідей,відтворення їх у різних сполученнях і комбінаціях, а відображення у термінах і поняттях, що розвивається, теорії права і держави мінливих історичних умов, інтересів та ідеалів різних класів і соціальних груп.

       Однак і спроби представити зміст історії  політичних і правових вчень як відображення класових суперечностей і боротьби не призвели до створення зв'язковий картини розвитку відповідних доктрин від давнини до наших днів вже з тієї причини, що інтереси різних класів,що існували в історії, вкрай різноманітні, непорівнянні. Невдало виявилася і спроба розділити історію політичних і правових навчань на дві частини, на домарксистського і марксистський періоди, з яких перший --розглядався лише як переддень друге, містив тільки окремі "припущення" про державу і право, другі ж - вважався періодом розвитку єдино наукового вчення про державу і право. Крім ідеологічних деформацій курсу такий погляд породив спірне уявлення про історію політичних і правових вчень як про процес накопичення, розвитку,накопичення знань про політику, державу і право.

       На  всіх своїх етапах розвитку історія  політичних і правових вчень дійсно пов'язана з прогресом теорії держави і права та вчення про політиці. Прогресом у розвитку політико-правової теорії взагалі є постановка якої-небудь важливої соціальної проблеми, хоча б сполучена зневіреним її рішенням, або подолання старого, мертвотних теоретичний пошук світогляду, навіть якщо воно замінюється світоглядом, заснованим на помилковій методології.

       Якщо  спробувати уявити історію політичних і правових вчень як  
"кумулятивний процес накопичення і трансляції знань", то не можна зрозуміти,яке місце в такій історії належить ілюзорним, утопічним доктрин і теорій, які володіли умами мільйонів людей цілі епохи. Наприклад,панувала в XVII-XVIII ст. ідея суспільного договору про створення суспільства і держави в комплексі сучасних теоретичних знань заслуговує згадки хіба тільки у зв'язку з критичним оглядом різних застарілих ідей про походження держави. Але в період боротьби проти феодалізму ідея суспільного договору як спосіб вираження причетності людини і народу до влади протистояла ідеї богоустановленності влади феодальних монархів. Обидві ці ідеї далекі від науки, але на основі кожної з них, що тлумачиться як основний методологічний принцип, будувалися великі теоретичні концепції, яка домагається пояснення минулого, тлумачення сьогодення та передбачення майбутніх доль держави і права. Пояснення виявилося надуманим, тлумачення - помилковим, передбачення - неправдивим. Але це не означає, що в історії політико-правової думки зміна теологічного світогляду раціоналістичним взагалі не була прогресивною.

       Історія політичних і правових вчень - не процес поступового пізнання держави і права, накопичення та підсумовування знань, а боротьба світоглядів, кожне з яких прагне знайти опору в громадському думці, вплинути на політичну практику і розвиток права,спростувати аналогічні спроби протистоїть ідеології.

       Політико-правова  ідеологія, як будь-яка ідеологія, визначається в поняття не гносеології (справжнє - неістинним), а соціології (самосвідомість соціальних груп і класів). Тому до політико-правових доктрин застосовується критерій не істинності, а можливості висловлювати інтереси тієї або іншої соціальної групи. Уявлення про історію політичних і правових навчань як про історію знань, засноване на аналогії з історією природничих наук, не підтверджується в реальній історії політико-правової ідеології.

       Розвиток  цієї ідеології веде до приросту знань  про державу і право,але політико-правова  теорія була і залишається емпіричною,класифікаційної, описової наукою, прогностична функція  якої дуже сумнівна. Велику давність має суперечка про політику - це наука або мистецтво?

       Значний вплив на практику мають ті політико-правові  доктрини і ідеї, які засновані на узагальненні, теоретичному осмисленні досвіду розвитку державних і правових установ передових країн. Теорія поділу влади, висловила практику державного розвитку Англії в XVII ст., Справила величезний вплив на конституції США, Франції та інших країн. Доктрина прав людини і громадянина, узагальнюючи практику революційного переходу від станового ладу до громадянського суспільства, знайшла втілення в міжнародних пактах та законодавстві майже всіх держав XX ст. За допомогою політико-правових доктрин політичний досвід передових країн стає надбанням інших країн, що сприймають цей досвід у теоретично узагальненому вигляді.

       Однак багато політико-правові доктрини залишилися лише надбанням умов часом численних їх прихильників, але не були впроваджені в практику  
(анархізм, анархо-комунізм, синдикалізм тощо), деякі ж в процесі здійснення зазнали значних деформації (наприклад, теорія народного суверенітету Руссо) або дали побічні результати, яких ніхто не передбачав і не бажав (наприклад, теорії державного соціалізму). Привабливих ідеалів, теоретично сконструйованих у відриві від історичної дійсності, виникали тяжке наслідки для країн і народів, якщо суспільство, держава і право намагалися перебудувати з допомогою влади і примусу. Ще на початку XVI ст. великий гуманіст Еразм  
Роттердамський, посилаючись на досвід історії, справедливо зауважив: "Нічого небувало для держави згубні, ніж правителі, які бавилися філософією або науками ". При сучасному рівні розвитку суспільних наук ні одна політико-правова доктрина не може претендувати на наукове передбачення довгострокових результатів перетворення державних і правових установ будь-якої країни на основі цієї доктрини.