Теорії індустріального і постіндустріального суспільства

З обгрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х рр. ХХ ст. виступили економісти й соціологи П. Сорокін (США), Р. Арон (Франція), В. Бакінгем (США). Значного поширення теорія набула у 60-х рр., завдяки працям таких учених, як У. Ростоу (США), Ян Тінберген (Голландія), П. Дракер (США), Дж. Гелбрейт (США) та інші.

Як і розглянуті теорії «індустріального» і «постіндустріального суспільства», теорія «конвергенції» не є якоюсь цільною науковою гіпотезою. Її автори користуються різними аргументами на захист своєї позиції, по-різному описують «змішане» суспільство.

Ідею конвергенції поширювали на всі сфери суспільного життя, але її засадною частиною є економічне й технологічне обгрунтування конвергенції.

Широкої популярності набув технологічний  варіант «конвергенції» Дж. Гелбрейта. Майбутнє індустріальної системи він  зв’язував з конвергенцією двох систем. Ніщо, зазначав Гелбрейт, не дає змоги краще заглянути в майбутнє індустріальної системи, ніж встановлення факту конвергенції. Злиття двох систем відбувається внаслідок розвитку однакової технологічної структури виробництва. У праці «Нове індустріальне суспільство» Гелбрейт писав, що «сучасна індустріальна техніка підпорядковується певному імперативу, який виходить за рамки ідеології». Саме він диктує вимоги суспільству. Відмінності між країнами, що перебувають на вищому щаблі індустріалізації, якими б великими вони не були за номенклатурою, під впливом власних потреб індустріальної техніки і зв’язаної з нею організації виробництва зменшуються дедалі більше.

Неминучість «конвергенції» Гелбрейт пояснював тим, що великі масштаби сучасного виробництва, притаманні розвинутим капіталістичним і соціалістичним країнам, потребують «приблизно схожої системи планування і організації». Він наголошує на необхідності державного регулювання економіки.

Отже, Гелбрейт до проблеми «конвергенції» двох систем підходить з погляду розмірів виробництва, його техніко-організаційної сторони і ігнорує відмінності у сферах власності.

Голландський економіст Я. Тінберген  процес «конвергенції» уявляв як «сприйняття» певних принципів і «переборення»  інших. Майбутнє «конверговане» суспільство не сприйме притаманних соціалізмові суспільної власності, централізованого планування (яке має набрати децентралізованого характеру), зрівняльного розподілу тощо. Щодо капіталізму, то тут посилиться планування, зростатиме роль державного сектора і державного регулювання економіки. У результаті наближення системи «Сходу і Заходу» до якоїсь середини виникне, на думку Тінбергена, «змішана система», яка уможливить досягнення суспільного оптимуму.

Французький соціолог Р. Арон визнає наявність спільних рис і для капіталізму і для соціалізму: індустріалізація, урбанізація, розвиток освіти. Він критикує марксистський формаційний підхід до аналізу суспільного розвитку, заявляє, що він не виправдав себе, що фактом такого розвитку став плюралізм. І капіталістична, і соціалістична економічні системи розвиваються і змінюються. У процесі розвитку відбуваються «спільні для обох систем» зміни. Арон не ставив завдання дати чітке прогнозування майбутнього, хоч і висував ідею плюралізму всесвітнього розвитку, для якого характерним є існування індустріальних суспільств різного типу.

У. Ростоу зіставляє деякі техніко-економічні показники двох систем (норму нагромадження, рівень виробництва і споживання на душу населення) і робить висновок про переваги капіталізму. Що ж до соціалістичних країн, то, відмовившись від свого суспільно-політичного ладу, вони наблизяться до капіталізму.

М. Дюверже (Франція) майбутнє соціалізму і капіталізму уявляв як систему  «демократичного соціалізму», яка  утвориться в результаті неминучих процесів лібералізації на Сході і соціалізації на Заході. Буде відбуватися мирне автоматичне зближення двох систем.

Для доказу процесів «конвергенції» широко використовувалась проблема зростання впливу держави на економічне життя в капіталістичних країнах. Це стало підставою для заяв про  те, що соціалізм і капіталізм подібні  в тім, що в них здійснюється державний  контроль над економікою.

В обгрунтуванні теорії «конвергенції» західні вчені зверталися не лише до економічних, а й до загальносоціологічних  аспектів, вони поширювали ідеї «конвергенції» на всі сфери суспільного життя. Соціологічна аргументація «конвергенції» полягає у визначенні спільних рис двох систем в галузі виховання, освіти, культури, мистецтва, науки. Так, П. Сорокін у праці «Соціологічне і культурне зближення між Сполученими Штатами і Радянським Союзом» підкреслював певну схожість систем виховання й освіти в США і СРСР. Він намагався також встановити схожі тенденції в розвитку соціальних наук і філософії. Ця схожість, на його думку, полягає в тім, що значна частина радянських учених не стоїть нібито на позиціях діалектичного матеріалізму, тоді як значна частина американських учених більш схильна до матеріалістичного світогляду.

