Проблеми розвитку електронної комерції в Україні

 

 

 

Реферат

на тему:

Проблеми  розвитку електронної комерції в  Україні

 

Двадцять перше століття – час інформації, час автоматизації  у різних галузях людської діяльності (наука, промисловість, фінансова активність, побут тощо). Комп’ютер, що використовується практично в усіх сферах життя, став символом сьогодення. У всьому світі інформаційні та телекомунікаційні технології викликають нову індустріальну революцію не менш значущу, ніж промислові революції минулого, і таку, що матиме вельми далекосяжні наслідки, що додає величезних можливостей інтелекту людини та створює нові інформаційні ресурси, які суттєво впливають на спосіб нашої діяльності та життя. Це означає: заохочення підприємницького інтелекту, який створює можливості для появи нових секторів економіки, що динамічно розвиваються; розвиток загального підходу до регулювання ринку, спрямованого на підвищення конкурентоспроможності економіки та ринку інформаційних послуг.

До одного з таких  секторів економіки відноситься  електронна торгівля, або е-комерція, як її називають на Заході, що розвивається бурхливими темпами, змінюючи звичні способи ведення бізнесу. Сьогодні в розвинених країнах кількість он-лайнових операцій росте, а компанії на будь-якому ринку і в будь-якому регіоні світу поспішають включити електронну комерцію у свої бізнес-плани. Великі та малі компанії-професійні користувачі вже прокладають шлях до застосування нових технологій для підвищення ефективності своїх систем управління та виробництва. Серед роздрібних продавців також має місце стійкий інтерес до е-комерції, що виражається вже не тільки в дослідженнях даного сегмента ринку, але й у конкретних діях, покликаних забезпечити ефективність роботи із невпинно зростаючим потоком споживачів.

Під електронною  комерцією розуміються будь-які  форми ділових угод, при яких взаємодія сторін здійснюється електронним способом замість фізичного обміну чи безпосереднього фізичного контакту і в результаті якого право власності чи право користування товаром або послугою передається від однієї особи іншій [1, с. 61]. Іншими словами, електронна комерція – це продаж товарів, при якому як мінімум організація попиту на товар здійснюється через Інтернет. При цьому спосіб оплати не має значення: розрахунки за покупку можуть здійснюватися навіть готівкою.

Електронну комерцію можна розділити на такі категорії:

– бізнес-бізнес (business-to-business, B2B), коли покупцем і продавцем є  юридичні особи. Це найбільший сектор електронної комерції, він займає близько 80 % всього ринку;

– бізнес-споживач (business-to-consumer, B2C). У цьому разі продавець – юридична, а покупець – фізична особа;

– споживач-споживач (consumer-to-consumer, C2C). Тут покупцем і продавцем виступають фізичні особи. Типовий приклад  – аукціони;

– бізнес-адміністрація (business-to-administration, B2A);

– споживач-адміністрація (consumer-to-administration, C2A).

Е-комерція має безліч форм, у ній все частіше задіюються складні, інтегровані віртуальні торгові  майданчики, що складаються з безлічі  різних покупців і продавців. Один із прикладів – eSteel, “горизонтальний” ринковий центр, який зв’язує виробників і постачальників з покупцями в усьому світі й  надає можливості здійснення он-лайнових покупок і оплати в режимі реального часу. Інший приклад – Covisint, “вертикальний” он-лайновий ринковий центр. Він дозволяє виробникам автомобілів здобувати всі необхідні для зборки машини деталі в одному місці.

Застосовуючи електронну комерцію, компанії мають змогу заощаджувати кошти і підвищувати продуктивність. Економія з використанням електронних  форм становить десятки мільйонів доларів США. Крім того, зменшується кількість паперових форм, спрощується процес управління, збільшується потік інформації при зниженні витрат. Економлячи кошти та час, порівняно з традиційними методами, електронні процедури відразу після першого ж застосування стають пріоритетним способом ведення бізнесу.

В електронної торгівлі є й попередники (замовлення товару телеграфом, телефоном, поштою тощо), а  це означає, що існує можливість заповнити  пустоту, підготовлену два десятиліття  тому, зайняти на новому технологічному й економічному рівнях, що, безумовно, допоможе новій формі торгівлі в її становленні. Вона починалась операціями з купівлі-продажу та перерахування грошових коштів по комп’ютерних мережах. Її основою була традиційна комерція.

