Історія розвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними

Адаптація податкового  законодавства покликана забезпечити  відповідність законодавства з  питань оподаткування в Україні  зобов’язанням, що випливають з угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським союзом, інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України з ЄС, а також розвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення з аналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні законопроектів з питань оподаткування [11].

 З метою наближення  норм податкового законодавства  України з питань податку на  додану вартість до положень  зазначеної директиви пропонуємо:

Уточнити визначення об’єкта оподаткування цим податком, а також окремих термінів, які  застосовуються в розділі ІV “Податок на додану вартість” проекту Податкового кодексу України.

• Скоротити перелік пільгових операцій, насамперед за рахунок звільнення від оподаткування операцій, що безпосередньо не пов’язані з соціальним захистом малозабезпечених верств населення, і звільнень, що викривляли умови здорової конкуренції та ставили в нерівні умови платників окремих галузей народного господарства, або тих, що певною мірою розв’язували проблеми, пов’язані з нестачею бюджетних асигнувань на ту чи іншу мету.
• З метою приведення національного законодавства у відповідність до законодавства Європейського союзу пропонуємо знизити ставку податку на додану вартість з 20 до 15 відсотків.
• З метою запобігання зловживань з боку несумлінних платників переглянути порядок бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
• Адаптувати до законодавства ЄС норми, що передбачають механізм оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Запровадження нового підходу в оподаткуванні ПДВ сільськогосподарських товаровиробників, що відповідатиме положенням Шостої Директиви Ради від 17.05.1977 року, сприятиме загальному зниженню ставки ПДВ, а також істотно спростить і знизить витрати на адміністрування цього податку.”

Треба звернути увагу  на наявність значних відмінностей між законодавством України з  питань справляння акцизного збору  і законодавством ЄС. У європейському  законодавстві загальні положення  стосовно виробів (товарів), що підлягають акцизному збору, а також утримання, переміщення та контроль за такими виробами регулюються так званою горизонтальною директивою – Директивою Ради ЄЕС 92/12/ЄЕС від 25.02.1992 року (далі – Директива 92/12/ЄЕС) про загальні домовленості щодо продуктів, які підлягають акцизному збору, та про володіння, рух і контроль за такими продуктами.

У разі врахування адаптованих  до законодавства ЄС положень стосовно виробництва підакцизних товарів  на території України тільки на податкових складах, для відкриття яких треба мати дозвіл органу державної податкової служби, правил перевезення підакцизних товарів з наданням фінансової гарантії органу державної податкової служби в Україні буде забезпечена побудова ефективного механізму оподаткування акцизним збором. Водночас запровадження зазначених заходів має забезпечити стабільні надходження від цього непрямого податку до бюджету, його ефективне і просте адміністрування та мінімізацію ухилень від оподаткування.

Так, трансформація податкового  законодавства приведе до формування прозорого і стабільного правового поля діяльності платників податків, сприятиме становленню справедливого конкурентного середовища [25].

3.2 Митна політика як  важливий засіб реалізації зовнішньоекономічної  політики держави

Спеціалізація національних економік, у тому числі предметна, по детальна і технологічна, потребувала диференціації зовнішньоторговельної політики країн за групами, видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами і групами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробництва і реалізації.

Відповідно до теорії міжнародної торгівлі спеціалізація  країни на світовому ринку з певного  виробництва експортної продукції  дає можливість не тільки реалізувати  конкурентні переваги країни, але  й імпортувати товари, виробляти які економічно недоцільно.

Інтернаціональні витрати  виробництва формуються на підставі національних витрат виробництва на товари, що експортуються на світовий ринок і мають конкурентні  переваги щодо певних умов виробництва. Певні переваги забезпечують відносно низький рівень національних витрат виробництва спеціалізованої продукції і відповідно нижчий рівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національними і світовими витратами та цінами визначається відносно стійкою різницею в національних умовах виробництва продукції в різних країнах і є об’єктивною основою формування митного тарифу.