Яким же уявляли собі західні  теоретики майбутнє «конверговане» суспільство?

Так, американський економіст В. Бакінгем у праці «Теоретичні  економічні системи. Порівняльний аналіз» (1958) зазначає, що в результаті конвергенції виникне «єдиний загальний економічний лад» на капіталістичній основі. Три з чотирьох визначальних основ капіталізму будуть включені в нову систему: приватна власність, економічні стимули і мотив прибутку, ринкова система. У Р. Арона можливий шлях «синтезу» двох систем — це організація соціалізму на основах капіталістичних принципів. Що ж до капіталізму, то він не створює перешкод розвиткові продуктивних сил і тому заміна капіталізму соціалізмом не є необхідною.

Я. Тінберген — прихильник «синтезу деяких елементів капіталістичної  ефективності і соціалістичної рівності».

Французький економіст Ф. Перру  писав про створення «всесвітньої економіки», яка б об’єднувала  протилежні системи і була б здатною  задовольнити потреби всіх людей.

Д. Белл заявляв, що СРСР і США схожі  як індустріальні суспільства, а  вимоги науково-технічної революції  зумовлюють їх «конвергенцію» у вигляді  «нового типу централізовано-децентралізованої  ринково-планової системи».

Різні варіанти і відтінки теорії «конвергенції» не дають підстав твердити про їх суттєві відмінності. Пропагуючи зближення соціалізму і капіталізму, більшість теоретиків «конвергенції» насправді мали на увазі поглинання соціалізму капіталізмом. Абсолютно відверто про це писав професор Колумбійського університету, помічник з питань національної безпеки при президенті Дж.Картері З. Бжезинський. У праці «Політичні системи США і СРСР» (1964), написаній разом із соціологом С. Хантингтоном, автори констатували процес зближення СРСР і США.

Але разом з тим вони підкреслювали, що цей процес виявиться насправді  у збереженні принципово важливих аспектів капіталістичної системи і відмиранні ознак соціалізму, зокрема комуністичної  партії і її монополії на владу. «Таким чином, — робили висновок автори, — за ближчого розгляду виявляється разюча обставина — більшість теорій так званої «конвергенції» в дійсності постулюють не «конвергенцію», а поглинання протилежної системи».

Як відомо, марксистська література не просто критично оцінювала теорію «конвергенції», а називала її «міфом» і бачила її призначення у спробах захистити капіталізм і спростувати досягнення соціалізму. Арбітром у вирішенні цієї проблеми стала практика. І не випадково З. Бжезинський у праці «Холодна війна і її наслідки» писав: «Замість теорії «конвергенції» двох конкуруючих систем, що її колись вихваляли, реальність виявилась однобічною конверсією».

Проте «конвергенція» справді буде відбуватися на шляху розвитку демократичних  режимів в ім’я миру на землі.

 

Висновок

 

З марксистської точки зору можна сміливо сказати - все, що відбувається зараз, це нова стадія старого капіталізму. Капіталізм, не змінивши своєї суті, став більш соціально орієнтованим, придбав нові риси. Класова боротьба притупилася, антагонізм згладився, експлуатація стала гуманнішою, але вони нікуди не зникли, та і не зникнуть, поки не зник сам капіталізм.

Існує один дуже важливий факт, який умалчивается більшістю дослідників. Вони говорять, що в індустріальних країнах тільки 5-6% населення зайняті в сільському господарстві, маючи на увазі, що вони забезпечують продовольством все населення, а в постіндустріальному суспільстві зайняті в промисловому виробництві 5-6% забезпечують суспільство промисловими товарами. Це лише напівправда.

Перехід до постіндустріального суспільства неможливий без підтримки третіх країн, як, свого часу, був би неможливий перехід до індустріального суспільства в колоніальних країнах без підтримки колоній, що знаходяться на аграрній стадії розвитку. Аграрні колонії проводили необхідне для прожитку населення продовольство, що дозволило здійснити промислові переворот в їх метрополіях.