Батьківщиною е-комерції прийнято вважати США, де ще в 60-х роках з’явилися перші системи електронної комерції. Застосовувалися вони, здебільшого, транспортними компаніями для замовлення квитків, а також для обміну даними між різними службами при підготовці рейсів. Спочатку електронна комерція велася по мережах, що не входять в Інтернет. Для цього були створені стандарти електронного обміну даними між організаціями (Electronic Data Interchange, EDI) – набори правил електронного оформлення типових ділових документів: замовлень, накладних, митних декларацій, страхових форм, рахунків тощо. До кінця 60-х років у США вже існувало чотири індустріальні стандарти для обміну даними в системах управління авіаційним, залізничним і автомобільним транспортом.

Оскільки така множинність не сприяла розвитку економіки для об’єднання форматів, був створений спеціальний Комітет узгодження транспортних даних (Transportation Data Coordination Committee, TDCC). Його робота покладена в основу нового EDI-стандарту – ANSI X.12.

Приблизно у той самий час аналогічні події відбулися й в Англії, хоча в цій країні основною галуззю застосування EDI був не транспорт, а торгівля. Вироблений тут набір специфікацій Tradacoms був прийнятий Європейською економічною комісією ООН (United Nations Economic Commission for Europe, UNECE) як стандарт обміну даними в міжнародних торгових організаціях. Цей набір форматів і протоколів називається GTDI (General-purpose Trade Data Interchange).

У 80-х роках почалися роботи з об’єднання європейських і американських специфікацій. На базі GTDI міжнародна організація по стандартизації ISO сформувала новий стандарт – Electronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport (EDIFACT, ISO 9735), що використовує за транспортний протокол електронної пошти Х.400.

Оскільки ключем до інформаційного суспільства є комунікаційні системи, поєднані з розвиненими інформаційними технологіями, ситуація у сфері “заочних” покупок стала якісно мінятися через поширення Інтернету як глобального середовища інформаційної взаємодії користувачів один з одним. У 1996 році, коли число користувачів Інтернету в світі, за різними оцінками, нараховувало 50–60 млн чол. (нині лише в США нараховується більше 100 млн чол.), операцій з електронної торгівлі було здійснено на 300 млрд дол. У 1999 році цей показник збільшився до 1,1 трлн доларів [1, с. 57], у 2003 році – до 2,3 трлн дол.

Швидкому розвитку електронної комерції через Інтернет сприяли:

– швидкий ріст продажу  персональних комп’ютерів;

– стрімке зростання  продуктивності процесорів, пам’яті й каналів передачі даних;

– відсутність митних стягнень, пов’язаних з електронним  продажем;

– швидке поширення альтернативних засобів доступу в Інтернет, насамперед – мобільних телефонів та інтерактивного телебачення;

– відносно низька вартість доступу в Інтернет, а також постійна тенденція до зменшення плати за доступ в Інтернет і користування його ресурсами;

– підвищення безпеки  обробки трансакцій^*в Інтернет завдяки появі нових технологій і стандартів, пов’язаних з електронною комерцією;

– зручність і простота технології електронних покупок через Інтернет для покупця: товар, що його цікавить, можна придбати, не виходячи з будинку, у будь-який час доби, без черги тощо;

– можливість для покупця  одержати пропозиції на покупку необхідного  йому товару відразу від багатьох торгівельних підприємств;

– присутність інформації про товари і послуги в Інтернет-магазинах  у режимі реального часу;

– можливість для торгівельних підприємств надавати пропозиції з  продажу своїх товарів великій  аудиторії потенційних покупців;

– привабливість електронної  комерції для торгівельних підприємств  у зв’язку зі зменшенням накладних  витрат на організацію бізнесу [2, с. 26–27].

Таким чином, в основі інтенсивного розвитку електронної  комерції лежать бурхливий ріст мережі Інтернет і комп’ютеризація населення.

За прогнозами дослідницького центра IDC, доходи європейських У2В-компаній, що склали в 2000 р. 61 млрд євро ($57,3 млрд), до 2005 р. зростуть до 1,5 трлн євро. Найдинамічніше в Європі буде розвиватися категорія  е-комерції бізнес-бізнес (business-to-business, B2B). До 2005 року цей вид бізнесу буде приносити найбільш високий дохід, який буде складатися переважно з надходжень від електронних операцій, укладення партнерств і додаткових послуг, таких, наприклад, як електронний консалтинг [2, с. 42].

