Податковий борг

Вказані документи є  достатніми для проведення перевірки  стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, і оформлення додаткових документів не є необхідним.

В подальшому податковий орган у відповідності до вимог  статті 95 ПКУ здійснює на користь  держави заходи щодо погашення такого податкового боргу шляхом стягнення  коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.[4]

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться  не раніше ніж через 60 календарних  днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих  такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється  до виконання органам державної  податкової служби.

Також, орган державної  податкової служби має право звернутися до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податковою боргу.

Слід зазначити, що з  метою забезпечення виконання вимог  ПКУ до Кодексу адміністративного  судочинства України були внесені  відповідні зміни та доповнення. В  результаті податковим органам надано право звертатися до суду з питань зупинення видаткових операційна рахунках платника податків, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, стягнення коштів за податковим боргом, у порядку передбаченому статтею 183-3 КАСУ («прискорене провадження»).

Продаж майна платника податків здійснюється на публічних  торгах та/або через торгівельні  організації.

З метою реалізації майна, яке перебуває  у податковій заставі, проводиться  експертна оцінка вартості такого майна  для визначення початкової ціни його продажу. Не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

Рисунок 2.2 Повернення кредитів до Державного бюджету

У разі якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків, перевищує суму його грошового зобов'язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.[9]

Платник податків або  будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов'язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майно особою, яка придбала їх на публічних торгах.

Майно платника податків звільняється з податкової застави  з дня:

отримання органом державної  податкової служби підтвердження повного  погашення суми податкового борі у в установленому законодавством порядку:

визнання податкового  боргу безнадійним;

прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з 
питань банкрутства;

отримання   платником   податків   рішення   відповідного   органу   про   скасування   раніше прийнятих рішень  щодо  нарахування суми   грошового   зобов’язання  або  його  частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодексом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Регулювання стягнення податкового боргу

 

В теорії права під  правовим регулюванням розуміється  дія права на суспільні відносини  за допомогою певних юридичних засобів, насамперед, правових приписів.

Такий процес упорядкування  суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона та розвиток має певні ознаки. Наведемо основні з них:

-правове регулювання  – різновид соціального регулювання;

-правове регулювання  надає суспільним відносинам  певну правову форму;

-має конкретний характер, завжди пов’язане з реальними  відносинами;

-має цілеспрямований  характер - направлене на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

-здійснюється за допомогою  правових засобів, які забезпечують  його ефективність;

-гарантує доведення  норм права до їх виконання. [14]

Тож, правове регулювання - по-перше, за своєю природою є специфічним різновидом соціального регулювання, націленим на досягнення певних результатів у житті суспільства; по-друге, здійснюється за допомогою цілісної системи засобів, що реально виражають саму матерію права як нормативного інституційного утворення - регулятора.

Загальним об’єктом впливу права є суспільні відносини. Безпосереднім предметом правового  регулювання виступають різноманітні дії, та діяльність учасників цих  відносин, а зміст правового регулювання  залежить від положення взаємодіючих у відносинах сторін.

Особливою ознакою правового  регулювання є наявність специфічного механізму, що забезпечує ефективність правового впливу на суспільні відносини, а сукупність правових засобів, за допомогою  яких саме  здійснюється такий вплив і складають поняття механізму правового регулювання.[11]

Безпосередньо під правовими  засобами розуміються правові явища, що виражаються в інструментах (установленнях) та діяннях, і сприяють задоволенню  інтересів суб’єктів права, досягненню соціально корисних цілей. До них належать: норми права, принципи, юридичні факти, правозастосовчі акти, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, заходи заохочення і покарання та інші. Прості неподільні правові засоби (суб’єктивні права, юридичні обов’язки, заохочення,  покарання, пільги та ін.) складають комбіновані – норму, договір, інститут, т.п.

У цілому, правові засоби завжди направлені на ліквідацію конкретних перешкод на шляху упорядкування  суспільних відносин і забезпечення ефективності правового регулювання. Окремо взяті правові інструменти не можуть в повному обсязі забезпечити подолання перешкод – природних та штучних труднощів, що гальмують управлінські процеси, тому вони постійно функціонують у взаємодії та взаємовпливу.[12]

Механізм правового  регулювання – це система правових засобів, організованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод на шляху задоволення інтересів суб’єктів права.

Обов’язковою умовою функціонування механізму правового  регулювання суспільних відносин є  діяльність державних органів. Податкові органи зобов’язані здійснювати завдання,  через які держава виконує правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну діяльність.

Нагадаємо, що Державну податкову  службу було сформовано на базі Головної державної податкової інспекції  України, державних податкових інспекцій в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах Указом Президента України від 22 серпня 1996 року № 760 “Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій”. На підставі пункту 6 Указу Державній податковій адміністрації підпорядковано підрозділи Міністерства внутрішніх справ по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування, що діяли у складі Державної служби боротьби з економічною злочинністю, МВС.[13]

Тому, шляхом консолідації податкової служби в рамках одного центрального органу виконавчої влади  створено складне, системне державне утворення  для здійснення державного фінансового  контролю у галузі дотримання податкового  законодавства, забезпечення фіскальної політики, наділене правом застосування примусових заходів до порушників вимог чинного законодавства.