На етапі переходу до постіндустріального суспільства  видно схожа тенденція. Коли країни третього світу, такі як Африка і Латинська  Америка, забезпечують розвинені країни продовольством, країни «другого світу», в основному Китай, забезпечують ці країни промисловими товарами. Зараз важко знайти речі, зроблені в країнах західної Европи, і практично неможливо знайти речі, зроблені в США. Під американськими торгівельними марками продаються товари, виготовлені, хоч і під строгим контролем американських кампаній, в Китаї(в основному) і в інших країнах, що «розвиваються». Таким чином, можна говорити, що аграрна і індустріальна сфери економіки в розвинених країнах не зникли, вони просто були винесені за межі територій цих країн. У виробництві електроніки на перше місце зараз вийшов Тайвань - 80-90% електроніки і що комп'ютерних комплектують проводиться там. Samsung, LG - назви цих тайваньських компаній у всіх на слуху, але навряд чи хто-небудь зможе назвати хоч би одну американську фірму, що проводить побутову техніку.

У «Маніфесте» К.Маркс  писав: «Буржуазія шляхом експлуатації усесвітнього ринку зробила виробництво  і споживання всіх країн космополітичним. До великого засмучення реакціонерів вона вирвала з-під ніг промисловості національний грунт. Відвічні національні галузі  промисловості знищені і продовжують знищуватися з кожним днем. Їх витісняють нові галузі промисловості, введення яких стає питанням життя для всіх цивілізованих націй, - галузі, що переробляють вже не місцеву сировину, а сировину, що привозиться з найвіддаленіших областей земної кулі, і виробляючі фабричні продукти, споживані не лише усередині даної країни, але і у всіх частинах світу. Замість старих потреб, що задовольнялися вітчизняними продуктами, виникають нові, для задоволення яких потрібні продукти найвіддаленіших країн і самого різного клімату. На зміну старої місцевої і національної замкнутості і існуванню за рахунок продуктів власного виробництва приходить всесторонній зв'язок і всестороння залежність націй один від одного».

Отже, перехід до індустріального  суспільства одних країн можливий тільки за рахунок інших. Це можна  назвати «новим колоніалізмом» або  «експлуатацією одних країн іншими». Тут можна провести паралель між суспільними стосунками, і стосунками між країнами, порівнявши розвинені країни з буржуазією, а країни третього світу з пролетаріатом. Маркс писав: «Так трапилося, що перші накопичили багатство, а у останніх, врешті-решт, нічого не залишилося для продажу, окрім їх власної шкури». Але не варто думати що перші, як нас учили за радянських часів, сидять, склавши руки, пожинаючи проведені своїми працівниками багатства, коли як другі позбавлені всього. Можна точно сказати, що експлуататори знаходяться в декілька вигіднішому положенні, але і експлуатовані не змогли б існувати без своїх експлуататорів, і, навпаки, розвинені країни не можуть існувати без вироблюваного своїми економічними колоніями. Такі стосунки, коли хтось стоїть вище, а хтось нижчий, є абсолютно природними, а досвід насильницького рівняння приводив до анітрохи не меншого розшарування.

Помилково стверджувати, що концепція постіндустріального  суспільства в корені противоречит ученню Маркса. Навпаки, вона чудово вписується в його вчення про суспільно-економічні формації. Перехід до постіндустріального суспільства відбувається якісним стрибком, і в результаті вирішення протиріч між продуктивними силами і виробничими стосунками.

Але Маркс допустив помилку, передбачивши швидкий крах капіталізму, який, в реальності, навпаки, вийшов з кризи вже оновленим. Таким чином, після капіталістичної формації можна вставити ще одну, назвавши її постіндустріальною, інформаційною, услуговой, або як-небудь інакше, або ж просто розглядувати постіндустріальне суспільство як стадію капіталізму.

Коли?

Д. Белл назвав свою книгу  «Прийдешнє постіндустріальне суспільство - досвід соціального прогнозування». Значить, залишається ще одне важливе питання - коли настане фаза постіндустріального суспільства. Потрібно зрозуміти, що не можна одного прекрасного дня раптом прокинутися в постіндустріальному суспільстві. Перехід від аграрної стадії до індустріальної зайняв століття, а, враховуючи чинник прискорення прогресу, перехід до постіндустріальної стадії займе не менше декількох десятиліть.

Процес переходу до постіндустріального  суспільства почався ще в післявоєнні  роки, коли намітилися деякі нові риси в капіталістичній економіці, і  продовжується до цього дня. Сучасні  «західні» суспільства вже можна  назвати швидше постіндустріальними, чим індустріальними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академія, 2002. – 560ст.
2. Дворецькі Г.В. Соціологія: Навч.посібник. Вид.2, перероб. І доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 472 ст.
3. Соціологія. Наука про суспільство: Навчальний посібник. – Харків: 1996. – 688 ст.
4. Современная западная социология: теории, традиции, перспективы. – СПб.: Нотабене, 1992. – 445 ст.