Митне регулювання містить  митно-тарифний та нетарифний компоненти національної зовнішньоторговельної  політики. В основі митно-тарифного компонента лежить механізм застосування митного тарифу [27].

Слід зазначити, що досить часто в економічній літературі такі поняття, як “мито” та “митний  тариф” , розглядаються як еквівалентні, адже в такому контексті поняття  митного тарифу використовується у більш широкому розумінні – як особливий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком. У таких випадках це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, який за термінологією визначається як “тарифне” регулювання.

Недоліком цих визначень  є те, що жодне з них не враховує та не розкриває повною мірою основних функцій, які виконує митний тариф. Функція – це параметр побудови організаційної системи. Функції необхідні для реалізації певних цілей. Доцільно виокремити такі функції митного тарифу:

• Митний тариф як податок на товари, котрі ввозяться та вивозяться, виконує фіскальну функцію. Митні доходи – одна зі статей доходної частини державного бюджету.
• Митний тариф як інструмент торговельної політики та державного регулювання виконує протекціоністську, захисну функцію. За допомогою митних тарифів держава здійснює підтримку національним товаровиробникам та відповідним галузям виробництва.
• Митний тариф, встановлений в умовах, коли існує різниця між національними та світовими цінами, створює ширші можливості для імпорту товарів та виконує стимулюючу функцію.
• Митний тариф може виконувати стабілізуючу функцію, вирівнюючи умови конкуренції для вітчизняних та іноземних виробників та не створюючи переваг для тих чи інших.

Глобалізація світового  господарства формує кон’юнктурну функцію  митного тарифу, у якій він виступає умовою торгу та ведення багатосторонніх  переговорів. У багатьох випадках саме митний тариф є предметом переговорів для отримання торговельних преференцій, пільгових кредитів та взаємовигідних контрактів, потенційних поступок партнерам [8].

Роль мита в економічному контексті полягає у:

• створенні вартісного бар’єра, який підвищує ціну товару незалежно від застосованого експортного, імпортного чи транзитного мита;
• стимулюванні державою розвитку окремих галузей економіки чи підприємств;
• надходженні коштів до державного бюджету країни.

З урахуванням функцій, які виконує митний тариф, можна  дати наступне визначення.

Митний тариф – інструмент митної політики в області митно-тарифного регулювання економіки країни, який використовується для реалізації цілей торговельної політики та являє собою зведення ставок мита товарів, котрі підлягають обкладанню, систематизоване у відповідності до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

Митний тариф виражає  сукупність відносин між суб’єктами митних відносин з приводу об’єктів цих відносин. У процесі структурно-функціональної еволюції митного тарифу змінилася  й суб’єктно-об’єктивна характеристика.

До появи митниці  як державної установи, яка контролює  перетин товарів через митний кордон, суб’єктами митних відносин виступали  держава з одного боку, та приватні особи, котрі здійснювали переміщення, - з іншого.

У сучасній економіці суб’єктна складова ускладнилася за рахунок додавання митних органів, котрі виконують контролюючу функцію та реалізують митну політику держави. Держава, у свою чергу, здійснює зовнішньоекономічну діяльність та розробляє принципи та цілі зовнішньоекономічної політики. Окрім того, додалися міжнародні економічні організації, котрі займаються погодженням дій країн-учасниць у галузі митних відносин, зовнішньої торгівлі та інших аспектів, які стосуються корегування зовнішньоекономічної політики. Розширився й склад суб’єкті, які займаються переміщенням товарів через митний кордон за рахунок підприємств, організацій, фірм, котрі беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності та взаємодіють зі співробітниками митних органів як на національному, так і на міжнаціональному рівні.

Об’єктами митних відносин виступають товари, транспортні засоби, послуги та інтелектуальна власність, які перетинають митний кордон України.

Виходячи з суб’єктно-об’єктивної  характеристики митний тариф відтворює  систему багатосуб’єктних та багатооб’єктних відносин.

