Характеристика підприємства

Вид матеріалу	Одиниця виміру	Залишок на початок	Планова потреба
Піна монтажна	шт.	10	15
Цемент	кг	100	180
Щебінь	м3	20	80
Фарба	кг	160	200
Лак	літри	15	75
Цвяхи	кг	13	40
Руберойд	рулони	3	35
Дріт катанка	кг	128	180
Падуга	м	42	65
Сітка штукатурна	м	0	55
Цегла	тис.шт	1	20

2.5. Оперативно-виробниче планування є найважливішою функцією управління виробництвом, тобто завершальним етапом у системі планового керування виробництвом.

Оперативно-виробничі плани безпосередньо  пов’язані з поточним плануванням, яке здійснюється на основі календарного плану графіку пооб’єктних кошторисів, кошторисів на виконання робіт, проектів виконаних робіт, технологічних норм і даних щодо виконання робіт на початок планового періоду.

Процедура розробки оперативно-виробничого  планування така:

• за 4-5 днів до початку місяця виконроби чи майстри з участю бригадирів, виходячи з показників квартального плану, здійснюють набори робіт на наступний місяць;
• планово-виробничий відділ складає проект планів по бригадах, дільницях і будівельній організації в цілому. Обсяги субпідрядних робіт узгоджуються із субпідрядними організаціями;
• визначається потреба в основних будівельних матеріалах і конструкціях, машинах і механізмах;
• 26-27 числа кожного місяця ці плани розглядає відповідний відділ генпідрядника і затверджує їх виконання;
• за 2-3 дня до початку планового місяця оперативно-виробничі плани затверджуються або корегуються ( при зміні обсягу робіт чи структури робіт).

Основними показниками, які включаються  в оперативно-виробничі плани є:

• введення в дію виробничих потужностей об'єктів;
• загальний і виконаний власними силами обсяг будівельно-монтажних робіт;
• чисельність персоналу, у тому числі робітників зайнятих на будівельно-монтажних роботах;
• виробіток на одного робітника у вартісному виразі;
• змінний виробіток в натуральних показниках за основними професіями робітників;
• фонд оплати праці, середня заробітна плата на одного робітника;
• рівень виробничих витрат за статтями витрат;
• потреба в матеріальних ресурсах і будівельних машинах з розподілом по об'єктах.

Декадно-добові графіки служать  основою для щоденного оперативно-диспетчерського  управління і контролю з метою  своєчасного усунення причин, які  можуть порушити ритм будівництва.

Вихідними даними для розробки декадно-добових  графіків є:

• квартальні графіки будівництва об’єктів;
• організаційно-технічні заходи щодо виконання обсягів робіт;
• місячні програми будівельного виробництва;
• графіки руху бригад по об’єктах;
• оперативна інформація.

2.6. Основне завдання системи диспетчерського управління - здійснення постійного контролю за виконанням графіків виробництва робіт і забезпечення будов матеріально-технічними ресурсами і транспортними засобами. Диспетчерське управління проводиться спеціальною службою, яка створюється у будівельному управлінні.

Склад чисельності диспетчерського  персоналу в будівельній організації  визначається штатним розкладом, виходячи із загальної чисельності управлінського персоналу, розміщення об'єктів. На БУ «Житлобуд-2» у складі диспетчерського персоналу числиться 1 працівник (див. додаток 6).

2.7. На даному підприємстві немає планування виробничої програми, в такому випадку, я не можу простежити динаміку виконання обсягів робіт та дати оцінку виконанню програми.

2.8. Оскільки на підприємстві даних недостатньо я не можу розрахувати вплив на виконання виробничої програми забезпеченості і ефективності використання трудових ресурсів, основних засобів, і матеріальних ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ВИЗНАЧЕННЯ ТА РОЗРОБКА БІЗНЕС-ПЛАНУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ.

3.1 Інвестиційний проект, як реалістична оцінка фірми та її можливостей, для керівництва підприємства (фірми) виступає інструментом оцінки ефективного управління підприємством.

