Особливості оподаткування фінансових структур

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Декабря 2011 в 20:02, курсовая работа

Описание

Метою даної роботи є дослідження правових засад діяльності фінансових установ та обґрунтування пропозицій щодо їх вдосконалення.
Основними завданнями, що поставлені для досягнення зазначеної мети, є:
визначити види фінансових установ за законодавством України, проаналізувати специфіку їхньої діяльності;
дослідити становлення державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні та сучасний стан нормативно-правової бази, що регламентує діяльність окремих видів фінансових установ;
виявити та проаналізувати актуальні проблеми у сфері правового регулювання діяльності фінансових установ;
обґрунтувати пропозиції щодо вирішення основних проблем з урахуванням іноземного досвіду у цій сфері.
Об’єктом дослідження даної роботи є правовідносини, що виникають у сфері діяльності фінансових установ.
Предметом дослідження є механізм правового регулювання діяльності фінансових установ в Україні.

Содержание

ВСТУП………………………………………………………………….……………4
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ……………………………………………………………….…6
Особливості організації фінансової установи………………..……………6
Основні засади побудови системи оподаткування…………………..……8
Правові основи функціонування фінансових компаній…………………13
РОЗДІЛ 2. ПОДАТКИ, ЯКИМИ ОПОДАТКОВУЮТЬСЯ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ………………………………………………….………………………….19
Оподаткування фінансових установ податком на прибуток підприємств………………………………………………………………………………19
Оподаткування фінансових установ податком на додану вартість……..23
РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОПОДАТКУВАННЯ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ…………………….…………...28
Актуальні питання та специфіка оподаткування фінансових установ та фінансових послуг……………………………………………………………………….28
Зарубіжний досвід оподаткування фінансових установ та можливості його застосування в Україні…………………………………………………………….32
ВИСНОВОК………………………………………………………………………..35
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
Завдання № 1………………………………………………………………………37
Завдання № 2………………………………………………………………………43
Завдання № 3……………………………………………………………………....47
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………...……………..54
ДОДАТКИ

Работа состоит из  1 файл

КУРСАК.docx

— 107.08 Кб (Скачать документ)

    Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

    Амортизація основних фондів і нематеріальних активів — це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення валового доходу платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

    Амортизації підлягають витрати на:

  • придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у т. ч. витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;
  • самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, у т. ч. витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
  • проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; о капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом.

    Суми  амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду:

      А (а) — Б(а) X Н(а) групи / 100 %,

    де  А (а) — сума амортизаційних відрахувань  звітного періоду;

    Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду;

    Н(а) групи — норма амортизаційних відрахувань відповідної групи  основних фондів.

    Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду визначається за формулою:

    Б(а) — Б(а - 1) + П(а - 1) - В(а - 1) - А(а - 1),

    де  Б(а - 1) — балансова вартість групи  на початок періоду, що передував  звітному;

    П(а - 1) — сума витрат, понесених на придбання  основних фондів, здійснення капремонту, реконструкцій, модернізацій та інших  поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

    В(а - 1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

    А(а - 1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

    Поділ основних фондів на групи визначений п. 8.2.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та передбачає різні ставки нарахування амортизаційних відрахувань залежно від приналежності основних фондів до тієї чи іншої групи.

    Варто зазначити, що облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та загалом по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансового вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.  

    Групи основних фондів:

  • група 1: будівлі, споруди, їх структурні компонента; передавальні пристрої; вартість капітального поліпшення землі;
  • група 2: автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
  • група 3: будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;
  • група 4: електронно-обчислювальні машини; інші машини для автоматичного оброблення інформації; пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи; комп'ютерні програми; телефони (у т.ч. стільникові), мікрофони і рації.

    Квартальні  норми амортизації:

  • група 1 - 2 %
  • група 2 - 10 %
  • група 3 - 6 %
  • група 4 - 15 %

    Основну ставку податку встановлено в  розмірі 25 % до об'єкта оподаткування.

    Крім  того, передбачено й інші ставки оподаткування.

    Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

  • 0 % валового доходу (дохід від страхування та перестрахування життя);
  • 3 % валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування життя);
  • 6 % валового доходу за умови дострокового розірвання договору про страхування життя.

    Податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законодавством для квартального податкового періоду. Платники податку у строки, визначені законодавством (протягом 40 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу та протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року), подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових періодів за його наявності. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року — повну.

    Форми декларацій з цього податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики[9]. 

    1. Оподаткування фінансових установ  податком на додану вартість
 

    Платниками  податку в бюджет є суб’єкти господарської  діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, а  також імпортують товари (супутні  послуги). При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 300 000 грн. або юридична чи фізична особа добровільно вирішила сплачувати податок на додану вартість.

    Об’єктом  оподаткування є такі операції, здійснювані  платниками податку, суб’єктами господарювання:

    • продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);
    • завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення (пересилання) майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;
    • вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

    Не  вважаються об'єктами оподаткування  такі операції, здійснювані суб'єктами господарювання:

  • випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб’єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;
  • обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна, реєстраторська та клірингова діяльність з цінними паперами;
  • передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договорів фінансової оренди;
  • надання послуг зі страхування й перестрахування, із соціального та пенсійного страхування;
  • обіг валютних цінностей;
  • надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, за кредитними і депозитними договорами;
  • виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;
  • надання брокерських, дилерських послуг з укладанням контрактов на торгівлю цінними паперами і деривативами на ринку цінних паперів;
  • передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права.

    Згідно  із Законом «Про податок на додану вартість», застосовуються дві ставки оподаткування: 20 % і нульова.

    Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:

    • продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;
    • продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України;
    • продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах);
    • надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;
    • продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф’яних брикетів, електроенергії, імпортованого газу.

    Не  дозволяється застосування нульової ставки ПДВ до операцій, пов’язаних з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.

    Таким чином, застосування нульової ставки оподаткування  ПДВ до перелічених вище операцій уможливлює включення до суми податкового кредиту ПДВ, сплаченого на придбані товари (роботи, послуги), що були використані для продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються за нульовою ставкою.

    Підставою для включення ПДВ до податкового кредиту є податкова накладна, що передається покупцеві продавцем товарів (робіт, послуг). Податкову накладну складають у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної передається покупцеві, а копія залишається в продавця.

    Податкова накладна є важливим розрахунковим і податковим документом. У разі звільнення від податку на додану вартість у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідні законодавчі документа.

    Слід  звернути увагу на дату виникнення права платника податку на податковий кредит.

    Вона залежить від виду операцій, що здійснюються, форми розрахунків.

    Сума  ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету  суб’єктом господарювання — платником податку, визначається як різниця між загальною сумою його податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту, що сформувався протягом того самого періоду.

    Якщо  за результатами звітного періоду сума податкового кредиту перевищує  суму податкових зобов’язань платника ПДВ, різниця підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

    Податкове зобов’язання — загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку  в звітному (податковому) періоді, визначена  згідно з законодавством.

    Податковий  кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно законодавством.

    Сума  ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету  або сума податкового кредиту, що відшкодовується з бюджету, визначається на підставі податкової декларації за звітний період. Відшкодування з бюджету податкового кредиту платнику ПДВ має бути здійснене після подачі звіту протягом визначеного законодавством періоду (крім оподаткування за нульовою ставкою).

    На  вимогу платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або  частково зарахована до суми наступних  платежів з ПДВ або інших податків, які зараховуються до державного бюджету.

Информация о работе Особливості оподаткування фінансових структур