Більшість дослідників  відносять мито до непрямих податків. Мито має багато ознак податку, який визначається як обов’язковий індивідуальний невідплатний платіж, котрий стягується з організацій та фізичних осіб у  формі відчуження грошових коштів, які належать їм на правах власності чи оперативного управління, з метою фінансового забезпечення діяльності держави та муніципальних утворень [4].

Ознаки податку, які  дозволяють відмежувати його від  інших обов’язкових платежів:

• Обов’язковий характер вилучення, котре здійснюється в інтересах усього суспільства в цілому.
• Односторонній характер встановлення податку, тобто прийняття рішення щодо стягнення податку не погоджується з платником податку.
• Податок є індивідуально невідплатним, тобто сплата податку платником податку не породжує зустрічних зобов’язань держави здійснити будь-що на користь конкретного платника податку.

Законодавча форма відчуження податку, тобто податок може бути стягнутий лише на підставі закону.

• Перерозподільчий характер податкових платежів, тобто при сплаті податку переходить право власності від платника податку до держави.
• примусовий характер податкових платежів, тобто якщо платник податку не виконує вимоги закону, до нього можуть бути застосовані примусові заходи.
• Податки мають абстрактний характер, тобто під час внесення до бюджету вони не мають цільового призначення.

Таким чином, мито можна  визначити як відокремлену категорію, яка поєднує у собі ознаки податку  та збору, але має особливості  за ознакою стягнення та розподілення.

Відтак мито – це вид  обов’язкового платежу за товари, послуги й інші предмети, які переміщуються  через митний кордон України, у формі  внеску в державний бюджет, передбачений у Законі “Про єдиний митний тариф”.

Змістом митного тарифу є відносини з приводу відчуження частини доданого продукту (чистого доходу) господарюючого суб’єкту, які виникають у наслідок економічної та політичної влади держави для задоволення суспільних потреб за допомогою бюджетного механізму та для захисту вітчизняних товаровиробників.

Форма існування митного  тарифу – система економічних  відносин з приводу відчуження частини  доданого продукту господарюючого суб’єкта.

Форма прояву митного  тарифу – компонент у системі  зовнішньоторговельного регулювання  або інструмент митно-тарифного  регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Наведені характеристики розкривають зміст митного тарифу як системної категорії економічної теорії [13].

3.3 Необхідність вдосконалення системи прямого оподаткування

В період переходу до ринкових відносин не викликає сумніву необхідність розгляду ситуації, що склалася у сфері оподаткування підприємств.

Будь – які податки, зокрема й прямі, можуть здійснювати  різноманітний вплив на господарську діяльність суб’єктів господарювання. З одного боку вони можуть сприяти розширенню сфери діяльності підприємства та активізації його роботи, з іншого – можуть стримувати ділову активність та обмежувати поле дій.

По-перше податки впливають  на рівень структуру сукупного попиту , а через механізм ринкового попиту можуть сприяти виробництву, чи гальмувати його.

По-друге, розмір податків визначає рівень оплати праці, так як від фонду оплати праці існує  цілий ряд відрахувань до бюджету, тобто оплата праці включається  в податкові платежі.

По-третє, від податків залежить співвідношення між витратами виробництва і ціною товарів та послуг. Дане співвідношення є для підприємців визначальним в процесі використання або реалізації виробничих потужностей. Розмір податкових платежів визначає кількість вільних коштів, які залишаються у розпорядженні підприємства, а отже цим самим визначає можливість підприємства по збільшенню виробничих запасів, розширенню виробництва, впровадженню нової техніки і технологій [16].

Податкова система України  є далекою від досконалої. В  Україні діє понад 28 законів, які регулюють порядок обчислення і сплати податків, та велика кількість інших нормативно-правових актів, які регулюють питання оподаткування. Податкова система створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах, які на сьогодні є досить обмеженими, оскільки у функціонуванні банківської системи, що повинна бути основним кредитором та значним інвестором, також існують великі проблеми.