В Україні також існує  ринок товарів і послуг, для  оплати яких електронна комерція є  зручним платіжним інструментом. До кола таких товарів і послуг відносяться: бронювання і продаж квитків (авіаквитків, квитків на інші види транспорту); продаж комп’ютерів, іншої комп’ютерної техніки та комплектуючих до неї; продаж книг і видань, компакт-дисків, аудіо- і відеоапаратури; резервування і оплата проживання в готелях; продаж туристичних путівок; оплата користувачами Інтернету послуг своїх операторів доступу до Інтернет-провайдера (Internet Service Provider, ISP); підписка на різні послуги (наприклад, газети, журнали); продаж медикаментів і т. ін. Але в нашій державі цей ринок і досі перебуває в ембріональному стані та напевне йому буде потрібно більше часу для власного розвитку, ніж аналогічному ринку в розвинених країнах.

Це пояснюється  низкою причин. По-перше, в Україні сьогодні існує ряд юридичних проблем, які ускладнюють використання електронної комерції. В нашій державі, окрім Концепції системи розрахунків за товари та послуги [1], відсутня необхідна нормативно-правова база електронної комерції, яка б гармонізувала з рекомендаціями та правилами міжнародних організацій.

По-друге, – на шляху  розвитку електронної комерції в  Україні стоїть ряд перешкод, таких, як шахрайські трансакції, зроблені за допомогою викрадених реквізитів карт, магазини, що без вісти зникають з ринку після успішно виконаних афер, фіктивні магазини, призначені для збору інформації про карти клієнтів, психологічний фактор і т. ін. Найнебезпечнішими, звичайно, є шахрайства. За допомогою Інтернету здійснюється більше тридцяти видів шахрайських дій.

Найбільш характерними типами шахрайства через Інтернет, що приводиться міжнародними платіжними системами, є:

– трансакції, виконані шахраями з використанням правильних реквізитів картки (номер картки, термін її дії і т. п.);

– компрометація даних (одержання даних про клієнта  через злом бази даних торгівельних підприємств шляхом перехоплення повідомлень  покупця, що містять його персональні  дані) з метою їх використання у шахрайських цілях;

– магазини, що виникають, як правило, на недовгий час для того, щоб зникнути після одержання  від покупців коштів за неіснуючі  товари чи послуги;

– зловживання торгівельних підприємств, пов’язані зі збільшенням вартості товару по відношенню до ціни, яка пропонуються покупцям, або повтором списань з рахунка клієнта;

– магазини і торгові  агенти (Acquiring Agent), призначені для збору  інформації про реквізити карт та інших персональних даних покупців [2, с. 63].

Механізм шахрайства може бути різноманітним. Підготовка до здійснення злочину завжди відрізняється ретельним плануванням; пошуком і залученням нових учасників; введенням обліку учасників злочинних угруповань, в тому числі безпосередньої участі в злочинних акціях і розподілі здобутого злочинним шляхом; значними попередніми затратами для забезпечення успіху самої злочинної акції і функціонування групи в цілому.

Стадії вчинення злочину  характерні: високий рівень професіоналізму; обізнаність про методи вчинення злочинів; використання дорогих технічних засобів; наявність регіональних, міжрегіональних і міжнародних зв’язків.

З розвитком Інтернет та появою “віртуальних магазинів” стало  можливим заказувати товари з персонального  комп’ютера. У зв’язку з цим  значно розширилось і поле для шахрайств з пластиковими картками, адже для оплати замовленого товару достатньо вказати реквізити картки. Відповідно, будь-яка інформація про картку для власника може обернутися великими збитками. А способів “виманювання” реквізитів карток у їх власників існує безліч.

Нині у світі нараховується  більше мільярда банківських карток. Як фінансовий інструмент вони постійно удосконалюються, розширюється коло послуг з їх використанням. Проте, платіжні картки, як і будь-який бізнес (особливо у сфері грошового обігу) є особливо привабливим об’єктом для злочинних посягань. Вони стали мішенню для протиправних посягань.

“Пластикові посягання” – це надзвичайно  новий для нашої дійсності  вид злочинів, що розвивається дуже стрімко. Характерними для злочинів на основі використання пластикових платіжних засобів є висока латентність, ”інтернаціональність”, складність збирання доказів по встановлених фактах і складність доказу в суді подібних дій, великі збитки, навіть від одиничного злочину. Згідно із зарубіжними джерелами у поле зору правоохоронних органів потрапляє лише 15 % вчинених подібних злочинів.