Інвестиційний проект - це документ, який містить систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток економіки підприємства. Розробка інвестиційних проектів повинна стати законом для всіх форм і видів підприємництва. Інвестиційний проект - це форма планування та реалізації інвестицій, він є складовою частиною інвестиційної діяльності.

В інвестиційному проекті розглядаються науково-технічні, технологічні, організаційні, соціальні, фінансові та інші аспекти підприємницької діяльності.

Інвестиційний проект повинен відповідати на ряд питань:

Яких фінансових витрат вимагає  реалізація цього проекту?

Яка його ефективність (рентабельність)?

У який термін окупляться витрати?

Ретельно розроблений інвестиційний  проект повинен містити також  відповіді на цілий ряд інших різноманітних питань:

• чи піддається підприємницька ідея (проект) практичній реалізації;
• яку організаційну підготовку слід провести для створення цього бізнесу;
• яким чином залучити інвестиції;
• що в даному бізнесі є привабливим для потенційних інвесторів;
• чи має даний бізнес перевагу над конкурентами;
• якими є ці переваги для підприємця, а якими - для інвесторів;
• чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг);
• чи достатній ринок збуту для цієї продукції;
• як буде організовано ресурсне забезпечення бізнесу;
• чи відповідає кваліфікація працівників та керівників фірми завданням задуманого бізнесу.

Таким чином, інвестиційний проект допомагає реально оцінити ідею, внести її в документацію, усвідомити її, визначити її ефективність та „вузькі” місця і нарешті керувати процесом реалізації інвестиційного проекту.

У практиці індустріально розвинених країн уся багатоманітність проектів класифікується за різними типами та ознаками.

За тривалістю реалізації проекти поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Строк реалізації короткострокових проектів не перевищує 1 року, середньострокових - 1-2 років. Довгострокові проекти реалізуються протягом 3-5 років.

За видами проекти поділяються  на:

1. проекти із затвердженими фондам (затвердженим фінансуванням), що перебувають на тій або іншій стадії будівництва, але не закінчені;
2. проекти з несхвальним фінансуванням, які, у свою чергу, поділяються на:

1. ті, що залежать від самих корпорацій (рішення про інвестування приймається керівництвом корпорації);
2. ті, що залежать від споживача (фінансування відкривається тільки в тому випадку, якщо корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції).

Залежно від класу проекту виділяють - мегапроекти, мультипроекти та монопроекти.

Мегапроекти - це цільові програми, що містять множину взаємопов'язаних проектів, об'єднаних загальною метою, виділеними ресурсами та обмежених часом їх виконання. Такі програми можуть бути міжнародними, національними, міжгалузевими, галузевими. Як правило, програми формуються, підтримуються та координуються на верхніх рівнях управління: державному, республіканському (Крим), обласному, муніципальному та ін.

Мультипроекти - це проекти, здійснювані в організаціях та підприємствах (фірмах). Вони пов'язані з визначеною концепцією та напрямком стратегічного розвитку організацій і підприємств (фірм) на перетворення їх у прибуткові, фінансово стійкі, ефективно функціонуючі фірми та компанії.

Монопроекти - це різні інвестиційні, інноваційні та інші проекти, що мають визначену мету та обмеження у фінансах, ресурсах, часі, якості та потребують створення єдиної проектної команди. Залежно від змісту виділяють технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані у проекти.

Основна класифікація інвестиційних  проектів поєднує поділ капітальних вкладень на класи за метою з принципом диференціювання норми прибутку в середині кожного класу.