Державна податкова  адміністрація України наділена правом видавати норми права, що стосуються безпосередньої діяльності з виконання  покладених на неї функцій, що мають внутрішньовідомче юридичне значення та розповсюджуються на осіб, які знаходяться в системі управлінського, службового підпорядкування. Однак, більш важливим є видання Державною податковою адміністрацією нормативно-правових актів  з питань оподаткування, що розраховані на  значно ширше коло суб’єктів, норми права, що містяться в цих актах, мають зовнішню юридичну дію.

На підставі Постанови  Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” підзаконні нормативні акти Державної податкової адміністрації, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або  мають міжвідомчий характер; що містять  правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене  коло  осіб, підприємств, установ,  організацій  і  неодноразове  застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі  з  грифами "Для службового користування", "Не для друку", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. [15]

Діяльність державної  податкової служби України регламентується  значною кількістю нормативно-правових актів, що регулюють як суто організаційну роботу служби (правовий статус, оплату праці, проходження служби в податкових органах), так і процес справляння платежів до бюджету.

Необхідність існування нормативно-правових актів викликана специфікою діяльності податкових органів, пов’язаною з виконанням надзвичайно важливої державної функції – забезпечення надходжень до бюджетів усіх рівнів. Виконання цієї функції державним органом – податковою службою України – потребує наділення її спеціальними правами та обов’язками, що виникають під час процедури стягнення податкового боргу.

Характеризуючи правові  норми, які визначають правовий статус податкової служби, правила поведінки  суб’єктів суспільних відносин в  галузі погашення податкової заборгованості, ми вже зупинялися на окремих неузгодженнях норм права, що не завжди відповідають вимогам суспільства. Норма права повинна на крок випереджати потреби суб’єктів суспільних відносин. А на практиці все виходить навпаки - існує безліч питань та проблем погашення податкової заборгованості в діяльності органів податкової служби, зовсім нормативно не врегульованих.

Зрозуміло, що недосконалість самих правових норм впливає на рівень досконалості законодавства в цілому. Наслідками незадовільного стану чинного  законодавства, регулюючого діяльність щодо скорочення податкової заборгованості, є стан, при якому суб’єктам суспільних відносин порушувати вимоги норм права вигідніше, чим їх дотримуватись; необхідність ефективної праці співробітників податкової служби в межах недосконалого законодавства – вимоги до яких держава ставить, а правовим забезпеченням обмежує їх виконання; безліч справ в судових органах за позовами суб’єктів підприємницької діяльності до податкових органів та інше.[11]

Щоб вирішити проблему –  потрібно спочатку її визначити та розібратися в причинах.

 

 

 

3. Напрями протидії податковому боргу.

 

Питання податкового  боргу і податкової заборгованості платників перед бюджетом залишається малодослідженим. У зв'язку з цим  необхідно звернути увагу на дискусійність визначення сутності заборгованості платників податків перед бюджетом, від якого великою мірою залежить оцінка причин її виникнення и наслідків існування (у моральному, правовому та соціально-економічному зрізах).

Актуальним і значущим завданням діяльності податкових органів сучасної держави є організація протидії податковому боргу. Це має враховуватися при формуванні податкової політики.

Мета дослідження полягає  у визначені шляхів та способів організації  протидії податковому боргу та його мінімізації.[10]

Відповідно до  Податкового кодексу України ст.175. заборгованість – це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.[9]. Вона є значною проблемою, оскільки відволікає певні ресурси (фінансові, кадрові, часові) на її адміністрування. Крім того, наявність такої заборгованості спотворює податкове середовище, оскільки різні платники зі схожими результатами господарювання через дію податкового механізму врешті-решт опиняються у нерівних фінансових умовах. Нарешті, така заборгованість ставить під загрозу стабільність державних фінансів, знижує можливості фінансування передбачених державою програм і заходів, створює певні загрози у сфері фінансової безпеки. Також, податкова заборгованість є проблемою соціально-економічною, адже брак бюджетних надходжень веде до скорочення потенційних можливостей держави здійснювати вкладення в економіку й нарощування людського капіталу. Останнє є одним із чинників розвитку деформацій ринку у масштабах країни та послаблення національних позицій у міжнародній конкуренції.

Наявність податкової заборгованості у будь-якому розмірі - це суспільне  зло, що порушує права всіх громадян, позбавляючи державу джерел фінансування їхніх потреб. Однак аналіз показників заборгованості у конкретних соціально-економічних умовах тієї чи іншої країни (див. гістограма. 1) дозволяє визначити глибину проблеми, зважаючи також на чинники її місця і часу.  

 

Рисунок 3.1. Податковий борг України у розрахунку на одну особу на початку відповідного періоду (грн.).