Соціально-економічна сутність і призначення державного бюджету

Бюджетний механізм – сукупність засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення належних умов для економічного і соціального розвитку.

Отже, бюджет може на основі виробленої бюджетної політики, використовуючи бюджетний механізм, впливати на соціально-економічні процеси.

Вплив бюджету на соціально-економічні процеси можна здійснювати прямими та непрямими методами.

До прямих методів можна віднести законодавчі та інші нормативні акти, які безпосередньо регулюють “правила гри” всіх учасників економічних відносин – держави, суб’єктів господарювання, населення. Саме цими методами визначаються ставки податків, інших зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення “правил гри”. Такі акти є основою здійснення господарської діяльності.

До непрямих методів належать дії державних органів щодо перерозподілу бюджетних ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів, основні напрями їх використання. Вагомим є значення бюджету і в соціальному напрямі. Це досягається відповідно до законодавчо закріпленого механізму в кожній конкретній державі. Залежно від особливостей державного устрою, національних традицій, правлячої коаліції партійних об’єднань, рівня економічного розвитку держави та інших факторів через бюджет фінансуються складові соціальної сфери – наука, культура, спорт, охорона здоров’я, освіта, забезпечується утримання інвалідів, пенсіонерів тощо.

Досягти оптимального співвідношення між економічним та соціальним напрямами – значить задовольнити інтереси всіх соціальних груп населення. Як правило, повною мірою це питання не вирішено в жодній країні світу, можна лише говорити про задоволення потреб більшої частини суспільства.

Бюджет також впливає на ефективність господарювання підприємств і організацій. Використовуючи такі бюджетні важелі, як ставки податків, процентні ставки, бюджетний контроль та штрафні санкції, держава має вагомий вплив на цих суб’єктів економічних відносин.

Економічне оновлення об’єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки. Тобто, держава має здійснити ефективний розподіл доходів і видатків між своїми рівнями - центральним і місцевим.

Оскільки в перехідний період функції держави набувають більшого змісту, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізмові, а також зумовлені кожною людиною. Отже, головною ланкою фінансової системи є зведений бюджет, який включає бюджети усіх рівнів ф окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати основою для визначення видатків, а також доходів різних рівнів влади.

Перехід до змішаної економіки потребує різних форм і типів господарювання, втілення об’єктивних економічних законів попиту та пропозиції та конкуренції до системи господарського відтворення. Початковий етап реформ вимагає від суспільства високої ціни для переходу до ринкових відносин.

Державний бюджет потребує насамперед чіткого правового оформлення, адже він тісно пов’язаний з правовими відносинами.

Сконцентровані у бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони та безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку і успішного функціонування галузей економіки,з проведення конверсії військово-промислового комплексу, охорони здоров’я, зміцнення науково-технічного потенціалу й культури, покращення матеріального становища населення та окремих його груп, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і культури на усій території країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління. Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджено у ньому. В безпосередньому взаємозв’язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Наявність бюджету створює можливість для маневрування при розподілі коштів на потреби суспільства з урахуванням їхньої пріоритетності протягом певного проміжку часу.

У майбутньому роль державного бюджету у соціальних процесах зростатиме. Обумовлено це тим, що саме бюджетні кошти у сукупності з позабюджетними фондами є фінансовим підґрунтям для здійснення соціальних перетворень, переходу на новий, вищий рівень соціального обслуговування населення.

Роль бюджету у регулюванні соціальних процесів у державі в остаточному підсумку зводиться до того, як і кому слугуватимуть результати фінансової стабілізації – реальному поглибленню майнової диференціації населення чи більшою мірою формування рівномірного розподілу доходів, становленню середнього класу, який є запорукою стабільності у державі загалом. Отже, визначаючи напрямки розвитку бюджетної політики і бюджетної системи, обов’язково потрібно враховувати національні риси.

Економічні інтереси кожного індивідуума не завжди збігаються з інтересами більшості, а саме тут приховується небезпека прорахунків і неефективних рішень. Тому можна зробити висновок, що демократичні засади у бюджетному процесі – це такий організаційний устрій, у якому владні структури ухвалюють рішення в умовах боротьби за голоси виборців. Бюджетна політика законодавчої і виконавчої влади – один із найважливіших чинників їхньої популярності у виборців. В умовах демократії на бюджет можуть впливати виборці, які у більшості випадків виявляють нестримність у своїх потребах, будучи фінансово не компетентними, і тут можна наразитися на велику небезпеку, що виборці можуть надати перевагу економічно неефективній програмі, запропонованій з популістських міркувань.

У нашій державі щороку майже 20 % державного бюджету витрачається на фінансування програми «Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні», проте чинна система соціального захисту, і насамперед пільг та субсидій, не забезпечує належного рівня підтримки най незахищених верств населення, незважаючи на зростання питомої ваги видатків бюджету на зазначені потреби. Хронічна нестача коштів на фінансування програм соціального захисту і соціального забезпечення пояснюється, передусім, тим, що чинна в Україні система пільг є фінансово необґрунтованою, тобто вона не зорієнтована на захист від бідності.

Крім відсутності належних обсягів фінансових ресурсів, ще однією з причин невиконання цільових програм соціальної підтримки населення є вади в методології їх розроблення. Відтак, наявні програми і реальний порядок їх фінансування поки що не виконують функцій раціоналізації та підвищення ефективності державних видатків.