                                                                                                   Таблиця 3.1

Класифікація інвестиційних  проектів за нормою прибутку

3№	Тип капітальних вкладень	Мінімальна (порогова) норма  прибутку, %
11	Вимушені капітальні вкладення, здійснювані  з метою підвищення надійності виробництва  та техніки безпеки, спрямовані на виконання  вимог щодо збереження навколишнього  середовища згідно з новими законодавчими  актами у цій сфері та враховуючі інші елементи державного регулювання	Вимоги до норми прибутку відсутні
2	Вкладення з метою збереження позицій  на ринку	6
3	Вкладення в оновлення основних виробничих фондів	12
4	Вкладення з метою економії поточних витрат	15
5	Вкладення з метою збільшення доходів	20
6	Ризикові капітальні вкладення	25-30

Ця класифікація є складовим  елементом управління інвестиційним процесом корпорації. Важливу роль в інвестиційній політиці відіграє і часовий розподіл прибутку, коли залежно від фінансового становища корпорації у різні періоди керівництво задає різні норми прибутку. У цих цілях розробляються довгострокові плани капітальних вкладень для використання прибутку, нагромадженого у сприятливі періоди, в менш сприятливих умовах (для компенсації капітальних вкладень з низьким прибутком).

Норма прибутку від інвестицій різних класів проектів може коливатись залежно від можливості доступу корпорації до вигідних об'єктів протягом різних періодів. Тому встановлюються межі коливання норми прибутку. Нижня межа - це той мінімальний рівень, нижче якого норма прибутку не повинна падати, незалежно від того, який очікуваний обсяг прибутку від проекту та які фінансові ресурси корпорації. Окрім мінімальної норми прибутку, звичайно встановлюється на досить тривалий період (5—10 років) також стандартна (нормальна) норма прибутку, прийнятна для корпорації.

Мінімальна норма прибутку розраховується виходячи з рівня прибутковості  цінних паперів, ставок по довгостроковому  кредиту, оскільки вкладення інвестицій у цінні папери, банківські операції є альтернативою інвестиційних проектів виробничого характеру.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту проходять тривалий шлях від ідеї випуску продукції. В  умовах ринку цей період прийнято розглядати як цикл інвестиційного проекту (або „інвестиційний цикл”), що охоплює  три фази:

передінвестиційну;

інвестиційну;

виробничу.

У свою чергу, ці фази поділяються  на стадії та етапи, яким відповідають свої цілі, методи та механізми реалізації. Більш детально склад, структура  та зміст цілей розглядається  у такій схемі інвестиційного проекту.

Протягом  пєредінвестиційної фази вивчаються можливості майбутнього проекту та приймається попереднє рішення про інвестиції. Тут замовник (фірма-інвестор або організатор проекту) обирають керуючого проектом. Вивчення різних варіантів проекту здійснюється або власними силами замовника, або спеціалізованими консультативними фірмами й містить початкові оцінки витрат, вивчення альтернативних варіантів конструктивних особливостей проекту та будівельного майданчика, а також розгляд різних варіантів інвестиційних рішень.

Закінчується перша фаза остаточним рішенням про інвестування проекту, яке приймає або замовник (керуючий проектом), або інвестори та фінансові інститути, а також укладанням програми фінансування проекту.

Друга фаза - інвестиційна - містить: вибір проектної фірми або фірми, керуючої будівництвом, підготовку ефективних креслень та моделей проекту, одержання замовником від урядових установ дозволу на будівництво, підготовку попередніх планів для проектних та будівельних робіт, закінчення підготовки будівельного майданчика, підготовку детальних креслень та специфікацій, вибір генерального підрядника та керуючого будівництвом. Потім відбувається вибір підрядника та субпідрядників, затверджується план платежів генеральному підрядникові, отримуються короткострокові будівельні позики для оплати субпідрядників, постачальників необхідних компонентів. Для нагляду за будівництвом, окрім генерального підрядника, може бути залучений представник замовника або урядовий інспектор.

Третя фаза - виробнича - містить господарчу діяльність підприємства (фірми).

У даний час зміст та структура  інвестиційного проекту регламентуються рекомендаціями акціонерного банку „Інко”. Згідно з цими рекомендаціями вся інформація, що дозволяє визначити пріоритетність проекту, реальність його здійснення, наявність у даній країні або даному регіоні ресурсів, необхідних для його реалізації, можливість потрібних інвестицій та строки окупності, міститься у Проектній пропозиції.