Особливості оподаткування фінансових структур

    Термін  перерахування податку на додану вартість до бюджету залежить від  обраного звітного податкового періоду  та визначається чинним законодавством.

    Податковим  періодом є один календарний місяць, а у випадках, визначених законодавством, — календарний квартал.

    Платник податку, обсяг оподатковуваних  операцій якого за минулі дванадцять місячних податкових періодів не перевищував 300 000 грн., може вибрати квартальний податковий період. Заява про вибір квартального податкового періоду подається до податкового органу разом із декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року.

    Платники  податку у строки, визначені законодавством (протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця та протягом 40 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу), подають до податкового органу податкову декларацію про нараховані суми податку на додану вартість за звітний період з урахуванням сум перевищення податкового кредиту над податковим зобов’язанням у минулих податкових періодах за його наявності.

    Форми декларацій з цього податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

    Варто зазначити, що з січня місяця 2008 року обов’язково подається до контролюючих органів новий додаток податкової декларації з податку на додану вартість, в якому розшифровуються суми податкового зобов’язання та податкового кредиту за кожним контрагентом підприємства[9].

    Висновок  до розділу 2:

    Податкова система в кожній країні є однією з стрижневих основ економічної  системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.

    Характерною особливістю діючої податкової системи  сьогодні є її недосконалість, а  саме: неузгодженість та суперечливість окремих податкових законів, нестабільність законодавства, надмірне податкове  навантаження на платників, безсистемне  й невиправдане надання пільг, перекручування економічної сутності окремих податків та непристосованість її до переходу від адміністративної-командних  методів управління господарством  до господарювання в умовах демократичної  правової системи України шляхом створення єдиного всеохоплюючого Закону Податкового кодексу України.

     
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 3

    АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОПОДАТКУВАННЯ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ 

1. Актуальні питання та специфіка  оподаткування фінансових установ та фінансових послуг

 

    Стосовно  розвитку ринку фінансових послуг як інструмента для залучення інвестицій у контексті чинного податкового  законодавства слід зазначити, що сьогодні положення податкового законодавства відповідають політиці держави щодо створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності. Зокрема, для збільшення обсягів іноземних інвестицій в економіку України та розширення діяльності іноземних інвесторів.

    Проте, існує безліч проблемних питань і тому вдосконалення нормативно-правової бази системи оподаткування фінансового сектору залишається важливим завданням як законодавців, так і представників фінансового ринку. Зокрема, зміни правил формування страхових резервів та наближення до міжнародних принципів їх обчислення.

    Є нагальна потреба удосконалення в цілях оподаткування визначень термінів «звичайна процентна ставка за депозит (вклад)» та «звичайна ставка проценту за кредит» з метою їх широкого застосування, у тому числі по операціях з пов'язаними особами та операціях з платниками податків, що застосовують інші правила або ставки оподаткування, ніж такий платник податків.

    Переведення страховиків на загальну систему оподаткування прибутку за ставкою 25 % є актуальним питанням, оскільки існування різних підходів оподаткування реального сектору економіки та зазначених видів страхової діяльності стимулює переведення доходів із секторів з вищим податковим навантаженням до сектору страхування, де він є значно нижчим.

    Саме  різний рівень оподаткування є передумовою  для запровадження фінансових схем за участю страхових організацій  з метою мінімізації податків.

    Страховий ринок України, незважаючи на досить високі темпи розвитку, активізацію інвестицій у галузь, потребує вдосконалення нормативно-правової бази, запровадження європейських принципів державного регулювання в сфері моніторингу діяльності страховиків, а також прозорості діяльності страхових компаній.

    Недосконалість  державного нагляду за страховою  діяльністю дозволяє створювати страхові компанії, які, попрацювавши на ринку 2—3 податкові періоди, ліквідуються шляхом банкрутства, забравши при цьому 200—400 млн. гривень валових внесків від страхування фінансових ризиків.

    Потребує  реформування й система оподаткування  небанківських фінансових установ  з метою створення надійного  та прозорого ринку таких послуг. Потребує запровадження загальна система  оподаткування, яка має впроваджуватися  поетапно.

    Актуальними є питання оподаткування банківських установ і банківських операцій, в тому числі іпотечне кредитування, операцій з цінними паперами, страхових компаній, небанківських фінансових установ.

    Оподаткування як інструмент державної політики використовується для досягнення трьох основних цілей:

• передусім, оподаткування є найбільш універсальним та ефективним методом фінансового забезпечення діяльності державного сектору. Таким чином, однією з основних функцій податкової системи є наповнення бюджету.
• окрім своєї основної функції, оподаткування може використовуватись як інструмент для досягнення певних економічних цілей держави. У таких випадках політичні рішення можуть втілюватись за допомогою податкових важелів. Скажімо, податкові пільги для певних секторів економіки можуть бути намаганням стимулювати зростання відповідних галузей чи підприємств.
• податкові механізми можуть застосовуватись для досягнення державних соціальних цілей, оскільки за допомогою податків можна потужно стимулювати певні види соціальної поведінки громадян.

    Так, наприклад, посилене оподаткування  споживачів тютюнової чи алкогольної продукції може через систему акцизних зборів відвертати населення від цих потенційно шкідливих продуктів.

    Водночас, різноманітні податкові пільги та звільнення від податків для певних видів діяльності можуть заохочувати громадян вдаватись до таких видів діяльності активніше.