Видатки Державного бюджету у 2009 р. становили 267,4 млрд. грн., тоді коли у 2008 р. – 253,2 млрд. грн., а в 2007 р. – 174,6 млрд. грн. З них фінансування на соціально-економічні заходи у 2008 2009 рр. було приблизно однаковим – 57,4 %, тоді коли у 2007 р. на ці заходи було передбачено лише 30,6 %, порівняно з економічною діяльністю (16,3 %) та загальнодержавними заходами (9,7 %). Ця сума набагато більша, але у зв’язку з інфляцією, підвищенням цін на продукти, житло ці кошти мало чим поліпшили життя простих громадян нашої держави (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Обсяг видатків державного бюджету

Наслідком реалізації в Україні економічної доктрини, яка спирається на принципи низької вартості, дешевизни сировини, товарів, робочої сили, є формування соціальної структури, що докорінно відрізняється від європейської: замість домінування середнього класу і дуже помірного рівня розшарування – поляризоване суспільство з високою часткою бідного населення, що є вагомим чинником соціальної нестабільності українського суспільства й уповільнення його соціально-економічного розвитку.

Також важливим є усвідомлення того, що бюджет є складником фінансової системи, тому має бути відповідна координація. Так, проблеми бюджетної політики і бюджетної системи неможливо ефективно вирішувати, не подолавши податкових, банківських, інвестиційних, митних проблем.

Для України дотримання встановлених правил є досить істотною проблемою. Доволі важко спрогнозувати вектори розвитку бюджетного процесу в нашій країні в умовах значної кількості змінних, параметри яких мають широкий діапазон коливань. Щодо України прогнози, що ґрунтуються на суто математичних методах, не справджуються. Потрібно в « ручному режимі враховувати такі складники, як політичне протистояння, відсутність розвинених демократичних інститутів, суб’єктивний чинник під час ухвалення рішень, недостовірність даних під час базових розрахунків.

3. Бюджетний дефіцит

3.1. Бюджетний дефіцит як економічна категорія та показник стану бюджету

Дефіцит бюджету – це об’єктивні економічні відносини між учасниками суспільного виробництва щодо використання бюджетних коштів згідно з наявними джерелами доходів. Дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету: нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування державних витрат. Прийняття бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється при наявності обґрунтованих джерел його фінансування.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над доходами. Його розмір є важливим показником економіки країни. Дефіцит залежить як від економічних, так і від соціальних, політичних, екологічних чинників.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з іншого – законами інфляції. Коли бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об’єктивно набирає активної економічної форми, якщо до законів інфляції – пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб з урахуванням грошового потенціалу за допомогою маневрування фінансовими ресурсами активною і пасивною формами бюджетного дефіциту адаптуватися до росту граничних суспільних витрат виробництва. Оволодіння такою політикою дає змогу залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошової системи знаходити оптимальний розмір дефіциту бюджету.

Наведена нижче модель (рис. 3.1) визначення розміру дефіциту бюджету базується на таких положеннях:

      дефіцит бюджету є різницею між видатками та надходженнями;

      величина надходжень та видатків залежить від низки факторів;

      видатки згруповані за ознакою напрямку використання в три елементи;

      надходження бюджету визначені як функція залежності від двох агрегованих елементів;

      кожний елемент формування дохідної та видаткової частин залежить від інших чинників.

З урахуванням вищеназваного розмір дефіциту бюджету визначається за формулою:

ДБ = В – Д = З + Т + Б – (ВП × П),                                          (3.1)

де В – видатки бюджету;

Д – доходи бюджету;

З – державні закупівлі;

Т – соціальні трансферти та платежі;

Б – розмір державного боргу, що підлягає сплаті;

ВП – розмір реального внутрішнього продукту;

П – частка податкових виплат.

Значення цих показників залежить від таких факторів, як: обсяг реального продукту; динаміка цін; обсяг закупівель; обсяг соціальних виплат; ступінь диференціації доходів населення; відсотки за державним боргом та графік його погашення; курс національної валюти; співвідношення реального та потенційного продукту; ступень використання трудових ресурсів; агрегативна податкова ставка; динаміка грошової маси; динаміка облікової ставки тощо.

Дефіцит бюджету є одним з макроекономічних показників, що характеризують стійкість економічної системи. Ефективна економічна система дозволяє регулювати співвідношення доходів і видатків таким чином, що сальдо бюджету є позитивним або має незначний дефіцит.

На рис. 3.1 подано динаміку Державного бюджету України у відсотках до ВВП протягом 1992–2005 рр.

Бюджетний дефіцит значно посилює напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняє зростання позичкового відсотка, перешкоджає зниженню високих процентних ставок. Наслідки цих економічних явищ часто виходять за межі національної економіки. Наприклад, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х рр., викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінками економістів нині США поглинає до 15 % усіх нагромаджень. Намагаючись перешкодити відпливу капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансової можливості національної промисловості щодо розширення виробництва.

Рис. 3.1. Динаміка дефіциту Державного бюджету України, % до ВВП

За даними Конференції британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% коштує промисловості 250 млн. фунтів стерлінгів на рік. Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно впливають на валютну сферу, обумовлюють зростання цін товарів за кордоном; отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшення пасивного торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць. Економічні збитки в експортних галузях негативно впливають на банківську систему.

Незважаючи на очевидність негативного впливу бюджетного дефіциту на економіку, є і протилежні позиції науковців. На думку деяких вчених, “існування бюджетного дефіциту не справляє вирішального впливу на економіку, не відображається на доходах населення, якщо сильно розвинутий приватний сектор...”.