    Хоча  держава має можливість використовувати  податкову систему для всіх цих цілей, існує три основних принципи, які бажано враховувати при побудові та реформуванні податкової системи країни:

• справедливість (або вертикальна рівність). Згідно з цим, найскладнішим для реального втілення принципом, податкова система повинна прагнути розподіляти податковий тягар між платниками податку у «справедливий» спосіб. Складність цього принципу полягає у суб’єктивності поняття справедливості і необхідності операціоналізувати його у певні визначення та конкретні податкові рішення. У більшості країн, справедливою вважається система, в якій податковий тягар відповідає фінансовим можливостям платника (яка найчастіше вимірюється рівнем його доходів).
• економічна нейтральність (горизонтальна рівність). Цей принцип базується на економічній концепції про те, що суспільний добробут максимізується тоді, коли економічні агента — громадяни та підприємства — будують свої рішення на основі ринкових сигналів, а не податкових стимулів. Іншими словами, податкова система повинна прагнути ставити всіх учасників національної економіки у рівні умови. Це означає, що всі економічно рівноцінні елементи — організації, продукти чи послуги, повинні підлягати еквівалентному податковому навантаженню.

    Таким чином, якщо держава не переслідує певну  свідому політичну мету, економічна ефективність вимагає, щоб: усі сектори  економіки були однаково привабливими з податкової точки зору; в межах  кожного сектору, податкове законодавство  не повинно надавати підтримку певній групі конкуруючих підприємств за рахунок інших; в діяльності окремих фірм податкове законодавство не повинно впливати на вибір постачальників чи продуктів для виробництва.

• простота. Простота податкової системи вимірюється тим, наскільки простим є її адміністрування, наскільки обмеженими є можливості для ухиляння від сплати, а також наскільки вона мінімізує ті видатки (грошові та часові), з якими економічні агенти вимушені стикатися при сплаті податків.

    Дотримання  загальних принципів ефективного  оподаткування у галузі фінансових послуг є завданням, важливість якого постійно зростає.

    Найретельнішої  уваги при вивченні податкового законодавства в сфері фінансових послуг потребує збереження принципу економічної нейтральності.

    Специфіка полягає в тому, що, на відміну  від інших секторів економіки, основні  види фінансових послуг історично розвивались  відокремлено один від одного —  зазвичай, під наглядом різних регулюючих органів та з застосуванням відмінних систем бухгалтерського обліку.

    Однак цей розділ між видами фінансових послуг стрімко зникає протягом останніх років, оскільки фінансові інструменти перетворюються на майже цілковиті взаємозамінники.

    Скажімо, поліси зі страхування життя сьогодні безпосередньо конкурують із довготерміновими банківськими депозитами та, особливо, з пенсійними планами. Крім того, у більшості країн постійно слабшають обмеження на одночасне надання різних видів фінансових послуг.

    Таким чином, одні і ті самі установи можуть пропонувати ринкові прямо конкуруючі види фінансових послуг.

    I, нарешті, різниця між кредитними  ризиками та ризиками інших  фінансових установ також зменшується,  оскільки страхові компанії сьогодні  можуть спеціалізуватися на досить  вузько визначених ризиках (прикладами  можуть бути страхування ризиків коливання валютних курсів або невдалого сільськогосподарського врожаю).

    Зростаюча економічна рівноцінність і взаємозамінність окремих видів фінансових послуг означає, що податкова система також  повинна тлумачити відповідні послуги  рівномірно. Іншими словами, трансакції однакового економічного змісту повинні оподатковуватись на однакових умовах і в однаковому обсязі.

    Інша  специфіка оподаткування фінансового  сектору пов'язана з його технічними особливостями, які не дозволяють застосовувати  для фінансових посередників звичні підходи прямого оподаткування  корпоративного прибутку.

    Технічні  особливості полягають у відмінних системах обліку фінансового посередництва, які повинні відбиватися не лише у правилах бухгалтерського обліку, але і у розрахунку податкових зобов'язань. Наприклад, на відміну від звичайної підприємницької діяльності, для якої видатками можуть вважатись лише фактичні видаткові зобов'язання кожного звітного періоду, страховим компаніям може дозволятись списувати з прибутку ті видатки, зобов'язання за якими ще не виникли фактично, але виникли умовно, враховуючи майбутні ризики за страховими угодами[6]. 

2. Зарубіжний досвід оподаткування фінансових установ та можливості його застосування в Україні

 

    Так, у Франції вартість банківських  послуг обкладається ПДВ за ставкою 18,6 %, однак існує перелік послуг, які не оподатковуються.

    У Великобританії нині існує три ставки ПДВ:

• максимальна - 27,5 %;
• стандартна - 8 %;
• пільгова - 0 % .

    Нульова ставка означає, що банківська послуга попадає під обкладення ПДВ, але податковий оклад обчислюється за ставкою 0 %.

    Економічний зміст пільги полягає у тому, що банк, який реалізує свої послуги, може зареєструватися як платник податку і вимагати повернення сплаче них сум ПДВ із бюджету.

    Цей вид пільги доцільно застосовувати  до таких послуг, які дають невеликі надходження через малі обіги  або, коли складно визначити додану вартість. Деякі послуги комерційних банків України до таких послуг належать.

    В Італії діє чотири ставки ПДВ - 4 %, 9 %, 13 %, 19 %. Однак додана вартість від банківської діяльності обкладається за максимальною ставкою.

    В Італії від сплати ПДВ звільняються операції із золотом та іноземною валютою.

    У банківництві США ПДВ не використовується.

    В Іспанії у 1994 р. було встановлено  три ставки: 4 %, 7 %, 16 %, однак банківські операції від сплати ПДВ звільняються.